Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 2-4003/11

провадження № 61-9636св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «ТАСкомбанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 20 червня 2012 року у складі судді Піх Ю. Р. та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У вересні 2011 року Публічне акціонерне товариство «ТАСкомбанк» (далі - ПАТ «ТАСкомбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 19 вересня 2005 року між Акціонерним банком «Муніципальний» (далі - АБ «Муніципальний»), правонаступником якого, відповідно до власного статуту, є ПАТ «ТАСкомбанк», та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № КФ/ІД(06)04-05, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 32 000 доларів США під 14 % річних з кінцевим терміном повернення до 18 вересня 2020 року. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за вказаним договором станом на 14 вересня 2011 року в нього утворилася заборгованість перед банком у розмірі 375 084,09 грн. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за іпотечним договором 19 вересня 2005 року між АБ «Муніципальний» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № П(06)06-05, за яким поручитель зобов`язався перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за іпотечним договором. Враховуючи викладене, ПАТ «ТАСкомбанк» просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.

Заочним рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 20 червня 2012 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ТАСкомбанк» заборгованість за кредитним договором від 19 вересня 2005 року № КФ/ІД(06)04-05 у розмірі 375 084,09 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань.

Судом апеляційної інстанції справа розглядалася неодноразово.

Останньою постановою Запорізького апеляційного суду від 02 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 20 червня 2012 року в частині задоволення позову до ОСОБА_2 залишено без змін. В решті рішення місцевого суду не оскаржувалося і апеляційним судом не переглядалося.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги про те, що порука за договором поруки припинена, оскільки банк змінив забезпечене порукою зобов`язання шляхом підвищення розміру процентів за кредитом з 14 до 14,5 %, що збільшило обсяг відповідальності поручителя ОСОБА_2 та потребувало його згоди на таке збільшення, не заслуговують на увагу. Згідно з пунктом 6 договору поруки поручитель вже підписанням цієї угоди погодився зі змінами умов кредитного договору на майбутнє, в тому числі з тими, які в майбутньому призведуть до збільшення обсягу його відповідальності. Зазначений в договорі поруки обов`язок банку щодо письмового повідомлення поручителя про такі зміни не впливає на будь-які інші правовідносини. Невиконання банком вказаного обов`язку також не впливає на обсяг інших прав та обов`язків як кредитора, так і поручителя. Крім того, умови договору поруки не передбачають припинення поруки у випадку неповідомлення банком про зміни в договорі, а навпаки покладають на поручителя обов`язок самостійно слідкувати за виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором (абзац 3 пункту 4 договору поруки).

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У травні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати заочне рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 20 червня 2012 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 квітня 2019 року в частині задоволення позовних вимог ПАТ «ТАСкомбанк» до нього як поручителя і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанції про те, що порука не припинилася. Згідно з пунктом 1 договору поруки він зобов`язався перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором, включаючи погашення основної заборгованості в розмірі 32 000 доларів США, сплати процентів за користування кредитом - 14 % річних та сплати пені за порушення строків повернення кредиту/процентів/комісії - 0,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення. Таким чином, змінивши основне зобов`язання шляхом підвищення розміру процентів за кредитом з 14 до 14,5 %, тобто збільшивши обсяг відповідальності поручителя, банк в порушення умов договору поруки не проінформував його письмово про такі зміни. При цьому обов`язок поручителя стежити за виконанням позичальником умов кредитного договору та обов`язок банку щодо повідомлення поручителя про внесення змін до кредитного договору ніяким чином не пов`язані між собою, а отже, є самостійними обов`язками різних сторін правочину.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Комунарського районного суду міста Запоріжжя.

04 червня 2019 року справа № 2-4003/11 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості з позичальника ОСОБА_1 не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), та статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року та частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Судами встановлено, що 19 вересня 2005 року між АБ «Муніципальний», правонаступником якого, відповідно до власного статуту, є ПАТ «ТАСкомбанк», та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № КФ/ІД(06)04-05, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 32 000 доларів США під 14 % річних з кінцевим терміном повернення до 18 вересня 2020 року.

Згідно з наданим банком розрахунком станом на 14 вересня 2011 року в ОСОБА_1 утворилася заборгованість за тілом кредиту, процентами та пенею в загальному розмірі 375 084,09 грн.

Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вищевказаним іпотечним договором 19 вересня 2005 року між АБ «Муніципальний» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № П(06)06-05, за яким поручитель зобов`язався перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за іпотечним договором.

Згідно з пунктом 1.1 договору поруки поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за виконання всіх боргових зобов`язань позичальника за іпотечним договором від 19 вересня 2005 року № КФ/ІД(06)04-05, в тому числі тих, які виникнуть в майбутньому, включаючи: погашення основної суми заборгованості в розмірі 32 000 доларів США; строк погашення кредиту - 18 вересня 2020 року; сплату процентів, нарахованих за користування кредитом, в розмірі 14 % річних; строк сплати процентів щомісячно, не пізніше останнього робочого дня кожного звітного місяця; сплату пені за порушення строків повернення кредиту (частини кредиту), сплати процентів та комісії в розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожний день прострочення; відшкодування збитків і витрат кредитора, пов`язаних з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором.

Абзацом 3 пункту 4 договору поруки передбачено, що поручитель зобов`язаний самостійно стежити за виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором.

Банком було збільшено процентну ставку за кредитним договором із серпня 2010 року до 14,5 % річних.

Частиною першою статті 651 ЦК України визначено, що зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом частини першої статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов`язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо.

Зазначення в договорі поруки про можливість зміни розміру процентів за основним зобов`язанням і строків їх виплати не звільняє сторін основного зобов`язання від узгодження цих змін із поручителем, оскільки договором не передбачено, що такі зміни проводяться без їх узгодження (додаткового повідомлення), і докази такого узгодження відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду про задоволення позовних вимог до поручителя, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно з пунктом 6 договору поруки поручитель вже підписанням цієї угоди погодився зі змінами умов кредитного договору на майбутнє, в тому числі з тими, які в майбутньому призведуть до збільшення обсягу його відповідальності. Невиконання банком обов`язку щодо письмового повідомлення поручителя про такі зміни не впливає на обсяг інших прав та обов`язків як кредитора, так і поручителя. Крім того, умови договору поруки не передбачають припинення поруки у випадку неповідомлення банком про зміни в договорі, а навпаки покладають на поручителя обов`язок самостійно слідкувати за виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором.

Такі висновки апеляційного суду ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та не відповідають встановленим судами обставинам справи з огляду на таке.

Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання.

У пункті 6 договору поруки зазначено, що поручитель погодився на зміну умов кредитного договору, в тому числі з тими, які будуть здійснені на майбутнє та приведуть до збільшення обсягу відповідальності поручителя із зміною строку погашення кредиту, відсотків і комісій, а також розміром відсотків і комісій та продовжує нести обов`язки за цим договором у випадку внесення банком і позичальником змін у кредитний договір. Банк зобов`язаний письмово інформувати поручителя про зміни умов кредитного договору, пов`язаних із зміною строків погашення кредиту, відсотків і комісій, а також розмірів відсотків і комісій.

При цьому про згоду поручителя на будь-яке збільшення в майбутньому обсягу основного зобов`язання в порівнянні з первинними умовами без необхідності укладення між позичальником та банком додаткових угод (внесення змін в частині розміру процентів) до кредитного договору в договорі поруки не зазначено.

Однак ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не звернули уваги на те, що матеріали справи не містять і банком не надано належних та допустимих доказів на підтвердження укладення між ним та позичальником додаткової угоди про внесення змін до кредитного договору в частині збільшення розміру процентної ставки.

У зобов`язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки без відповідної умови в договорі поруки або без згоди поручителя, не дає підстав для покладення на нього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком.

Таким чином, у справі, яка переглядається, банк в односторонньому порядку змінив забезпечене порукою зобов`язання шляхом підвищення розміру процентів за кредитом, що збільшило обсяг відповідальності поручителя ОСОБА_2 та потребувало його згоди на таке збільшення.

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 2-588/10 (провадження № 14-275цс19) та в постанові Верховного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 569/11865/16-ц (провадження № 61-18995сво18).

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги банку до поручителя ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором не підлягають задоволенню у зв`язку з припиненням поруки за договором поруки від 19 вересня 2005 року з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Судами неправильно застосовано вищенаведену норму матеріального права, яка регулює спірні правовідносини, що призвело до неправильного вирішення справи в означеній частині.

Висновок апеляційного суду про достатність попередньої згоди поручителя на зміну в майбутньому умов основного договору (пункт 6договору поруки) є безпідставним, оскільки положення договору поруки не містять інформації про те, що зміна банком в односторонньому порядку розміру процентів повинна була здійснюватися без повідомлення поручителя, і не свідчать про відмову поручителя від узгодження можливих змін.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог ПАТ «ТАСкомбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в позові.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатив судовий збір в розмірі 1 870 грн, а за подання касаційної скарги - 3 400 грн, всього - 5 270 грн, які підлягають стягненню з позивача на його користь.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Заочне рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 20 червня 2012 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 квітня 2019 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ТАСкомбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 19 вересня 2005 року № КФ/ІД(06)04-05 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ТАСкомбанк» на користь ОСОБА_2 5 270 (п`ять тисяч двісті сімдесят) грн судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук