Постанова
Іменем України
29 червня 2022 року
м. Київ
справа № 2-5-2612/2005
провадження № 61-9216св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Тищук Н. О.,Кушнірової Т. Б., Лівінського І. В., від 27 квітня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визначення часток у спільній власності, мотивуючи його тим, що сторонам на праві спільної сумісної власності належить приміщення аптеки, за адресою: АДРЕСА_1 . Попередньо між співвласниками спірного приміщення було досягнуто згоди щодо розміру їх часток у праві власності, а саме: ОСОБА_1 2/3 частки, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1/6 частці кожному.
Посилаючись на те, що відповідачі не заперечують проти визначення його частки у праві власності на спірне майно, однак звернутися до нотаріальної контори для укладення відповідного договору відмовляються, позивач просив визнати за ним право власності на 2/3 частини, а за відповідачами - по 1/6 частині за кожним приміщення аптеки, розташованого за адресою:
АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва, у складі судді Алєйнікова В. О., від 29 березня 2005 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини приміщення аптеки по АДРЕСА_1 та 2/3 частини прибутку від діяльності цієї аптеки.
Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на 1/3 частину приміщення аптеки по АДРЕСА_1 та 1/3 частину прибутку від діяльності цієї аптеки.
Суд першої інстанції виходив з того, що запропонований позивачем варіант поділу спірного майна між співвласниками відповідає волі сторін, правовідносинам, які реально склалися між сторонами та не суперечить вимогам закону.
Короткий зміст оскарженої постанови апеляційного суду
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 березня
2005 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину нежитлового приміщення аптеки по АДРЕСА_1 . Залишено у спільній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 2/3 частини нежитлового приміщення аптеки по АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
Апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_1 не доведено отримання згоди відповідача ОСОБА_2 на збільшення частки позивача у майні, що належить співвласникам на праві спільної сумісної власності, виходячи з принципу рівності часток, вважав за необхідне визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину нежитлового приміщення аптеки по
АДРЕСА_1 , залишивши у спільній власності
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 2/3 частини зазначеного нежитлового приміщення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі на постанову Миколаївського апеляційного суду
від 27 квітня 2021 року ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржене судове рішення скасувати, залишивши в силі рішення Центрального районного суду
м. Миколаєва від 29 березня 2005 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
01 червня 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу у справі
№ 2-5-2612/2005 на постанову Миколаївського апеляційного суду
від 27 квітня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У серпні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає встановлення апеляційним судом обставин, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Вважає, що апеляційний суд безпідставно поновив відповідачу строк на апеляційне оскарження рішення Центрального районного суду
м. Миколаєва від 29 березня 2005 року, оскільки ОСОБА_2 було відомо про вказане рішення суду першої інстанції із 2005 року, однак протягом
16 років він не відмовлявся від одержання прибутку у розмірі, визначеному судовим рішенням, не цікавився станом належного йому нерухомого майна.
Суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що ОСОБА_2 не оскаржував в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в частині розподілу прибутку від діяльності аптеки, а крім того суд не застосував передбачені статтею 256 ЦК України наслідки пропуску ОСОБА_2 строку позовної давності.
Апеляційний суд також не врахував пропорційності внеску сторін до спільного об`єкту нерухомості.
Наполягав, що між сторонами було досягнуто усної домовленості щодо розподілу часток у праві власності на спірне приміщення, з урахуванням витрат позивача на його переобладнання та поліпшення, а саме виділ ОСОБА_1 у власність 2/3 частин приміщення аптеки, а відповідачам по 1/6 частині кожному.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2021 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Юрчак Я. І. подано до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому представник відповідача, посилаючись на законність та обґрунтованість оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу
ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Миколаївського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року залишити без змін.
Також у серпні 2021 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_3 , яка за своїм змістом є відзивом на касаційну скаргу, однак не може бути врахована касаційним судом, оскільки в порушення вимог частини четвертої статті 395 ЦПК України до неї не додані докази надсилання копій відзиву іншим учасникам справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Квартира АДРЕСА_2 на праві власності належала ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а квартира № 4 у цьому ж будинку - ОСОБА_1 .
Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 25 квітня 2002 року № 385 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 надано дозвіл на переведення жилих приміщень квартир № 3 та АДРЕСА_5 в нежилі та дозволено виконання проектних та ремонтно-будівельних робіт по реконструкції нежилих приміщень для розміщення аптеки.
Право власності на приміщення аптеки за адресою:
АДРЕСА_1 , загальною площею 95, 1 кв. м зареєстровано за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Форма власності - приватна спільна сумісна, без визначення розміру часток.
Позиція Верховного Суду
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом (-ами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Щодо доводів про необґрунтоване поновлення строку на апеляційне оскарження
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Конституцією України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб
(частина друга статті 55 Конституції України).
Відповідно до статті 17 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною першою статті 352 ЦПК України встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до частин першої, третьої статті 294 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення рішення суду першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
У справі «Bellet v. France» (Беллет проти Франції) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справах «Устименко проти України», «Брумареску проти Румунії»).
ЄСПЛ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
29 січня 2021 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 березня 2005 року та при цьому просив поновити строк на апеляційне оскарження, посилаючись на те, що про розгляд справи районним судом повідомлений не був, а копію оскарженого рішення його представник - адвокат Юрчак Я. І. отримала
лише 21 січня 2021 року.
Апеляційний суд встановив, що справа зареєстрована в суді першої інстанції 10 березня 2005 року та цього ж дня судом постановлено ухвалу про відкриття провадження і призначено розгляд справи на 29 березня
2005 року.
Доказів направлення відповідачам копії позову та судових повісток матеріали справи не містять.
Із протоколу судового засідання 29 березня 2005 року, в якому було ухвалене рішення по суті спору, вбачається, що відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився.
Не містять матеріали справи і доказів направлення відповідачу ОСОБА_2 копії рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 березня 2005 року.
При цьому районним судом, крім позовних вимог заявлених ОСОБА_1 щодо визначення часток у праві власності на приміщення аптеки, вирішені й вимоги, які не заявлялись позивачем, а саме щодо визнання права на частину прибутку від діяльності аптеки.
За таких обставин, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок Миколаївського апеляційного суду в ухвалі від 10 березня 2021 року про поновлення ОСОБА_2 строку на апеляційне оскарження рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 березня 2005 року, а також висновок апеляційного суду в оскарженій постанові від 27 квітня 2021 року про скасування рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалене із порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Доводи заявника у касаційній скарзі щодо необхідності застосування наслідків спливу строку позовної давності є помилковими, оскільки
ОСОБА_2 не є позивачем у розглядуваній справі, а строк на апеляційне оскарження не є тотожним строку позовної давності.
Посилання заявника на те, що ОСОБА_2 не оскаржував рішення суду першої інстанції в частині розподілу прибутку від діяльності аптеки є безпідставними, оскільки відповідач в апеляційній скарзі просив скасувати рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 березня
2005 року повністю.
Щодо вирішення справи по суті спору
Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
У частині першій статті 368 ЦК України зазначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності
є спільною сумісною власністю.
Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно віл 15 квітня
2004 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно
від 15 квітня 2004 року нежитлові приміщення аптеки за адресою:
АДРЕСА_1 , належать ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
На необхідність правильного застосування положень статті 372 ЦК України та врахування обставин, які мають істотне значення при поділі майна між співвласниками, звертав увагу і Верховний Суд, зокрема у постанові
від 01 грудня 2021 року у справі № 682/2628/16, прийнятій після подання касаційної скарги ОСОБА_1 у розглядуваній справі.
Натомість апеляційний суд, здійснюючи поділ спірного майна між
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та виходячи із презумпції рівності часток співвласників, не звернув уваги на обставини, які мають істотне значення.
Так, матеріалами справи підтверджено, що спірне приміщення аптеки, площею 95, 1 кв. м, було утворено шляхом об`єднання та подальшої реконструкції двох квартир - квартири № 3 , площею 45 кв. м, належної ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , а також квартири № 4 площею 49 кв. м, яка належала ОСОБА_1 .
Вказана обставина є істотною та свідчить про наявність підстав для відступу від рівності часток співвласників при поділі спільного майна та визначення частки ОСОБА_1 , як 1/2, та, відповідно, частки ОСОБА_2 і
ОСОБА_3 , як 1/2.
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, але апеляційним судом при вирішенні справи по суті, не в повній мірі враховані приписи норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність зміни постанови апеляційного суду.
Керуючись статтями 400 409 412 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року змінити, виклавши абзац четвертий її резолютивної частини в наступній редакції:
«Визначити частки співвласників у праві спільної власності на приміщення аптеки (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 698335048101) за адресою: АДРЕСА_1 :
ОСОБА_1 - 1/2 частка;
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 -
1/2 частка».
В іншій частині постанову Миколаївського апеляційного суду від 27 квітня 2021 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович