Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 2-713/12

провадження № 61-22304св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - Києво-Святошинська місцева прокуратура Київської області в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства в Київській області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - державне підприємство «Центр державного земельного кадастру»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу прокурора Київської області на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2017 року у складі судді Орди О. О., та постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року у складі колегії суддів Суханової Є. М., Ігнатченко Н. В., Кулікової С. В.,

ВСТАНОВИВ

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2010 року Васильківський міжрайонний прокурор Київської області (правонаступник - Києво-Святошинська місцева прокуратура Київської області) в інтересах держави в особі управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держкомзему у Київській області, Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - державне підприємство «Центр державного земельного кадастру», в якому просив визнати недійсними державні акти на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 026487 42902, кадастровий № 221483300:04:001:007, серія ЯБ № 026488 42901, кадастровий № 3221483300:04:001:008, видані ОСОБА_1 та скасувати їх державну реєстрацію; визнати право власності на вказані земельні ділянки за державою в особі Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області; зобов`язати ОСОБА_1 передати вказані земельні ділянки державі в особі Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області.

Позов мотивований тим, що Іванковичівський сільський голова ОСОБА_2 всупереч вимог законодавства, шляхом підробки рішень сесії Іванковичівської сільської ради незаконно надав у власність ОСОБА_1 земельні ділянки площею 0,250 га кадастровий № 3221483301:0007 та площею 1,750 га кадастровий № 3221483300:04:001:0008. На підставі вказаних підроблених рішень відповідачем отримано державні акти серія ЯБ № 026487 42902 та серія ЯБ № 026488 42901 відповідно.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Васильківського районного суду Київської області від 24 лютого 2016 року до участі у справі залучено правонаступника Васильківської міжрайонної прокуратури Київської області - Києво-Святошинську місцеву прокуратуру Київської області.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням Васильківського районного суду Київської області від 21 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 27 листопада 2013 року, позовні вимоги прокурора задоволено частково.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 026488 42902, виданий ОСОБА_1 , кадастровий № 3221483300:04:001:0007.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 026488 42901, виданий ОСОБА_1 , кадастровий № 3221483300:04:001:0008.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 27 листопада 2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судові рішення, суд касаційної інстанції виходив з того, що ухвалюючи рішення про визнання недійсним державних акті на право власності на земельну ділянку, суди попередніх інстанцій в порушення вимог, статей 214 215 ЦПК України неповно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, не визначились з характером спірних правовідносин, не звернули увагу на підстави позову, зазначені позивачем, та які були предметом розгляду. Суди не врахували, що постанова про закриття кримінальної справи у зв`язку зі смертю обвинуваченого, не має преюдиційного значення в розумінні частини 4 статті 61 ЦПК України, а встановлення факту підробки оскаржуваного рішення сільської ради підлягає перевірці судом на загальних підставах. В порушення вимог частини 4 статті 10 ЦПК України, суди не надали належної оцінки доводам відповідача щодо передання спірної земельної ділянки в оренду, не встановили на яких підставах відповідач володів земельною ділянкою з 2004 року, чи мав право прокурор звернення до суду з зазначеним позовом.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в позові, виходив із того, що прокурором не було належним чином доведено факту незаконності передачі спірних земельних ділянок у власність відповідача. Крім цього, місцевий суд зазначив, що прокурором невірно зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 20 липня 2017 року апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області задоволено частково. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано недійсними державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯБ № 026487 42902 від 01 листопада 2004 року, кадастровий № 3221483300:04:001:0007 та державний акт серії ЯБ № 026488 42901 від 01 листопада 2004 року, кадастровий № 3221483300:04:001:0008, видані на ім`я ОСОБА_1 .

У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання про судовий збір.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що спірні земельні ділянки вибули з володіння Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області на підставі підробленого рішення, без дотримання процедури передачі земель у власність фізичній особі, що підтверджується матеріалами кримінальної справи № 1-143/10 та постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2010 року, яка набрала законної сили, якими встановлено відсутність протоколу та стенограми засідання Іванковичівської сільської ради 17 сесії XXIV скликання від 30 вересня 2004 року та реєстрації рішення у відповідному реєстрі.

Апеляційний суд, відмовляючи в позові про скасування державної реєстрації земельних ділянок, зазначив, що такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки зазначені дії мають вчинятися відповідним органом державної реєстрації, який до участі у справі залучений не був. Не підлягають задоволенню і вимоги про повернення ОСОБА_1 у власність держави в особі Іванковичівської сільської ради земельних ділянок, переданих йому з порушенням встановленого для цього законом порядку, оскільки задоволення позову в частині визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки саме по собі є підставою для повернення вищевказаних земельних ділянок до державної власності в особі відповідного органу місцевого самоврядування.

Постановою Верховного Суду від 19 червня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 20 липня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд не врахував наявну у справі заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, не з`ясував, з якого часу орган, який представляє прокуратура, довідався або міг довідатися про порушення прав цієї особи та не дав належної правової оцінки доводам відповідача щодо спливу позовної давності. Будь-які мотиви в рішенні апеляційного суду щодо позовної давності та заяви відповідача про її застосування відсутні.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції за наслідками повторного перегляду

Постановою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства в Київській області відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав невірно визначеного органу уповноваженого державою у відповідних спірних правовідносинах, підставами для відмови у задоволені позову треба вважати пропуск строку позовної давності. Порушення законодавства з боку державних органів не можуть бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року прокурор Київської області подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року; ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог прокуратури через застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд апеляційної інстанції не виконав вказівок, що містилися у постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року, оскільки в судовому рішенні взагалі не зазначив з посиланням на відповідні докази момент, з якого розпочався відлік строку позовної давності для позивача у даній справі, а лише навів твердження про його сплив. Суд апеляційної інстанції не обґрунтував свої висновки та зазначив, що строк позовної давності для звернення до суду з позовом пропущено. Обставини, покладені в обґрунтування позовних вимог (факт службового підроблення), були встановлені і доведені лише в результаті розгляду Васильківським міськрайонним судом Київської області кримінальної справи № 1-143/10 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України та ухвалення постанови від 21 травня 2010 року, тобто виникли лише з 21 травня 2010 року. Тому, встановлений статтею 257 ЦК України строк для позивача у даній справі не сплив, оскільки позов подано до суду 27серпня 2010 року.

Позиція інших учасників справи

У січні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року без змін.

Відзив обґрунтований тим, що постанова Київського апеляційного суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, є законною і не може бути скасована. Як станом на час виникнення спірних правовідносин, так і на час звернення до суду з позовом інтереси держави представляв центральний виконавчий орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики. Даний державний орган вів моніторинг та контроль за використанням земель, отже міг і повинен був знати про надання відповідачам спірних земельних ділянок.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2019 року поновлено строк на касаційне оскарження судових рішень, відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 2-713/12 з суду першої інстанції.

У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду та 31 січня 2020 року передана судді-доповідачу Дундар І. О.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи касаційної скарги з огляду на наступне.

Судами встановлено, що згідно з протоколом Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області від 20 серпня 2004 року радою розглядалося питання про відведення земель для житлового будівництва та ведення особистого підсобного господарства.

Рішенням 16 сесії 24 скликання Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області б/н від 20 серпня 2004 року надано згоду на відведення земельних ділянок лісового фонду в оренду без права вирубки дерев в довгострокову оренду для ведення особистого підсобного господарства.

Згідно з додатком № 1 до вказаного рішення серед громадян, яким передаються земельні ділянки в довгострокову оренду вказано ім`я ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) площа земельної ділянки 2,0 га.

З протоколу Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області від 30 вересня 2004 року вбачається, що пунктом 4 на порядок денний винесено питання про передачу у приватну власність земельних ділянок для спорудження об`єктів індивідуального будівництва, виділення земельних ділянок під огороди та приватизація земельних ділянок. По пункту 4 порядку денного за дане рішення проголосувало 13 депутатів і прийнято рішення за № 108.

ОСОБА_1 на підставі рішення Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області від 30 вересня 2004 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,250 га серія ЯБ № 026487 42902 від 01 листопада 2004 року, кадастровий № 3221483300:04:001:60007, що розташована в с. Іванковичі Київської області та державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1, 750 га серія ЯБ № 026488 42901 від 01 листопада 2004 року, кадастровий № 3221483300:04:001:008, що розташована в с. Іванковичі Київської області.

Постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2010 року закрито кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_2 (Іванковичівський сільський голова) у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України у зв`язку зі смертю обвинуваченого.

Указаною постановою встановлено, що ОСОБА_2 незаконно вилучив із земель запасу Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області земельну ділянку, загальною площею 16,176 га.

У спірних правовідносинах розпорядження спірними земельними ділянками належали саме Іванковичівській сільській раді.

Установивши, що 17 сесія XXІV скликання Іванковичівської сільської ради не приймала рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення відповідачу земельних ділянок у власність, і питання щодо відведення та передання земельних ділянок на сесії сільської ради взагалі не розглядалося, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що набуття у власність ОСОБА_1 спірних земельних ділянок відбулося з порушенням вимог чинного законодавства.

В той же час звертаючись до суду з даним позовом прокурор просив:

визнати недійсними державні акти на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 026487 42902, кадастровий № 221483300:04:001:007, серія ЯБ № 026488 42901, кадастровий № 3221483300:04:001:008, видані ОСОБА_1 ;

скасувати їх державну реєстрацію;

визнати право власності на вказані земельні ділянки за державою в особі Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області;

зобов`язати ОСОБА_1 передати вказані земельні ділянки державі в особі Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 116 ЗК України у редакції, чинній на час видання державних актів, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 ЗК України у зазначеній редакції).

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 126 ЗК України у редакції, чинній на час видання державних актів, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (пункт 1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 року № 43 у редакції, чинній на час видання державних актів).

Отже, підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) зазначено, що «з огляду на те, що необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку за певних обставин має бути рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, які діють від імені власника, про передання у власність земельної ділянки (…), відсутність у справі № 183/1617/16 такого рішення з боку держави як власника земельних ділянок 74 та 75 кварталу ДП «Новомосковське лісове господарство», включно із земельною ділянкою, наданою згідно з пунктом 32 оскарженого рішення ОСОБА_3 (квартал 75 виділ 2), свідчить про відсутність рішення уповноваженого органу виконавчої влади, на підставі якого територіальна громада села Піщанки набула право власності на земельні ділянки 74 і 75 кварталу ДП «Новомосковське лісове господарство». Отже, оскаржене рішення не є первинною підставою вибуття земельних ділянок з власності держави в особі Дніпропетровської ОДА. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17). Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком Верховного Суду України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Велика Палата Верховного Суду вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника».

Враховуючи, що рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення відповідачу земельних ділянок у власність не приймалось, визнання недійсними державних актів не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельні ділянки та для їх витребування з чужого незаконного володіння. А тому в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними державних актів та скасування їх державної реєстрації слід відмовити.

Щодо вимог про визнання права власності на вказані земельні ділянки за державою в особі Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області та зобов`язання передати вказані земельні ділянки державі в особі Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області Верховний Суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 ЦПК України 2004 року завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

У серпні 2010 року Васильківський міжрайонний прокурор Київської області звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави в особі управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держкомзему у Київській області та Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області.

Під час розгляду справи 14 квітня 2011 року представник позивача Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області заявив про те, що він не підтримує заявлений прокурором в інтересах сільради позов та просив залишити позовні вимоги без розгляду (т. 1 арк. спр. 87, 88).

14 квітня 2011 року ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області позовну заяву Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держкомзему у Київській області, Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області до ОСОБА_1 , третя особа - ДП «Центр державного земельного кадастру», про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки і скасування їх державної реєстрації, визнання права власності на земельні ділянки за державою в особі Іванковичівської сільської ради та зобов`язати повернути земельні ділянки - залишено без розгляду (т. 1 арк. спр. 89).

21 червня 2011 року ухвалою апеляційного суду Київської області апеляційну скаргу Васильківського міжрайонного прокурора задоволено частково, ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2011 року скасовано в частині залишення позову Васильківського міжрайонного прокурора в інтересах Держави в особі Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держкомзему у Київській області без розгляду. В іншій частині ухвалу суду залишено без змін. Справу направлено до суду першої інстанції для продовження її розгляду по суті.

В подальшому ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 лютого 2013 року до участі у справі в якості позивача залучено Державну інспекцію сільського господарства в Київській області, як правонаступника управління з контролю за використанням та охороною Головного управління Держкомзему у Київській області.

Отже, суди не звернули уваги на те, що позовні вимоги, заявлені в інтересах Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області залишені без розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але при ухваленні судових рішень були неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 400, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства в Київській області до ОСОБА_1 , третя особа: Державне підприємство «Центр Державного земельного кадастру», про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки і скасування їх державної реєстрації відмовити.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2017 року та постанова Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук