Постанова

Іменем України

14 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 301/920/15

провадження № 61-7266св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Іршавського нотаріального округу Іванишинець Валентина Іванівна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Гецком Михайлом Михайловичем , на постанову Закарпатського апеляційного суду від 21 червня 2022 року у складі колегії суддів: Фазикош Г. В., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку та земельної ділянки.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що про договір дарування від 10 травня 2007 року, сторонами якого є вона ( ОСОБА_1 ) і ОСОБА_2 , їй стало відомо лише у січні 2015 року. Предметом цього договору є житловий будинок з надвірними спорудами площею 91,60 кв. м на АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,25 га, розташована на території Кушницької сільської ради. Зазначала, що про факт укладення та підписання цього договору вона не пам`ятала. Протягом 2005-2007 років вона переживала регулярні психологічні переживання, викликані конфліктом із сестрою та наявністю судового спору, який вирішено на користь останньої. Стверджувала, що під час укладення цього договору дарування вона не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, оскільки протягом тривалого часу хворіє на захворювання, які могли вплинути на її психічне здоров`я. Крім того, укладення договору дарування цілого житлового будинку на користь відповідачки не відповідає її дійсній волі, оскільки вона мала намір подарувати свій будинок обом дітям, а не тільки доньці. У зв`язку з наведеним просила визнати недійсним договір дарування від 10 травня 2007 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 12 листопада 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що:

- проведеною у справі експертизою не визнано абсолютної неспроможності позивачки на момент укладення договору розуміти значення своїх дій та керувати ними. Установлено, що під час укладення договору ОСОБА_1 могла правильно розуміти значення своїх дій та передбачати їх наслідки;

- перебування позивачки на момент укладення спірного договору дарування у стані, за якого вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, спростовуються поясненнями приватного нотаріуса Іванишинець В. І., яка підтвердила, що договір дарування нерухомого майна від 10 травня 2007 року був підписаний позивачкою при повному розумінні нею умов договору та його наслідків, які нотаріус особисто роз`яснила сторонам, про що свідчать підписи сторін на договорі. Також нотаріус зазначила, що позивачка, бажаючи укласти договір дарування, попередньо приходила декілька раз до нотаріальної контори за отриманням консультації щодо пакету документів, необхідних для укладення договору;

- у судовому засіданні свідки не підтвердили, що погіршення стану здоров`я, в тому числі і пам`яті ОСОБА_4 , мало місце саме перед укладенням договору дарування. Водночас свідки зазначили, що позивачка здійснювала належний догляд за онукою, поки її дочка (відповідачка у справі) працювала за кордоном;

- клопотання про призначення у справі повторної експертизи відхилено, оскільки не наведено доказів необхідності проведення такої експертизи, а твердження представника позивача щодо неправильності висновку експерта, посилання на його недостатню обґрунтованість, неясність та немотивованість, суперечливість іншим матеріалам справи, а також на істотне порушення процесуальних норм, які регламентують порядок проведення експертизи, ґрунтувалися на оціночних судженнях сторони, а не на спеціальних знаннях. Належних доказів, які б спростовували висновок експерта, суду не надано;

- приєднані до матеріалів справи виписки з медичної картки ОСОБА_1 , довідка про перебування ОСОБА_1 на «Д» обліку у сімейного лікаря, листи завідувача АЗП-СМ про проходження лікування ОСОБА_1 не підтверджують наявність у позивачки психічної хвороби, внаслідок якої вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а. с. 5-7, 10, 17);

- висновок спеціаліста від 20 квітня 2015 року щодо психологічного обстеження ОСОБА_1 , наданий нею, не спростовує висновку комплексної амбулаторної психолого-психіатричної експертизи (а. с.18-21).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 21 червня 2022 року апеляційну скаргу адвоката Гецка М. М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишено без задоволення. Рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 12 листопада 2015 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що:

- за клопотанням представника позивачки ухвалою Іршавського районного суду Закарпатської області від 03 червня 2015 року у цій справі призначено комплексну амбулаторну психолого-психіатричну експертизу. Відповідно до висновку судового експерта від 29 липня 2015 року № 580 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на цей час психічним захворюванням не страждає, виявляє ознаки розладів особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку з нерізко вираженим психоорганічним синдромом. Може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. На час укладення договору дарування від 10 травня 2007 року ОСОБА_1 також психічним захворюванням чи недоумством не страждала, виявляла ознаки розладів особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку з нерізко вираженим психоорганічним синдромом. За своїм станом могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Під час укладення договору дарування ОСОБА_1 не мала таких індивідуально-психологічних особливостей, які б могли істотно вплинути на її здатність керувати своїми діями, передбачати їх наслідки, розуміти характер і фактичний зміст власних дій. Згідно з письмовими роз`ясненнями експертів психічний стан ОСОБА_1 на 2007 рік експерти оцінювали відповідно до даних медичної документації. Жодних розладів психічної сфери в медичній документації не зафіксовано, рекомендації лікарів щодо необхідності консультації лікаря-психіатра не відображено. Ретроспективно оцінюючи психічний стан на 2007 рік, з урахуванням актуального психічного стану (при обстеженні), знаючи та розуміючи особливості розвитку будь-яких психічних розладів, експерти вважали достатньою інформацію про психічний стан підекспертної особи на час вчинення нею правочину. Особливістю хронічних психічних розладів є їх прогредієнтність, тобто прогресування хвороби із плином часу. Враховуючи, що при експертному дослідженні у ОСОБА_1 не виявлено важких психічних розладів, тому очевидно, що 8 років тому (у 2007 році) таких розладів не було;

- отже, відповідно до проведеної у справі експертизи експерти не дійшли висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_1 у момент укладення оспорюваного правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними, що саме по собі не є підставою для визнання укладеного в такому стані правочину недійсним з підстав, передбачених частиною першою статті 225 ЦК України;

- позивачка та її представник заперечили результати цієї експертизи, посилаючись на висновок спеціаліста від 21 квітня 2015 року та фахівця від 05 листопада 2015 року, а також показання свідків. Однак такі докази не є належними у справі, оскільки здатність особи розуміти значення своїх дій та керувати ними може підтвердити тільки експерт у цій сфері шляхом проведення відповідної експертизи;

- у матеріалах справи є ще один висновок судово-психіатричних експертів від 29 квітня 2016 року № 52, згідно з яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час укладення договору дарування 10 травня 2007 року страждала на стійкий хронічний психічний розлад у вигляді «вираженого стійкого органічного (судинного, дісметаболічного ґенезу) емоційно-лабільного розладу, із значним зниженням когнітивних функцій» (що відповідало діагностичним критеріям рубрики «F06/8» за Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду). При цьому ступінь вираженості розладів її когнітивних та емоційно-вольових функцій під час укладення договору дарування 10 травня 2007 року був настільки виражений, що абсолютно позбавляв її здатності розуміти значення своїх дій та керувати ними (тобто її стан підпадав під дію статті 39 ЦК України). Враховуючи вищевказане, питання відносно її фізичного стану на 10 травня 2007 року втрачає сенс. Зважаючи на актуальний психічний стан на теперішній час, наявність у неї стійкого психічного розладу у вигляді «вираженого стійкого органічного (судинного, дісметаболічного ґенезу) емоційно-лабільного розладу, із значним зниженням когнітивних функцій» (що відповідало діагностичним критеріям рубрики «F06/8» за Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , потребує додаткових роз`яснень тексту процесуальних документів, матеріалів цивільного провадження, та часу для їх обміркування;

- тобто у цій справі є два протилежні висновки судової експертизи. Відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України для уникнення сумнівів щодо правильності того чи іншого висновку судової експертизи судом було призначено повторну стаціонарну комплексну судову психолого-психіатричну експертизу, а її проведення доручено Українському науково-дослідному інституту соціальної та судової психіатрії та наркології. Необхідність призначення повторної експертизи для встановлення факту здатності чи нездатності ОСОБА_1 усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними під час укладення договору дарування від 10 травня 2007 року зазначено також у експертному дослідженні лікаря - судово-психіатричного експерта Ревенок О., психолога - експерта судового Радзевілова Українського науково-дослідного інституту соціальної та судової психіатрії та наркології. Проте ця повторна експертиза проведена так і не була, спочатку через втрату матеріалів справи, а потім у зв`язку з відсутністю в Українському науково-дослідному інституті соціальної та судової психіатрії та наркології стаціонарного відділення;

- ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 10 червня 2019 року задоволено клопотання адвоката Ільчука І. М. про призначення повторної стаціонарної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи. Проведення експертизи доручено Державній установі «Центр психологічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров`я України» м. Київ. Однак і цього разу провести повторну експертизу не вдалося у зв`язку з відмовою особи від проходження психолого-психіатричної експертизи. Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 11 травня 2021 року витребувано від Державної установи «Центр психологічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров`я України» оригінали або належно завірені копії документів, що стали підставою для повернення матеріалів справи та залишення без виконання ухвали суду про проведення судової експертизи. Необхідність витребування цих документів пояснювалося тим, що у випадку встановлення ухилення від участі в експертизі, така обставина матиме негативні наслідки для сторони. З роз`яснень, наданих Державною установою «Центр психологічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров`я України» у листі від 31 травня 2021 року № 17/01/528, слідує, що ОСОБА_1 під час спілкування з нею в телефонному режимі заперечила проти проведення відносно неї стаціонарної експертизи, погодившись на амбулаторну. Тобто проведення повторної експертизи виявилося неможливим, у тому числі і через те, що ОСОБА_1 заперечила необхідність проведення щодо неї стаціонарної експертизи. У подальшому нових клопотань про призначення повторної стаціонарної чи амбулаторної експертизи від сторін до суду не надходило;

- позивачка не надала належних доказів на підтвердження того, що вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними під час укладення договору дарування від 10 травня 2007 року. Висновки наявних у справі експертиз суперечать одне одному, а провести повторну експертизу виявилося неможливим. Висновок спеціаліста від 21 квітня 2015 року і фахівця від 05 листопада 2015 року, а також показання свідків, не є належними доказами для підтвердження заявлених позовних вимог.

Аргументи учасників

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У серпні 2022 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 зазначає, що:

- суд апеляційної інстанції вказав, що у справі є два протилежні висновки судової експертизи. При цьому суд послався на частину другу статті 113 ЦПК України, усупереч положенням якої було призначено повторну стаціонарну комплексну судову психолого-психіатричну експертизу, обґрунтовуючи це тим, що такі дії необхідні для уникнення сумнівів щодо правильності того чи іншого висновку судової експертизи. Разом із тим апеляційний суд не врахував, що у справі вже було проведено повторну стаціонарну комплексну судову психолого-психіатричну експертизу, а також те, що підставою для її проведення слугувало експертне дослідження лікаря судово-психіатричного експерта та судового експерта-психолога від 04 березня 2016 року № 5. Хоча в мотивувальній частині своєї ухвали від 17 жовтня 2016 року апеляційний суд констатував, що у справі також проведено експертне дослідження від 04 березня 2016 року № 5 Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров`я України;

- у вказаному експертному дослідженні від 04 березня 2016 року № 52 зазначено, що висновок судово-психіатричного експерта КЗ «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» від 29 липня 2015 року № 580 є неправильним та не відповідає критеріям допустимості, оскільки: 1) мали місце обставини, які виключали участь експерта у справі; 2) експерт вийшов за межі своїх повноважень; 3) є неузгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; 4) є необґрунтованість експертного висновку та його неузгодженість з іншими матеріалами справи; 5) не було додержало вимоги законодавства при проведенні експертизи. За таких обставин, необхідно призначити у цій справі повторну судову психолого-психіатричну експертизу. У зв`язку з чим, апеляційним судом було призначено повторну комплексну судову стаціонарну психолого-психіатричну експертизу проведення якої було доручено експертам КУ «Одеський обласний центр психічного здоров`я»;

- апеляційний суд не надав оцінку кожному висновку з точки зору всебічності, повноти й об`єктивності експертного дослідження, формально зазначивши, що вони мають між собою істотні протиріччя та суперечливі висновки, при цьому взагалі не наводячи, які саме протиріччя, і не вказуючи, які саме суперечності, призначив у справі повторну судову психолого-психіатричну експертизу;

- після призначення апеляційним судом повторної судової психолого-психіатричної експертизи, яку було доручено Державній установі «Центр психологічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров`я України» м. Київ, провести повторну експертизу не вдалося, оскільки нібито через позивачки від проходження психолого-психіатричної експертизи. У зв`язку з чим 11 травня 2021 року представник позивачки подав клопотання до суду про витребування з Державної установи «Центр психологічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров`я України» оригіналу документу, у якому зафіксовано нібито відмову позивачки від проходження психолого-психіатричної експертизи. Оскільки ОСОБА_1 стверджувала, що жодного виклику чи повідомлення про необхідність з`явитись їй до Державної установи «Центр психологічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров`я України» вона не отримувала і не надсилала жодних заяв до експертної установи про те, що вона нібито відмовляється від проходження експертизи. 31 травня 2021 року апеляційний суд отримав лист за вх. № 17/01/528 від Центру психологічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров`я України, у якій експерти зазначили, що нібито під час спілкування з позивачкою у телефонному режимі вона заперечила проти проведення відносно неї стаціонарної експертизи, погодившись на амбулаторну. Таким чином, апеляційний суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що проведення повторної експертизи виявилося неможливим, у тому числі через те, що позивачка заперечила проти проведення щодо неї стаціонарної експертизи. Однак під час судового розгляду апеляційний суд надав оцінку вказаній відповіді експертів та звернув увагу на те, що в матеріалах справи взагалі відсутні дані про номер телефону позивачки, а також дані про те, що відомості про її номер телефону надавались вказаній експертній установі, у зв`язку з чим апеляційний суд недвозначно прийшов до висновку, який оголосив у судовому засіданні, що така відповідь експертів від 31 травня 2021 року не відповідає критеріям допустимості та не може свідчити про відмову позивачки від проходження експертизи. Після цього апеляційний суд з власної ініціативи поставив питання експертам КУ «Одеський обласний центр психічного здоров`я» щодо роз`яснення їх висновку № 52 від 29 квітня 2016 року, щодо проведеної ними повторної комплексної судової стаціонарної психолого-психіатричної експертизи. Проте працівниками суду так і не було організовано судового засідання в режимі відеоконференції з вказаними експертами, після чого суд, не з`ясувавши думку позивачки та її представника щодо вказаної обставини, вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення;

- апеляційний суд не оцінив належним чином письмові пояснення свідків;

- при відмові у задоволенні позову апеляційний суд не врахував, що на момент підписання позивачка оспорюваний правочин розцінювала як такий, що укладає в інтересах не тільки відповідачки, що є її дочкою, але і в інтересах її сина, брата відповідачки;

- у позивачки було відсутнє волевиявлення на відчуження будинку відповідачці, а тому оспорюваний договір належить визнати недійсним;

- у прийнятті постанови апеляційного суду брав участь суддя Собослой Г. Г., якому було заявлено відвід у заяві від 23 серпня 2018 року, проте ця заява не розглянута судом апеляційної інстанції.

Короткий зміст відзиву

У листопаді 2022 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_2 надійшов відзив, у якому він зазначає, що постанова, які міститься посилання в касаційній скарзі, є нерелевантною. Наявний у матеріалах справ висновок судово-психіатричних експертів від 29 квітня 2016 року № 52, на який посилається представник позивачки, викликає обґрунтовані сумніви у його правильності, оскільки у ньому експерти однозначно ствердили, що позивачка страждає на психічний розлад, який суттєво впливає на її здатність розуміти значення своїх дій та керувати ними, а тому вона може бути визнана судом у дійсний час обмежено дієздатною (стаття 36 ЦК України). Проте така обставина не завадила позивачці укласти зі своїм адвокатом договір про надання їй правничої допомоги у цій же справі і захищати свої інтереси в суді вже понад сім років. Зазначаючи про недопустимість висновку судово-психіатричної експертизи від 29 липня 2015 року № 580, представник позивачки посилається не на порушення встановленого законом порядку його одержання, а лише вказує на неправильність такого висновку і його суперечність іншому висновку, який міститься в матеріалах справи. Цей доказ одержаний правомірно внаслідок проведення відповідної експертизи, призначеної за ухвалою суду першої інстанції у цій справі від 03 червня 2015 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 910/13411/17, судове рішення ухвалено з порушенням пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Позиція Верховного Суду

Суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді (пункт 5 частини першої статті 36 ЦПК України).

З підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід учасниками справи (частина друга статті 39 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. У разі розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження (частина сьома статті 40 ЦПК України).

За результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу (частина одинадцята статті 40 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року у справі № 591/4910/16-ц (провадження № 61-46155св18) зазначено, що «судом першої інстанції не розглянуто заяву ОСОБА1 про відвід судді у визначеному статтею 40 ЦПК України порядку, процесуальна ухвала з цього питання не постановлена. Відповідно до частини третьої статті 40 ЦПК України якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У такому випадку вирішення питання про відвід судді здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Однак судом першої інстанції вказані вимоги Закону дотримані не були, а справа іншому судді для розгляду відводу передана не була, що згідно частини першої статті 411 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судових рішень. Оскільки судом не розглянуто заяву про відвід судді, то відповідно до положень ст. 400 ЦПК України, це є підставою для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги та скасування судових рішень також в частині вирішення зустрічних вимог».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2018 року у справі № 465/5939/16 (провадження № 61-11989св18) зазначено, що «до вирішення суддею заяви про відвід цей суддя не може вчиняти будь-яких інших процесуальних дій, пов`язаних із подальшим процесуальним рухом заяви. Крім того, відповідно до вимог частини другої статті 24, частини четвертої, п`ятої статті 209 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржених рішень) ухвала за наслідками розгляду питання про відвід викладається окремим документом. Вказані вимоги закону при постановленні оскарженої ухвали дотримано не було. За таких обставин, ухвала апеляційного суду Львівської області від 03 січня 2017 року підлягає скасуванню».

Аналіз матеріалів справи, що переглядається, свідчить, що 23 серпня 2018 року ОСОБА_1 через представника Гецка М. М. подала заяву про відвід колегії суддів апеляційного суду у справі № 301/920/15 (т. 1, а. с. 98, 99).

Разом із тим, ухвала апеляційного суду за результатами вирішення заяви ОСОБА_1 , яка підписана представником Гецком М. М. , від 23 серпня 2018 року про відвід колегії суддів, у матеріалах справи відсутня.

За таких обставин постанову Закарпатського апеляційного суду від 21 червня 2022 року належить скасувати.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята без дотримання норм процесуального права. У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Гецком Михайлом Михайловичем , задовольнити.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 21 червня 2022 року скасувати.

Передати справу № 301/920/15 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Закарпатського апеляційного суду від 21 червня 2022 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук