№ 300/5313/22 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2024 року

м. Київ

справа № 300/5313/22

адміністративне провадження № К/990/26784/23; К/990/26927/23; К/990/33019/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,

суддів: Смоковича М.І., Уханенка С.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції

касаційні скарги Управління Держпраці в Івано-Франківській області, Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2023 року (головуючий суддя - Хобор Р.Б., судді: Бруновська Н.В., Шавель Р.М.)

та касаційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці

на додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року (головуючий суддя - Хобор Р.Б., судді: Бруновська Н.В., Шавель Р.М.)

у справі № 300/5313/22

за позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Івано-Франківській області, Державної служби України з питань праці, Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправним та скасування наказу від 07 грудня 2022 року за № 265-к, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в сумі 25000,00 грн, -

у с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

1. Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду до Управління Держпраці в Івано-Франківській області (далі - відповідач 1), Державної служби України з питань праці (далі - відповідач 2), Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 березня 2023 року залучено як відповідача, далі - відповідач 3), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ управління Держпраці в Івано-Франківській області від 07 грудня 2022 року № 265-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на рівнозначній посаді в новоствореному органі Держпраці з 08 грудня 2022 року;

- стягнути з Державної служби України з питань праці середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- стягнути з Державної служби України з питань праці моральну шкоду в сумі 25000 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» №14 від 12 січня 2022 року ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці, серед яких Управління Держпраці в Івано-Франківській області, та утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці.

Наказом Управління Держпраці в Івано-Франківській області №265-к від 07 грудня 2022 року його звільнено з посади головного державного інспектора відділу нагляду в будівництві, енергетиці, машинобудуванні, котлонагляді, на транспорті та зв`язку з 07 грудня 2022 року у зв`язку з ліквідацією державного органу відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі Закон №889-VIII).

На думку позивача, в даному випадку мала місце не ліквідація державного органу, а реорганізація, у зв`язку з чим правонаступник зобов`язаний вжити заходів щодо його працевлаштування у новоствореному органі.

Звертає увагу на те, що нормами спеціального законодавства, зокрема Законом України «Про державну службу», не передбачена процедура звільнення працівника у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією, тому підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України в частині гарантій прав працівника при звільненні.

Так, позивач уважає, що перед звільненням роботодавець мав пересвідчитися у неможливості переведення працівника на рівнозначну чи нижчу вакантну посаду і лише після цього вживати заходи щодо звільнення. Оскільки позивачу при його звільненні не запропоновано вакантні посади у державному органі, до якого перейшли повноваження Управління Держпраці в Івано-Франківській області, таке звільнення відбулося з порушенням норм трудового законодавства.

На підставі наведеного, позивач уважає спірний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, просить поновити його на рівнозначній посаді в новоствореному органі, виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу та 25 000 грн моральної шкоди.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 травня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на момент виникнення спірних правовідносин процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення була врегульована положеннями Закону №889-VІІІ, що виключає можливість застосування КЗпП України до спірних правовідносин.

У зв`язку з ліквідацією Управління Держпраці в Івано-Франківській області та, як наслідок, звільнення позивача на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону №889-VІІІ у суб`єкта призначення або керівника державної служби відсутній обов`язок надання позивачу пропозицій щодо зайняття іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей та врахування переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством про працю.

На підставі наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушення відповідачем встановленої чинним на той час законодавством процедури при вирішенні питання про звільнення позивача.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2023 року рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 травня 2023 року в справі № 300/5313/22 скасовано та прийнято постанову, якою позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано наказ управління Держпраці в Івано-Франківській області від 07 грудня 2022 року № 265-к "Про звільнення ОСОБА_1 ".

- поновлено ОСОБА_1 з 08 грудня 2022 року на посаді, рівнозначній посаді головного державного інспектора відділу нагляду в будівництві, енергетиці, машинобудуванні, котлонагляді, на транспорті управління Держпраці в Івано-Франківській області у правонаступнику управління Держпраці в Івано-Франківській області - Південно-Західному міжрегіональному управлінню Державної служби з питань праці;

- стягнуто з Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 74818,14 грн (сімдесят чотири тисячі вісімсот вісімнадцять гривень 14 копійок);

- у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в даному випадку мала місце реорганізація Управління Держпраці в Івано-Франківській області як юридичної особи публічного права із передачею її функцій новоствореному органу - Південно-Західному міжрегіональному управлінню Державної служби з питань праці.

В даному випадку роботодавець зобов`язаний був запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

При цьому, апеляційний суд звернув увагу, що такий обов`язок із працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.

Натомість, як установив апеляційний суд, управління Держпраці в Івано-Франківській області не запропонувало позивачу жодної вакансії, що свідчить про те, що управління Держпраці в Івано-Франківській області порушило установлений законом порядок звільнення позивача у контексті виконання вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що, виходячи із специфіки даної категорії публічно-правових спорів, поняття «попередня робота» слід трактувати дещо ширше, зокрема, як обсяг та перелік функціональних завдань та обов`язків працівника, його повноважень та відповідальності за відповідною посадою.

З огляду на встановлені в цій справі обставини, звільнення позивача із займаної посади було неправомірним і є втручанням у його права. Водночас поновити позивача на раніше займану посаду об`єктивно неможливо, оскільки державний орган, з якого відбулося незаконне звільнення позивача, реорганізовано.

Тому в контексті спірних правовідносин є виправданим і обґрунтованим поновлення позивача з 08 грудня 2022 року на посаді, рівнозначній посаді головного державного інспектора відділу нагляду в будівництві, енергетиці, машинобудуванні, котлонагляді, на транспорті управління Держпраці в Івано-Франківській області у правонаступнику управління Держпраці в Івано-Франківській області - Південно-Західному міжрегіональному управлінню Державної служби з питань праці.

Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на його користь за період з 08 грудня 2022 року по 21 червня 2023 року становить 74818,14 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, апеляційний суд зазначив, що сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.

Додатковою постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково:

- стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці витрати на правову допомогу в сумі 8500,00 грн та судовий збір в сумі 992,40 грн.

Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши суть спору та суму понесених судових витрат на правову допомогу у судах першої та апеляційної інстанцій, дійшов висновку, що вона є співмірною зі складністю справи та часом, витраченим адвокатом на надання цих послуг.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач сплатив за подання позову судовий збір в сумі 992,40 грн, який також необхідно стягнути на користь позивача.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

У касаційних скаргах Управління Держпраці в Івано-Франківській області та Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просять постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2023 року скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, також Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці просить скасувати додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року, а судові витрати залишити за позивачем.

В касаційних скаргах на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2023 року скаржники посилаються на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, та зазначають про те, що судом апеляційної інстанції не враховано та не застосовано правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі №540/3994/20, від 20 лютого 2019 року у справі №819/691/17 та від 20 січня 2021 року у справі №640/18679/18, згідно з яким відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Скаржники зазначають, що, ураховуючи приписи статті 235 КЗпП України, позивач повинен був бути поновленим саме на посаді, з якої його було звільнено, тобто на посаді - головного державного інспектора відділу нагляду в будівництві, енергетиці, машинобудуванні, котлонагляді, на транспорті Управління Держпраці в Івано-Франківській області, адже станом на день винесення оскаржуваної постанови (12 липня 2023 року) Управління Держпраці остаточно не ліквідовано, а лише перебувало у стані ліквідації, що не перешкоджало суду апеляційної інстанції прийняти рішення про поновлення позивача в Управлінні Держпраці в Івано-Франківській області.

На думку скаржників, судом апеляційної інстанції не надано належної правової оцінки матеріалам справи в частині ліквідації Управління Держпраці в Івано-Франківській області.

Окрім того, судом апеляційної інстанції питання ліквідації повністю не досліджено, адже постанова Кабінету Міністрів України №14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» не передбачає правонаступництва, і таке твердження судом у винесеній постанові не має правового підґрунтя.

У спірних правовідносинах фактично відбулася процедура ліквідації Управління Держпраці в Івано-Франківській області (без правонаступництва). Позивача звільнено із займаної посади з підстав ліквідації юридичної особи, а не реорганізації, як про це безпідставно вказує суд апеляційної інстанції.

Виходячи з наведеного, скаржники зазначають, що Управління Держпраці не порушило жодних вимог чинного законодавства України щодо звільнення позивача з посади та вчинило усі необхідні дії стосовно його попередження про майбутнє звільнення з дотриманням процедури звільнення в повній мірі.

25 жовтня 2023 року Державна служба України з питань праці подала пояснення у справі, у яких просить касаційну скаргу Управління Держпраці в Івано-Франківській області задовольнити, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2023 року скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

У своїх поясненнях відповідач зазначає, що відповідно до статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Постанова № 14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» є чинною, не оскаржувалась та підлягає виконанню в межах та порядку, передбаченому чинним законодавством.

Таким чином діє презумпція конституційності та законності правових актів суб`єктів владних повноважень, зокрема Постанови № 14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці», яка визначає виключно ліквідацію як основний спосіб припинення юридичної особи - Управління.

Згідно підпункту 3 пункту 3 цієї Постанови № 14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, виконують завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються.

Таким чином, Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці не є правонаступником Управління Держпраці в Івано-Франківській області, не перейняло права та обов`язки територіальних органів Державної служби України з питань праці, які ліквідовуються, а набуло повноважень лише в частині здійснення їх завдань та функції. Нормативно-правового акту, який би визначав іншу процедуру (відмінну від ліквідації), Кабінетом Міністрів України не було прийнято.

Також зазначає, що відповідно до ст. 235 КЗпП України працівник повинен бути поновлений на посаді, з якої його було звільнено, тобто на посаді головного державного інспектора відділу нагляду в будівництві, енергетиці, машинобудуванні, котлонагляді, на транспорті та зв`язку Управління Держпраці в Івано-Франківській області, оскільки на день винесення оскаржуваної постанови (12 липня 2023 року) і на день подання пояснень Управління не ліквідовано, а перебуває в стадії припинення.

Правом подати відзив на касаційні скарги в порядку статті 338 КАС України ОСОБА_1 не скористався, що відповідно до вказаної статті не перешкоджає перегляду постанови суду апеляційної інстанції за наявними в справі матеріалами.

У касаційній скарзі Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року скаржник посилається на неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 березня 2023 року у справі №927/153/22 щодо застосування частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Правом подати відзив на касаційну скаргу в порядку статті 338 КАС України ОСОБА_1 не скористався, що відповідно до вказаної статті не перешкоджає перегляду додаткової постанови суду апеляційної інстанції за наявними в справі матеріалами.

Державна служба України з питань праці подала відзив на касаційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці в якому просила касаційну скаргу задовольнити, а додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року скасувати.

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Управління Держпраці в Івано-Франківській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2023 року з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2023 року з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2024 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд цієї справи в порядку письмового провадження 3 24 липня 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2024 року задоволено заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Булавинця Миколи Миколайовича про заміну відповідача правонаступником.

Замінено Управління Держпраці в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код 39784625) на правонаступника - Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (ідентифікаційний код 44840602).

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 01 жовтня 2015 року ОСОБА_1 працював на посаді головного державного інспектора відділу нагляду в будівництві, котлонагляді, на транспорті та зв`язку Управління Держпраці в Івано-Франківській області.

Згідно наказу від 01 липня 2016 року за №157-к ОСОБА_1 переведений на посаду головного державного інспектора відділу нагляду в будівництві, енергетиці, машинобудуванні, котлонагляді, на транспорті та зв`язку Управління Держпраці в Івано-Франківській області.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року №14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» прийнято рішення про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальних органів Державної служби з питань праці за переліком згідно з додатком 1. В переліку територіальних органів Державної служби з питань праці, що ліквідуються, наявне і Управління Держпраці в Івано-Франківській області. Також, постановлено утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці за переліком згідно з додатком 2.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96 (зі змінами), Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року №1074 (зі змінами), та на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року №14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці», Державною службою України з питань праці видано наказ №22 від 17 січня 2022 року «Про ліквідацію Управління Держпраці в Івано-Франківській області», згідно з яким наказано ліквідувати як юридичну особу публічного права Управління Держпраці в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39784625), утворити комісію з ліквідації Управління Держпраці в Івано-Франківській області, та призначити Головою комісії з ліквідації Управління Держпраці в Івано-Франківській області Смагу Романа Ігоровича , виконуючого обов`язки начальника Управління Держпраці в Івано-Франківській області.

26 січня 2022 року головного державного інспектора відділу нагляду в будівництві, енергетиці, машинобудуванні, котлонагляді, на транспорті та зв`язку Управління Держпраці в Івано-Франківській області ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення згідно з пунктом 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", про що свідчить його особистий підпис на попередженні.

Наказом Держпраці від 23 вересня 2022 року №166 «Про утворення Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці» утворено як юридичну особу публічного права Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці.

Державною службою України з питань праці видано наказ від 02 грудня 2022 року №230 «Про можливість забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій», яким вирішено погодитися із пропозицією Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці щодо можливості забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій, визначених Положенням про Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, затвердженим наказом Держпраці від 23 вересня 2022 року №172, та іншими нормативно-правовими актами з 05 грудня 2022 року. Цим же наказом визначено Управлінню Держпраці в Івано-Франківській області, Управлінню Держпраці у Тернопільській області та Управлінню Держпраці у Чернівецькій області припинити з 05 грудня 2022 року здійснення повноважень та виконання функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах.

Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області видано наказ №265-к від 07 грудня 2022 року «Про звільнення ОСОБА_1 », згідно з яким звільнено позивача із займаної ним посади 07 грудня 2022 року у зв`язку з ліквідацією державного органу відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».

Не погоджуючись з вищенаведеними обставинами, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон України № 889-VIII).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України № 889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

За частиною другою статті 1 Закону України № 889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до частин другої, третьої статті 5 Закону України № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

За текстом частини першої статті 83 Закону України № 889-VIII державна служба припиняється: 4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону); .

Згідно з частиною першою статті 87 Закону України № 889-VIII (із змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року №117-IX) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу.

Відповідно до частини п`ятої статті 22 Закону України № 889-VIII у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Відповідно до частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Відповідно до частини шостої статті 49-2 КЗпП України (у редакції, викладеній згідно із Законом України від 12 грудня 2019 року № 378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України») вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу [згідно з якою «звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу] та положення частини другої цієї статті [згідно з якою «при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством»]; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Постанова Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року № 14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» (далі - Постанова № 14)

Кабінетом Міністрів України Постановою від 12 січня 2022 року № 14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці, серед яких Управління Держпраці в Івано-Франківській області, та утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці.

Зазначеною постановою установлено, що 1) територіальні органи Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці і прийняттям рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною службою з питань праці після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворені згідно з пунктом 2 цієї постанови, затвердження положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій; 3) міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, виконують завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1, а саме: Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці - завдання і функції Управління Держпраці в Івано-Франківській області, Управління Держпраці в Тернопільській області, Управління Держпраці в Чернівецькій бласті.

Цивільний кодексу України (далі - ЦК України)

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

Згідно з частинами першою, другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Так, касаційні провадження відкриті на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: судом апеляційної інстанції не враховано та не застосовано правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі №540/3994/20, від 20 лютого 2019 року у справі №819/691/17 та від 20 січня 2021 року у справі №640/18679/18, що відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір; а також неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 березня 2023 року у справі №927/153/22, щодо застосування частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу.

На думку скаржників, позивача безпідставно поновлено на посаді, рівнозначній посаді головного державного інспектора відділу нагляду в будівництві, енергетиці, машинобудуванні, котлонагляді, на транспорті управління Держпраці в Івано-Франківській області у правонаступнику управління Держпраці в Івано-Франківській області-Південно-Західному міжрегіональному управлінню Державної служби з питань праці, тобто на посаді яку він не займав. Скаржники уважають, що позивача має бути поновлено на тій посаді, з якої його звільнено.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційних скарг, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить із такого.

Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передання іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників з`ясовувати реальність такої ліквідації із врахуванням вищенаведеного. Оскільки юридичний акт, що став підставою для ліквідації, та наступне звільнення працівника з цієї підстави взаємопов`язані, перевірці підлягають законність як цього юридичного акта, так і процедури звільнення.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 640/12871/21, від 22 листопада 2022 року у справі № 200/3012/21-а, від 30 листопада 2022 року у справі № 640/15797/21, від 28 грудня 2022 року у справі № 340/376/20, тощо.

Спираючись на такий підхід під час вирішення цієї справи, Верховний Суд констатує, що держава, яка в особі Кабміну ухвалила Постанову № 14, коли ліквідувала, серед інших, Управління Держпраці в Івано-Франківській області, не відмовилася від завдань з реалізації державної політики у сфері промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду на місцевому (локальному) рівні, а наділила ними новоутворений міжрегіональний територіальний орган - Південно-Західне міжрегіональне управління Держпраці.

Проте, тлумачення (роз`яснення) Верховного Суду України правової природи державного органу в аспекті його ліквідації як юридичної особи публічного права, а з тим і умов/обставин, за яких (не)можливе припинення державної служби з цієї підстави, дотепер не втратило ані актуальності, ані значення для правильного розуміння й застосування положень нині чинного Закону № 889-VIII, який, за його преамбулою, визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби. До такої думки наштовхує головним чином те, що організація державної влади в Україні, зокрема, на інституційному рівні, опирається на такі засадничі правила і принципи, які в державі соціально-демократичного спрямування зберігають свою значимість впродовж тривалого періоду часу, пронизуючи нормативне регулювання відповідної сфери (чи групи) правовідносин і слугуючи таким чином орієнтиром для його застосування.

Нормативне регулювання суспільних відносин на рівні закону з часом і під впливом різних умов (обставин) може змінюватися. У контексті, приміром, припинення державної служби - позаяк ці міркування викладаються в цьому зв`язку - зміни до закону можуть стосуватися підстав, способів, процедури припинення державної служби, прав та обов`язків учасників цих правовідносин. Видається, що для правильно розуміння і застосування положень закону варто зважати також на принципи здійснення державної служби, які закріплені в спеціальному для цих правовідносин законі, ну а також пам`ятати про суть і значення органів держави у державному апараті і в державному механізмі загалом.

У вимірі спірних правовідносин це ведеться до того, що ліквідація державного органу (як підстава для припинення державної служби) пов`язується не тільки з виданням відповідного розпорядчого акта про ліквідацію юридичної особи [публічного права], але також з тим, що держава відмовляється від виконання певних завдань і функцій або ж передає їх (чи залишає їх) іншому державному органу (приміром, для недопущення дублювання повноважень державних органів). Іншими словами, ліквідація юридичної особи публічного права - навіть якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є відповідний запис - не тотожне за змістом і юридичним наслідками ліквідації державного органу, який, між тим, може мати статус юридичної особи, яка за порядком утворення належить до юридичних осіб публічного права.

Злиття кількох державних органів в один й наділення цього новоутвореного (в результаті такого способу реорганізації) державного органу по суті тими самими владними повноваженнями, які мали ті органи, які злилися в один, не означає, що припинені (шляхом злиття) державні органи ліквідовані інституційно. У такий спосіб вони набули нової «форми», але їх «сутність», яка виявляється у завданнях і функціях у визначеній сфері правовідносин, залишилися ті самі. Звідси й робиться висновок, що державний орган (зокрема й місцевого рівня, як-от у цій справі) не ліквідований, а реорганізований.

Висловлені вище міркування стосовно того, який зміст вкладається в «ліквідацію» державного органу та зміни, внесені до статті 87 Закону України №889-VIII згідно із Законом № 117-ІХ, не заперечують існуючого підходу до розрізнення «ліквідації» державного органу від його «реорганізації», а з тим і юридичних процедур та наслідків, які мають застосовуватися щодо державних службовців.

Для правильного вирішення справ такої категорії передовсім необхідно з`ясувати суть змін в організації функціонування територіальних органів Держпраці, а відтак і їх юридичні наслідки.

З огляду на означене, колегія суддів доходить висновку, що після ліквідації територіальних органів Управління Держпраці в Івано-Франківській області, Управління Держпраці у Тернопільській області та Управління Держпраці у Чернівецькій області, фактично відбулася їх реорганізація шляхом злиття у Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, якому і були передані повноваження, завдання та функції названих державних територіальних органів Держпраці, а не їх ліквідація.

Державна служба здійснюється з дотриманням, з-поміж інших, принципу стабільності, тож реорганізація державного органу, згідно з частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правідносин), передбачає обов`язок суб`єкта призначення/керівника державної служби попередити державного службовця про наступне звільнення не пізніше ніж за 30 календарних днів, а також (одночасно) запропонувати іншу (інші) рівнозначну посаду (посади) державної служби або, як виняток, нижчу посаду (посади) державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. У тій самій статті зазначено, що при цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Зважаючи на те, що Управління Держпраці в Івано-Франківській області як державний орган припинилося внаслідок реорганізації, то позивач за такої ситуації міг би бути звільненим з державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII у разі, коли не було можливості запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду (абзац третій частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII).

Проте з обсягу встановлених в цій справі обставин можна зрозуміти, що Управління Держпраці в Івано-Франківській області не пропонувало позивачеві інших посад державної служби для переведення, тому що заперечує саме існування такого обов`язку. Іншими словами, відповідач, позаяк вважав, що відбулася ліквідація державного органу, не виконував вимог абзацу другого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, адже припинення державної служби на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII цього не вимагає.

06 березня 2021 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» № 1285-ІХ (далі - Закон №1285-ІХ), яким законодавець змінив особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ і виклав частину третю Закону № 889-VІІІ у такій редакції: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Отже, після внесення Законом № 1285-ІХ змін до частини третьої статті 87 Закону №889-VІІІ існування обставин, з якими законодавець пов`язує наявність підстав для звільнення державних службовців відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті включає зобов`язання роботодавця (держави) в особі суб`єкта призначення або керівника державної служби щодо працевлаштування державних службовців, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють їх можливе вивільнення.

За викладених обставин та враховуючи аналіз вищенаведених приписів чинного спеціального законодавства у сфері проходження державної служби у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області під час звільнення позивача була порушена (не дотримана) процедура звільнення, встановлена ч.3 ст.87 Закону № 889 - VIII (відсутня пропозиція іншої рівнозначної посади), зазначені порушення є істотними порушеннями припинення державної служби за ініціативою суб`єкта владних повноважень, які впливають на остаточний її результат.

Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що оспорюваний наказ від 07 грудня 2022 року №265-к «Про звільнення ОСОБА_1 » підлягає визнанню протиправним та його скасуванню.

Щодо вимог позивача про його поновлення на рівнозначній посаді (головного державного інспектора відділу нагляду в будівництві, енергетиці, машинобудуванні, котлонагляді, на транспорті та зв`язку управління Держпраці в Івано-Франківській області) в новоствореному органі з 08 грудня 2022 року, колегія суддів зазначає таке.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про скасування спірного наказу та поновлення на роботі незаконно звільненого працівника. Поряд з цим, для належного та ефективного способу захисту порушеного права позивача поновив останнього на посаді в Південно-Західному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці, рівнозначній тій, яку він займав в управлінні Держпраці в Івано-Франківській області.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що такий спосіб захисту при вирішені спірного питання, коли поновити позивача на посаді, з якої його звільнили і якої (формально) вже немає, неможливо, то належним способом захисту порушеного права може бути поновлення на посаді, аналогічній тій, з якої його звільнили, і яка існує на дату поновлення - відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постановах від 24 лютого 2021 року у справі № 160/9760/19 та від 28 лютого 2019 року у справі 817/860/16.

Згідно із доводами касаційних скарг суд апеляційної інстанції застосував статті 235 КЗпП України та 104 ЦК України без урахування висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 13 квітня 2023 року у справі №540/3994/20, від 20 лютого 2019 року у справі №819/691/17 та від 20 січня 2021 року у справі №640/18679/18.

Верховний Суд зазначає, що норми КЗпП України передбачають засоби правового захисту працівників, звільнення яких визнане незаконним. Так, за змістом частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже скасування наказу про звільнення працівника із займаної посади, у силу вимог частини першої статті 235 КЗпП України, є підставою для його поновлення на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При цьому, поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи.

Особливість цієї справи полягає у тому, що під час трудових відносин позивача, відбулася реорганізація державних органів, уповноважених виконувати відповідні завдання і функції.

Зокрема, трудові відносини позивача були оформлені в управлінні Держпраці в Івано-Франківській області, яке в подальшому було реорганізовано та правонаступником якого є Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці.

Отже, спір у даній справі наразі стосується відносин щодо проходження та припинення державної служби позивача в управлінні Держпраці в Івано-Франківській області.

Відповідно до пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 роз`яснено, що працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберігалося його попереднє місце роботи.

При ліквідації підприємства (установи, організації) правила пункт 1 статті 40 КЗпП України можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року по справі № 825/1017/17.

У постановах Верховного Суду від 27 квітня 2021 року в справі № 826/8332/17, від 31 травня 2021 року в справі № 0840/3202/18 Суд зазначив, що ураховуючи приписи частини 1 статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулося незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Відтак, звільненого без законної підстави працівника має бути поновлено на попередній роботі, а не на іншій рівнозначній посаді, як того бажає позивач.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі №540/3994/20, від 20 лютого 2019 року у справі № 819/691/17, від 20 січня 2021 року справа №640/18679/18, на які скаржники покликаються у своїх касаційних скаргах.

У постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 826/9815/18, Верховний Суд, вирішуючи питання поновлення осіб на посадах публічної служби після їх незаконного звільнення, звернув увагу, що за правилами частин першої та п`ятої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Окрім того, Суд, вирішуючи питання правонаступництва органів публічного управління, виходив із специфіки публічно-правових відносин, а саме: тієї обставини, що повноваження відповідних державних органів не є статичними і можуть передаватися від одного органу до іншого у випадку зміни законодавства. При цьому, такий перехід може не збігатися у часі з юридичним припиненням суб`єкта владних повноважень унаслідок реорганізації чи ліквідації.

У наведеній постанові Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого, якщо спір виник з приводу реалізації суб`єктом владних повноважень, що припиняється, його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту його вибуття з правовідносин, щодо яких виник спір, унаслідок, зокрема, передачі розпорядчим актом Кабінету Міністрів України його адміністративної компетенції іншому (іншим) суб`єктам владних повноважень.

Якщо спір виник у відносинах, що не пов`язані з реалізацією суб`єктом владних повноважень його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту припинення сторони - суб`єкта владних повноважень (повне правонаступництво).

У випадку повного правонаступництва до правонаступника переходять права та обов`язки юридичної особи, які стосуються не лише майнових правовідносин, але і правовідносин з приводу проходження публічної служби, зокрема, в частині продовження дії трудового договору з працівниками.

Такий підхід ґрунтується на конституційних принципах безперервності процесу державного управління та відповідальності держави перед людиною за свою діяльність.

Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів звертає увагу, що спірним наказом позивача звільнено з посади головного державного інспектора відділу нагляду в будівництві, енергетиці, машинобудуванні, котлонагляді, на транспорті та зв`язку Управління Держпраці в Івано-Франківській області.

Приймаючи рішення про те, що не має можливості поновити ОСОБА_1 на попередній посаді, суд апеляційної інстанції виходив з того, що посада, яку обіймав позивач, уже не існує і саме від цього відштовхувався, обираючи спосіб захисту порушених прав позивача.

Разом з тим, не звернувши увагу, що суб`єктом призначення і звільнення позивача в даному випадку є управління Держпраці в Івано-Франківській області, суд апеляційної інстанції не дослідив питання правонаступництва указаного органу, так само як і не встановив чи було внесено до Єдиного державного реєстру записи про припинення відповідного органу, зокрема управління Держпраці в Івано-Франківській області.

Проте, встановлення цих обставин має значення для правильного вирішення цієї справи. Без установлення означених обставин, які мають вирішальне значення для вирішення спору, суд касаційної інстанції, як суд права (а не факту), позбавлений в силу приписів статті 341 КАС України можливості ухвалити власне рішення в цій справі, і повинен направити справу на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Водночас в аспекті аргументів касаційних скарг про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 235 КЗпП України, колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що у площині спірних правовідносин при вирішенні судом питання поновлення працівника йдеться не стільки про назву посади публічної служби і коло повноважень за цією посадою, на якій його належить поновити, скільки про необхідність відновити порушене право позивача працювати на посаді публічної служби шляхом його поновлення саме в тому органі (інституції), з посади у якому його було протиправно звільнено.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

При цьому, повноваження суду при вирішенні трудового спору про поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.

Так, повноваження щодо призначення працівника в порядку переведення на відповідну посаду, згідно із затвердженим штатним розписом в новоствореній юридичній особі, яка є правонаступником роботодавця, є винятковою компетенцією роботодавця і суд, як орган, що розглядає трудовий спір, не повинен і не може втручатися у здійснення дискреційних повноважень державного органу.

Обов`язок по працевлаштуванню незаконно звільненого працівника покладений на роботодавця, яким у випадку реорганізації державної установи є її правонаступник, якому передані відповідні завдання і функції.

Аналогічну правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема, у постановах від 19 грудня 2018 року у справі №807/2391/15, від 26 травня 2021 року у справі №260/261/20, від 27 квітня 2021 року в справі №826/8332/17, від 20 січня 2021 року у справі №640/18679/18, від 20 січня 2021 року у справі №804/958/16, від 11 лютого 2021 року у справі №640/21065/18, від 31 травня 2021 року у справі №0840/3202/18, від 06 липня 2021 року у справі №640/3456/20, від 06 липня 2021 року у справі №640/1627/20, від 03 червня 2020 року у справі №817/3431/14, від 21 жовтня 2021 року у справі № 809/2894/13-а.

Таким чином, аргументи, викладені у касаційних скаргах, про те, що в оскаржуваних судових рішеннях суди попередніх інстанцій застосували приписи частини першої статті 235 КЗпП України без урахування висновків, викладених Верховним Судом у постановах Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі №540/3994/20, від 20 лютого 2019 року у справі №819/691/17 та від 20 січня 2021 року у справі №640/18679/18 знайшли своє підтвердження.

Поряд із цим помилковим є посилання суду апеляційної інстанції на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 160/9760/19 та від 28 лютого 2019 року у справі № 817/860/16.

Так, у справі №817/860/16 Верховний Суд вказав, що у резолютивній частині постанови суд апеляційної інстанції поновив позивача на посаді, на якій позивач працювала до того, як її звільнили, але після організаційних змін у Прокуратурі (які по суті полягали у перейменуванні відділу, відповідно і назв посад) вказана посада змінила свою назву, тому на дату постановлення судового рішення апеляційного суду посади, на яку поновили позивача, вже не існує. З огляду на зазначене колегія суддів у цій справі дійшла висновку, що постанова суду апеляційної інстанції є помилковою тільки в частині поновлення на посаді, з якої звільнили позивача, а тому скасувавши в такій частині рішення, ухвалила нове про поновлення позивача на відповідній посаді.

У справі № 160/9760/19 предметом спору було вирішення питання щодо законності поновлення позивача на посаді заступника начальника митного посту «Кривий Ріг» - начальника відділу митного оформлення № 1 Дніпропетровської митниці ДФС на виконання та відповідно до резолютивної частини рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

З наведеного слідує, що суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин нерелевантну практику, натомість не врахував сформовану Верховним Судом правову позицію стосовно необхідності поновлення працівника саме на тій посаді, з якої його звільнили, та неможливість поновлення на рівнозначній посаді шляхом «переводу».

Верховний Суд зауважує, що касаційні скарги не містить доводів щодо незгоди скаржників із постановою суду апеляційної інстанції у частині стягнення на користь позивача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому відповідно до положень частини першої статті 341 КАС України Верховний Суд не перевіряє застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права у ций частині.

Беручи до уваги наведене, колегія суддів уважає, що висновки суду апеляційної інстанції в частині поновлення позивача на посаді є передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а відтак оскаржуване судове рішення не є таким, що відповідає вимогам законності та обґрунтованості, встановленим статтею 242 КАС України.

Відповідно до частини другоїх статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).

За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення (в частині) із направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо касаційної скарги Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Судом апеляційної інстанції при ухваленні 12 липня 2023 року постанови не було вирішено питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з наданням позивачу професійної правничої допомоги, та сплаченого позивачем судового збору.

Вказане питання вирішено додатковою постановою 15 серпня 2023 року шляхом стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 8500 грн та судовий збір в сумі 992,40 грн.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру заявлених позовних вимог (частина третя статті 139 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС України).

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з доводами касаційної скарги, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував положення статті 134 КАС України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 березня 2023 року у справі №927/153/22 щодо зменшення витрат на правову допомогу.

Аналіз положень процесуального законодавства, якими врегульовано питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дає підстави для висновку, що такі документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених стороною на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічних висновків також дійшла Велика Палата в додатковій постанові від 15 червня 2022 року у справі №910/12876/19.

Наведений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №815/1479/18, від 15 липня 2020 року у справі №640/10548/19, від 18 травня 2022 року у справі №640/4035/20, від 16 червня 2022 року у справі №380/4759/21.

Також, у постанові від 13 травня 2021 року у справі №200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134 139 КАС України та ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу. Так, Верховний Суд зазначив, що відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Своєю чергою, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19, від 28 жовтня 2021 року у справі №160/15983/20, від 27 квітня 2023 року у справі №280/4115/20.

З матеріалів справи убачається, що 16 грудня 2022 року між позивачем та Адвокатським бюро «Назар Ридай і Партнери», укладено договір № 16-12/22-3 про надання правової допомоги.

Відповідно до пункту 1.1 Адвокатське бюро зобов`язується здійснити надання правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктами 3.1 та 3.5 договору передбачено, що за надання Адвокатським бюро послуг з правової допомоги клієнту, останній зобов`язується сплатити Адвокатському бюро вартість послуг (гонорар) та компенсувати понесені витрати.

Клієнт зобов`язується оплатити вартість послуг (гонорару) з надання правової допомоги протягом 3 (трьох) робочих днів з дати підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) на підставі виставленого Адвокатським бюро рахунку-фактури.

Згідно з Актом №1 від 20 грудня 2022 року приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) по Договору про надання правової допомоги від 16 грудня 2022 року № 16-12/22-3, адвокат надав позивачу у суді першої інстанції такі послуги:

- консультацію 1000 грн (1 год);

- підготовка позовної заяви - 4000 грн (3 год).

Позивач оплатив надані послуги в сумі 5000 грн.

12 травня 2023 року між позивачем та адвокатом Булавинцем Миколою Миколайовичем укладено договір про надання правничої допомоги.

Пунктом 3.1 договору визначено, окрім іншого, що обчислення гонорару здійснюється у формі погодинної оплати (1500 грн година, крім участі в судовому засіданні, вартість якої становить 2500 грн година). Оплата винагороди проводиться не пізніше 25 робочих днів з моменту підписання Акту про надання правничої допомоги.

Згідно з Актом наданих послуг (виконаних робіт) від 13 липня 2023 року, адвокат надав позивачу у суді апеляційної інстанції такі послуги:

- підготовка апеляційної скарги 2250 грн (1 год. 30 хв.);

- участь у двох судових засіданнях 21 червня 2023 року та 12 липня 2023 року - 1250 грн (30 хв.)

Позивач оплатив надані послуги в сумі 3500 грн.

Таким чином, заявник надав належні та допустимі докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу.

В суді апеляційної інстанції відповідачі заперечували проти задоволення заяви про ухвалення додаткового судового рішення, посилаючись на те, що вартість заявлених витрат на правову допомогу не відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру. В обґрунтування, посилались на завищення витрат на правову допомогу, оскільки дана справа є справою незначної складності та не вимагає проведення будь-яких математичних розрахунків; у мережі Інтернет наявна велика кількість практики з аналогічних спорів, зразків позовних заяв, при цьому нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалось; в судових засіданнях в суді апеляційної інстанції адвокат приймав участь за допомогою відеоконференцзв`язку; адвокат є представником інших осіб в аналогічних спорах, тому заяви, скарги, клопотання у цих справах за своїм змістом є ідентичними та не потребують часові та інтелектуальні затрати.

Колегія суддів уважає безпідставними доводи Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці в його касаційній скарзі з приводу того, що витрати на професійну правничу допомогу неспівмірні зі складністю справи, оскільки складність справи є не єдиним критерієм для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Обґрунтування скаржника, що участь адвоката Булавинця М.М. 21 червня 2023 року та 12 липня 2023 року у судових засіданнях здійснювалась останнім за допомогою відеоконференцзв`язку, що, на думку скаржника, свідчить про відсутність значних матеріальних чи фізичних затрат, колегія суддів також уважає безпідставними, з огляду на таке.

Пунктом 3.1. Договору про надання правничої допомоги від 12 травня 2023 року визначено, що винагорода по справі включає в себе витрати, понесені адвокатом при виконанні своїх зобов`язань по цьому Договору та гонорар за надані послуги.

Розмір гонорару адвоката Булавинця М.М. за надання правничої допомоги також визначений у пункті 3.1. Договору у вигляді фіксованої суми.

Вартість послуг за участь адвоката у судовому засіданні також визначена в Договорі фіксованою сумою та не варіюється в залежності, чи буде адвокат фізично присутній в судовому засіданні, або буде приймати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції це процесуальне право учасників справи, встановлене законом.

Ураховуючи викладене, колегія суддів доходить до висновку, що скаржником жодним чином не обґрунтовано, чому витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними, та не визначено власний розрахунок суми витрат на правничу допомогу, яка є співмірною зі складністю справи, на його думку.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про необхідність стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правову допомогу в сумі 8500 грн.

Щодо вимоги про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці судового збору в розмірі 992,40 грн, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Предметом цього спору у справі є поновлення державного службовця на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ураховуючи предмет і підстави заявленого позову, убачається, що ОСОБА_1 звільнений від його сплати.

Разом з тим, однією з позовних вимог було стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 25 000 грн.

Відповідно до ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2022 року судом визначено для позивача сплату судового збору в розмірі 992,40 грн саме за цю позовну вимогу.

Суд апеляційної інстанції в оскаржувані постанові від 12 липня 2023 року відмовив у задоволенні цієї позовної вимоги.

Ураховуючи, що у силу частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру позовних вимог, судовий збір за позовну вимогу, у задоволенні якої відмовлено, покладаються на позивача.

А тому висновок суду апеляційної інстанції в частині стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці судового збору в сумі 992,40 грн є помилковим та підлягає скасуванню.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Управління Держпраці в Івано-Франківській області, Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2023 року задовольнити частково.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2023 року скасувати в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді головного державного інспектора відділу нагляду в будівництві, енергетиці, машинобудуванні, котлонагляді, на транспорті управління Держпраці в Івано-Франківській області у правонаступнику управління Держпраці в Івано-Франківській області - Південно-Західному міжрегіональному управлінню Державної служби з питань праці, а справу в цій частині направити на новий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

В іншій частині постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2023 року залишити без змін.

Касаційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року задовольнити частково.

Додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці витрати на правову допомогу в сумі 8500,00 грн (вісім тисяч п`ятсот гривень 00 копійок).

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.Е. Мацедонська

Судді М.І. Смокович

С.А. Уханенко