Постанова

Іменем України

13 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 303/3794/18-ц

провадження № 61-15144св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 липня 2019 року у складі колегії суддів: Кожух О. А., Джуги С. Д., Куштана Б. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява обґрунтована тим, що вона є приватним підприємцем, здійснює підприємницьку діяльність в головному корпусі торговельного комплексу «Гід».

ОСОБА_2 також здійснює підприємницьку діяльність на ринку «Гід», а ІНФОРМАЦІЯ_1 о 23 год. 05 хв. поширила через мережу Інтернет недостовірну інформацію, яка порушує її честь, гідність, завдає шкоди діловій репутації, та могла б викликати паніку серед населення, а саме опублікувала на сторінці в соціальній мережі «Фейсбук» (http:/facebook.com) статтю про те, що вона хворіє на туберкульоз. Окрім того, ОСОБА_2 розповсюджувала неправдиві чутки про те, що позивач хворіє на туберкульоз, між продавцями та покупцями торговельного комплексу «Гід».

Посилалась на те, що поширена інформація є наклепом, оскільки відповідно до медичної довідки від 03 квітня 2018 року вона не перебуває на обліку у лікаря загальної практики-сімейної медицини (ЗПСМ) з приводу захворювання легень та згідно довідки Мукачівської ЦРЛ флюрографія № 48 від 03 квітня 2018 року її легені в нормі.

Вказані довідки надані нею адміністрації торговельного комплексу «ГІД», оскільки адміністрація вимагала спростування даної інформації, оскільки в іншому випадку договір оренди буде розірваний.

На підставі вказаного вона звернулась до Мукачівського районного відділення поліції Мукачівського ВП ГУНП в Закарпатській області із заявою про поширення ОСОБА_2 недостовірної інформації про неї. В результаті чого постановою судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 травня 2018 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-1 КУпАП за поширення чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку, та застосовано стягнення штрафу у розмірі 170 грн.

Вважала, що поширена ОСОБА_2 інформація принижує її честь, гідність та ділову репутацію, також розповсюджена стаття висвітлює її з негативної сторони.

Такі дії ОСОБА_2 завдали їй моральної шкоди, яка виразилася в переживаннях, моральних стражданнях, порушенні душевної рівноваги, а також розладі здоров`я.

Враховуючи вищевикладене, просила суд зобов`язати ОСОБА_2 спростувати недостовірну інформацію, опубліковану нею на сторінці в соціальній мережі «Фейсбук» (http:/facebook. com ) ІНФОРМАЦІЯ_1, шляхом публікації про прийняте рішення суду з викладенням у такому повідомленні резолютивної частини рішення суду у строк не пізніше чотирнадцяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили та відшкодувати завдану моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 січня 2019 року у складі судді Довжанин В. М. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_2 спростувати недостовірну інформацію, опубліковану на сторінці в соціальній мережі «Фейсбук» ІНФОРМАЦІЯ_1, шляхом публікації про прийняте рішення суду з викладенням у такому повідомленні резолютивної частини рішення суду у строк не пізніше чотирнадцяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Враховуючи те, що постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 травня 2018 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-1 КУпАП, за поширення чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку, а саме опублікувала в соціальній мережі інтернет на сайті «Фейсбук» статтю про те, що ОСОБА_1 хворіє на туберкульоз, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення свою вину в опублікуванні статті в інтернеті визнала та пояснила, що вона впевнена в тому, що ОСОБА_1 , з огляду на її зовнішній стан, хворіє туберкульозом та є небезпечною для оточуючих, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову та визнання поширеної відповідачем інформації недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 .

Вирішуючи питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 було доведено заподіяння їй моральної шкоди, яка полягала у моральних переживаннях, втраті часу та фізичних сил, порушенні нормального ритму життя, а тому наявні підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 000 грн.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 04 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що, звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач не просила визнати недостовірною інформацію (або її частину), розміщену ОСОБА_2 на сторінці в соціальній мережі «Фейсбук», а, заявляючи вимогу про зобов'язання відповідача спростувати недостовірну інформацію, ОСОБА_1 не зазначила, яку саме інформацію слід спростувати. Крім того, ОСОБА_1 не зазначено, де слід опублікувати повідомлення про прийняте рішення суду. Таким чином, розглядаючи вказану справу, місцевий суд не врахував положення частини першої статті 13 ЦПК України, та ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Враховуючи те, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог про захист честі, гідності, тому і позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду та залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що суд апеляційної інстанції не правильно застосував норми матеріального права щодо поняття «недостовірна інформація» та «оціночні судження». Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Вказує, що обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації.

Натомість відповідачем жодним чином не доведено, що поширена нею інформація про те, що вона хворіє на туберкульоз, є достовірною. Проте, вона подала до суду докази недостовірності поширеної інформації - медичні довідки, які знаходяться у матеріалах справи.

З огляду на вказане слідує, що судом першої інстанції на відміну від апеляційного суду достовірно встановлено юридичний склад правопорушення вчиненого відповідачем, на підставі якого задоволено позов, а саме: ОСОБА_2 доведено інформацію до відома більше як одній особі, поширена інформація стосується неї, поширена інформація є недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності.

Поширена інформація порушила її особисті права на здійснення нею підприємницької діяльності, оскільки адміністрацією торгівельного центру «ГІД» було тимчасово призупинено її торгівельну діяльність.

Відзив на касаційну скаргу сторонами не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

В соціальній мережі «Фейсбук» ( http :/facebook.com) на сторінці ОСОБА_2 було розміщено наступну інформацію: « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_3. В м. Мукачево в ТЦ «ГІД» на торгівельних місцях НОМЕР_1 та НОМЕР_2 працює пп (жінка старшого віку), продає чоловічі футболки. Є підозра на туберкульоз, можливо відкрита форма (підозра, оскільки немає результатів обстеження, але, повірте, вірогідність велика). Людина постійно кашляє, сильно схудла і погано виглядає. На прохання перевірити своє здоров`я КАТЕГОРИЧНО відмовляється обстежитися, пояснюючи свій кашель проявом алергії. Кашель продовжується протягом півроку. Адміністрація торг.центру попереджувала громадянку кілька разів, але все марно. Прохання до громадян та гостей міста бути обережними. Можливо, хтось щось порадить? Прохання поширювати!!! ТУБЕРКУЛЬОЗ - небезпечне невиліковне захворювання! НАВМИСНА відмова від лікування та обстеження карається законом (ст. 130 Кримінального кодексу України)»

Постановою судді Мукачівського міськрайонного суду від 10 травня 2018 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого саттею 173-1 КУпАП, за поширення чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку, та застосовано стягнення штрафу у розмірі 170 грн. З мотивувальної частини постанови суду було встановлено, що ОСОБА_2 о 23 год. 05 хв. ІНФОРМАЦІЯ_1 було поширено неправдиві чутки, які б могли викликати паніку серед населення, а саме - опублікувала в соцмережі інтернету на сайті «Фейсбук» статтю про те, що ОСОБА_1 хворіє на туберкульоз. В суді ОСОБА_2 свою вину в опублікуванні статті в інтернеті визнала та пояснила, що впевнена в тому, що ОСОБА_1 , яка працює у громадському місці продавцем, з огляду на її зовнішній стан, хворіє туберкульозом та є небезпечною для оточуючих.

Позивачем надано медичну довідку від 03 квітня 2018 року, відповідно до якої ОСОБА_1 не перебуває на обліку у лікаря ЗПСМ з приводу захворювання легень та згідно довідки Мукачівської ЦРЛ Флюрографія № 48 від 03 квітня 2018 її легені в нормі.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 липня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення є законними і обґрунтованим та підстав для його скасування немає.

Так, згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Згідно з частиною першою статті 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

У пунктах 1, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що беручи до уваги положення статей 32 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в України, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

У частині другій статті 30 Закону України «Про інформацію» визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, згідно статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Разом з тим, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно з статтею 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції, правильно встановивши обставини справи, дослідивши докази у справі в їх сукупності й надавши їм належну оцінку, визначив, що позивач не довів, що інформація про нього була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості особистих думок автора публікації з приводу стану здоров'я позивача.

Колегія суддів вважає, що у публікації в соціальній мережі «Фейсбук» ( http :/ facebook .com),здійсненій ОСОБА_2 , були використані оціночні судження, що відповідно до статті 277 ЦК України та статті 30 Закону України «Про інформацію» не підлягають спростуванню.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 вказувала, що поширена відповідачем інформація принижує її честь, гідність та ділову репутацію, оскільки вона висвітлює її з негативної сторони.

Разом із тим, слід зазначити, що у частині другій статті 30 Закону України «Про інформацію» визначено, що якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Таким чином, позивач не позбавлений можливості реалізувати право на відповідь, викласти власний погляд на поширену інформацію та доведення перед аудиторією помилковості висловлених відповідачем суджень, надавши їм свою оцінку.

Враховуючи те, що поширена інформація не містить висловлень у брутальній, принизливій чи непристойній формі, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що підстав для відшкодування моральної шкоди немає.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Отже, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян