Постанова

Іменем України

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 300/668/15-ц

провадження № 61-33321св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Банк Форум»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 22 квітня 2016 року у складі судді Софілканич О. А., додаткове рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 14 червня 2016 року у складі судді Софілканич О. А. та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 21 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Бисага Т. Ю., Фазикош Г. В., Собослой Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» (далі - ПАТ «Банк Форум») про визнання кредитного договору недійсним.

Позов мотивований тим, що 29 травня 2007 року між ПАТ «Банк Форум» та нею було укладено кредитний договір № 0074/07/26-N про надання кредитних коштів на придбання нерухомості на вторинному ринку в сумі 30 000 доларів США строком до 28 травня 2032 року та сплатою 12% річних. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між сторонами укладено договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 .

20 вересня 2011 року сторони за взаємною згодою продали предмет застави за ціною 25 000 доларів США в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. В результаті цього уклали додатковий договір № 1 від 20 вересня 2011 року про внесення змін до кредитного договору із зазначенням щомісячного платежу 29 доларів США та відсотків.

Позивач вважає, що при підписанні даного договору та в ході його виконання відповідачем було порушено права позивача як споживача, сам договір за своїм змістом та текстом не відповідає законодавству України, відповідач ввів її в оману, дії банку є несправедливими, правочин вчинено з використанням нечесної підприємницької діяльності.

З урахуванням уточнень до позовної заяви просила

визнати порушеним її право як споживача фінансових послуг,

визнати кредитний договір недійсним з моменту його укладення,

визнати недійсним додатковий договір від 20 вересня 2011 року до кредитного договору від 29 травня 2007 року.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 22 квітня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Форум» про визнання кредитного договору недійсним відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. При реалізації прав позичальника споживача фінансової послуги отримання кредиту не було порушено чи обмежено її прав на свободу вибору, свободи волевиявлення, не встановлено принципів нерівності сторін по кредитному договорі та будь-яким чином не було обмежено права позичальника на одержання перед укладенням кредитного договору необхідної, доступної, достовірної та своєчасно інформації про умови кредитування, а відтак, не встановлено порушень споживача в розумінні статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» при укладанні кредитного договору.

Додатковим рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 14 червня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Форум» про визнання кредитного договору недійсним в частині визнання недійсним додаткового договору № 1 від 20 вересня 2011 року до кредитного договору № 0074/07/26-N від 29 травня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Форум» відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з підстав, наведених у рішенні Воловецького районного суду Закарпатської області від 22 квітня 2016 року.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанцій

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 21 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.

Рішення Воловецького районного суду від 22 квітня 2016 року та додаткове рішення Воловецького районного суду від 14 червня 2016 року залишені без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відхиляючи посилання апелянта на укладення кредиту в іноземній валюті та відсутність у банку відповідного дозволу на здійснення операції з валютою суд виходив з того, що в матеріалах справи наявні відповідна ліцензія та дозвіл НБУ видані ПАТ «Банк Форум» на здійснення операцій з валютними цінностями станом на момент укладення кредитного договору. Матеріали справи не містять жодних доказів стосовно наявності в діях банку умислу на обман позивачки при укладенні оспорюваних договорів, про те, що при продажі квартири з метою погашення заборгованості за кредитним договором, банк надавав позичальнику гарантію чи доводив до його відома інформацію в якійсь іншій формі про те, що такими діями вона повністю погасить тіло кредиту. Додатковим договором №1 до Кредитного договору внесено зміни виключно до трьох пунктів кредитного договору, такі зміни чітко викладені та не дають жодних підстав вважати, що тіло кредиту є погашеним. Щодо посилання апелянта на ігнорування банком її листів про реструктуризацію заборгованості, зазначено, що реструктуризація заборгованості є правом, а не обов`язком банку, а відтак це жодним чином не впливає на недійсність договору. Оспорювані договори підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; відповідач надав позивачці документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у додатку до договору споживчого кредиту «Графік погашення кредиту», який підписаний позивачкою, міститься повна інформація стосовно умов кредитування. Банк не зобов`язаний був повідомляти позичальника про можливі валютні ризики. Твердження про порушення рівності сторін нічим не обґрунтовано, а відтак не може братися до уваги. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 21 вересня 2017 року, рішення Воловецького районного суду від 22 квітня 2016 року та додаткове рішення Воловецького районного суду від 14 червня 2016 року, задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що банк ввів позивача в оману, скориставшись її безпорадним фінансовим становищем. Суди не звернули уваги, що відповідачем не спростовано позицію позивача та доводи щодо порушення банком її права як споживача фінансових послуг, відповідачем не надано документів, які підтверджують надання у письмовому вигляді інформації згідно вимог частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідачем не виконано обов`язок щодо попередження про валютні ризики, допущено низку процесуальних порушень.

Позиція інших учасників справи

Заперечення на касаційну скаргу не подано.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року матеріали цивільної справи № 300/668/15-ц надійшли до Верховного Суду.

05 червня 2019 року матеріали цивільної справи передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року зупинено касаційне провадження у справі № 300/668/15-ц до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду справи № 264/5957/17.

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року поновлено касаційне провадження у справі № 300/668/15-ц.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає доводи, викладені у касаційній скарзі, з таких підстав.

Судами встановлено, що 29 травня 2007 року між АКБ «Форум» (правонаступником якого є ПАТ «Банк Форум») та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 0074/07/26-N, згідно якого остання отримала кредит у сумі 30 000 доларів США для придбання житла під 12 % річних.

20 вересня 2011 року між ПАТ «Банк Форум» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору, яким сторони домовилися внести певні зміни до умов кредитного договору, а саме встановили відсоткову ставку в розмірі 1% річних, скасовано забезпечення зобов`язання та визначено мінімальний місячний платіж в розмірі 29 доларів США та рахунки для погашення кредиту.

Відповідно до статей 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 зроблено висновок, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пунктів 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункту 4 частини третьої статті 18 Закону).

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що відповідачем не надано позичальнику (споживачу) повної інформації за кредитом відповідно до вимог статей 11, 15 Закону України «Про захист прав споживачів», безпідставні, оскільки позивачем не доведено, що при укладенні оскаржуваного кредитного договору їй не була надана інформація, яка б не давала можливості у повній мірі усвідомлювати який договір вона укладає та на яких умовах, або які умови є істотними для кредитного договору, що в свою чергу могло б призвести до порушення прав позивача. При цьому суд зауважує, що відповідно до статті 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно і на власний розсуд.

Також ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на те, що банк ввів її в оману, скористався її безпорадним фінансовим становищем, проте такі посилання спростовуються матеріалами справи, оскільки позивач при укладенні договору добровільно погодилась на визначені у ньому умови кредитування, свідомо укладала оспорюваний договір, вважала його вигідним, сплачувала періодичні платежі й не порушувала питання про розірвання вказаного договору.

Але умовами кредитного договору № 0074/07/26-N від 29 травня 2007 року (пункт 2.10) передбачено, що за обслуговування кредиту в перший місяць кредитування Позичальник в день отримання кредиту сплачує Банку кошти в розмірі 2 відсотка від суми кредиту.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) зроблено висновок, що: «надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконання прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У відповідності до частин першої-третьої 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Положення спірного кредитного договору № PLRPGK0000000002 від 28 травня 2008 року про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок. Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів» (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року».

Згідно із статтею 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Отже пункт 2.10 кредитного договору № 0074/07/26-N від 29 травня 2007 року є нікчемним.

При розгляді справи суди на зазначені обставини справи та вимоги закону уваги не звернули, дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, але помилились щодо мотивів відмови в частині визнання недійсним пункту 2.10 кредитного договору № 0074/07/26-N від 29 травня 2007 року.

Згідно з даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 04 липня 2019 року ПАТ «Банк Форум» припинено без правонаступництва.

У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу (частина перша статті 55 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20) зазначено, що «боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (стаття 520 ЦК України). Крім випадків, коли заміна кредитора не допускається (стаття 515 ЦК України), кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним його прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України) чи правонаступництва (пункт 2 вказаної частини), яке за змістом тієї ж частини є універсальним). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Тобто, правонаступництво прав чи обов`язків юридичної особи (кредитора або боржника) можливе і без правонаступництва юридичної особи у випадках заміни сторони у зобов`язанні.

Для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною чи третьою особою у судовому процесі, необхідне встановлення або правонаступника такої юридичної особи внаслідок її припинення шляхом реорганізації, або правонаступника окремих її прав чи обов`язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов`язанні. В обох випадках для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах.

Суд будь-якої інстанції незалежно від стадії судового процесу зобов`язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов`язків відповідної особи, а правонаступник існує. Не є перешкодами для з`ясування підстав процесуального правонаступництва межі розгляду справи у суді відповідної інстанції, а також предмет доказування за відповідними позовними вимогами.

Відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань можуть підтверджувати факт правонаступництва юридичної особи у випадку її припинення шляхом реорганізації. Проте у випадках заміни сторони у зобов`язанні такі відомості не підтверджують правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи, яку замінили. Іншими словами, інформація, відображена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо правонаступника юридичної особи (відомості, передбачені у пунктах 29 і 30 частини другої, пунктах 14 і 15 частини третьої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»), не охоплює всіх випадків правонаступництва прав і обов`язків юридичної особи, зокрема у випадку заміни сторони у зобов`язанні, що відбулася до припинення юридичної особи шляхом її реорганізації чи ліквідації.

За змістом пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України суд ухвалою закриває провадження у справі, якщо припинено юридичну особу, яка була однією зі сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва (аналогічний зміст має припис пункту 6 частини першої статті 231 ГПК України, тоді як за змістом пункту 5 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі у разі припинення юридичної особи, за винятком суб`єкта владних повноважень, яка була однією зі сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва).

Зазначені приписи слід розуміти так, що суд ухвалою закриває провадження у справі, якщо шляхом реорганізації чи ліквідації припинено юридичну особу, яка була однією зі сторін у справі (крім суб`єкта владних повноважень в адміністративному судочинстві), коли спірні правовідносини не допускають правонаступництва відповідних прав та обов`язків такої юридичної особи, зокрема не допускають заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні. Не є підставою для закриття провадження у справі повністю або частково інформація про припинення шляхом ліквідації юридичної особи-сторони у справі (інформація про відсутність універсального правонаступництва юридичної особи), якщо спірні правовідносини допускають сингулярне правонаступництво прав та обов`язків цієї особи, і до такого припинення відбулася заміна відповідної юридичної особи як сторони у зобов`язанні, якого стосується спір.

Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього кодексу (частина перша статті 414 ЦПК України). Якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи-сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини першої цієї статті (частина третя статті 414 ЦПК України). Аналогічні приписи закріплені у частинах першій і третій статті 313 ГПК України та частинах першій і другій статті 354 КАС України.

За змістом вказаних приписів рішення суду першої або апеляційної інстанції не можна скасувати в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі, зокрема через припинення шляхом реорганізації чи ліквідації після ухвалення такого рішення юридичної особи, яка була однією зі сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва відповідних прав та обов`язків такої юридичної особи, а рішення суду першої або апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим».

08 липня 2019 року до Верховного Суду надійшла заява від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Максимум» (далі - ТОВ «ФК «Максимум») про залучення у якості відповідача.

Заява обґрунтована тим, що 22 серпня 2018 року ТОВ «Інвестмаш Плюс» уклали Договір з ПАТ «Банк Форум» Договір № 1268-Ф про відступлення прав вимоги. 19 лютого 2019 року ТОВ ФК «Максимум» уклали Договір про відступлення прав вимог з ТОВ «Інвестмаш Плюс». Згідно реєстру договорів, права вимоги за якими були відступлені, до переліку входить кредитний договір № 0074/07/026-N від 29 травня 2007 року громадянки ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у задоволенні заяви ТОВ ФК «Максимум» про залучення у якості відповідача відмовлено, оскільки з наданих документів не вбачається перехід права вимог від ПАТ «Банк Форум» до ТОВ «Інвестмаш Плюс».

Суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановити зміст і обсяг правонаступництва права відповідача за зобов`язаннями, визначеними кредитним договором, а також те, чи відповідач уклав договір про відступлення права вимоги, чи договір факторингу, та чи відповідає вчинений правочин ознакам, які мають бути притаманні відповідним договорам (див. пункт 106 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржені судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 22 квітня 2016 року, додаткове рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 14 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 21 вересня 2017 року скасувати.

Справу № 300/668/15-ц направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 22 квітня 2016 року, додаткове рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 14 червня 2016 року та ухвала Апеляційного суду Закарпатської області від 21 вересня 2017 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

В. І. Журавель

М. М. Русинчук