Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 303/2384/18

провадження № 61-15666св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Квасок»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Квасок» на постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 липня 2019 року у складі колегії суддів: Кондора Р. Ю., Мацунича М. В., Готри Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У квітні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Квасок» (далі - ТОВ «Квасок») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути з останнього на свою користь безпідставно отримані грошові кошти в сумі 1 130 930, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що у період з 16 грудня 2016 року по 28 квітня 2017 року тридцятьма трьома платіжними дорученнями на поточний рахунок фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) було перераховано 1 130 930, 00 грн. Однак на час перерахування цих коштів між ТОВ «Квасок» та ОСОБА_1 не було укладено договорів, між сторонами не існувало ніяких грошових зобов`язань, а ТОВ «Квасок» не отримувало від ФОП ОСОБА_1 жодних товарів, робіт чи послуг.

Позивач указував, що ОСОБА_1 отримав кошти без достатньої правової підстави. 28 грудня 2017 року ОСОБА_1 припинив діяльність як фізична особа-підприємець, претензію ТОВ «Квасок» про повернення коштів залишив без відповіді.

Посилаючись на викладені обставини, ТОВ «Квасок» просило позов задовольнити.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 квітня 2019 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Квасок» безпідставно отримані грошові кошти в сумі 1 130 930, 00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Додатковим рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 квітня 2019 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Квасок» судові витрати, пов`язані з проведенням судової почеркознавчої експертизи у розмірі 6 006, 00 грн.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 15 липня 2019 року рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 квітня 2019 року та додаткове рішення цього ж суду від 10 квітня 2019 року скасовано, провадження у справі закрито, оскільки вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Закриваючи провадження у справі суд виходив з того, що ТОВ «Квасок», ДП «Санаторій «Сонячне Закарпаття» і ФОП ОСОБА_1 на час перерахування спірних коштів були суб`єктами господарювання та здійснювали відповідні господарські операції. Згідно з платіжними дорученнями платником коштів виступив СД - цех по розливу мінеральної води, одержувачем - ФОП ОСОБА_1 , призначення платежів - оплата згідно договору № 1 від 01 грудня 2016 року.

До юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (підпункти 1, 15 частини першої статті 20 ГПК України).

Таким чином, належність спору до господарської юрисдикції випливає як зі змісту правовідносин, що виникли між сторонами, так й із суб`єктного складу учасників цих правовідносин, зобов`язання в яких ОСОБА_1 із втратою ним статусу ФОП не припинилися.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2019 року ТОВ «Квасок» звернулося до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просило скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 липня 2019 року та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування касаційної скарги зазначало, що правовідносини щодо набуття майна без відповідної правової підстави в розумінні ГК України не є ані господарською діяльністю, ані господарськими відносинами. Правовідносини з повернення безпідставно отриманих коштів врегульовані виключно нормами цивільного законодавства. Апеляційним судом помилково не враховано, що між ТОВ «Квасок» та відповідачем не було укладено жодного договору та не існувало ніяких грошових зобов'язань та спірні правовідносини за своєю суттю не є господарськими.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

23 вересня 2019 року справа № 303/2384/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

ОСОБА_1 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 липня 2019 року - без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 15 березня 2001 року Акціонерне товариство закритого типу «Торговий дім «Україна-Тюмень»» і Дочірнє підприємство «Санаторій «Сонячне Закарпаття» (далі - ДП «Санаторій «Сонячне Закарпаття») уклали договір про спільну діяльність № 2108076/2001-124, предметом якого є спільна діяльність сторін шляхом об`єднання їх майна та зусиль у сфері виробництва, реалізації та розливу мінеральної води з метою отримання прибутку. Відповідно до пунктів 6.1., 6.5. договору ведення бухгалтерського та податкового обліку спільної діяльності покладається на ДП «Санаторій «Сонячне Закарпаття»»; усі фінансові операції по спільній діяльності сторін здійснюються через окремий поточний рахунок, відкритий в санаторії «Сонячне Закарпаття» для ведення спільної діяльності.

На підставі договору приєднання до договору про спільну діяльність, укладеного 18 липня 2007 року, відбулася заміна учасника спільної діяльності з Акціонерного товариства закритого типу «Торговий дім «Україна-Тюмень» на ТОВ «Квасок», строк дії договору про спільну діяльність був визначений до 15 березня 2019 року.

У період з 16 грудня 2016 року по 28 квітня 2017 року із призначеного для спільної діяльності та відкритого ДП «Санаторій «Сонячне Закарпаття» поточного рахунку № НОМЕР_1 в АТ «УкрСиббанк» 33-ма платіжними дорученнями були перераховані кошти загальною сумою 1 130 930,00 грн на рахунок ФОП ОСОБА_1 .

Згідно з платіжними дорученнями платником коштів виступав СД-цех по розливу мінеральної води; одержувачем коштів виступав ФОП ОСОБА_1 ; призначення платежів - оплата згідно договору № 1 від 01 грудня 2016 року.

Встановлено, що між ТОВ «Квасок» та ФОП ОСОБА_1 на момент перерахування коштів не було укладено будь-які договори, ТОВ «Квасок» не отримувало від вказаної фізичної особи-підприємця жодних товарів, робіт чи послуг.

28 грудня 2017 року зареєстровано припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Квасок» просило стягнути з ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 1 130 930, 0 грн.

Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник щодо грошових розрахунків між суб'єктами господарювання - ТОВ «Квасок» та ФОП ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51 52 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18).

Відтак, апеляційний суд, закриваючи провадження у справі, обґрунтовано виходив з того, що спір, який виник між сторонами, відноситься до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін, зобов`язання за якими у відповідача із втратою його статусу як фізичної особи-підприємця не припинились.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ «Квасок» залишити без задоволення, а постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 липня 2019 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Квасок» залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов СуддіВ. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов