Постанова

Іменем України

27 січня 2022 року

м. Київ

справа № 2-3262/11

провадження № 61-8121св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданніу порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , від імені яких діє адвокат Працевитий Геннадій Олександрович, на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 02 квітня 2021 року у складі судді Кримської О. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У липні 2010 року Публічне акціонерне товариство «ПриватБанк» (далі - ПАТ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на житловий будинок на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження та виселення осіб.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2020 року позов задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 26 квітня 2005 року № ZPV0GK00000077 на загальну суму 872 983,60 грн та кредитним договором від 29 січня 2008 року № ZPV0GA0000000004 на загальну суму 484 820,88 грн звернуто стягнення на житловий будинок, загальною площею 80,2 кв. м, житловою площею 47,70 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві власності ОСОБА_1 шляхом продажу зазначеного предмета іпотеки на підставі іпотечного договору від 26 квітня 2005 року № 242 та іпотечного договору від 29 січня 2008 року № ZPV0GA0000000004 на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку», визначивши початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Кошти, отримані від продажу нерухомого майна ухвалено спрямувати на погашення зазначеної кредитної заборгованості за кредитними договорами на користь АТ КБ «ПриватБанк».

Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку, що є предметом іпотеки, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , без надання їм іншого житла.

03 лютого 2021 року, не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2020 року.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 15 лютого 2021 року апеляційну скаргу заявників залишено без руху та надано десятиденний строк для сплати судового збору у розмірі 75 127,47 грн.

На виконання зазначеної ухвали ОСОБА_1 надіслав заяву про зменшення розміру судового збору до 3 000 грн. На обґрунтування зазначеної заяви посилався на те, що оплата судового збору у розмірі 75 127,47 грн для нього є надмірною, він безробітний, хворіє, має хронічний подагричний артрит з частими загостреннями, будь-якого майна та заощаджень не має. На підтвердження зазначеного надав копію трудової книжки та консультативний висновок ревматолога. Крім того, зазначив, що розмір сплати судового збору підлягає сплаті не від суми боргу, а від суми вартості заставного майна.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2021 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні клопотання про зменшення розміру судового збору. Продовжено заявнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги, зокрема для сплати судового збору у розмірі 75 127,47 грн.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заявник не надав належних доказів на підтвердження того, що його майновий стан перешкоджає сплаті судового збору. Факт відсутності офіційного місця роботи не є доказом майнового стану ОСОБА_1 .

На виконання зазначеної ухвали ОСОБА_1 повторно надіслав заяву про зменшення розміру судового збору до 3 000 грн. На обґрунтування зазначеної заяви посилався на те, що крім того, що він безробітний та має хронічний подагричний артрит з частими загостреннями, на його утриманні також перебуває малолітня онука, яка проживає разом з ним. Будь-якого майна та заощаджень він не має, крім спірного будинку, що підтверджується інформаційною довідкою з реєстру нерухомості. Також він займається оформленням довідки про інвалідність. На підтвердження зазначеного додатково надав свідоцтво про народження онуки, інформаційну довідку з реєстру нерухомості.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 02 квітня 2021 року відмовлено у задоволенні повторного клопотання ОСОБА_1 про зменшення розміру судового збору за подання апеляційної скарги. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2020 року повернуто заявникам.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 не надав суду належних доказів на підтвердження його майнового стану. Апеляційний суд не взяв до уваги посилання заявника на те, що на його утриманні перебуває малолітня дитина, оскільки він не надав доказів про покладення на нього обов`язків опікуна малолітньої дитини. Наявність хронічних захворювань та оформлення інвалідності також не свідчить про незадовільний майновий стан заявника. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 своїм правом на подання до суду апеляційної інстанції заяв про відстрочення, розстрочення або зменшення судового збору не скористались, вимоги ухвали апеляційного суду від 15 лютого 2021 року не виконали.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У травні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , від імені яких діє адвокат Працевитий Г. О., звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просили ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував надані ОСОБА_1 докази на підтвердження того, що його майновий стан перешкоджає сплаті судового збору, зокрема те, що він безробітний, має хронічний подагричний артрит з частими загостреннями, на його утриманні перебуває малолітня онука, він не має будь-яких заощаджень та іншого майна, крім спірного будинку. Відмовляючи у зменшенні сплати судового збору, апеляційний суд не зазначив, які саме документи необхідно надати заявникам на підтвердження неможливості сплати судового збору. Розмір судового збору необхідно розраховувати від суми вартості заставного майна, а не від суми боргу.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , від імені яких діє адвокат Працевитий Г. О., на підставі частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема порушення статті 55 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція); порушення норм процесуального права: статті 8 Закону України «Про судовий збір», статті 136 ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, в тому числі ухвали суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Судовий збір - це грошова сума, що сплачується особою, яка звертається до суду. Розмір судового збору визначається законом і залежить від об`єктивних ознак позову (заяви), з яких правовідносин він виник і який предмет позову.

Умови сплати судового збору однакові і рівні для всіх позивачів, а пільги щодо його сплати передбачені безпосередньо законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Частиною першою статті 3 Закону України «Про судовий збір визначено, що судовий збір справляється, зокрема за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення.

Відповідно до частин першої, третьої статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Отже, з урахуванням частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» та статті 136 ЦПК України підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру чи звільнення від його сплати може бути майновий стан сторони у справі (тобто як позивача, так і відповідача).

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі № 337/5708/19 (провадження № 61-17385св20).

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 12 ЦПК України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Визначення судом майнового стану сторони є оціночним і залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану.

Вичерпного і чіткого переліку документів про майновий стан особи закон не містить, тому суд встановлює можливість сплатити судовий збір на підставі поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням. Підстави для відмови суду у подібних клопотаннях мають бути достатньо аргументовані.

Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (рішення Європейського суду з прав людини у справах:«Kniat v. Poland» (Княт проти Польщі) від 26 липня 2005 року; «Jedamski and Jedamska v. Poland» (Єдамскі та Єдамска проти Польщі) від 26 липня 2005 року).

На виконання вимог ухвали Запорізького апеляційного суду від 15 лютого 2021 року про сплату судового збору у розмірі 75 127,47 грн, ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотаннями про зменшення його сплати за подання апеляційної скарги до 3 000 грн. Заявник посилався на те, що він безробітний та має хронічне захворювання. Його майновий стан не дозволяє сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги. На підтвердження свого скрутного майнового стану надав письмові докази, зокрема копію трудової книжки та консультативний висновок ревматолога.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2021 року, відмовляючи у задоволенні зазначеного клопотання та надаючи строк на усунення недоліків апеляційної скарги, апеляційний суд вказав, що заявнику необхідно сплатити судовий збір, оскільки ним не надано належних доказів на підтвердження неможливості сплати судового збору у визначеному розмірі. Апеляційний суд зазначив, що доказами, що містять інформацію про майновий стан, зокрема є довідки про доходи, про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідки податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків.

На виконання вимог зазначеної ухвали, ОСОБА_1 повторно звернувся до суду із клопотанням про зменшення розміру сплати судового збору за подання апеляційної скарги до 3 000 грн. На підтвердження скрутного майнового стану додатково зазначив, що він має на утриманні малолітню онуку, яка проживає разом з ним, у нього відсутнє будь-яке інше майно, крім спірного будинку, має хронічні захворювання та оформлює інвалідність.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи правові підстави можливості зменшення належного до сплати судового збору, зазначив, що заявник не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували неможливість сплати судового збору у встановлених законодавством порядку та розмірі, а надані ним докази не містять інформації про його незадовільний майновий стан. Апеляційний суд зазначив, що будь-яких інших доказів на підтвердження незадовільного майнового стану (довідок про доходи, довідок податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків, банківських документів про відсутність на рахунках заявника коштів, інформації про наявність чи відсутність у власності заявника цінного рухомого майна), що могли слугувати підставою для зменшення розміру судового збору, ОСОБА_1 не надав. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вимог ухвали апеляційного суду про сплату судового збору також не виконали.

Враховуючи те, що заявники не виконали вимоги ухвали апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги на підставі частини третьої статті 185 ЦПК України та частини другої статті 357 ЦПК України.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не роз`яснив заявнику, які документи на підтвердження його майнового стану він має надати, оскільки в ухвалі Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2021 року апеляційний суд навів перелік таких документів.

Доводи касаційної скарги про те, що сума судового збору у цій справі має розрахуватися від суми заставного майна, а не від суми боргу ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм законодавства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17 (провадження № 12-76гс18) зазначено, що наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову.

Зміст заявленої вимоги про звернення стягнення на майно ґрунтується на наявності грошових вимог позивача до відповідача на підставі окремого договору, наслідком задоволення таких вимог та виконання судового рішення є припинення грошових вимог позивача. Отже, позовні вимоги про звернення стягнення на заставлене майно мають вартісну оцінку, носять майновий характер і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за вимогами статті 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру грошових вимог позивача, на задоволення яких спрямовано позов.

Оцінюючи доводи касаційної скарги про обмеження заявника у доступі до правосуддя, Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції двічі надавав можливість заявнику усунути недоліки апеляційної скарги, сплатити судовий збір у визначеному судом розмірі або ж надати належні докази на підтвердження майнового стану заявника та неможливості сплатити судовий збір у визначеному розмірі. Наслідком невиконання законної процесуальної вимоги є обґрунтоване повернення апеляційної скарги заявнику, а тому відсутні підстави вважити, що суд апеляційної інстанції порушив право заявника на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Крім того, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 реалізували своє право на доступ до правосуддя, передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 6 Конвенції. Зокрема, вони повторно звернулися до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про їх виселення. Зазначене рішення у вказаній частині 17 листопада 2021 року переглянуто судом апеляційної інстанції по суті.

Отже, заявник розпорядився своїм правами на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції в обсязі, який він сам визначив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , від імені яких діє адвокат Працевитий Геннадій Олександрович, залишити без задоволення.

Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 02 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

Г. І. Усик