ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 2-4682/08

провадження № 61-17735св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Херсонське держане бюро технічної інвентаризації,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - Херсонська міська рада,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Веріковською Тетяною Анатоліївною, на постанову Херсонського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Майданіка В. В., Кутурланової О. В., Орловської Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2008 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Херсонського державного бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) про визнання права власності на нежитлову будівлю - ларьок та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що згідно зі свідоцтвом про право власності від 9 лютого 2007 року вона є власником житлового будинку з належними до нього будівлями і спорудами у АДРЕСА_1 .

У зазначеному домоволодінні вона за власні кошти здійснила будівництво ларька загальною площею 17,84 кв. м.

Звернувшись до відповідача за отриманням відповідних дозвільних документів, отримала відмову, яка була мотивована тим, що органи БТІ видають відповідну технічну документацію на об`єкт нерухомості лише за наявності рішення суду або свідоцтва міських рад.

При цьому відповідач надав їй технічну документацію з позначкою «самовільне будівництво» ларька літера «И».

Вона є законним власником зазначеного майна, яке було збудовано нею за власні кошти, проте позбавлена можливості отримати відповідні правовстановлюючі документи на ларьок.

З урахуванням викладеного, позивач просила визнати за нею право власності на нежитлову будівлю - ларьок літера «И» загальною площею 17,84 кв. м, який розташований за адресою АДРЕСА_1 , зобов`язавши відповідача провести державну реєстрацію належного їй права власності на вказане майно.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 24 вересня 2008 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю - ларьок літера «И» загальною площею 17,84 кв. м, який розташований за адресою АДРЕСА_1 .

Зобов`язано БТІ здійснити державну реєстрацію вказаного нерухомого майна.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що на належній позивачу земельній ділянці нею збудований ларьок літера «И» загальною площею 17,84 кв. м, тому визнання права власності на вказаний ларьок не суперечить нормам цивільного законодавства.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року апеляційну скаргу Херсонської міської ради задоволено.

Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 24 вересня 2008 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь Херсонської міської ради судові витрати в розмірі 424,96 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, незважаючи на відсутність належних доказів надання позивачу земельної ділянки, відсутність документів та дозволів на будівництво спірного об`єкта, враховуючи те, що порушене позивачем у суді питання не було предметом розгляду компетентних державних органів, рішення яких чи його відсутність давали б підставу вважати про наявність спору про право, а також враховувавши незалучення до участі у справі як належного відповідача Херсонської міської ради, дійшов помилкового висновку про задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

26 вересня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Веріковська Т. А. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Херсонського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року та залишити в силі рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 24 вересня 2008 року.

Підставою касаційного оскарження постанови Херсонського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Веріковська Т. А. вказує, що висновок апеляційного суду про недоведення позивачем належними доказами наявності дозволу на будівництво спірного об`єкта, належним чином оформленої проектної документації на вказане майно, а також звернення позивача до відповідача чи інших повноважних органів щодо прийняття в експлуатацію та визнання за нею права власності на вказане нерухоме майно, є помилковим, оскільки споруди під літерами «Л», «М», «И» не є об`єктами нерухомості, тому не потребують дозволів на їх побудову та не підлягають державній реєстрації, не пов`язані нерозривно із землею та можуть бути переміщені без їх знецінення.

Суд апеляційної інстанції під час відкриття апеляційного провадження встановив, що Херсонською міською радою з поважних причин пропущено строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та безпідставно поновив зазначений строк.

Херсонській міській раді було відомо та не заперечувалося, що за адресою АДРЕСА_1 знаходиться спірний магазин (ларьок літера «И»), оскільки протягом 2007-2015 років за зверненнями ОСОБА_1 . Виконавчим комітетом Херсонської міської ради надавалися дозволи на експлуатацію об`єкта торгівлі та дозволи на розміщення об`єкта торгівлі в кіоску-ларьку.

Суд апеляційної інстанції на порушення норм процесуального законодавства не надав оцінки рішенню Херсонської міської ради № 934 від 21 серпня 2008 року про передачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 778 кв. м, яка знаходиться по АДРЕСА_1 .

Апеляційний суд не з`ясував причину наявності двох ідентичних за номером і датою, однак різних за змістом рішень Херсонської міської ради, надав перевагу рішенню, копія якого надана представником Херсонської міської ради, чим не виконав завдання цивільного судочинства, порушив принцип рівності учасників справи, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Спірна споруда не порушує права інших осіб та знаходиться на прибудинковій території і прибудована до основного житлового будинку.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 4 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 9 лютого 2007 року позивач є власником 55/100 часток житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 . Підстава - рішення виконкому Суворовської районної у м. Херсоні ради від 12 травня 2006 року № 56.

Право власності за позивачем зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно від 13 лютого 2007 року.

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 14 вересня 2007 року у справі № 2-1985/2007 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ житлового будинку та визначення порядку користування земельною ділянкою задоволено. Поділено житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 згідно з варіантом технічної експертизи від 4 липня 2007 року та виділено у власність ОСОБА_1 відповідні приміщення загальною вартістю 111 304 грн, що складає 64/100 часток, а також виділено у власність ОСОБА_2 відповідні приміщення загальною вартістю 63 590 грн, що складає 36/100 часток. Визначено порядок користування земельною ділянкою згідно з варіантом технічної експертизи від 4 липня 2007 року, виділивши у користування ОСОБА_1 земельну ділянку площею 220,14 кв. м, в тому числі площу під забудовою з окремим виходом на АДРЕСА_2 , а також виділивши у користування ОСОБА_2 земельну ділянку площею 263,56 кв. м, в тому числі площу під забудовою з окремим виходом на АДРЕСА_3 .

З копії технічного паспорта від 6 травня 2008 року на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 (вказані власники ОСОБА_1 - 55/100 часток, ОСОБА_2 - 45/100 часток) судами встановлено, що ларьок літера «И» розміром 4,35 м х 4,10 м з боку АДРЕСА_2 частково розташований за межами земельної ділянки та позначений як самовільне будівництво.

За документами значиться земельна ділянка розміром 483,7 кв. м, у фактичному користуванні - 778,00 кв. м.

Рішенням Херсонської міської ради від 21 серпня 2008 року № 934 затверджено проекти землеустрою та технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності та договорів оренди земельних ділянок, а також передано у власність і в оренду земельні ділянки за списком згідно з додатком. Додаток містить лише № 95. Під вказаним номером значиться ОСОБА_1 , місце розташування земельної ділянки - АДРЕСА_1 , площа раніше наданої земельної ділянки 778 кв. м, загальна площа ділянки, що передається у власність, - 780 кв. м.

Згідно з рішенням Херсонської міської ради від 21 серпня 2008 року № 934, наданим архівним відділом міської ради, затверджено проекти землеустрою та технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності та договорів оренди земельних ділянок, а також передано у власність та в оренду земельні ділянки за списком згідно з додатком. Однак додаток не містить жодних відомостей щодо передачі у власність земельної ділянки будь-яким особам за вищевказаною адресою ( АДРЕСА_1 ). Під АДРЕСА_4 вказаного додатку значиться зовсім інша особа й за іншою адресою.

Відповідно до комплексного висновку щодо земельної ділянки Департаменту містобудування та землекористування Херсонської міської ради від 13 вересня 2018 року № 03-30-110, згідно з містобудівною документацією - планом зонування території м. Херсон, затвердженим рішенням міської ради від 20 лютого 2015 року № 1724, земельна ділянка орієнтованою площею 0,0472 га з кадастровим номером 6510136900:21:002:0224 (згідно з правовстановлюючих документів 483,7 кв. м), на якій розташовані такі будівлі: житлові будинки літери «А», «К»; гараж літера «Б», розташована в зоні садибної житлової забудови - літера «Ж-1», розміщення цих будівель відповідає містобудівній документації. Земельна ділянка орієнтованою площею 214 кв. м, на якій розміщено магазин літера «И», навіси літери «Л», «М» розташовані на території загального користування, за лінією регулювання забудови АДРЕСА_2 , поза межами сформованого кварталу садибної забудови. В тому числі частина земельної ділянки орієнтованою площею 80 кв. м знаходиться на території ТР-2 - зоні магістральних вулиць (в межах червоних ліній), що не відповідає містобудівній документації.

Згідно зі сформованою 2 липня 2019 року інформацією з різних реєстрів щодо об`єкта нерухомого майна - будинку АДРЕСА_2 (Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна): наявні відомості лише з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Зокрема, наявні архівні записи про частки власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (відповідно 12/100 часток та 16/100 часток), а також частка власності за ОСОБА_3 на 72/100 часток на підставі договору дарування від 20 грудня 2010 року. Крім того, на підставі договору дарування від 11 січня 2017 року зареєстровано право власності на вказані вище 12/100 часток за ОСОБА_4 .

Відповідно до інформації Управління містобудування та архітектури Департаменту містобудування та землекористування Херсонської міської ради від 6 липня 2018 року для узагальнення відповіді на лист ОСОБА_5 щодо самочинно побудованих будівель біля домоволодіння по АДРЕСА_1 не надавалися вихідні дані на проектування об`єктів нерухомості біля домоволодіння за вказаною адресою.

З листа виконуючого обов`язки заступника директора Департаменту містобудування та землекористування, начальника управління містобудування та архітектури Херсонської міської ради від 18 липня 2018 року апеляційним судом встановлено, що управлінням не надавалися вихідні дані - містобудівні умови і обмеження на проектування будь-яких робіт по АДРЕСА_2 .

Згідно з листом заступника начальника управління земельних відносин Департаменту містобудування та землекористування Херсонської міської ради від 6 липня 2018 року рішень щодо відведення у власність або в користування земельної ділянки по АДРЕСА_1 міською радою не приймалося.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 , поданої адвокатом Веріковською Т. А., на постанову Херсонського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з частиною четвертою статті 182 ЦК України порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що до прийняття Верховною Радою України та набрання чинності законом України про державну реєстрацію прав на

об`єкти нерухомого майна бюро технічної інвентаризації здійснюють реєстрацію прав власності на нерухоме майно.

Частинами другою, третьою статі 18 Закону України «Про основи містобудування» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що будівництво об`єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад. Це право ради можуть делегувати відповідним виконавчим органам. Закінчені будівництвом об`єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об`єктів забороняється.

Прийняття спорудженого об`єкта в експлуатацію, а також здійснення будівництва проводиться лише за наявності затвердженої документації (Закон України «Про архітектурну діяльність»).

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Згідно з частиною третьою статті 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Пунктом 9 розділу V «Прикінцеві Положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що орган державного архітектурно-будівельного контролю безоплатно протягом 10 робочих днів з дня подання заяви власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких розміщені об`єкти будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, за результатами технічного обстеження приймає в експлуатацію: збудовані у період з 5 серпня 1992 року до 9 квітня 2015 року індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки загальною площею до 500 квадратних метрів, а також господарські (присадибні) будівлі і споруди загальною площею до 500 квадратних метрів; збудовані до 12 березня 2011 року будівлі і споруди сільськогосподарського призначення.

Порядок прийняття в експлуатацію таких об`єктів і проведення технічного обстеження визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. При цьому технічне обстеження індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 500 квадратних метрів включно, господарських (присадибних) будівель і споруд загальною площею до 100 квадратних метрів включно проводиться в ході їх технічної інвентаризації з відповідною відміткою в технічному паспорті.

До власників (користувачів) земельних ділянок, які відповідно до цього пункту подали документи про прийняття в експлуатацію збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт об`єктів будівництва, штрафні санкції за виконання будівельних робіт без отримання документів, що дають право на їх виконання, та за експлуатацію або використання об`єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, не застосовуються.

Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 5 грудня 2000 року № 273, який втратив чинність на підставі наказу Міністерства регіонального розвитку та будівництва № 13 від 19 січня 2010 року, затверджено Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, зареєстроване в Міністерстві юстиції України від 25 грудня 2000 року за № 945/5166, згідно з яким встановлено порядок та умови надання дозволу на виконання будівельних робіт з нового будівництва, розширення, реконструкції, технічного переоснащення, реставрації та капітального ремонту об`єктів. Дозвіл на виконання будівельних робіт з нового будівництва є документом, що посвідчує право забудовника на виконання будівельних робіт. Виконання будівельних робіт без вищезазначеного дозволу забороняється. Дозвіл надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.

Статтею 29 Закону України «Про планування і забудову територій» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видача ордерів на проведення земляних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів. Дозвіл надається на підставі: проектної документації, документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою; угоди про право забудови земельної ділянки; рішення виконавчого органу відповідної ради або місцевої державної адміністрації про дозвіл на будівництво об`єкта містобудування; комплексного висновку державної інвестиційної експертизи; документа про призначення відповідальних виконавців робіт.

Скасовуючи рішення місцевого та приймаючи нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що судом першої інстанції під час розгляду справи не з`ясовано отримання позивачем дозволу на будівництво зазначених об`єктів нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також здійснення нею дій для введення об`єкта нерухомого майна в експлуатацію або його державної реєстрації.

Згідно з частиною третьою статті 182 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.

Апеляційним судом встановлено, що порушене позивачем у суді питання не було предметом розгляду компетентних державних органів, рішення яких чи його відсутність давали б підставу вважати про наявність спору про право. Зокрема, позивачем не доведено належними доказами наявність дозволу на будівництво спірного об`єкта (ларька літера «И»), належним чином оформленої проектної документації на вказане майно, а також звернення її до відповідача чи інших повноважних органів з приводу прийняття в експлуатацію та визнання за нею права власності на вказане нерухоме майно.

Крім того, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що місцевим судом залишено поза увагою ту обставину, що частина спірного майна розташована на земельній ділянці загального користування, за лінією регулювання забудови.

Згідно з Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, підприємства бюро технічної інвентаризації здійснюють державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що Херсонське державне бюро технічної інвентаризації, яке є відповідачем у цій справі, згідно із зазначеним положенням здійснює лише реєстрацію прав власності на нерухоме майно і не може бути відповідачем щодо вимог позивача про визнання права власності.

Пунктом 1.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що державна реєстрація прав проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць, обслуговування на території яких здійснюється БТІ, створеними до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Враховуючи викладене, Херсонське державне бюро технічної інвентаризації, яке є відповідачем у цій справі, здійснює лише державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно і не може бути відповідачем щодо вимог позивача про визнання права власності, що також було залишено поза увагою місцевого суду.

Викладене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2014 року у справі № 3-199гс14.

Крім того, апеляційний суд правильно зазначив, що згідно з пунктом1.6 вказаного Тимчасового положення тимчасові споруди та споруди, не пов`язані фундаментом із землею, реєстрації не підлягають. Одночасно ДБН В.2.2-23:2009, яким визначено терміни та поняття будівель та споруд торгівельного типу, такого терміну як «ларьок» не містить. Замість цього визначено поняття малих архітектурних форм - павільйони, кіоски тощо, жодна з яких не відноситься до капітального типу забудови, а є тимчасовими спорудами.

Отже, незважаючи на відсутність належних доказів надання позивачу земельної ділянки, відсутність вказаних документів та дозволів на будівництво спірного об`єкта, враховуючи, що порушене позивачем у суді питання не було предметом розгляду компетентних державних органів, рішення яких чи його відсутність давали б підставу вважати про наявність спору про право, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову.

Крім того, до участі у справі не було залучено як належного відповідача Херсонську міську раду.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції під час відкриття апеляційного провадження в односторонньому порядку встановив, що Херсонською міською радою з поважних причин пропущено строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та безпідставно поновив зазначений строк, суд касаційної інстанції відхиляє.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У пункті 1 частини другої статті 129 Конституції України однією із засад судочинства також проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

За частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

ЄСПЛ вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм.

Конституційні гарантії захисту прав та інтересів в апеляційній інстанції конкретизовано в главі 1 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного оскарження судових рішень у цивільному судочинстві.

У статті 55 Конституції України зазначено, що кожному гарантується право на судовий захист.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).

Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Статтею 354 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

За частинами третьою, четвертою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє в відкритті апеляційного провадження в порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

Системний аналіз частини третьої статті 357 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що на підставі вказаної процесуальної норми суд має право залишити апеляційну скаргу без руху з двох підстав: 1) якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або 2) якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними.

При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку (у разі її неподання разом з апеляційною скаргою) або вказати інші підстави для поновлення строку (за умови визнання судом підстав, вказаних заявником у клопотанні про поновлення строку, неповажними).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.

Відповідно до частини першої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 127 ЦПК України).

Згідно частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, врахувавши вимоги наведених норм закону, перевіривши доводи заявника щодо підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження та встановивши, що вказані причини пропуску є поважними, дійшов висновку про наявність підстав для поновлення строку.

Суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів і містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Постанова суду апеляційної інстанції відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказав.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Веріковською Тетяною Анатоліївною, залишити без задоволення.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук