№ 2-788/11 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

29 липня 2020 року

м. Київ

справа № 2-788/11

провадження № 61-37456св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого: Сімоненко В. М.,

суддів -Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю, Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 жовтня 2017 року, ухвалене під головуванням судДі Мишко В.В., та постанову Апеляційного суду Одеської області від 15 травня 2018 року, ухвалену у складі колегії суддів Сегеди С.М., Кононенко Н.А., Цюри Т.В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики та відсотків за користування грошима, і з урахуванням уточнень та доповнень до позовної заяви в обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 18 лютого 2008 року, 16 травня 2008 року, 31 травня 2008 року та 08 липня 2008 року між сторонами було укладено договори позики грошових коштів, відповідно до умов яких ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 у борг 2 000 дол. США, 10 000 дол. США, 3 000 дол. США та 20 000 дол. США на загальну суму 35 000 дол. США, а ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 вказані грошові кошти та зобов`язався їх повернути у встановлені договорами строки - до 18 березня 2008 року, 16 червня 2008 року, 31 червня 2008 року та 08 серпня 2008 року відповідно.

Крім того, умовами вказаних договорів сторони встановили, що за користування позикою сплачуються проценти в розмірі 20 %.

У період 2011-2012 років в рахунок часткового погашення боргу ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 та його представнику ОСОБА_3 грошові кошти та інші матеріальні цінності на загальну суму 23 500 дол. США. Проте, залишок боргу та проценти за користування коштів відповідачем повернуто не було.

Позивач остаточно просив суд стягнути на його користь з ОСОБА_2 грошову суму за договором позики від 08 липня 2008 року в розмірі 16 500 доларів США, відсотки за користування коштами за договором позики від 08 липня 2008 року за період з 04 червня 2012 року по 22 червня 2016 року в розмірі 145 200 доларів США ( том 3, а.с.80-82).

Короткий зміст судових рішень

УхвалоюБілгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 травня 2011 року було затверджено умови мирової угоди, укладеної 20 травня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 16 квітня 2014 року ухвала Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 травня 2011 року скасовано, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи по суті .

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 15 травня 2018 року, позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики та відсотків за користування грошима за договорами позики - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 :

- заборгованість за договорами позики грошових коштів від 18 лютого 2008 року, від 16 травня 2008 року, від 31 травня 2008 року та від 08 липня 2008 року в розмірі 307 855 грн, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 26 жовтня 2017 року становить 11 500 доларів США;

- двадцять відсотків від суми отриманої позики у розмірі 187 390 грн, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 26 жовтня 2017 року становить 7 000 доларів США.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково,суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції,виходив з того, що відповідно до ст.ст. 509-510 525 526 625 ЦК України відповідач має виконати зобов`язання у його невиконаній частині, а оскільки вказані договори були укладені лише на місяць, а тому стягнення 20 відсотків за користування грошовими коштами можливе лише за місяць.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та її рух у суді касаційної інстанції

У червні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 15 травня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребуваноіз Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області цивільну справу № 2-788/11.

У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник просив суд скасувати оскаржувані судові рішення, а справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули увагу на те, що після уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просив суд стягнути заборгованість та відсотки лише за договором позики від 08 липня 2008 року, проте суд першої інстанції стягнув заборгованість, окрім вказаного договору, ще за договорами позики від 18 лютого 2008 року, від 16 травня 2008 року від 31 травня 2008 року.

Укладаючи договір позики, сторони не погоджували відсоткову ставку, а позивач після підписання договорів самостійно дописав у них вказану умову договору, про що було установлено судовою фізико-хімічною експертизою, яку суди безпідставно не прийняли до уваги.

Суди не прийняли до уваги те, що зобов`язання за договором позики припинилось, шляхом укладення між сторонами мирової угоди, яка була затверджена ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 травня 2011 року, якою стягнення відстоків не передбачалось.

Суди не прийняли до уваги вимоги ст.. 192 533 ЦК України, за якими засобом погашення грошового зобов`язання і його виконання є національна валюта України. Оскільки еквівалент суми позики на день її отримання у гривні складала 171958 грн, а відповідач повернув у 2011-2012 роках позику у гривневому еквіваленті 187419 грн, тому заборгованість за спірним договором позики відсутня.

Суди не залучили до участі у справі ОСОБА_3 , який як представник ОСОБА_1 отримував від ОСОБА_2 кошти у виконання спірних договорів позики.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 18 лютого 2008 року між ОСОБА_1 (Позикодавець) та ОСОБА_2 (Позичальник) було укладено договір позики грошових коштів, відповідно до п.1 якого Позикодавець передав у власність, а Позичальник прийняв 2 000 дол. США, з зобов`язанням повернути таку ж суму до 18 березня 2008 року включно (т.1 а.с.37),

Відповідно до п.2 Договору від 18 лютого 2008 року, за домовленістю сторін за користування позикою сплачуються проценти в розмірі 20 % щомісячно.

Договір від 18 лютого 2008 року скріплений підписами сторін та у ньому власноручно ОСОБА_2 зазначено, що 2 000 дол. США ним отримано.

16 травня 2008 року між ОСОБА_1 (Позикодавець) та ОСОБА_2 (Позичальник) було укладено договір позики грошових коштів, відповідно до п.12 якого Позикодавець передав у власність, а Позичальник прийняв 10 000 дол. США, з зобов`язанням повернути таку ж суму до 16 червня 2008 року включно (т.1 а.с.38).

Відповідно до п.13 Договору від 16 травня 2008 року, за домовленістю сторін за користування позикою сплачуються проценти в розмірі 20 % щомісячно.

Договір від 16 травня 2008 року скріплений підписами сторін та у ньому власноручно ОСОБА_2 зазначено, що 10 000 дол. США ним отримано.

Крім того, 16 травня 2008 року ОСОБА_2 складено та підписано Розписку до Договору позики від 16 травня 2008 року, відповідно до якої ОСОБА_2 бере у борг у ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 10 000 дол. США та зобов`язується її повернути до 16 червня 2008 року. За користування грошима зобов`язується сплатити 20 % від суми позики (т.1 а.с.39).

31 травня 2008 року між ОСОБА_1 (Позикодавець) та ОСОБА_2 (Позичальник) було укладено договір позики грошових коштів, відповідно до п.1 якого Позикодавець передав у власність, а Позичальник прийняв 3 000 дол. США, з зобов`язанням повернути таку ж суму до 31 червня 2008 року включно (т.1 а.с.36).

Відповідно до п.2 Договору від 31 травня 2008 року, за домовленістю сторін за користування позикою сплачуються проценти в розмірі 20 % щомісячно.

Договір від 31 травня 2008 року скріплений підписами сторін та у ньому власноручно ОСОБА_2 зазначено, що 3 000 дол. США ним отримано.

08 липня 2008 року між ОСОБА_1 (Позикодавець) та ОСОБА_2 (Позичальник) було укладено договір позики грошових коштів, відповідно до п.1 якого Позикодавець передав у власність, а Позичальник прийняв 20 000 дол. США, з зобов`язанням повернути таку ж суму до 08 серпня 2008 року включно (т.1 а.с.35).

Відповідно до п.2 Договору від 08 серпня 2008 року, за домовленістю сторін за користування позикою сплачуються проценти в розмірі 20 % щомісячно.

Договір від 08 липня 2008 року скріплений підписами сторін та у ньому власноручно ОСОБА_2 зазначено, що 20 000 дол. США ним отримано.

Крім того, 08 липня 2008 року ОСОБА_2 складено та підписано Розписку до Договору позики від 08 липня 2008 року, відповідно до якої ОСОБА_2 бере у борг у ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 20 000 дол. США та зобов`язується її повернути до 08 серпня 2008 року. За користування грошима зобов`язується сплатити 20 % від суми позики (т.1 а.с.40).

ОСОБА_2 не заперечує того факту, що він взяв у борг у позивача грошові кошти у загальній сумі 35000 доларів США

На виконання умов договорів позики грошових коштів від 18 лютого 2008 року, від 16 травня 2008 року, від 31 травня 2008 року та від 08 липня 2008 року у період 2011-2012 років в рахунок часткового погашення боргу ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 та його представнику ОСОБА_3 грошові кошти та інші матеріальні цінності на загальну суму 23 500 дол. США, що підтверджується копіями відповідних розписок.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України ( в редакції яка діяла на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п. 2Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Колегія суддів не може повністю погодитись з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Суди неповно визначились зі спірними правовідносинами та нормами матеріального права які до них застосовуються.

Уточнюючи позовні вимоги, ОСОБА_1 остаточно просив суд стягнути на його користь з ОСОБА_2 грошову суму за договором позики від 08 липня 2008 року в розмірі 16 500 доларів США, відсотки за користування коштами за договором позики від 08 липня 2008 року за період з 04 червня 2012 року по 22 червня 2016 року в розмірі 145 200 доларів США.

Стосовно стягнення суми заборгованості за договором позики від 08 липня 2008 року колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч.2 ст.1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 Цивільного кодексу України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Судами встановлено, що між ОСОБА_1 (Позикодавець) та ОСОБА_2 (Позичальник) було укладено ряд договорів позики грошових коштів підписаних ОСОБА_2 власноруч і без примушення договорів, зокрема 18лютого 2008 року, 16 травня 2008 року, 31травня 2008 року та 08 липня 2008 року на загальнийрозмір грошових коштів 35 000 (2 000 + 10 000 + 3 000 + 20 000) дол. США.

Зокрема, за спірним договом позики від 08 липня 2008 року ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 20 000 дол. США та зобов`язався повернути її до 08 серпня 2008 року. За користування коштами ОСОБА_2 зобов`язався сплатити 20 % від суми позики.

Судами було встановлено, щоОСОБА_2 в порушення умов договорів позики грошових коштів від 18 лютого 2008 року, від 16 травня 2008 року, від 31травня 2008 року та від 08 липня 2008 року, отриману суму позики в загальному розмірі 35 000 (2 000 + 10 000 + 3 000 + 20 000) дол. США повернув ОСОБА_1 та його представнику ОСОБА_3 лише частково, шляхом передачі грошових коштів та інших матеріальних цінностей на загальну суму 23 500 дол. США.

Суди дійшли правильного висновку, що решта боргу в розмірі 11 500 дол. США яка залишиласьнеповернутою, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в примусовому порядку.

Стосовно валюти виконання спірного зобов`язання колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені ст.193, ч. 4 ст. 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

До аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку відносно того, що виконання спірного зобов`язання підлягає у доларах США у еквіваленті національної валюти України - гривні , оскільки про такий порядок виконання домовились сторони при укладенні спірного договору позики.

Стосовно стягнення відсотків за користування коштами за договором позики від 08 липня 2008 року колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

ОСОБА_1 остаточно просив суд стягнути з ОСОБА_2 відсотки за користування коштами за договором позики від 08 липня 2008 року за період з 04 червня 2012 року по 22 червня 2016 року в розмірі 145 200 доларів США.

Суди встановили, що за користування позиченими коштами ОСОБА_2 зобов`язався сплатити 20 % від суми позики а строк дії спірного договору складав лише один місяць.

Проте, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказане відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Проте, позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування коштами за договором позики від 08 липня 2008 року у період дії договору позики тобто з 09 липня 2008 року по 08 серпня 2008 року, а також інфляційних втрат та трьох процентів річних, передбачених ст. 625 ЦК України, позивач не заявляв.

Окрім цього, судами було помилково стягнуто відсотки за користування коштами за договорами позики від 18 лютого 2008 року, від 16 травня 2008 року, від 31 травня 2008 року, оскільки таких позовних вимог ОСОБА_1 не заявляв.

З урахуванням викладено, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення відсотків за користування коштами, що були нараховані після закінчення строку дії договору позики від 08 липня 2008 року задоволенню не підлягають.

Стосовно доводів касаційної скраги відносно того, що укладаючи договір позики, сторони не погоджували відсоткову ставку, а позивач після підписання договорів самостійно дописав у них вказану умову договору, про що було установлено судовою фізико-хімічною експертизою, яку суди безпідставно не прийняли до уваги колегія суддів зазначає наступне.

За клопотанням відповідача, ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 серпня 2016 року по справі було призначено судову фізико-хімічну експертизу , проведення якої було доручено експерту судової експертної установи - Київській незалежній судово-експертній установі. Основним питанням вказаної експертизи було те, чи в один час з укладенням договору було здійснено записи у договорі позики про умови нарахування відстоків за користування коштами.

Так, під час ухвалення судових рішень суди не надали оцінку висновку експерта фізико-хімічної експертизи № 2256 від 19 червня 2017 року.

Проте, вказане порушення не є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд.

Доводи касаційної скарги відносно того, що суди не прийняли до уваги те, що зобов`язання за договором позики припинилось, шляхом укладення між сторонами мирової угоди, яка була затверджена ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 травня 2011 року, якою стягнення відстоків не передбачалось не заслуговують на увагу, оскільки вказана ухвала була скасована ухвалою Апеляційного суду Одеської області від16 квітня 2015 року.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги відносно того, що суди не залучили до участі у справі ОСОБА_3 , який як представник ОСОБА_1 отримував від ОСОБА_2 кошти у виконання спірних договорів позики, оскільки ОСОБА_3 не є стороною спірного зобов`язання, а також не позбавлений можливості самостійно захистити свої права шляхом звернення до суду.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарг

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 жовтня 2017 року, та постанову Апеляційного суду Одеської області від 15 травня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення відсотків за користування коштами за договором позики від 08 липня 2008 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 15 травня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики залишити без змін.

Щодо зміни розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням пропорціно задоволеним позовним вимогам (7%) підлягає переродподілу судовий збір.

При зверненні до суду, з урахуваннмя уточнень до позовної заяви та граничного розміру ставки судового збору, ОСОБА_1 мав сплатити 6 890 грн судового збору.

Оскільки ОСОБА_1 за подання позовної заяви поніс витрати лише у розмірі 1700 грн, тому відповідно поверненню йому підлягає тільки 7% від суми сплаченого судового збору.

Таким чином, з ОСОБА_2 на користьОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, понесені ним за подання позовної заяви у сумі 1700х7%=119 грн.

Пропорційно з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню за подання касаційної та апеляційної скарги кошти у загальній сумі ((1870+3400)х93%) 4901,1 грн.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути зОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 119 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Стягнути зОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4901,1 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик