Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 301/123/15-ц

провадження № 61-3074св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

за первісним позовом

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Виконавчий комітет Греблянської сільської ради Іршавського району Закарпатської області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Іршавська державна нотаріальна контора, відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Іршавського районного управління юстиції,

за зустрічним позовом

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Греблянська сільська рада Іршавського району,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 12 лютого 2016 року у складі судді Беламута П. М. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Кожух О. А., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , Виконавчого комітету Греблянської сільської ради Іршавського району Закарпатської області (далі - Виконавчий комітет Греблянської сільської ради), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Іршавська державна нотаріальна контора, відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Іршавського районного управління юстиції (далі - відділ державної реєстрації), про визнання нерухомого майна самочинним будівництвом, визнання незаконним і скасування свідоцтв, скасування державної реєстрації і зобов`язання учинити певні дії. Після зміни предмета позову остаточно просила:визнати житловий будинок АДРЕСА_1 із надвірною спорудою (літньою кухнею) самочинним будівництвом і зобов`язати відповідача знести літню кухню; визнати незаконним і скасувати дублікат свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданий Виконавчим комітетом Греблянської сільської ради 02 квітня 2008 року на підставі рішення Виконавчого комітету Іршанської районної ради народних депутатів Закарпатської області від 14 червня 1989 року № 133; визнати незаконним і скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 12 вересня 2008 року державним нотаріусом у спадковій справі № 490/2008 та зареєстроване в реєстрі за № 1-1357; визнати недійсним і скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 12 вересня 2008 року державним нотаріусом після смерті ОСОБА_3 ; скасувати державну реєстрацію житлового будинку з надвірними спорудами у реєстраційній службі Іршавського районного управління юстиції в Закарпатській області за реєстровим номером 23022662.

Позов обґрунтований тим, що між нею і ОСОБА_2 існує спір щодо меж земельної ділянки. Позивач є спадкоємцем земельної ділянки АДРЕСА_2 після смерті матері - ОСОБА_4 , а відповідач - спадкоємцем земельної ділянки та нерухомого майна - житлового будинку і літньої кухні після смерті ОСОБА_3 . Ці об`єкти нерухомого майна збудовані ОСОБА_3 з порушенням будівельних норм і правил та узаконені сільською радою у 2008 року (після смерті спадкодавця) у незаконний спосіб: шляхом видачі дубліката свідоцтва про право власності без прийняття цих будівель в експлуатацію і без відповідного рішення виконавчого комітета. Розташування літньої кухні близько до межі належної їй земельної ділянки порушує її права на утримання, збереження і відновлення межових знаків.

У липні 2015 року ОСОБА_2 пред`явила до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Греблянська сільська рада Іршавського району зустрічний позов, про усунення перешкод у користуванні, належним їй майном.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що вона є власником житлового будинку (з господарськими будівлями і спорудами) та земельної ділянки АДРЕСА_1 , а відповідач - власником житлового будинку (з господарськими будівлями і спорудами) та земельної ділянки АДРЕСА_2 . Між ними існує земельний спір, який є предметом розгляду в іншій цивільній справі (№ 301/1478/13-ц). Згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи літня кухня ОСОБА_1 збудована на межі земельних ділянок сторін на відстані всього 53 см від її літньої кухні. Літня кухня збудована самочинно, без відповідних документів, які дають право на виконання будівельних робіт, без належно затвердженого проєкту, з істотними порушеннями будівельних норм і правил, а це створює їй перешкоди у здійсненні нею права користування і розпорядження своїм майном.

Позивач за зустрічний позовом просила зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_2 належним їй на праві власності житловим будинком, господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться у АДРЕСА_1 , шляхом знесення самочинно збудованої ОСОБА_1 літньої кухні у АДРЕСА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 12 лютого 2016 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року, у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 не довела належними та допустимим доказами, що літня кухня, яка є частиною житлового будинку та яку успадкувала ОСОБА_2 після смерті своєї матері, є самочинним будівництвом. Вказівка ОСОБА_1 на порушення певних нормативно-правових актів у сфері будування, які були прийнятті після побудови житлового будинку та літньої кухні, є недоречною у контексті спірних правовідносин. Посилання ОСОБА_1 на те, що літня кухня з іншими надвірними спорудами збудована не за проєктом забудови земельної ділянки, не може братися судом до уваги, оскільки літня кухня разом із житловим будинком були збудовані протягом 1985-1987 років, а державний акт на земельну ділянку ОСОБА_3 видано в 1997 році, тобто будівництво літньої кухні та житлового будинку не порушує прав позивача за первісним позовом. У зустрічному позові відмовлено за недоведеністю позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

18 лютого 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій вона просила скасувати вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні її позову та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У квітні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що після зупинення провадження у справі до вирішенні іншої цивільної справи ОСОБА_1 заявила про відновлення провадження, суд першої інстанції цю заяву повернув, проте апеляційний суд таку ухвалу суду першої інстанції скасував і передав справу для продовження розгляду. Разом з тим суд прийняв справу до розгляду без відновлення провадження, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вона заявляла щодо проведення судової інженерно-технічної експертизи, проте у задоволенні клопотань їй безпідставно відмовлено.

Рішенням апеляційного суду у справі № 301/1478/13-ц встановлено накладання земельної ділянки ОСОБА_2 на її земельну ділянку, а тому в цій справі суди безпідставно вказали, що вона не довела порушення своїх прав будівництвом кухні ОСОБА_2 .

Спірна літня кухня ОСОБА_2 не відповідає проєкту забудови земельної ділянки та суперечить вимогам ДБН 360-92 щодо пожежного відступу не менше 1 метра від найбільш виступаючої конструкції стіни.

Дублікат свідоцтва про право власності на нерухоме майно не відповідає оригіналу, виданий без наявності акта комісії про прийняття об`єкта і введення його до експлуатації, на його підставі ОСОБА_2 узаконила самочинно збудовану літню кухню.

Підставою видачі свідоцтва про право на спадщину став підроблений дублікат свідоцтва про право власності на нерухоме майно, тому що підлягає скасуванню. Крім того, нотаріус протиправно посвідчила копію державного акта спадкодавця на право власності на земельну ділянку, що містить виправлення.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 вказує, що відповідність законодавству спірної літньої кухні, побудованої у 1989 році, підтверджується технічним паспортом на житловий будинок індивідуального фонду від 31 січня 2008 року та дозвільними документами спадкодавця ( ОСОБА_3 вона ж ОСОБА_5 (мати ОСОБА_2 )) на її будівництво. Законодавство, на невідповідність будівництва, якому посилається позивач, набуло чинності після завершення будівництва кухні. Крім того, позивач та її спадкодавець набули суміжну земельну ділянку у власність у 1997 році, тому будівництво її літньої кухні у 1989 році права позивача не порушує. Дійсність державного акта ОСОБА_3 на землю не є предметом позову у цій справі, а тому виправлені в ньому у встановленому законом порядку помилки не впливають на вирішення спору.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12 вересня 2008 року є власником спадкового майна матері, ОСОБА_3 , а саме: житлового будинку з надвірними спорудами, в тому числі літньої кухні, в АДРЕСА_1 , який належав спадкодавцеві на підставі дубліката свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 02 квітня 2008 року Виконавчим комітетом Греблянської сільради на підставі рішення Виконавчого комітету Іршанської районної ради народних депутатів Закарпатської області від 14 червня 1989 року № 133. Проведено реєстрацію права власності на підставі цього свідоцтва.

Спадкодавець ОСОБА_3 була власником земельної ділянки площею 0,39 га, в тому числі присадибної ділянки площею 0,20 га та для ведення особистого підсобного господарства - 0,19 га згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ЗК 005-14027 від 16 жовтня 1997 року.

Рішенням Виконавчого комітету Греблянської сільської ради народних депутатів Іршавського району Закарпатської області від 25 березня 1985 року № 7 виділено ОСОБА_5 земельну ділянку в АДРЕСА_1 для будівництва одноповерхового житлового будинку.

Рішенням Виконавчого комітету Греблянської сільської ради народних депутатів Іршавського району Закарпатської області від 10 квітня 1985 року № 82 ОСОБА_5 надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку в АДРЕСА_1 .

Рішенням Виконавчого комітету Греблянської сільської ради народних депутатів Іршавського району Закарпатської області від 06 лютого 1986 року № 7 ОСОБА_3 надано дозвіл на будівництво сараю та літньої кухні на закріпленій за нею присадибній ділянці в АДРЕСА_1 .

Житловий будинок в АДРЕСА_1 зареєстрований за ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Греблянської сільської ради народних депутатів Іршавського району Закарпатської області від 14 червня 1989 року № 133.

22 квітня 2008 року Виконавчий комітет Іршавської районної ради народних депутатів Іршавського району Закарпатської області видав дублікат свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 .

Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 21 березня 2008 року встановлено факт належності ОСОБА_3 будівельного паспорта на забудову земельної ділянки в АДРЕСА_1 .

Технічний паспорт на житловий будинок виготовлено 31серпня 2008 року.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12 вересня 2008 року ОСОБА_2 після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, успадкувала земельну ділянку площею 1,08 га для виробництва товарної сільськогосподарської продукції та земельну ділянку площею 0,39 га, власником яких спадкодавець була згідноз державним актом серії ЗК № 005-14027.

ОСОБА_4 (мати ОСОБА_1 ) 16жовтня 1997 року видано державний акт серії ЗК № 005-14026 на право приватної власності на землю, а саме: на присадибну ділянку площею 0,15 га і на ділянку, призначену для ведення особистого підсобного господарства,площею 0,22 га, що розташовані на території Греблянської сільської ради.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судові рішення оскаржуються в частині первісного позову, то в частині зустрічного позову судові рішення Верховним Судом не переглядаються.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Наслідки самовільного будівництва жилого будинку, господарських і побутових будівель та споруд на момент побудови спірної літньої кухні регулювалися статтею 105 ЦК Української РСР, за змістом якої громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).

За позовом виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів такий будинок або частина його можуть бути безоплатно вилучені судом і зараховані до фонду місцевої Ради народних депутатів або за рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів знесені громадянином, який провадив самовільне будівництво, або за його рахунок. Знесення чи вилучення будинку, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, провадиться, коли громадянин не привів його, після попередження, у відповідність з проектом чи зазначеними нормами і правилами.

Господарські і побутові будівлі та споруди, зведені громадянином без встановленого дозволу або належно затвердженого проекту, чи з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, за рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів зносяться громадянином, який провадив самовільне будівництво, або за його рахунок.

Аналогічні норми містить стаття 376 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

Згідно з частиною другою цієї статті право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до частини четвертої цієї статті, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Водночас згідно з частиною сьомою статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Отже, системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127 (зі змінами), (далі - Інструкція № 127) передбачено, що не належать до самочинного будівництва: індивідуальні (садибні) житлові будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року; у разі самочинного будівництва на оригіналах інвентаризаційної справи, технічного паспорта і копіях планових матеріалів, що їх видають власникам, на вільному від записів місці з лицьового боку проставляють штампи встановленого зразка (абзац пункту 3.2 розділу 3 в редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 09 серпня 2012 року № 404).

Згідно з пунктом 3.1 Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення I та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 19 березня 2013 року № 95 (далі - Порядок № 95), документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.

Пункт 3.2 розділу 3 Інструкції № 127 та пункт 3.1. Порядку № 95, за своїм змістом встановлюють ретроспективну дію визначених ними правових норм, тобто застосовуються до правовідносин, що виникли до набрання ними чинності.

Водночас ДБН 360-92* «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджені наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 17 квітня 1992 року № 44, Закон України від 20 травня 1999 року «Про архітектурну діяльність» і Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5, ретроспективної дії не мають та не регулюють спірні правовідносини щодо будівництва літньої кухні 1989 року ОСОБА_3 .

Доводи касаційної скарги щодо будівництва літньої кухні із порушенням норм, які станом на 1989 рік не діяли, є безпідставними.

Досліджуючи наведені правові норми у сукупності, Верховний Суд дійшов висновку, що не належать до самочинного будівництва індивідуальні (садибні) житлові будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року, якщо їх відповідність вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил підтверджується технічним паспортом, складеним за результатами технічної інвентаризації.

Суди встановили, що спірну будівлю кухні зведено до 14 червня 1989 року, її будівництво проведено на підставі відповідних дозволів та з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

У технічному паспорті на житловий будинок у АДРЕСА_1 від 31 серпня 2008 року відсутній штамп щодо виявлення самочинного будівництва, технічний опис майна не містить інформації про те, що у складі будинку є самовільні об`єкти.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідність літньої кухні вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил підтверджується технічним паспортом, складеним за результатами технічної інвентаризації, а тому доводи касаційної скарги в цій частині, що зводяться до власного тлумачення норм права та переоцінки доказів, не спростовують правильність висновків судів щодо недоведеності позовних вимог про знесення літньої кухні.

Не можна погодитися із доводами касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд безпідставно відмовив їй у проведенні судової інженерно-технічної експертизи, оскільки відповідність літньої кухні вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил підтверджується технічним паспортом, тому проведення судової інженерно-технічної експертизи на спростування таких обставин не відповідає частині другій статті 78 ЦПК України.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 21 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року, усунено

ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належною до будинку

АДРЕСА_2 земельною ділянкою в частині, прилеглій до домоволодіння АДРЕСА_2 з боку домоволодіння АДРЕСА_1 , по лінії, визначеній технічною документацією із землеустрою щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), виготовленою ОСОБА_1 у листопаді 2012 року, починаючи з боку дороги від точки № 1 і до стіни літньої кухні, належної до домоволодіння АДРЕСА_1 , зобов`язавши ОСОБА_2 демонтувати розташований у цій частині земельної ділянки фундамент із огорожею, демонтувати до зазначеної лінії встановлену на земельній ділянці бруківку, звільнити ділянку від двох кущів винограду та перенести будку для пса за визначену вказаною лінією межу на земельну ділянку, належну до домоволодіння АДРЕСА_1 .

Таким чином, вказаним рішенням суду встановлено, що в межах земельної ділянки, право власності на яку оформлене за ОСОБА_1 , знаходяться бетонний фундамент із огорожею з плаского шиферу, два кущі винограду, мощення з бруківки, влаштоване у передній частині двору (від дороги) будинковолодіння АДРЕСА_1 до будівлі літньої кухні, та будка пса.

Проте рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 21 грудня 2016 року не встановлено преюдиціальних фактів щодо самочинного будівництва ОСОБА_2 літньої кухні, як помилково зазначає ОСОБА_1 у касаційній скарзі.

Щодо посилань у касаційній скарзі на те, що дублікат свідоцтва про право власності на нерухоме майно не відповідає оригіналу, виданий без наявності акта комісії про прийняття об`єкта і введення його до експлуатації, на його підставі ОСОБА_2 узаконила самочинно збудовану літню кухню, необхідно зазначити таке.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 161/3245/15-ц (провадження № 14-321цс18) звернула увагу, що дублікатом договору є другий примірник документа, що повинен містити ті самі відомості, що й оригінал документа, а його видача полягає у відтворенні тексту документа, дублікат якого видається, що спрямоване на відновлення такого документа у випадку неможливості використання останнього з певних причин. Виходячи із цього, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що дублікат договору, який повністю відповідає оригіналу, не має самостійного значення, оскільки його видання не встановлює, не змінює і не припиняє цивільних прав та обов`язків, а є документом, який лише дублює, відтворює зміст договору, та не може порушувати права позивача. Отже, за висновком Великої Палати Верховного Суду недійсним може бути визнаний лише сам договір як правочин, а не документ, у якому відображено текст договору (зокрема, дублікат договору).

Житловий будинок в АДРЕСА_1 зареєстрований за ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Іршавської районної ради народних депутатів Іршавського району Закарпатської області від 14 червня 1989 року № 133.

Свідоцтво про право власності ОСОБА_5 на нерухоме майно, видане на підставі рішення Виконавчого комітету Іршавської районної ради народних депутатів Іршавського району Закарпатської області від 14 червня 1989 року № 133, ОСОБА_1 не оспорила і невідповідність дубліката цього свідоцтва оригіналу не довела, а тому Верховний Суд погоджується із висновками судів щодо недоведеність позову у цій частині.

12 вересня 2008 року ОСОБА_2 державний нотаріус Іршавської державної нотаріальної контори видав свідоцтво про право на спадщину за заповітом її матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на спадкове майно, що складається, зокрема, із присадибної земельної ділянки, яка належала спадкодавцеві на підставі державного акта серії ЗК № 005-14027 на право приватної власності на землю від 16 жовтня 1997 року.

ОСОБА_1 зазначає, що нотаріус протиправно посвідчила копію державного акта спадкодавця на право власності на земельну ділянку, що містить виправлення, проте такі дії нотаріуса не є предметом спору у цій справі.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частиною першою статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Право власності спадкодавця ОСОБА_2 на земельну ділянку підтверджується державним актом серії ЗК № 005-14027 на право приватної власності на землю від 16 жовтня 1997 року, а тому свідоцтво про право на спадщину на землю нотаріус видав відповідно до закону.

Також ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає, що після зупинення провадження у справі до вирішенні іншої цивільної справи вона заявила про відновлення провадження, суд першої інстанції вказану заяву повернув, проте апеляційний суд таку ухвалу суду першої інстанції скасував і передав справу для продовження розгляду, проте суд прийняв справу до розгляду без відновлення провадження, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ці аргументи касаційної скарги спростовуються ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 16 квітня 2015 року, якою ухвалу Іршавського районного суду від 18 лютого 2015 року (про зупинення провадження у справі) скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до статті 254 ЦПК України суд постановляє ухвалу про поновлення провадження у справі у випадку наявності ухвали про його зупинення з підстав, передбачених статтями 251 252 ЦПК України. Ухвалу суду про зупинення провадження у справі скасовано апеляційним судом із передачею справи для продовження розгляду, у зв`язку з чим постановлення додаткової ухвали у порядку статті 254 ЦПК України не потребується.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень в оскаржуваній частині без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 12 лютого 2016 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року в частині первісного позову ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

О. В. Білоконь

Г. І. Усик