Постанова
Іменем України
21 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 302/870/18
провадження № 61-6557св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Лісковецький навчально-виховний комплекс «Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад», відділ освіти Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Кондора Р. Ю., Собослоя Г. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»
(далі - Закон України № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Лісковецького навчально-виховного комплексу «Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад»
(далі - Лісковецький НВК «Загальноосвітній навчальний заклад
І-ІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад»), відділу освіти Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення сум, належних при звільненні.
Позовна заява мотивована тим, що з 20 березня 1987 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Лісковецьким НВК «Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» та займала посаду технічного працівника.
01 березня 2004 року ОСОБА_1 було переведено на посаду сторожа приміщень Лісковецької восьмирічної школи, а 30 серпня 2013 року - на посаду сторожа Лісковецької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів.
Згідно з наказом Лісковецького НВК «Загальноосвітній навчальний заклад
І-ІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» від 11 квітня 2018 року № 2 ОСОБА_1 звільнено з роботи з 15 квітня 2018 року у зв`язку зі скороченням штатів на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Позивачка зазначала, що за весь період виконання обов'язків на посаді сторожа з 01 березня 2004 року по 15 квітня 2018 року вона жодного разу не перебувала у щорічних основних відпустках, а також не отримувала їх оплату. Жодного разу її не було повідомлено про видачу наказів про надання щорічної основної відпустки за вказаний період, а також вона не ознайомлювалася з такими наказами.
Крім того, у період щорічних основних відпусток, з 2004 року по день її звільнення, вона виконувала обов`язки сторожа, проте, заробітну плату за відпрацьовані дні не отримувала.
30 березня 2018 року ОСОБА_1 подала керівнику навчального закладу письмову заяву, в якій просила перед звільненням надати їй невикористані щорічні основні відпустки, починаючи з 01 березня 2004 року.
10 квітня 2018 року вона вдруге подала письмову заяву, в якій просила перед звільненням надати їй невикористані щорічні основні відпустки, починаючи з 01 березня 2004 року.
На подану заяву позивач отримала відповідь керівника навчального закладу про те, що за період з 2004 року по день звільнення їй було надано всі щорічні відпустки та проведено їх оплату в повному обсязі.
Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати Лісковецький НВК «Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» нарахувати та виплатити заробітну плату
за роботу, яку вона виконувала щорічно тривалістю 24 дні в період
з 01 березня 2004 року по 15 квітня 2018 року на час дії наказів про надання їй щорічних основних відпусток; стягнути з відповідача на її користь суми, належні їй при звільненні, як заробітну плату за роботу, яку вона виконувала щорічно тривалістю 24 дні в період з 01 березня 2004 року по 15 квітня
2018 року на час дії наказів про надання їй щорічних основних відпусток; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час невиплати сум, належних їй при звільненні, як заробітну плату за роботу, яку вона виконувала щорічно тривалістю 24 дні в період з 01 березня
2004 року по 15 квітня 2018 року на час дії наказів про надання їй щорічних основних відпусток, починаючи з 16 квітня 2018 року по час вирішення справи в суді.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 03 грудня 2018 року (у складі судді Кривка В. П.) позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов`язано Лісковецький НВК «Загальноосвітній навчальний заклад
І-ІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за роботу на посаді технічного працівника - сторожа Лісковецького НВК «Загальноосвітній навчальний заклад
І-ІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» у період щорічних основних відпусток тривалістю 24 календарні дні за 2004-2013 роки та
2015-2016 роки.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено фактичне виконання нею обов`язків сторожа під час щорічних основних відпусток у період з 2004 по 2017 роки, наданих на підставі наказів директора навчального закладу. Натомість відповідачі не надали доказів на спростування вказаних обставин. Тому вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення заробітної плати за виконання обов`язків на посаді сторожа навчального закладу під час щорічних основних відпусток за періоди: 2004-2013 роки, 2015-2016 роки, підлягають задоволенню.
Крім того, відповідачами не доведено, що графіки відпусток складалися і доводилися до відома працівників, а також, що позивача ознайомлювали з такими наказами у період 2004-2013 років та 2015-2016 років.
Оскільки відповідачами надано докази про призначення заміни для виконання обов`язків сторожа на час перебування позивача у щорічній основній відпустці у 2014 та 2017 роках, тому за цей період такі вимоги задоволенню не підлягають.
Позивачем не надано доказів про розмір середньомісячного заробітку, встановленого на час щорічних основних відпусток за 2004-2013 роки та 2015-2016 роки, тому вимога про стягнення відповідної суми заробітку, не виплаченого позивачу за роботу в цей період, є передчасною.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 03 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідачами не було порушено трудових прав позивача, зокрема, права на надання їй щорічної основної відпустки та її оплати. При цьому позивачем не доведено факт виконання обов`язків на посаді сторожа у період дії наказів про надання щорічних основних відпусток.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції або залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам позивача, що у спірний період їй надавались щорічні основні відпустки формально, хоча фактично вона у відпустках не перебувала, а виконувала обов`язки сторожа, за виконання яких їй не сплачено заробітну плату.
Крім того, відповідачами не доводився до відома ОСОБА_1 графік черговості надання щорічних основних відпусток та остання не ознайомлювалась із наказами про надання щорічних основних відпусток.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що з 20 березня 1987 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Лісковецьким НВК «Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» та займала посаду технічного працівника.
01 березня 2004 року ОСОБА_1 переведено на посаду сторожа приміщення школи з 01 березня 2004 року (наказ директора Лісковецької восьмирічної школи від 01 березня 2004 року № 6).
Наказом директора Лісковецької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів
від 28 січня 2005 року № 12 ОСОБА_1 надано чергову щорічну відпустку тривалістю 24 календарних дні з 01 липня 2005 року.
Наказом директора Лісковецької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів
від 03 квітня 2006 року № 11 ОСОБА_1 надано чергову щорічну відпустку тривалістю 24 календарних дні з 01 серпня 2006 року.
Наказом директора Лісковецької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів
від 21 квітня 2007 року № 7 ОСОБА_1 надано чергову щорічну відпустку тривалістю 24 календарних дні з 01 липня 2007 року.
Наказом директора Лісковецької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів
від 18 березня 2008 року № 27 ОСОБА_1 надано чергову щорічну відпустку тривалістю 24 календарних дні з 01 липня 2008 року.
Наказом директора Лісковецької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів
від 12 травня 2009 року № 13 ОСОБА_1 надано чергову щорічну відпустку тривалістю 24 календарних дні з 01 липня 2009 року.
Наказом директора Лісковецької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів
від 29 березня 2010 року № 8 ОСОБА_1 надано чергову щорічну відпустку тривалістю 24 календарних дні з 01 липня 2010 року.
Наказом директора Лісковецької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів
від 25 травня 2011 року № 17 ОСОБА_1 надано чергову щорічну відпустку тривалістю 24 календарних дні з 01 липня 2011 року.
Наказом директора Лісковецької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів
від 26 квітня 2012 року № 7 ОСОБА_1 надано чергову щорічну відпустку тривалістю 24 календарних дні з 01 по 25 червня 2012 року.
Наказом директора Лісковецької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів
від 26 травня 2013 року № 7 ОСОБА_1 надано чергову щорічну відпустку тривалістю 24 календарних дні з 01 по 25 липня 2013 року.
30 серпня 2013 року ОСОБА_1 призначено на посаду сторожа Лісковецького НВК «Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» в порядку переведення з посади сторожа Лісковецької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів.
Наказом директора Лісковецького НВК «Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» від 14 травня
2014 року № 10 ОСОБА_1 надано основну щорічну відпустку тривалістю 24 календарних дні з 14 липня по 06 серпня 2014 року;
Наказом директора Лісковецького НВК «Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» від 26 травня
2015 року № 11 ОСОБА_1 надано основну щорічну відпустку тривалістю 24 календарних дні з 14 липня по 06 серпня 2015 року.
Наказом директора Лісковецького НВК «Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» від 05 травня
2016 року № 11-к ОСОБА_1 надано основну щорічну відпустку тривалістю 24 календарних дні з 07 по 31 серпня 2016 року.
Наказом директора Лісковецького НВК «Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» від 03 березня
2017 року № 2-к ОСОБА_1 надано основну щорічну відпустку тривалістю 24 календарних дні з 18 червня по 12 липня 2017 року.
Згідно з наказом директора Лісковецького НВК «Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад»
від 14 липня 2014 року № 10-к ОСОБА_2 призначено на посаду сторожа Лісковецького НВК з 14 липня по 06 серпня 2014 року на період щорічної основної відпустки сторожа НВК ОСОБА_1 .
Відповідно до наказу від 16 червня 2017 року №11-к ОСОБА_3 призначено на посаду сторожа Лісковецького НВК на період щорічної основної відпустки сторожа НВК ОСОБА_1 з 18 червня по 12 липня 2017 року.
Відділ освіти Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області видав довідку від 12 вересня 2018 року, в якій зазначив, що
на підставі наказів від 14 липня 2014 року № 10-к та від 16 червня 2017 року № 11-к ОСОБА_2 та ОСОБА_3 нарахована заробітна плата. За всі інші роки заміна не призначалася.
Згідно з наказом Лісковецького НВК «Загальноосвітній навчальний заклад
І-ІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» від 11 квітня 2018 року
№ 2 ОСОБА_1 звільнено з роботи з 15 квітня 2018 року у зв`язку зі скороченням штатів на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
При звільненні з ОСОБА_1 проведено розрахунок та виплачено суму, що належала їй від підприємства, в розмірі 8 388,51 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
У частині третій статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України № 460-IX) визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Статтею 45 Конституції України передбачено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Згідно зі статтею 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Частиною першою статті 75 КЗпП України визначено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Відповідно до частини четвертої статті 79 КЗпП України черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу своїх позовних вимог посилалась на те, що за період виконання обов`язків на посаді сторожа з 01 березня 2004 року по час її звільнення - 15 квітня
2018 року вона не перебувала у щорічних основних відпустках, а також не отримувала їх оплату. Крім того, вона не повідомлялась про видачу наказів про надання їй щорічних основних відпусток за вказаний період, а також не ознайомлювалась з такими наказами.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 не доведено обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, а саме що у період з 2004 року по 2018 рік вона формально перебувала у відпустках, а фактично виконувала обов'язки сторожа. Відповідачем дотримано процедуру звільнення ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням штату, передбачену трудовим законодавством, та виплачено суми, які належали їй від підприємства на день звільнення.
Заперечуючи проти позовних вимог, відділ освіти Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області зазначав, що ОСОБА_1 було відомо про всі накази та графіки відпусток у навчальному закладі, які мають своєрідну специфіку, оскільки на початку року всі планують свої відпустки лише у період літніх канікул, про що складаються відповідні графіки. Потім на початку канікул видається загальний наказ, в якому зазначаються відпустки всіх як педагогічного колективу, так і технічного персоналу із зазначенням тривалості, початку та закінчення відпусток, й направляються у бухгалтерію відділу освіти для проведення нарахувань. Персональні накази про відпустки не видаються, це стала практика, що стосується не тільки цього навчального закладу, а всіх закладів освіти.
Зазначені доводи відділу освіти Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області ОСОБА_1 не спростовані.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що позивач у спірний період з 2004 по 2018 року кожного року перебувала у щорічних основних відпустках, яка оплачувались в повному обсязі, що доведено відповідачем, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги про те, що позивача жодного разу не було повідомлено про видачу наказів про надання їй щорічних основних відпусток за вказаний період, а також не було ознайомлено з такими наказами, спростовуються матеріалами справи, зокрема, поясненнями відділу освіти Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області, що персональні накази щодо кожного працівника не видавались, заперечень щодо цих обставин не наведено.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Постанова суду апеляційної інстанцій є достатньо мотивованою та такою, що відповідає нормам закону.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судового рішенні не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська А. І. Грушицький І. В. Литвиненко