№ 2-436/2012 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

31 березня 2021 року

м. Київ

справа № 2-436/2012

провадження № 61-10250св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,

Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Новичківська сільська рада Долинського району Івано-Франківської області,

третя особа - ОСОБА_2 ,

позивач - ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Новичківська сільська рада Долинського району Івано-Франківської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бульба Володимир Михайлович, на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2018 року в складі судді Керніцького І. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року в складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Девляшевського В. А., Ясеновенко Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Новичківської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області, третя

особа - ОСОБА_2 , про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що його батьки: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , за час перебування у шлюбі побудували житловий будинок АДРЕСА_1 . У подальшому ОСОБА_5 змінила прізвище на ОСОБА_3 20 червня 1996 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розлучилися. До 1997 року ОСОБА_1 проживав разом

з батьком, а потім з матір`ю переїхав до Республіки Австрія, проте продовжував спілкуватися з ОСОБА_4 по телефону. ОСОБА_4 помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 . Пізніше ОСОБА_1 дізнався, що 02 липня 2010 року Новичківською сільською радою Долинського району Івано-Франківської області посвідчено заповіт, яким ОСОБА_4 заповів усе своє майно

ОСОБА_2 . Вказував, що під час складання заповіту його батько був хворий, не розумів значення своїх дій, тому волевиявлення заповідача не було вільним.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати заповіт, складений

02 липня 2010 року ОСОБА_4 , недійсним.

У березні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , третя особа - Новичківська сільська рада Долинського району Івано-Франківської області, про визнання заповіту недійсним і визнання права власності на 1/2 частину майна.

Позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що вона перебувала

у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 з 20 листопада 1971 року

до 20 червня 1996 року. У подальшому (25 вересня 2008 року) ОСОБА_4 зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 . Зазначала, що ОСОБА_4 хворів, тому під час складання заповіту не усвідомлював значення своїх дій. Вказувала, що спірний будинок є її та ОСОБА_4 спільною сумісною власністю, оскільки побудований під час перебування у шлюбі вказаних осіб.

На підставі викладеного ОСОБА_3 просила: визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , посвідчений головою Новичківської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області 02 липня

2010 року; визнати за нею право власності на 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 .

Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області

від 20 листопада 2012 року вказані позови об`єднано в одне провадження.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і мотиви їх прийняття

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області

від 23 лютого 2012 року (в складі судді Тураша В. А.) у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на час посвідчення заповіту ОСОБА_4 будь-якими психічними розладами не страждав, був здатний розуміти значення своїх дій та керувати ними, волевиявлення було вільним і відповідало його волі. Порушень вимог щодо форми та посвідчення заповіту в судовому засіданні не встановлено.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 квітня

2012 року (в складі колегії суддів: Бойчука І. В., Шалаути Г. І., Перегінець Л. В.) рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області

від 23 лютого 2012 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що дії по складанню спірного заповіту вчинялися сільським головою, яка виконувала обов`язки секретаря цієї ж ради, відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року N 22/5 (далі - Інструкція № 22/5).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 05 вересня 2012 року

(в складі колегії суддів: Висоцької В. С., Гримич М. Г., Маляренка А. В., Савченко В. О., Умнової О. В.) рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 квітня 2012 року скасовано, справу передано до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала касаційного суду мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки висновку судової експертизи у сукупності з іншими доказами, зібраними у справі. Так, судами не надано жодної правової оцінки показанням свідків, направленню на медико-соціальну експертну комісію, картам виїзду швидкої допомоги. При проведенні експертизи покази свідків та медична документація у повному обсязі не були враховані, на що суди попередніх інстанцій не звернули уваги. Судом першої інстанції належним чином не вирішено питання щодо призначення по справі повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, не роз`яснено особам, які беруть участь у справі обов`язки щодо доказування і подання доказів, наслідки не призначення відповідної експертизи, а також положення щодо належності та допустимості доказів.

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області

від 24 січня 2014 року (в складі судді Лицура І. М.) позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним заповіт ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , посвідчений головою Новичківської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області 02 липня 2010 року.

У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Стягнуто з Новичківської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області на користь ОСОБА_1 51 грн сплаченого судового збору та 120 грн інформаційно-технічних витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на час підписання заповіту ОСОБА_4 страждав на психічні розлади, тому не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, отже вказаний заповіт необхідно визнати недійсним, задовольнивши позов сина спадкодавця - ОСОБА_1 , який

є спадкоємцем майна після смерті батька і цим заповітом порушеного його право на спадкування. Разом з тим, ОСОБА_3 не входить у коло спадкоємців після смерті її колишнього чоловіка ОСОБА_4 , отже оспорюваним заповітом будь-які її права не порушено. Крім того, спірний будинок побудовано через два роки після розірвання шлюбу ОСОБА_4

і ОСОБА_3 , тому це майно не є спільною сумісною власністю вказаних осіб як подружжя.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 березня

2014 року (в складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Ковалюка Я. Ю.,

Шишка А. І.) рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області

від 24 січня 2014 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що проведеною у справі експертизою не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_7 на час підписання заповіту розуміти значення своїх дій та керуватися ними, проте такі обставини підтверджені показаннями допитаних свідків та картою виїзду швидкої допомоги.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 29 жовтня 2014 року

(в складі колегії суддів: Ситнік О. М., Мазур Л. М., Маляренка А. В.,

Нагорняка В. А., Писаної Т. О.) рішення Долинського районного суду

від 24 січня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 березня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала касаційного суду мотивована тим, що проведеними у справі посмертними експертизами не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_4 у момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджується, що він страждав на психічні розлади внаслідок тяжкого захворювання, що саме по собі не

є підставою для визнання складеного у такому стані правочину недійсним

з підстав, передбачених частиною першою статті 225 ЦК України.

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області

від 14 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним заповіт ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , посвідчений головою Новичківської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області 02 липня 2010 року, номер у спадковому реєстрі

№ 49675191.

У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на час підписання заповіту ОСОБА_4 страждав на психічні розлади, у зв`язку з чим не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. Під час посвідчення заповіту головою Новичківської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області допущено порушення вимог Інструкції № 22/5. Зазначене у заповіті твердження про те, що текст заповіту прочитано

ОСОБА_4 вголос, спростовано показаннями свідків.

ОСОБА_3 не входить в коло спадкоємців після смерті її колишнього чоловіка ОСОБА_4 , отже оспорюваним заповітом будь-які її права не порушено. Крім того, спірний будинок побудовано через два роки після розірвання шлюбу ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , тому це майно не є спільною сумісною власністю вказаних осіб як подружжя.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року скасовано рішення Долинського районного суду від 14 грудня 2018 року та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову

ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 170,52 грн судового збору, понесеного відповідачем за подання касаційної скарги, та 196,80 грн - за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що проведеними у справі посмертними експертизами не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_4 у момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише зазначено, що він страждав на психічні розлади внаслідок тяжкого захворювання, що саме по собі не є підставою для визнання заповіту недійсним з підстав, передбачених частиною першою статті 225 ЦК України. Показання свідків підтверджують лише хворобливий стан спадкодавця, а не його абсолютну неспроможність у момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними. Доводи позивача про те, що спірний заповіт не відповідає вимогам Інструкції № 22/5,

є безпідставними.

Дослідивши зібрані у справі докази, враховуючи характер спірних правовідносин та обставини, встановлені при розгляді зазначеної справи, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідно до частини першої

статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України не встановлено підстав для визнання недійсним заповіту від 02 липня 2010 року, посвідченого головою Новичківської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області Шереметою Г. М., зареєстрованого у реєстрі за № 37, яким ОСОБА_4 заповів усе своє майно, де б воно не було і з чого б не складалося, ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бульба В. М., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судами матеріального права та порушення норм процесуального права.

ОСОБА_3 та інші учасники судового процесу не оскаржили судові рішення, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України вказані судові рішення є предметом касаційного перегляду лише в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 .

Касаційна скарга мотивована тим, що після скасування рішення суду першої інстанції справу повторно передано на розгляд судді Керніцькому І. І., який згідно з частиною першою статті 37 ЦПК України не мав права її розглядати, оскільки попереднє рішення у цій справі, в якій він вже приймав участь у розгляді, скасовано судом вищої інстанції. Таким чином, дана справа розглянута неповноважним складом суду.

Суд першої інстанції безпідставно розглянув справу у відсутності представника позивача та 14 грудня 2019 року ухвалив рішення по суті заявлених вимог, оскільки в заяві від 13 грудня 2019 року (том 4

а. с. 139) він просив провести у його відсутності лише одне судове засідання. Крім того, суд першої інстанції не вирішив належним чином питання щодо проведення комплексної судово-психіатричної (медичної) експертизи.

Також рішення місцевого суду є незаконним в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 , оскільки судом не надано оцінки тим обставинам, що станом на час розірвання шлюбу останньої зі спадкодавцем будинок вже було збудовано. У заяві про уточнення позовних вимоги представник

ОСОБА_1 вказував, що підпис ОСОБА_4 в заповіті суттєво відрізняється від його підписів в інших документах, проте вказана обставина залишена судами поза увагою.

В оскаржуваній постанові апеляційного суду не вказано, з якими доводами та висновками суду першої інстанції не погодився апеляційний суд, а також не наведено мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі. Апеляційний суд не вказав, які порушення норм матеріального та процесуального права були допущені місцевим судом.

Апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12 та у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», щодо необхідності призначення експертизи у такій категорії справ.

Суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив показання свідків, а також залишив поза увагою карту виїзду швидкої допомоги, які підтвердили заявлені у справі вимоги. Також апеляційний суд необґрунтовано відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що спірний заповіт не відповідає вимогам Інструкції № 22/5.

Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_8 15 травня

2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що 02 липня 2010 року головою Новичківської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області Шереметою Г. М.

у присутності свідків посвідчено заповіт, яким ОСОБА_4 заповів усе своє майно, де б воно не було і з чого б не складалося, ОСОБА_2 . Заповіт зареєстровано у реєстрі за № 37.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області

від 27 липня 2011 року призначено у справі судово-психіатричну експертизу.

Згідно з актом амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи

від 05 вересня 2011 року ОСОБА_4 на час підписання заповіту ІНФОРМАЦІЯ_2 будь-якими психічними розладами не страждав, був здатний розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області

від 21 травня 2012 року призначено у справі комплексну посмертну

судово-психіатричну експертизу.

Відповідно до акта посмертної судово-психіатричної експертизи від 11 січня

2013 року встановити, чи були у ОСОБА_4 психічні розлади та чи міг він усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними у період укладення заповіту від 02 липня 2010 року, неможливо.

Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області

від 03 липня 2013 року призначено у справі повторну комплексну посмертну судово-психіатричну експертизу.

За змістом акта повторної посмертної судово-психіатричної експертизи

від 24 жовтня 2013 року на час складання заповіту від 02 липня 2010 року ОСОБА_4 страждав на психічні розлади. Дати відповідь на питання, чи могла хвороба та призначене лікування, враховуючи діагноз, перебіг та тривалість хвороби, незначний проміжок часу між підписанням заповіту і смертю, вплинути на психічний стан ОСОБА_4 під час підписання заповіту від 02 липня 2010 року на здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, не є можливим.

Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області

від 03 січня 2017 року призначено комплексну судово-психіатричну (медичну) експертизу з залученням психіатра, лікаря-нейрохірурга, лікаря-невропатолога, лікаря-онколога.

Згідно з відповіддю Українського науково-дослідного інституту соціальної

і судової психіатрії та наркології від 10 березня 2017 року матеріали цивільної справи повернуто без виконання ухвали суду від 03 січня 2017 року, оскільки заявлене експертами клопотання про уточнення змісту та обсягу доручення не виконане.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що проведеними у справі посмертними експертизами не зроблено висновку про неспроможність ОСОБА_4 у момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише зазначено, що він страждав на психічні розлади внаслідок тяжкого захворювання, що саме по собі не є підставою для визнання заповіту недійсним з підстав, передбачених частиною першою статті 225 ЦК України. Показання свідків підтверджують лише хворобливий стан спадкодавця, а не його абсолютну неспроможність у момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними. Доводи позивача про те, що спірний заповіт не відповідає вимогам Інструкції № 22/5, є безпідставними.

статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України не встановлено підстав для визнання недійсним заповіту від 02 липня 2010 року.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду, враховуючи наступне.

Відповідно до змісту статей 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з частиною другою статті 1267 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Необхідно враховувати, що як заінтересовані особи, повноважні пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України, можуть розглядатися виключно особи, суб`єктивні спадкові права яких, що виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів), порушені у зв`язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним та визначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині третій статті 203 ЦК України.

Отже, заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти:

в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Відповідно до змісту наведених норм дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За правилами частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.

Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак

у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 червня

2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18),

від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження

№ 61-837св19).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 підставами позову визначив те, що на момент складання оспорюваного заповіту спадкодавець не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, а тому цей правочин є недійсним.

На виконання вимог процесуального закону суд першої інстанції неодноразово призначав у справі судову експертизу з метою встановлення психічного стану спадкодавця у момент складення оспорюваного заповіту та, як встановлено судами, проведеними у справі судовими експертизами

від 05 вересня 2011 року, від 11 січня 2013 року, від 24 жовтня 2013 року не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_4 у момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Апеляційним судом надана системна оцінка зібраним у справі доказам щодо психічного стану ОСОБА_4 на момент вчинення правочину - складення заповіту від 02 липня 2010 року, а ОСОБА_1 не надав суду належних та достатніх доказів, що стали б підставою для задоволення його позову.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що після скасування рішення суду першої інстанції справу повторно передано на розгляд судді Керніцькому І. І., який відповідно до вимог частини першої статті 37 ЦПК України не мав права її розглядати, так як попереднє рішення в цій справі,

в якій він вже приймав участь у розгляді, скасовано судом вищої інстанції, оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи та ухваленими

у справі судовими рішеннями. Суддею Керніцьким І. І. не порушено вимоги частини першої статті 37 ЦПК України щодо недопустимості повторної участі судді в розгляді справи. Так, суддя Керніцький І. І. брав участь лише у новому розгляді справи судом першої інстанції, за результатом якого було ухвалене рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області

від 14 грудня 2018 року, та не брав участі у новому розгляді справи після скасування попередніх судових рішень, ухвалених ним по суті спору.

Разом з тим, рішення місцевого суду скасовано постановою апеляційного суду, тому вказані та інші доводи касаційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права не заслуговують на увагу.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що зміст постанови апеляційного суду суперечить вимогам процесуального права, зокрема щодо її мотивів та аргументів, оскільки вказане судове рішення ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, а також містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині постанови наведено дані про встановлені апеляційним судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні вимог ОСОБА_1 .

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду України

від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12 та у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», щодо необхідності призначення експертизи у такій категорії справ, оскільки під час розгляду справи тричі призначалася судова експертиза,

а проведеними у справі посмертними експертизами від 05 вересня 2011 року, від 11 січня 2013 року, від 24 жовтня 2013 року не зроблено висновку про неспроможність ОСОБА_4 у момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив показання свідків, а також залишив поза увагою карту виїзду швидкої допомоги, які підтвердили заявлені у справі вимоги, оскільки при ухваленні судового рішення апеляційний суд відповідно до вимог процесуального права оцінив усі зібрані у справі докази з урахуванням вимог про їх належність і допустимість.

При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв`язку

з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною

в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження

в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам справи, яка в оскаржуваній частині ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції та не

є достатніми для скасування постанови апеляційного суду.

Доводи касаційної скарги по суті зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, прийняв постанову в оскаржуваній частині

з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду в цій частині без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бульба Володимир Михайлович, залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року

в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Новичківської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання заповіту недійсним залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв