ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 300/6402/21

адміністративне провадження № К/990/26245/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Бившевої Л.І., Васильєвої І.А.,

розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу №300/6402/21

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2022 (головуючий суддя Іщук Л.П., судді: Обрізко І.М., Шинкар Т.І.),

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 (далі також - позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області (далі також - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.10.2020 №0010089-0415-0915/2017, 0010088-0415-0915/2017, №0010083-0415-0915/2017, №0010089-0415-0915/2018, №0010088-0415-0915/2018, №0010083-0415-0915/2018, №0010089-0415-0915, №0010088-0415-0915, №0010083-0415-0915, від 11.05.2021 №0298952-2405-0915, №0298954-2405-0915, від 12.05.2021 №0301444-2405-0915, якими нараховано податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами власниками нерухомого майна за 2017, 2018, 2019 і 2020 роки.

В обґрунтування протиправності оскаржуваних рішень, позивачка посилається на неправильне застосування контролюючим органом ставок оподаткування та неврахування останнім пільг щодо нерухомого майна, яке належить їй на праві власності. Так, позивачка вказує на належність об`єктів нерухомості до пам`яток культурної спадщини, про що було відомо відповідачеві, однак не взято до уваги при застосуванні ставок податку. Податкові повідомлення-рішення, за доводами позивачки, суперечать рішенням Івано-Франківської міської ради про встановлення ставок і пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2017-2020 роки. Також посилається на порушення строків формування та направлення податкових повідомлень-рішень, що є підставою для визнання останніх протиправними та їх скасування.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.02.2022 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2022 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області: №0010083-0415-0915/2017 від 16.10.2020, № 0010088-0415-0915/2017 від 16.10.2020, 0010089-0415-0915/2017 від 16.10.2020; №0010083-0415-0915/2018 від 16.10.2020; №0010088-0415-0915/2018 від 16.10.2020, №0010089-0415-0915/2018 від 16.10.2020; №0010083-0415-0915 від 16.10.2020, №0010088-0415-0915 від 16.10.2020, №0010089-0415-0915 від 16.10.2020; №0298952-2405-0915 від 11.05.2021, №0298954-2405-0915 від 11.05.2021, №0301444-2405-0915 від 12.05.2021.

В ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачці на праві приватної власності належить наступне нерухоме майно:

- "Торгово-офісний центр" загальною площею 1038,9 м 2 , який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією свідоцтва на право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 12.07.2007, копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серії ВАВ №720030 від 07.08.2013 і копією технічного паспорта на громадський будинок від 22.05.2007 (реєстраційний номер19343/38, інвентарний номер 4371, реєстровий номер 1181/60);

- 1/2 частки нежитлових офісних приміщень "магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1" загальною площею 300,1 м2 , які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору міни серії ВРД №159160 від 22.12.2010 (реєстраційний номер 1244), копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень серії ЕАА №705470 від 20.08.2013 і копією технічного паспорта на громадський будинок від 18.09.2006 (реєстраційний номер 30200919, інвентарний номер 10010, реєстровий номер 2235/1-ф);

- 1/2 частки нежитлових підвальних приміщень загальною площею 96,4 м2, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями договору міни серії ВРД №159160 від 22.12.2010 (реєстраційний номер 1244), витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень серії ВАВ №955812 від 06.08.2013 і технічного паспорта на громадський будинок від 03.12.2010 (реєстраційний номер 2182118, інвентарний номер 10010, реєстровий номер 1508/пв).

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 20.01.2017 за №7-10 у 2017-2018 роках встановлено ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб у відсотках до мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 м2, а саме: для будівель торгівельних ставка податку у першій зоні становила 1%, а для інших будівель - 0,8%.

Згідно рішень Івано-Франківської міської ради від 21.06.2018 за №174-20 та від 07.06.2019 за №108-26 у 2019 і 2020 роках встановлено ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб у відсотках до мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 м 2, а саме: для будівель торгівельних/торгові центри, універмаги, магазини ставка податку у першій зоні становила 1,5%.

Головне управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області здійснило нарахування позивачці податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік на загальну суму 38 480,32 гривень, за 2018 рік на загальну суму 45 700,20 гривень, за 2019 рік на загальну суму 77 439,41 гривень та за 2020 рік на загальну суму 80 342,06 гривень, що разом становить 241 961,99 гривень.

Так, контролюючим органом сформовано наступні податкові повідомлення-рішення:

- за 2017 рік: №0010083-0415-0915/2017 від 16.10.2020 на суму 1 233,92 гривні, № 0010088-0415-0915/2017 від 16.10.2020 на суму 4 001,60 гривень, №0010089-0415-0915/2017 від 16.10.2020 на суму 33 244,80 гривень;

- за 2018 рік: №0010083-0415-0915/2018 від 16.10.2020 на суму 1 435,59 гривень, №0010088-0415-0915/2018 від 16.10.2020 на суму 5 586,36 гривень, №0010089-0415-0915/2018 від 16.10.2020 на суму 38 678,25 гривень;

- за 2019 рік: №0010083-0415-0915 від 16.10.2020 на суму 3 017,08 гривень, №0010088-0415-0915 від 16.10.2020 на суму 9 392,38 гривень, №0010089-0415-0915 від 16.10.2020 на суму 65 029,95 гривень;

- податкові повідомлення-рішення за 2020 рік №0298952-2405-0915 від 11.05.2021 на суму 67 467,46 гривень, №0298954-2405-0915 від 11.05.2021 на суму 9 744,43 гривень, №0301444-2405-0915 від 12.05.2021 на суму 3 130,17 гривень (а.с.20, 21, 22).

В свою чергу, позивачка звернулася до відповідача із заявами від 01.03.2021 і 10.06.2021 про проведення коригування податку на нерухоме майно, зазначивши, що належні їй об`єкти є пам`ятками архітектури і культурної спадщини, на підтвердження чого долучила копії листів Сектору охорони культурної спадщини Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 27.07.2018 за №10-011/1, №10-011/2, №10-011/3.

Контролюючий орган листом від 14.07.2021 №7287/6/09-19-24-05-15 повідомив позивачку про відсутність підстав для проведення коригування податку, оскільки такий нарахований згідно ставок, встановлених рішеннями Івано-Франківської міської ради, з урахуванням місця розташування об`єктів нерухомості та їх типів у відповідності до вимог статті 14 Податкового кодексу України.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачка не має пільг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки об`єкти нерухомого майна, які належать їй на праві власності (розташовані у АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2) до пам`яток культурної спадщини міста Івано-Франківська не відносяться. Судом зазначено, що зі змісту рішення Івано-Франківської міської ради від 20.01.2017 за №7-10 вбачається, що його положення не містять жодної згадки про пільги чи нульову ставку для таких видів об`єктів нежитлової нерухомості як: "пам`ятки культурної спадщини", "пам`ятки історичні та такі, що охороняються державою", "пам`ятки історії та архітектури", а відтак доводи позивачки про необхідність застосування в 2017-2018 роках нульової ставки до оподаткування трьох об`єктів нерухомого майна з підстав віднесення їх до таких, що розташовані в будівлях/спорудах "пам`ятки культурної спадщини", є безпідставними.

З урахуванням змісту рішень міської ради про встановлення ставок податку на 2019 і 2020 роки, а також Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, суд вказав, що нерухоме майно, яке належить позивачці, не можна вважати такими, що відноситься до будівель/споруд, визначених за підкодом (підкласом) 1273.1 "Пам`ятки історичні та архітектури" коду (класу) 1273 "Пам`ятки історичні та такі, що охороняються державою" Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, так як вони лише за своєю назвою (об`єкта нерухомого майна "Торгово-офісний центр" і "Магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1") свідчать про їх використання для інших цілей.

Також суд виходив з того, що позивачкою не доведено, що належне їй нерухоме майно не використовуються для цілей одержання доходу, про що чітко передбачено умовами класифікації ДК 018-2000 для можливості віднесення таких об`єктів до "пам`яток історичних та архітектури".

Оцінюючи доводи про порушення строків формування і надіслання оскаржуваних рішень, суд першої інстанції прийшов до висновку, що наявність затримки у формуванні податкового повідомлення-рішення не впливає на обов`язок позивача сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і не може бути самостійною підставою для визнання таких рішень протиправними.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачка має право на пільгу зі сплати податку на нерухоме майно у 2017-2020 роках щодо належної їй частки підвалу по АДРЕСА_1 , а висновок суду першої інстанції про використання останньою вказаного підвалу для отримання доходу, базується лише на факті реєстрації її фізичною особою-підприємцем, а відтак є необґрунтованим.

З таким рішенням суду апеляційної інстанції не погодився контролюючий орган та подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Наголошує, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем у відповідності до норм податкового законодавства та є обґрунтованими, оскільки податок нараховано відповідно до ставок, встановлених рішеннями Івано-Франківської міської ради, з урахуванням місця розташування об`єктів нерухомості (зональність) та їх типів. Контролюючий орган діяв виключно у межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений нормами діючого законодавства.

Крім того, скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанції принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи у зв`язку з ненаданням оцінки усім доводам контролюючого органу.

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2022 у цій справі.

Правовою підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі зазначено пункти 1 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Позивачка правом подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористалася.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, між сторонами виник спір щодо правомірності нарахування позивачці податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами власниками нерухомого майна за 2017, 2018, 2019 та 2020 роки.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 за №71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015 (надалі по тексту також Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу вимог підпункту 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (далі також - ПК України), є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України).

Положеннями підпунктів 266.3.1. та 266.3.2. пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно підпункту 266.6.1. пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України базовий податковий звітний період дорівнює календарному року.

У відповідності до підпункту 266.5.1. пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку (абзац 7 підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України).

За змістом підпункту 266.7.2. пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Відповідно до підпункту 266.9.1. пункту 266.9 статті 266 Кодексу податок сплачується за місцем розташування об`єкта/об`єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.

Податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення (підпункт 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 Кодексу).

Як вже було зазначено в цій постанові, позивачці на праві власності належить нерухоме майно: торгово-офісний центр загальною площею 1038,9 м 2, 1/2 частки нежитлових офісних приміщень - магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1" загальною площею 300,1 м2, 1/2 частки нежитлових підвальних приміщень загальною площею 96,4 м2, з якого відповідачем обчислено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017-2020 роки та прийнято спірні податкові повідомлення-рішення.

Судом першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, було досліджено усі належні позивачці об`єкти нерухомості, надано оцінку кожному об`єкту окремо з урахуванням місця його розташування та типу у відповідності до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 та встановлено відсутність підстав для задоволення позову.

Натомість, зміст рішення суду апеляційної інстанції свідчить про те, що, скасовуючи рішення суду першої інстанції та повністю задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції надав оцінку лише одному об`єкту нерухомого майна, який належить позивачці, а саме частки підвальних приміщень загальною площею 96,4 м2 та прийшов до висновку, що позивачка має право на пільгу зі сплати податку на нерухоме майно у 2017-2020 роках щодо належної їй частки підвалу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Жодних обґрунтувань щодо безпідставності нарахування контролюючим органом податку на нерухоме майно з об`єктів нерухомості торгово-офісний центр загальною площею 1038,9 м 2 та 1/2 частки нежитлових офісних приміщень - магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1" загальною площею 300,1 м2 рішення суду апеляційної інстанції не містить.

Таким чином, висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для нарахування позивачці податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017-2020 роки з об`єктів нерухомості торгово-офісний центр загальною площею 1038,9 м 2 та 1/2 частки нежитлових офісних приміщень - магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1" загальною площею 300,1 м2 залишилися не перевірені апеляційним судом.

Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що сам факт реєстрації фізичною особою-підприємцем не свідчить, що автоматично об`єкт нерухомості використовувався у підприємницькій діяльності, а також відсутні докази про використання підвалу для отримання доходу або передачу його в оренду, що дає підстави для висновку про наявність пільг в ОСОБА_1 .

Разом з тим, за змістом позовних вимог і у відповідності до матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 взагалі не спростовувала цей факт, і доводила суду про наявність пільг щодо сплати податку лише у зв`язку з тим, що нежитлові приміщення, які їй належать на праві приватної власності є пам`ятками культурної спадщини (а.с.26, 27). Відтак, висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на будь-яких доказах, що свідчить про незаконність прийнятого рішення.

За змістом частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції, хоча і обмежений відповідними межами апеляційного перегляду, однак, скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з ухваленням нового про його задоволення, в обов`язковому порядку повинен обґрунтувати, в чому полягає неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права у взаємозв`язку із усіма висновками, які стали підставою для відмови в задоволенні позову.

Надання правової оцінки усім доводам сторін в межах заявлених позовних вимог КАС України закріплює у статті 242 КАС України як ознаку обґрунтованості судового рішення. Цей принцип є обов`язковим як для суду першої інстанції, так і для суду апеляційної інстанції, особливо в умовах ухвалення цими судами різних за результатом судових рішень.

Дотримання такого принципу в подальшому об`єктивно впливає на визначення підстав для касаційного оскарження судових рішень, які утворюють межі касаційного перегляду, адже за усталеною позицією Верховного Суду вимогам касаційної скарги щодо скасування судових рішень і ухвалення нового про задоволення/відмову у задоволенні позовних вимог має кореспондувати викладення у касаційній скарзі підстав для оскарження судових рішень у взаємозв`язку із усіма висновками, які стали підставою для відмови у задоволенні/задоволення позову.

В даному випадку, під час касаційного перегляду виявлено, що суд апеляційної інстанції не в повному обсязі здійснив апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції і не здійснив перевірку висновків цього суду у питаннях, які відповідач ставить перед судом касаційної інстанції. Зазначене позбавляє суд касаційної інстанції можливості здійснити касаційний перегляд справи із прийняттям остаточного судового рішення, яке б вирішило спір між сторонами, і реалізувати мету, з якою касаційне провадження було відкрито.

Вказане у сукупності свідчить про поверхневий підхід суду апеляційної інстанції до вирішення спору, який виник між сторонами у цій справі, і часткове підтвердження у цій справі доводів позивача про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які унеможливлюють перевірку правильності застосування цим судом норм матеріального права. Відповідно, Верховний Суд не може визнати законною і обґрунтованою постанову суду апеляційної інстанції, оскільки не встановлення дійсного предмета доказування та/або ненадання правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування, свідчить про недотримання судом вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, не вжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Частиною четвертою зазначеної статті встановлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що порушення норм процесуального права допустив суд апеляційної інстанції, його судове рішення у цій справі підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до цього суду.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з урахуванням предмета доказування у цій справі, з перевіркою їх належними та допустимими доказами, надати належну правову оцінку кожному доказу окремо та у їх сукупності. Судове рішення, з урахуванням встановлених обставин та зібраних доказів, повинно містити обґрунтування, чому суд приймає або відхиляє той чи інший доказ, надавши правову оцінку усім доводам сторін в межах заявленого позову.

Оскільки за наслідками касаційного перегляду судових рішень у цій справі колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат згідно з частиною шостою статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 341 345 353 355 356 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року скасувати, а справу № 300/6402/21 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко Л.І. Бившева І.А. Васильєва