Постанова

Іменем України

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 2-5541/12

провадження № 61-7885св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Чорноморський банк розвитку та реконструкції»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чалова Андрія Олексійовича, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року у складі судді Куренкова Є. С. та постанову Київського апеляційного суду від 04 березня 2020 року у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Кирилюк Г. М., Волошиної В. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2012 року Публічне акціонерне товариство «Чорноморський Банк розвитку та реконструкції» (далі - ПАТ «ЧБРР») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на майно.

Позовна заява мотивована тим, що 25 березня 2008 року між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №1306/252/238, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у сумі 1 502 375 грн на придбання земельної ділянки, строком на 10 років, тобто з 25 березня 2008 року до 25 березня 2028 року зі сплатою за користування кредитними коштами 18 % річних.

У той же день було укладено з ОСОБА_2 договір поруки № 1306/252/238-п1, відповідно до якого останній взяв на себе солідарне зобов`язання перед банком за належне виконання вказаного кредитного договору.

Крім того, 25 березня 2008 року між банком та ОСОБА_1 з метою забезпечення виконання умов кредитного договору було укладено договір іпотеки належного на праві приватної власності останньому домоволодіння, що складається з житлового будинку (літ. А-1), колодязя (літ. Б) та каналізаційної ями (літ. Г), розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 268,7 кв. м.

Вказувало, що станом на 09 вересня 2010 року сума заборгованості за кредитом становить 1 295 775 грн, заборгованість за процентами становить 270 325,46 грн, сума пені становить 34 770,44 грн, штраф у розмірі 150 237,50 грн.

Ураховуючи наведене, ПАТ «ЧБРР» просило суд стягнути з відповідачів за рахунок власних коштів та заставленого майна вказаний розмір кредитної заборгованості.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року позов ПАТ «ЧБРР» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «ЧБРР» заборгованість за кредитним договором від 25 березня 2008 року у розмірі 1 199 975 грн.

У рахунок погашення заборгованості звернено стягнення на користь ПАТ «ЧБРР» на предмет іпотеки - домоволодіння, що складається з житлового будинку (літ «А-1»), колодязя (літера «Б») та каналізаційної ями (літера «Г»), розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 268,7 кв. м, яке розташоване на земельній ділянці, виділеній для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,0846 кв. м, що належить ОСОБА_1 шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною предмета іпотеки для її реалізації згідно експертної оцінки шляхом проведення прилюдних торгів.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши боржнику домовлену суму коштів, а відповідачі належно не виконують своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, тому з них солідарно слід стягнути заборгованість за договором та звернути стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості.

У квітні 2014 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року та клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 07 травня 2014 року ОСОБА_1 поновлено строк оскарження та відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 серпня 2014 року заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про закриття провадження за апеляційними скаргами ПАТ «ЧБРР», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року у справі за позовом ПАТ «ЧБРР» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року скасовано.

Апеляційне провадження за апеляційними скаргами ПАТ «ЧБРР», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року у вказаній цивільній справі закрито.

Постановою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року (провадження № 61-37663) касаційну скаргу ПАТ «ЧБРР» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «ЧБРР» задоволено.

Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 серпня 2014 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 04 березня 2020 року апеляційну скаргу ПАТ «ЧБРР» задоволено.

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позовної вимоги щодо розірвання кредитного договору від 25 березня 2008 року № 1306/252/238 відмовлено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «ЧБРР» заборгованість за кредитним договором від 25 березня 2008 року № 1306/252/238 у розмірі 1 295 775 грн, відсотки за користування кредитом у розмірі 201 283,19 грн, пеню у розмірі 13 021,96 грн.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позичальник свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, починаючи з березня 2011 року до 18 квітня 2012 року прострочена заборгованість наростаючим підсумком за повернення кредитних коштів становить 95 800 грн, поточна заборгованість за кредитом - 1 199 975 грн, всього заборгованість позичальника по тілу кредиту - 1 295 775 грн, у той час як районний суд зменшив розмір заборгованості, при цьому ніяк не обґрунтував свого рішення.

Вказав, що суд першої інстанції не вирішив позовні вимоги про розірвання договору та вийшов за межі вимог позовної заяви, звернувши стягнення на предмет іпотеки. Апеляційний суд вважав, що банком відповідна позовна вимога не заявлялася.

Також апеляційний суд зазначив, що на стадії апеляційного провадження можливість заміни неналежного позивача нормами ЦПК України не передбачена, а, крім того, договір про відступлення права вимоги від 17 червня 2014 року та акт прийому-передачі до договору належно не оформлені, тому відсутні підстави вважати, що відбулося відступлення права вимоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2020 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Чалов А. О., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу з порушенням правил територіальної юрисдикції, оскільки іпотечне нерухоме майно знаходиться у Київській області, тому справа підсудна Бориспільському міськрайонному суду Київської області відповідно до вимог статті 114 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду.

Апеляційний суд не врахував, що на час перегляду рішення районного суду, ПАТ «ЧБРР» відступило право вимога новому кредитору - ТОВ «Боспор-Інвест».

Вважає, що банк не довів розміру своїх позовних вимог, не надавши належні докази. Суди взагалі не перевіряли правильність наданих банком розрахунків заборгованості. Посилається на те, що після надіслання вимоги про дострокове погашення кредиту, банк продовжував незаконно нараховувати відсотки за договором.

Також суди не перевірили та не врахували ту обставину, що строк звернення до поручителя, визначений частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, сплинув до частини платежів, проте заборгованість була стягнута у повному обсязі солідарно з боржника та поручителя.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2020 року ПАТ «ЧБРР» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якій вказує, що її доводи є безпідставними, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2020 року відкрито провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 березня 2008 року між ПАТ «ЧБРР» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №1306/252/238, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у сумі 1 502 375 грн на придбання земельної ділянки, строком на 10 років, тобто з 25 березня 2008 року до 25 березня 2028 року зі сплатою за користування кредитними коштами 18 % річних (том 1, а. с. 6-9).

Згідно з договором поруки від 25 березня 2008 року № 1306/252/238-п1 ОСОБА_2 взяв на себе солідарне зобов`язання перед банком і відповідачем на підставі вказаного кредитного договору (том 1, а. с. 21-22).

25 березня 2008 року між ПАТ «ЧБРР» та ОСОБА_1 з метою забезпечення виконання умов кредитного договору було укладено договір іпотеки домоволодіння, що складається з житлового будинку (літ. А-1), колодязя (літ. Б) та каналізаційної ями (літ. Г), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 268,7 кв. м, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Алешко І. В., зареєстрованого у реєстрі за № 1174 (том 1, а. с. 14-20).

Згідно з розрахунком банку, станом на 09 вересня 2010 року, існує заборгованість за кредитом у розмірі 1 295 775 грн, заборгованість за процентами - 270 325,46 грн, за пенею у розмірі 34 770,44 грн та штраф у розмірі 150 237,5 грн(том 1, а. с. 119-120).

24 листопада 2011 року ПАТ «ЧБРР» надіслав боржнику та поручителям претензію № 31/2011 у якій вимагав достроково повернути кредит у повному обсязі (том 1, а. с. 24-26).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник вказує неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 644/11575/15-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 640/7778/18, від 03 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11, від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16 та від 09 квітня 2020 року у справі № 534/1809/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Чалова А. О., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Щодо розміру кредитної заборгованості

Визначаючи розмір кредитної заборгованості, апеляційний суд погодився з розрахунком банку, проте лише станом на 24 грудня 2011 року у зв`язку з направленням банком досудової вимоги від 24 листопада 2011 року, яка мала бути виконана протягом 30 днів.

Разом з тим, апеляційний суд не звернув увагу на те, що на аркушах справи 10 - 13 (том 1) міститься розрахунок кредитної заборгованості за кредитним договором від 25 березня 2008 року, а на аркушах справи 119 - 120 (том 1) міститься розрахунок кредитної заборгованості за кредитним договором від 09 вересня 2010 року.

Погоджуючись з розміром кредитної заборгованості, апеляційний суд не вказав, який саме розрахунок він мав на увазі, не ідентифікував кредитні договори. Зазначене має важливе значення для правильного вирішення спору, оскільки за доводами касаційної скарги ОСОБА_1 уклав з позивачем ще два кредитні договори, які є діючими, а саме № 16/2004 від 26 липня 2004 року та № 144/182/62 від 22 липня 2015 року.

У зв`язку із цим апеляційному суду слід уточнити розмір кредитної заборгованості.

Апеляційний суд стягнув кредитну заборгованість солідарно з позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 . Отже, вони є солідарними боржниками і розмір кредитної заборгованості у цьому випадку має значення для кожного з них (солідарна відповідальність).

Разом з тим, апеляційний суд правильно вказав, що 24 листопада 2011 року банк надіслав досудову вимогу (претензію) боржникам, тим самим змінивши строк виконання основного зобов`язання.

Проте апеляційний суд не перевірив розмір кредитної заборгованості щодо відповідальності поручителя.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частини перша статті 554 ЦК України).

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).

Отже, умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним договором або до виконання поручителем зобов`язань боржника за основним договором, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин, про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 24?вересня 2014?року у справі № 6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, а також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пункті 60 постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11(провадження № 14-265 цс 18).

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15).

Кредитним договором від 25 березня 2008 року передбачено погашення основної суми кредиту та процентів шляхом сплати щомісячних платежів в обумовлені сторонами строки (том 1, а. с. 6-9).

Отже, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, строк пред`явлення кредитором вимог до поручителів про повернення заборгованості за платежами, які позичальник був зобов`язаний згідно з умовами кредитного договору вносити періодично, має обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції порука за кожним із зобов`язань, визначених періодичними платежами, припиняється після шести місяців з моменту спливу строку погашення кожного чергового платежу. Пред`явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов`язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги у зв`язку з припиненням поруки за відповідною частиною основного зобов`язання.

Вказані висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (провадження № 14-70цс19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо відступлення права вимоги

Апеляційним судом встановлено і сторонами це не заперечується, що 17 червня 2014 року укладено договір відступлення права вимоги та відступлення прав кредитора, згідно з яким первісний кредитор - позивач, відступив новому кредитору - Товариству з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Боспор-Інвест», право вимоги за кредитними договорами. В акті прийому-передачі зазначено про передачу кредитного договору № 1306/252/238 від 25 березня 2008 року, укладеного з ОСОБА_1 і таке повідомлення направлено ОСОБА_1 , яке ним отримано (том 2, а. с. 66 - 69).

Аналізуючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 (том 2, а. с. 197 - 207), апеляційний суд дійшов взаємовиключних висновків.

Так, апеляційний суд вказав, що на стадії апеляційного провадження неможливо замінити неналежного позивача за ініціативою суду, оскільки це суперечить принципу диспозитивності, а у подальшому вдався до аналізу договору про відступлення права вимоги, вказавши, що він неналежно укладений.

Проте апеляційний суд не звернув увагу на таке.

Згідно зі статтею 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Правонаступництво - це перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого.

Правонаступництво може бути універсальним або сингулярним. При сингулярному правонаступництві (часткове або одиничне) відбувається перехід від первісного кредитора новому кредитору лише окремих прав та обов`язків.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Отже, вказати, що без згоди позивача його не можна залучити до участі у справі можливо лише тоді, коли належному позивачу направлено повідомлення про вступ у справу, а він від цього відмовився. Таких дій апеляційний суд не вчинив. Вчинити їх мав саме апеляційний суд тому, що договір про відступлення права вимоги укладений після винесення рішення судом першої інстанції.

Надалі, не визнаючи вказаний договір належно укладеним, апеляційний суд не звернув увагу на положення статті 204 ЦК України, яка передбачає презумпцію правомірності правочину, а такий договір сторонами не оспорено.

Крім того, дійсність договору про відступлення права вимоги уже була предметом судового розгляду у справі № 753/21194/14-ц та у справі № 761/6666/19 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Боспор-Інвест» про визнання кредитного договору недійсним.

Апеляційний суд у порушення вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України не визнав вказані обставини преюдиційними, не навівши належного обгрунтування.

Щодо територіальної підсудності

Колегія суддів відхиляє доводи особи, яка подала касаційну скаргу, про те, що суд першої інстанції розглянув справу з порушенням правил територіальної юрисдикції, оскільки іпотечне нерухоме майно знаходиться у Київській області, тому справа підсудна Бориспільському міськрайонному суду Київської області відповідно до вимог статті 114 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду.

Такі доводи були предметом розгляду суду першої інстанції, який ухвалою від 07 вересня 2012 року відмовив у задоволенні клопотання відповідачів про направлення справи за підсудністю Бориспільському міськрайонному суду (том 1, а. с. 103).

Статтею 116 ЦПК України 2004 року (у редакції на час розгляду справи районним судом) передбачені випадки передачі справи з одного суду до іншого. Районний суд таких підстав не знайшов, із чим Верховний Суд погоджується, оскільки позовних вимог про звернення стягнення на іпотечне майно у порядку, передбаченому нормами ЦПК України на заявлялось, що підтвердив у відзиві на апеляційну скаргу представник позивача (том 3, а. с. 25).

Отже, враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції, в порушення вимог статей 263-265 382 ЦПК України, не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, належно не перевірив доводів сторін.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення суду першої інстанції та ухваливши нове рішення, не встановив обставини справи, необхідні для правильно вирішення спору, належно не перевірив доводів та заперечень сторін, які є суттєвими та можуть вплинути на правильність судового рішення, усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції

Керуючись статтями 141 400 402 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чалова Андрія Олексійовича - задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 04 березня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк