ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2025 року
м. Київ
справа № 300/9056/24
адміністративне провадження № К/990/15481/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Кашпур О.В.,
суддів - Соколова В.М., Уханенка С.А.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №300/9056/24
за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року, прийняту в складі судді Шумей М.В., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2025 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Довга О.І., суддів Глушко І.В, Запотічний І.І.
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення ОСОБА_1 з 29 січня 2020 року перерахунку, на підставі постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року (але не менше 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01.01 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення ОСОБА_1 з 01 січня 2021 року перерахунку, на підставі постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 з 01 січня 2021 року по 12 січня 2021 року, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові вили грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 29 січня 2020 року по 12 січня 2021 року включно за весь час затримки виплати, а саме за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
2. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до суду, разом з доказами поважності причин його пропуску із зазначенням у ній підстав для поновлення строку звернення до суду.
3. На виконання вимог вказаної ухвали позивач надала до суду заяву про поновлення пропущеного строку, в якій вказала на відсутність будь-яких доказів сповіщення щодо невиконання конституційних принципів щодо перерахунку грошового забезпечення у зв`язку з підвищенням прожиткового мінімуму, що свідчить про поважність пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
4. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2025 року, позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу з усіма доданими до неї матеріалами.
5. Вказані судові рішення мотивовані тим, що відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.01.2021 №5, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини, як таку, що звільнена з військової служби у запас наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 06.01.2021 №2-РС. До суду із цим позовом позивач звернулася лише 28.11.2024. Тобто на дату звернення позивача до суду стаття 233 Кодексу законів про працю України вже діяла у редакції, викладеній згідно із Законом України від 1 липня 2022 року №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яка передбачала тримісячний строк звернення до суду. Натомість поважних причин пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом судами не встановлено, оскільки позивачем не наведено непереборних та об`єктивних перешкод, труднощів, які не залежали від її волі, що заважали їй звернутися до суду першої інстанції із позовом у встановлений законом строк.
ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. Не погоджуючись із ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2025 року, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
7. Підставою для оскарження судових рішень в касаційному порядку позивач зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норми матеріального права, а саме статті 233 Кодексу законів про працю України. Касатор вказує на те, що у період з 29.01.2020 по 12.01.2021 їй нарахування та виплата грошового забезпечення проводилася в заниженому розмірі, тому порушення права позивача на виплату грошового забезпечення, що формує предмет спору у даній справі відбулося у відповідні місяці в період 2020-2021 років. При цьому таке порушення відбулося не у дату її звільнення з військової служби, а відбувалося щомісяця в період 2020-2021 років, в дату отримання місячного грошового забезпечення в поточному місяці за минулий місяць. Так, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Отже до 19 липня 2022 року, тобто в період виникнення спірних правовідносин, охоплених предметом спору у цій справі КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Тому, враховуючи те, що спірні правовідносини, які формують підстави та предмет спору у справі, охоплюють період часу з 29.01.2020 по 12.01.2021, то право позивача на звернення до суду з позовною заявою щодо порушення законодавства про оплату праці не обмежене будь-яким строком. Підстави постановлення оскаржуваної ухвали про залишення позову без розгляду з причин порушення позивачем процесуального строку звернення до суду відсутні.
8. Також касатор посилається на правові висновки, викладені Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
IV. Позиція інших учасників справи
9. Відповідач надав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
V. Рух справи у суді касаційної інстанції
10. Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів: Соколова В.М., Уханенка С.А., від 16 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2025 року.
11. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі є оскарження судових рішень, зазначених у частині другій статті 328 КАС України та посилання скаржника у касаційній скарзі на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.
12. Ухвалою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 28 травня 2025 року справу призначено до розгляду в письмовому провадженні на 29 травня 2025 року.
VI. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ
13. За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
14. Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
15. Відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року №2352-IX, далі - Закон №2352-IX) "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".
16. Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу та другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,- у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
VІІ.ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
17. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
18. З огляду на викладені приписи статті 341 КАС України, Суд здійснює перегляд судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги.
19. У цій справі позивач просить перерахувати та виплатити грошове забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 12 січня 2021 року. До суду з такими вимогами позивач звернувся у листопаді 2024 року.
20. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, повертаючи позовну заяву, застосували приписи статті 233 Кодексу законів про працю України щодо строку звернення до суду у редакції, чинній після змін, внесених Законом №2352-IX, яка встановлює тримісячний строк звернення до суду з позовом про стягнення належної працівнику заробітної плати.
21. Верховний Суд 06.04.2023 ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».
22. Отже, у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
23. Крім цього, у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду також сформувала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період по 19 липня 2022 року зазначила, що застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
24. Верховний Суд уважає цей висновок застосовним й до спірних правовідносин.
25. Також питання щодо застосування статті 233 Кодексу законів про працю України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати вирішувалося Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного (далі - Судова палата) у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23.
26. У вказаній справі Судова палата дійшла таких висновків: якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 Кодексу законів про працю України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").
27. Зважаючи на наведене, Судова палата відступила, зокрема, від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду: від 29 січня 2025 року у справі №500/6880/23 та від 28 серпня 2024 року у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 Кодексу законів про працю України у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року).
28. Предметом спору у цій справі є перерахунок та виплата грошового забезпечення військовослужбовця за період з 29 січня 2020 року по 12 січня 2021 року.
29. У вказаний період приписи статті 233 КЗпП України діяли у редакції до внесення змін Законом №2352-IX, та визначали право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком. Тобто, цей позов позивачем подано з дотриманням установленого законом строку звернення до суду.
30. Судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення питання дотримання строку звернення до адміністративного суду помилково застосовано частину другу статті 233 КЗпП у редакції Закону №2352-IX.
31. Отже, доводи касаційної скарги позивача, які були підставою відкриття касаційного провадження, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду та спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій.
32. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
33. Частиною четвертою статті 353 КАС України встановлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
34. З урахуванням викладеного Верховний Суд уважає за необхідне скасувати ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2025 року і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 341 345 349 353 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
ПОСТАНОВИВ :
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2025 року скасувати, а справу №300/9056/24 направити до Івано-Франківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: О. В. Кашпур
Судді: В.М. Соколов
С.А. Уханенко