№ 2-562/2003 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 2-562/2003

провадження № 61-10546св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А, Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - трудовий колектив колективного підприємства «Агропроменерго»,

відповідач - Рада колективних сільськогосподарських підприємств Млинівського району,

треті особи: ОСОБА_1 , Приватне підприємство «Агропром-ЕНЕРГО»,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - керівник Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Млинівської селищної ради Дубенського району Рівненської області,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та Приватного підприємства «Агропром-ЕНЕРГО», подану представником Дяденчуком Анатолієм Івановичем, на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 02 лютого 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 20 червня 2024 року в складі колегії суддів: Боймиструка С. В, Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2003 року трудовий колектив колективного підприємства «Агропроменерго» звернувся з позовом до Ради колективних сільськогосподарських підприємств Млинівського району про визнання права власності на нерухоме майно.

Позов мотивований тим, що рішенням зборів уповноважених представників господарств засновників підприємства від 27 листопада 1996 року проведено розмежування власності між господарствами і трудовим колективом підприємства. За трудовим колективом закріплено власність на рухоме і нерухоме майно в розмірі 49 %, а за господарствами 51 %.

22 грудня 1999 року рішенням зборів уповноважених представників господарств засновників підприємства усе майно було передано у власність трудовому колективу.

14 березня 2001 року Млинівське районне міжгосподарське виробничо-експлуатаційне підприємство по енергетиці і електрифікації сільського господарства «Агропроменерго» було реорганізоване у колективне підприємство «Агропроменерго».

При зверненні до суду першої інстанції трудовий колектив колективного підприємства «Агропроменерго» вказував, що не може набути права власності на споруди, адже вони раніше не були зареєстровані у БТІ, хоча на балансі підприємства знаходяться як основні засоби.

Тому просили визнати за трудовим колективом колективного підприємства «Агропроменерго» право власності на нерухоме майно:

приміщення майстерні площею 401 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 34 539,00 грн;

гідроелектростанцію площею 162 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 68 375,00 грн;

приміщення ТЕС площею 212 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 35 324,00 грн;

греблю і дамбу площею 2244 кв. м та 604 кв. м відповідно, які розташовані за адресою: с. Млинів, Рівненська область, вартістю 46 233 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 19 вересня 2003 року визнано за трудовим колективом Млинівського колективного підприємства «Агропроменерго» право колективної власності на об`єкти нерухомого майна:

приміщення майстерні площею 401 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 34 539,00 грн;

гідроелектростанцію площею 162 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 68 375,00 грн;

приміщення ТЕС площею 212 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 35 324,00 грн;

Суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги трудового колективу Млинівського колективного підприємства «Агропроменерго» є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 02 лютого 2024 року поновлено керівнику Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Млинівської селищної ради Дубенського району Рівненської області встановлений законом строк на апеляційне оскарження рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 19 вересня 2003 року та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою керівника Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Млинівської селищної ради Дубенського району Рівненської області на рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 19 вересня 2003 року у справі за позовом трудового колективу колективного підприємства «Агропроменерго» до Ради колективних сільськогосподарських підприємств Млинівського району про визнання права власності на нерухоме майно.

Апеляційний суд вказав, що керівник Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Млинівської селищної ради Дубенського району Рівненської області подав апеляційну скаргу в якій, зокрема, просив поновити строк на апеляційне оскарження. На обґрунтування підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження зазначив, що рішення стосується прав та інтересів селищної ради як власника земельної ділянки, проте Млинівська селищна рада до участі у розгляді справи залучена не була, про розгляд справи не повідомлялась. Тому присічний строк, передбачений частиною другою статті 358 ЦПК України, застосуванню не підлягає. Крім того, стверджував, що про ухвалення оскаржуваного рішення прокурору стало відомо 21 листопада 2023 року, а саме після ознайомлення з матеріалами справи та отримання копії рішення суду.

Суд вказав, що якщо особа, яка подала апеляційну скаргу, не була залучена до участі у справі, має місце виключний випадок, передбачений пунктом 1 частини другої статті 358 ЦПК України, що не дає підстав для застосування встановленого наведеною нормою процесуального права річного присічного строку. При цьому суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції.

З матеріалів справи Млинівська селищна рада не залучалась до участі в справі. Прокурор Млинівського відділу Дубенської окружної прокуратури ознайомлений з матеріалами справи 21 листопада 2023 року. Апеляційна скарга направлена засобами поштового зв`язку 21 грудня 2023 року, тобто в тридцятиденний строк з моменту ознайомлення. Отже, строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року до участі у справі як третю особу залучено ОСОБА_1 .

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року до участі у справі як третю особу залучено Приватне підприємство «Агропром-ЕНЕРГО» (далі - ПП «Агропром-ЕНЕРГО»).

Постановою Рівненського апеляційного суду від 20 червня 2024 року апеляційну скаргу керівника Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Млинівської селищної ради Дубенського району Рівненської області задоволено.

Рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 19 вересня 2003 року скасовано.

У задоволенні позовних вимог трудового колективу колективного підприємства «Агропроменерго» до Ради колективних сільськогосподарських підприємств Млинівського району про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна відмовлено.

У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Дяденчука А. І. про закриття апеляційного провадження відмовлено.

Апеляційний суд виходив з того, що від представника ОСОБА_1. надійшли заяви про закриття апеляційного провадження: 1) у зв`язку з відсутністю підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження; 2) у зв`язку з тим, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та або обов`язки особи, яка подала апеляційну скаргу, не вирішувалося. Оскільки рішення оскаржується особою, яка не залучена до участі у справі та вважає, що таким рішенням порушуються права та інтереси територіальної громади, то доводи заявника про закриття апеляційного провадження як помилково відкритого є необґрунтованими. Крім того, стаття 362 ЦПК України не передбачає такої підстави для закриття апеляційного провадження, як зазначає представник - у зв`язку з відсутністю підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, та з огляду на поновлення процесуального строку при відкритті провадження та забезпечення апелянту прокурору доступу до правосуддя, в задоволенні клопотання в цій частині слід відмовити.

Суд також зазначив, що встановити чи були порушені права особи, яка подала апеляційну скаргу можливо лише після апеляційного розгляду справи за його результатами в нарадчій кімнаті.

Посилання представника третьої особи на ту обставину, що селищна рада відмовилась від подання апеляційної скарги через пропуск строку, не заслуговує на увагу. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Таким чином, сам факт незвернення до суду уповноваженого органу може свідчити про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави.

Суд апеляційної інстанції вказав, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статей 202-203 ЦПК України 1963 року та роз`ясненням, які викладені у пунктах 1, 5, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 року № 11 «Про судове рішення», які діяли на час вирішення справи місцевим судом, зокрема в оскаржуваному рішення практично відсутні описова та мотивувальна частина рішення. Тобто таке рішення апріорі не є законним та обґрунтованим, відповідно не може залишатись чинним. Норми права, на які послався суд першої інстанції в оскарженому рішенні, а саме статті 86 112 113 ЦК України, не є підставою виникнення права колективної власності, про що зазначив суд першої інстанції.

Крім того, з незавірених долучених до матеріалів справи неякісних ксерокопій документів про передачу майна трудовому колективу колективному підприємству «Агропроменерго» не підтверджується право зборів уповноважених представників господарств учасників на власність та розпорядження майном на передачу його трудовому колективу підприємства.

Відповідно до абзаців 12, 19 пункту «г» частини другої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення, приватизації не підлягали гідроелектростанції з греблями та водосховища і водогосподарські канали комплексного призначення, міжгосподарські меліоративні системи, гідротехнічні захисні споруди.

Згідно з пунктом 1.9.18 Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів та хвостів, затвердженої наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 19 грудня 1995 року № 252, гідротехнічні споруди - це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

У ДБН В.2.4-3:2010 «Гідротехнічні споруди. Основні положення» зазначено, що гідротехнічні споруди - споруди, що підпадають під вплив водного середовища, призначені для використання і охорони водних ресурсів, а також захисту від шкідливого впливу вод.

Отже, на час ухвалення оскаржуваного рішення не було правових підстав для задоволення позовних вимог трудового колективу про визнання права власності на заявлене нерухоме майно.

Спірне майно відповідно до чинного на той час законодавства, виходячи зі змісту статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» та постанови Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2003 року № 1253, не підлягало приватизації, тому воно повинно було бути передано у комунальну власність територіальної громади. Таким чином, встановивши порушення закону, прокурор обґрунтовано звернувся до суду із апеляційною скаргою про скасування ухваленого судового рішення для захисту інтересів громади.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У липні 2024 року ОСОБА_1 та ПП «Агропром-ЕНЕРГО» звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою за підписом адвоката Дяденчука А. І., у якій просять ухвалу Рівненського апеляційного суду від 02 лютого 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 20 червня 2024 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

апеляційне провадження з перегляду рішення суду першої інстанції було розпочато через 20 років після ухвалення оскаржуваного рішення, без встановлення судом належних підстав для втручання у принцип «res judicata» (принцип юридичної визначеності). При цьому клопотання прокурора про поновлення йому строку на апеляційне оскарження рішення не містило належного обґрунтування причин пропуску такого значного періоду, і що такі причини були поважними, об`єктивно непереборними, та такими, що не залежали від волевиявлення прокурора, були пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для подання ним апеляційної скарги. Ухвала апеляційного суду про поновлення прокурору такого значного періоду часу на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції є необґрунтованою, що вказує на безпідставне відкриття апеляційного провадження у цій справі після спливу значного періоду часу;

суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки доводам про те, що оскаржуваним рішенням не було вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких була б Млинівська селищна рада, адже мотивувальна та резолютивна частини оскаржуваного рішення не містять висновків про права та обов`язки скаржника. За таких обставин апеляційне провадження підлягало закриттю, а перегляд в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції є недопустимим;

станом на дату подання апеляційної скарги приміщення майстерні, гідроелектростанція та приміщення ТЕС заходяться у власності ОСОБА_2 . Підстава виникнення у нього права власності рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 06 серпня 2010 року у справі № 2-658/10, яке набрало законної сили. Станом на час подання касаційної скарги це майно є предметом спадкування, адже їх власник ОСОБА_2 помер. Водночас гідроелектростанція, приміщення ТЕС, гребля і дамба знаходяться на балансі ПП «Агропром-ЕНЕРГО». Прокурор в апеляційній скарзі необґрунтовано посилався на те, що приміщення майстерні, гідроелектростанція, та приміщення ТЕС належать до об`єктів внутрішньогосподарської меліоративної системи та гідротехнічних споруд, а тому повинні були бути безкоштовно передані у комунальну власність Млинівської селищної ради. Враховуючи відсутність будь-яких суперечностей між ПП «Агропром-ЕНЕРГО» та Млинівською селищною радою про безкоштовну передачу греблі і дамби в комунальну власність, відсутність ініціативи органу місцевого самоврядування про їх набуття, доводи прокурора та висновки суду про порушення інтересів територіальної громади селища Млинів є припущеннями;

оскільки рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 06 серпня 2010 року у справі № 2-658/10 визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлові приміщення гідроелектростанції, теплоелектростанції та автогаража, то рішенням селищної ради від 21 жовтня 2010 року № 2389 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку загальною площею 2,6204 га ОСОБА_2 для обслуговування автогаража, гідроелектростанції, теплоелектростанції в АДРЕСА_2 за рахунок земель, що перебували в користуванні колективного підприємства «Агропроменерго», надано земельну ділянку в оренду строком на 5 років. 07 липня 2011 року укладений договір оренди земельної ділянки для обслуговування існуючого приміщення автогаража, гідроелектростанції, теплоелектростанції. Таким чином, права селищної ради на землі водного фонду не порушені;

апеляційний суд усупереч вимог процесуального закону, передчасно поновив прокурору строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції без наведення належних мотивів та обґрунтувань поважності причин такого пропуску, а тому безпідставно відкрив апеляційне провадження у цій справі після спливу значного періоду часу, чим порушив принцип правової визначеності. Самого лише посилання прокурора на дотримання ним тридцятиденного строку, визначеного пунктом 1 частини другої статті 354 ЦПК України, як на підставу поновлення такого значного періоду часу (більше двадцяти років) на оскарження рішення, недостатньо. Прокурор має навести належне обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення. Проте прокурор не обґрунтовував своє клопотання наявністю інших підстав поважності причин пропуску строку, крім тих, що апеляційна скарга подана ним протягом тридцяти днів з дна отримання копії оскаржуваного рішення. За таких обставин суд апеляційної інстанції повинен був відмовити йому у поновленні строку на апеляційне оскарження рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 19 вересня 2003 року;

твердження прокурора щодо його обізнаності про існування рішення суду першої інстанції лише з 21 листопада 2023 року, після ознайомлення з матеріалами справи, є неправдивими. Про наявність цивільної справи

№ 2-562/2003 та оскаржуваного рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 19 вересня 2003 року йому стало відомо ще в січні 2015 року під час здійснення контролю за проведенням досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015180160000047;

у разі подання апеляційної скарги прокурором, який не брав участі у справі, в інтересах держави в особі учасника справи (органу місцевого самоврядування) питання про поновлення строку має вирішуватися стосовно належного суб`єкта (учасника справи), а не прокуратури. Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду, апеляційний суд не врахував, що Млинівська селищна рада була обізнана про наявність оскаржуваного рішення Млинівського районного суду Рівненської області ще у 2003 році, про що повідомила прокуратуру листом від 21 грудня 2023 року № 4043. У цьому листі вказано, що «... подача апеляційної скарги не вбачається за можливе, оскільки пропущений строк подачі апеляційної скарги (понад 20-ть років) і селищна рада на даний час не має підстав для його поновлення…». Обізнаність селищної ради про власника майна ГЕС та ТЕС та про прийняте судом оскаржуване рішення підтверджуються також й іншими доказами.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У серпні 2024 року від в.о. керівника Дубенської окружної прокуратури Кучерявого П. до суду надійшов відзив, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відзив мотивований тим, що:

посилання представника третьої особи на незаконність ухвали від 02 лютого 2024 року про відкриття апеляційного провадження є безпідставними, оскільки прокурор обґрунтував поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження та необхідність звернення з апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Млинівської селищної ради Дубенського району Рівненської області. Тому суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню та відкрив апеляційне провадження у справі;

постанови Верховного Суду, які зазначає представник третьої особи які підставу касаційного оскарження, були ухвалені за результатом розгляду інших правовідносин;

доводи представника третьої особи, що прокурору було відомо про оскаржуване рішення при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні є необґрунтованими. Кримінальне провадження № 12015180160000047 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 233 КК України, закрите ще 16 квітня 2015 року. У вказаному провадженні ні ОСОБА_2 , ні колективне підприємство «Агропроменерго» не мали жодного процесуального статусу. Тому не зрозуміло яким чином представник третьої особи отримав матеріали кримінального провадження, які долучено до заяви про закриття провадження у справі № 2-562/2003. Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Отже, представник третьої особи посилається на докази, одержані з порушенням норм кримінального процесуального законодавства, а тому суд не може взяти такі докази до уваги. Крім того, у вказаному кримінальному провадженні прокурором 30 січня 2015 року надавались письмові вказівки. В той же час після надання процесуальним керівником (прокурором) вказівок, це кримінальне провадження жодного разу прокурором не витребовувалась та, відповідно, до Млинівської міжрайонної прокуратури не скеровувалось. Надалі постановою старшого слідчого СВ Млинівського РВ УМВС України в Рівненській області від 16 квітня 2015 року кримінальне провадження № 12015180160000047 за фактом незаконної приватизації державного майна закрито, у зв`язку із встановленням відсутності в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 233 КК України. При цьому мотивувальна частина вказаної постанови не містить жодних посилань на рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 19 вересня 2003 року, яким за трудовим колективом Млинівського комунального підприємства «Агропроменерго» визнано право власності на нерухоме майно. Відповідно до супровідного листа від 17 квітня 2015 року № 62/4085 копія постанови про закриття кримінального провадження направлена заступнику Млинівського міжрайонного прокурора, без скерування матеріалів кримінального провадження. Будь-які відомості про ознайомлення Млинівського міжрайонною прокуратурою з матеріалами кримінального провадження № 12015180160000047 після його закриття відсутні. Представник третьої особи під час судового розгляду не надав жодних належних, достатніх і переконливих доказів стосовно того, що прокурору було відомо про порушення допущенні при прийнятті рішення у цій справі № 2-562/2003, адже посилання на наявність кримінального провадження не може свідчити про таку обізнаність. Про наявність порушень інтересів держави внаслідок прийняття Млинівським районним судом Рівненської області оскаржуваного рішення Лубенській окружній прокуратурі стало відомо лише після ознайомлення з матеріалами справи в суді 21 листопада 2023 року. Тому суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано визнав поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження суду першої інстанції;

доводи представника третьої особи стосовно пропуску Млинівською селищною радою строку на апеляційне оскарження рішення суду від 19 вересня 2003 року є необґрунтованими. Прийняття селищною радою рішень щодо розпорядження земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 жодним чином не може свідчити про обізнаність ради про наявність оскаржуваного судового рішення та порушень інтересів територіальної громади. Крім того, селищна рада не була стороною у цій справі, тому про порушення її прав не могла бути обізнана, а посилання представника третьої особи в цій частині є лише його припущенням та не підтверджуються жодними належними та достовірними доказами. При цьому рішення Млинівського районного суду Рівненької області від 19 вересня 2003 року порушує економічні інтереси держави, адже суд першої інстанції визнав за Млинівським колективним підприємством «Агропроменерго» право власності на гідротехнічні споруди всупереч норм статей 4 112 113 131 132 149 ЦК Української РСР 1963 року, статей 58 59 79 84 122 ЗК України і статті 4 ВК України. У конкретному випадку порушення прав територіальної громади беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів, адже таке порушення суперечить конституційному обов`язку держави щодо забезпечення прав людини та гарантування належного функціонування місцевого самоврядування, послаблює економічні інтереси місцевого самоврядування, що потребує відповідного реагування;

аргумент представника третьої особи про відсутність порушених інтересів органу місцевого самоврядування і права на спірне майно є безпідставним. Підставою для звернення позивача до суду з позовом про визнання права власності стало прийняття реєстратором Комунального підприємства «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації» рішення від 20 травня 2003 року № 746 про відмову в реєстрації права колективної власності на будівлю майстерні, будівлі ГЕС, ТЕС у зв`язку з ненаданням правовстановлюючих документів на майно. Оскільки в інший спосіб позивач не міг провести державну реєстрацію права власності на зазначене майно, то звернувся до суду з позовом. Отже, позов трудового колективу підприємства «Агропроменерго» носить формальний характер, а метою подання позову є не визнання права власності (як наявного), а його набуття, що саме по собі є неприпустимим. Набуття права власності регулюється окремими правовими нормами. Суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мали значення для справи, тим самим позбавив територіальну громаду смт Млинів права власності на гідротехнічну споруду, адже вирішив питання щодо права власності на спірне майно без з`ясування обставин стосовно дійсного власника таких об`єктів, фактично прийняв судове рішення про права та інтереси територіальної громади, яку не було залучено до участі у справі;

споруди і будівлі ГЕС і ТЕС, а саме: двоквартирний житловий будинок, гідроелектростанція, приміщення ТЕС, канал, гребля і дамба, трансформатори ТС 260 і ТС 360, турбіна, розподільчий пристрій, гідротурбіна і генератор в смт Млинів рішенням зборів уповноважених представників - учасників від 30 березня 1990 року передані з балансу Млинівської ПМК № 2 на баланс Млинівського «Агропроменерго». Тобто спірне майно, у тому числі гідроспоруда, були передані не у власність, а на баланс підприємства «Агропроменерго». Отже, матеріалами цивільної справи не підтверджено право власності позивача на майно, про визнання якого він просив суд;

у колективного підприємства «Агропроменерго» не було підстав для набуття права власності на гідротехнічну споруду (греблю і дамбу), вони підлягали безоплатній передачі до комунальної власності;

до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції. Водний об`єкт не може бути відокремлений від земельної ділянки та бути самостійним (окремо від земельної ділянки, на якій він розташований) об`єктом прав та обов`язків. При цьому нормами законодавства встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду, зокрема визначено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та визначено можливість їх використання для визначених цілей на умовах оренди. Млинівська селищна рада Лубенського району Рівненської області є розпорядником земельної ділянки водного фонду, кадастровий номер 5623885100:01:006:0612, на якій знаходиться гідроспоруда, яка на підставі оскаржуваного рішення суду надана у власність трудовому колективу Млинівського колективного підприємства «Агропроменерго». Це свідчить про те, що Млинівська селищна рада є дійсним власником греблі і дамби, які знаходяться на річці Іква в селищі Млинів Лубенського району Рівненської області. Таким чином, існування оскаржуваного рішення суду першої інстанції порушує інтереси Млинівської селищної ради;

матеріали справи взагалі не містять жодних доказів на підтвердження факту належності позивачу гідроелектростанції, приміщення ТЕС та майстерні. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що відповідно до наявних в справі документів (рішення зборів уповноважених представників - учасників від 30 березня 1990 року, акт про безкоштовну передачу основних засобів від 31 липня 1990 року) Млинівська ПМК № 2 не була власником спірного майна, адже воно лише знаходилось у неї на балансі. Таким чином, у позивача фактично не було підстав для звернення до суду із позовом, а спір про право відсутній, оскільки трудовий колектив підприємства «Агропроменерго» ніколи не був власником спірного майна, а тому право власності, яке не виникло, не могло бути порушене, не визнане чи оспорюватись відповідачем. Крім того, при зверненні до суду із позовом у цій справі позивач належним чином не підтвердив своїх позовних вимог, адже не надав жодних доказів, що відповідач - Рада колективних сільськогосподарських підприємств району порушує, оспорює або не визнає право власності позивача.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 2-562/2003 і витребувано справу із суду першої інстанції.

У серпні 2024 року матеріали справи № 2-562/2003 надійшли до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 жовтня 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Дундар І. О.

Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2025 року виправлено описку в ухвалі Верховного Суду від 30 липня 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 30 липня 2024 року зазначено, що підставами касаційного оскарження судового рішення заявник вказав: суд апеляційної інстанцій не застосував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3393/19, постановах Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 2-2330/2006, від 19 червня 2024 року у справі № 2-412/07, від 28 жовтня 2022 року у справі № 758/14460/15-ц, від 02 серпня 2023 року у справі № 761/11567/20, від 17 квітня 2024 року у справі № 198/236/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 2034/2-4225/07, від 09 листопада 2022 року у справі № 2-807/2007, від 11 січня 2023 року у справі № 2-1296/11, постановах Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц, від 29 січня 2024 року у справі № 750/13149/21. Тому наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття провадження у справі.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що рішенням зборів уповноважених представників учасників від 30 березня 1990 року споруди і будівлі колишніх ГЕС і ТЕС передані із балансу Млинівської пересувної механізованої колони № 2 (далі - Млинівської ПМК № 2) на баланс Млинівського «Агропроменерго».

На виконання вказаного рішення 31 липня 1990 року підписано акт про безкоштовну передачу основних засобів Млинівської ПМК № 2 Млинівському міжгосподарському підприємству по енергетичному обслуговуванню господарств «Агропроменерго», згідно з яким проведено передачу споруд і будівель колишніх ГЕС та ТЕС, побудованих за рахунок дольової участі колгоспів району, а саме: двоквартирний житловий будинок, гідроелектростанцію, приміщення ТЕС, канал, гребля і дамба, трансформатори, турбіна, розподільчий пристрій, гідротурбіна, генератор.

Рішенням зборів уповноважених представників господарств засновників підприємства від 27 листопада 1996 року «Про розмежування власності між господарствами пайовиками та трудовим колективом міжгосподарського підприємства «Агропроменерго» проведено розмежування власності між господарствами пайовиками та трудовим колективом міжгосподарського підприємства «Агропроменерго», згідно з яким за колективом підприємства закріплено власність на майно в розмірі 49 %, а за господарствами 51 %.

Рішенням зборів уповноважених представників господарств учасників від 22 грудня 1999 року № 1 «Про розмежування власності між господарствами пайовиками та трудовим колективом Млинівського районного міжгосподарського виробничо-експлуатаційного підприємства по енергетиці і електрифікації сільського господарства «Агропроменерго» усе майно Млинівського районного міжгосподарського виробничо-експлуатаційного підприємства по енергетиці і електрифікації сільського господарства Агропроменерго» безкоштовно передано трудовому колективу підприємства.

На підставі рішення загальних зборів трудового колективу підприємства «Агропроменерго» від 14 березня 2001 року Млинівське районне міжгосподарське виробничо-експлуатаційне підприємство по енергетиці і електрифікації сільського господарства «Агропроменерго» реорганізовано в колективне підприємство «Агропроменерго».

18 березня 2003 року директор колективного підприємства «Агропроменерго» звернувся до Комунального підприємства «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації» із заявою про здійснення реєстрації права колективної власності на зазначене майно. Проте рішенням реєстратора від 20 травня 2003 року № 746 колективного підприємства «Агропроменерго» відмовлено в реєстрації права власності у зв`язку з ненаданням правовстановлюючих документів на майно.

Позиція Верховного Суду

Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що:

«правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків» (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року);

«одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами» (USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § 46, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року);

«у декількох попередніх справах, у яких порушувалися доволі схожі процесуальні питання, Суд встановив, що коли строк для оскарження поновлюється після спливу значного періоду часу без жодної потреби у виправленні серйозних судових помилок чи недоліків правосуддя, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Тоді як вирішення питання про будь-яке поновлення строку на оскарження відноситься саме до повноважень національних судів, такі повноваження не є необмеженими. У кожній справі національні суди мають перевірити, чи є підстави для поновлення строку на оскарження виправданими, а також обґрунтувати своє рішення про поновлення строку. У цій справі провадження було відновлено після затримки у шість місяців, що є суттєво меншим періодом, аніж затримки у понад два роки та один рік відповідно у згаданих справах «Пономарьов проти України» та «Устименко проти України». Проте це не означає, що у цій справі для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції ВССУ користувався необмеженою свободою розсуду, розглядаючи питання про відновлення провадження за поданою із запізненням касаційною скаргою заступника прокурора Херсонської області. ВССУ повинен був застосовувати відповідні процесуальні норми згідно з принципом юридичної визначеності. З цього випливає, що ВССУ просто погодився з аргументом заступника прокурора про порушення строку з «поважних причин», оскільки про рішення апеляційного суду Херсонської області від 27 вересня 2011 року він дізнався зі звернення одного з опонентів заявника, поданого до прокуратури 04 квітня 2012 року, і задовольнив його клопотання про поновлення строку. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з відсутністю належного обґрунтування щодо відновлення провадження у справі заявника» (SABADASH v. UKRAINE № 28052/13, § 31-34, ЄСПЛ, від 23 липня 2019 року).

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України).

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦПК України).

Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18)).

У разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 750/13149/21 (провадження № 61-6054сво23)).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (стаття 354 ЦПК України).

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 127 ЦПК України).

Можливість поновлення пропущеного процесуального строку пов`язана із наявністю саме поважних причин його пропуску. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Клопотання чи заява про поновлення процесуального строку повинна містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості (див., зокрема, пункти 74, 75 постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2024 року в справі № 752/8449/20).

Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) зазначено, що «апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження. Суд апеляційної інстанції не навів мотивів, за яких уважав причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції поважними. Сама по собі вказівка про наявність поважних причин для поновлення строку та/або погодження з доводами особи, яка подала апеляційну скаргу та відповідне клопотання, з урахуванням отримання представником ОСОБА_2 копії рішення 20 липня 2020 року, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 травня 2022 року в справі № 904/1875/19 зазначено, що:

«з приписів частини 2 статті 261 ГПК України не вбачається безумовного обов`язку суду відкрити апеляційне провадження у випадку подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки. Натомість, як вбачається з системного аналізу положень даної статті, суд у такому випадку надає оцінку наведеним апелянтом причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності.

Скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строку оскарження судового рішення покладає на нього обов`язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і у разі, коли відповідну апеляційну чи касаційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з цим, неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку.

Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, захищає її саме від передбаченої частиною 2 статті 261 ГПК України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими вищенаведеними нормами ГПК України».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 вересня 2023 року в справі № 752/6166/17 вказано, що:

«60. Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, звільняє її від безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження, незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченої ч. 2 ст. 261 ГПК України, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення. Проте в такому випадку особа не звільняється від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими вищенаведеними нормами ГПК України.

61. Отже, норми ГПК України підлягають застосуванню до всіх без виключення учасників судового процесу, а окремі норми визначають початок перебігу процесуального строку на оскарження судових рішень саме для осіб які не брали участі у розгляді справи, а суд вирішив питання про їх права та інтереси, та передбачають можливість поновлення процесуального строку на оскарження судових рішень. Суд у такому випадку надає оцінку наведеним апелянтом причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності.

62. Схожі за змістом правові висновки викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 922/765/15 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 5011-46/18261-2012, від 03.10.2019 у справі № 909/117/17, від 08.10.2019 у справі № 5011-46/18261-2012».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2023 року в справі № 1512/12762/12 зазначено, що:

«відповідно до пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Заявник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строком оскарження судового рішення покладає на нього обов`язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і у разі, коли відповідну апеляційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з цим, неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою, з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку.

Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить про те, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, захищає її саме від передбаченої частиною другою статті 358 ЦПК України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження».

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України).

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частини третя, четверта статті 56 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21) вказано, що «прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно».

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 19 вересня 2003 року позовні вимоги трудового колективу колективного підприємства «Агропроменерго» до Ради колективних сільськогосподарських підприємств Млинівського району про визнання права власності на нерухоме майно задоволено. Визнано за трудовим колективом Млинівського колективного підприємства «Агропроменерго» право колективної власності на об`єкти нерухомого майна: приміщення майстерні площею 401 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 34 539,00 грн; гідроелектростанцію площею 162 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 68 375,00 грн; приміщення ТЕС площею 212 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 35 324,00 грн; греблю і дамбу площею 2244 кв. м та 604 кв. м відповідно, які розташовані за адресою: с. Млинів, Рівненська область, вартістю 46 233,00 грн;

не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, керівник Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Млинівської селищної ради Дубенського району Рівненської області 21 грудня 2023 року подав апеляційну скаргу в якій, крім іншого, просив поновити строк на апеляційне оскарження. На обґрунтування підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження прокурор зазначив, що рішення стосується прав та інтересів селищної ради як власника земельної ділянки, проте Млинівська селищна рада до участі у розгляді справи залучена не була, про розгляд справи не повідомлялась. Тому присічний строк, передбачений частиною другою статті 358 ЦПК України, застосуванню не підлягає. Крім того, прокурор стверджував, що про постановлення оскаржуваного рішення суду йому стало відомо 21 листопада 2023 року, а саме після ознайомлення з матеріалами справи та отримання вказаного рішення суду першої інстанції;

при поновленні строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що матеріали справи свідчать про те, що Млинівська селищна рада не залучалась до участі в справі. Прокурор Млинівського відділу Дубенської окружної прокуратури ознайомлений з матеріалами справи 21 листопада 2023 року. Апеляційна скарга направлена засобами поштового зв`язку 21 грудня 2023 року, тобто в тридцятиденний строк з моменту ознайомлення;

проте апеляційний суд не звернув уваги на те, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, звільняє її від безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження, незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого частиною другою статті 358 ЦПК України, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення. Проте в такому випадку особа не звільняється від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими нормами ЦПК України. Норми ЦПК України підлягають застосуванню до всіх без виключення учасників судового процесу, а окремі норми визначають початок перебігу процесуального строку на оскарження судових рішень саме для осіб які не брали участі у розгляді справи, а суд вирішив питання про їх права та інтереси, та передбачають можливість поновлення процесуального строку на оскарження судових рішень. Суд у такому випадку надає оцінку наведеним особою, яка подала апеляційну скаргу, причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності;

апеляційний суд не врахував, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції майже через 20 років після його ухвалення. При цьому коли строк для оскарження поновлюється після спливу значного періоду часу без жодної потреби у виправленні серйозних судових помилок чи недоліків правосуддя, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Належних підстав для втручання у принцип «res judicata» (принцип юридичної визначеності) суд апеляційної інстанції під час поновлення строку на апеляційне оскарження не встановлював, обмежившись тим, що Млинівська селищна рада до участі в справі не залучалась, а прокурор Млинівського відділу Дубенської окружної прокуратури ознайомлений з матеріалами справи лише 21 листопада 2023 року;

суд апеляційної інстанції не перевірив обставин щодо можливої обізнаності прокурора та/або селищної ради про існування рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 19 вересня 2003 року. Так прокурор принаймні із січня 2015 року повинен був бути обізнаний про рішенням суду першої інстанції із матеріалів кримінального провадження № 12015180160000047, в якому ним здійснювався контроль за проведенням досудового розслідування. Крім того, апеляційний суд не врахував, що Млинівська селищна рада в інтересах якої подано апеляційну скаргу, була обізнана про наявність оскаржуваного рішення ще у 2003 році, про що повідомила прокурору листом від 21 грудня 2023 року № 4043.

За таких обставин ухвалу Рівненського апеляційного суду від 02 лютого 2024 року про відкриття апеляційного провадження та постанову Рівненського апеляційного суду від 20 червня 2024 року по суті спору слід скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені ухвала та постанова суду апеляційної інстанції прийняті без дотримання норм процесуального права.

У зв`язку з наведеним касаційну скаргу слід задовольнити, ухвалу про відкриття апеляційного провадження та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та Приватного підприємства «Агропром-ЕНЕРГО», подану представником Дяденчуком Анатолієм Івановичем, задовольнити.

Ухвалу Рівненського апеляційного суду від 02 лютого 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 20 червня 2024 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала Рівненського апеляційного суду від 02 лютого 2024 року та постанова Рівненського апеляційного суду від 20 червня 2024 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко