Постанова

Іменем України

06 квітня 2020 року

м. Київ

справа №303/4448/15-ц

провадження №61-4112св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 березня 2016 року у складі судді Морозової Н. Л. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 січня 2019 року у складі колегії суддів Кожух О. А., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та її фінансового поручителя ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 15 березня 2007 року у розмірі 134 458,23 доларів США, що за курсом 20,84 відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 25 травня 2015 року складає 2 801 686,36 грн.

Позов мотивовано тим, що 15 березня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 75 984,02 доларів США зі сплатою 0,92% на місяць

(11,04% річних), строком повернення до 14 березня 2017 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки від 15 березня 2007 року.

Взяті на себе зобов`язання позичальник належним чином не виконувала, у зв`язку з чим, станом на 25 травня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 134 458,23 доларів США (2 801 686,36 грн), з яких: 48 935,75 доларів США - заборгованість за кредитом; 35 490,78 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 5 640,66 доларів США - заборгованість по комісії; 37 976,84 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань; 12 доларів США - штраф (фіксована частина), 6 402,20 доларів США - штраф (процентна складова).

Посилаючись на наведені обставини, банк просив стягнути вказану заборгованість солідарно з відповідачів.

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», змінило тип банку з публічного на приватне та змінило найменування на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Суди розглядали справу неодноразово.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк направив вимогу позичальнику 12 червня 2012 року про дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені у повному обсязі, і пред`явивши таку вимогу, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, змінив строк виконання основного зобов`язання й був зобов`язаний пред`явити позов до боржника протягом трьох років. Разом з тим, банк подав позов зі спливом загального строку позовної давності після пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 07 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано у частині вимог до позичальника ОСОБА_1 , з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позову.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 134 458,23 доларів США, що за курсом Національного банку України, станом на 25 травня 2015 року становить 2 801 686,36 грн.

Вирішено питання про судові витрати.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року рішення апеляційного суду Закарпатської області від 07 червня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За результатами нового розгляду справи, постановою Закарпатського апеляційного суду від 15 січня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення суду першої інстанції змінено в мотивувальній частині. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач пред`явив позовні вимоги до боржника з пропуском строку позовної давності, відтак судом першої інстанції правильно відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту.

Також за спливом позовної давності обґрунтовано відмовлено у стягненні заборгованості по процентам за користування кредитом, та комісії, що були нараховані на час пред`явлення ОСОБА_1 вимоги про дострокове повернення суми кредиту, оскільки позовна давність до основної вимоги спливла до звернення позивача до суду. У зв`язку з цим вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги про стягнення з відповідача штрафу та пені. Відтак, не може бути стягнута неустойка, нарахована на суму заборгованості за вимогами, щодо яких позовна давність була пропущена.

Щодо вимоги про стягнення іншої суми заборгованості по процентам за користування кредитом, комісії, пені та штрафів, нарахованих за період після пред`явлення ОСОБА_1 вимоги про дострокове повернення суми кредиту, апеляційний суд виходив з того, що звернувшись у червні 2012 року до боржника з вимогою про дострокове повернення суми кредиту в повному обсязі, а також процентів, комісії та штрафних санкцій, нарахованих на день повернення кредиту, банк змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, а відтак, і щодо інших умов цього договору, в тому числі, порядку нарахування та сплати процентів.

Таким чином, банк безпідставно пред`явив вимоги про стягнення з відповідача відсотків та пені, нарахованих після звернення банку у червні 2012 року до боржника з вимогою про дострокове повернення суми кредиту в повному обсязі, а також процентів, комісії та штрафних санкцій, нарахованих на день повернення кредиту, а відтак такі вимоги задоволенню не підлягають за безпідставністю.

В той же час, суд першої інстанції у своєму рішенні відмовив у задоволенні всіх позовних вимог за спливом строку позовної давності, без урахування того, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за процентами, комісією та штрафами, нарахованими після 15 липня 2012 року, задоволенню не підлягають за безпідставністю.

Установивши наведене, суд апеляційної інстанції змінив мотивувальну частину рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про пропуск позивачем строку позовної даності, оскільки банк звернувся до суду з вимогою про захист свого цивільного права у межах позовної давності, оскільки правовідносини між сторонами тривають й належним чином зобов`язання не виконані та кредитором не прийняті.

Закінчення строку дії кредитного договору не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

В даному випадку правовідносини між сторонами не припинилися, що не позбавляє банк нараховувати заборгованість згідно договору та отримання таких сум.

Вирішуючи даний спір судами не дотримано визначеного процесуальним законом принципу оцінки доказів.

Крім того, судами не враховано положень частини третьої статті 264 ЦК України, відповідно до якої після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Заявник посилається на те, що 18 грудня 2012 року Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області ухвалено рішення по справі № 0707/7131/2012 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким позовні вимоги банку задоволено частково. Вказане рішення набрало законної сили 10 січня 2013 року.

Даний позов про стягнення заборгованості ПАТ КБ «ПриватБанк» подано 14 липня 2015 року, тобто, з урахуванням положень статті 257 ЦК України в межах строків позовної давності.

Оскільки на момент ухвалення судом рішення у справі борг позивачу в повному обсязі не повернуто, то суд не мав підстав для відмови в захисті його права на отримання сум, передбачених умовами договору за інші періоди, як відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини, встановлені судами

15 березня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала споживчий кредит на ремонт будинку в розмірі 68 300 доларів США та сплату страхових платежів у розмірі 7 684,02 доларів США, зі сплатою відсотків за користування у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку кредиту, строком дії до 14 березня 2017 року.

Позичальник взяті на себе зобов`язання належним чином не виконувала. Останній платіж на погашення кредиту здійснила 25 жовтня 2011 року.

Згідно із наданим банком розрахунку за вказаним кредитним договором заборгованість складає 134 458,23 доларів США, що за курсом Національного банку України складає 2 801 686,36 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 48 935,75 доларів США, заборгованість по процентам за користування кредитом - 35 490,78 доларів США, заборгованість по комісії - 5 640,66 доларів США, пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором - 37 976,84 долари США, та штрафи, відповідно до договору: 12 доларів США штраф (фіксована частина), 6 402,20 доларів США - штраф (процентна складова).

12 червня 2012 року банк направив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (поручителю за кредитним договором) вимогу, в якій, посилаючись на положення статей 1050 1054 ЦК України, вимагав від ОСОБА_1 повернення суми кредиту в повному обсязі, а також процентів, комісії та штрафних санкцій, нарахованих на день повернення кредиту, в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги.

Вказана вимога отримана позичальником 14 червня 2012 року. З врахуванням 30 днів, вказаних у повідомленні, повне погашення кредиту позичальник мав здійснити не пізніше 14 липня 2012 року.

27 липня 2012 року банк звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - будинок, який було передано в іпотеку в забезпечення виконання кредитного договору, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 (справа № 0707/2868/2012).

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 грудня 2012 року звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок стягнення заборгованості в розмірі 61445,68 доларів США, яка складається з: заборгованість за кредитом - 48 543,20 доларів США, заборгованість по процентам за користування кредитом - 7465,19 доларів США, заборгованість по комісії - 996,26 доларів США, пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором - 1485,25 долари США, та штрафи, відповідно до Договору: - 31,29 доларів США штраф (фіксована частина), 2924,50 доларів США - штраф (процентна складова).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За правилом статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

У зобов`язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов`язання, яким є строк виконання зобов`язання у повному обсязі (кінцевий строк повернення кредиту й платежів за ним) або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

За статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

Якщо кредитор змінює на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов`язання, позовна давність обчислюється від цієї дати.

Судами встановлено, що право на позов щодо стягнення суми заборгованості за кредитом (у тому числі і дострокового стягнення) виникло у банка саме з 15 липня 2012 року (тридцять перший день після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі), і відповідно саме з даної дати починає перебіг строку позовної давності, оскільки банк 12 червня 2012 надіслав позичальнику вимогу про дострокове погашення кредиту, яку останній отримав 14 червня 2012 року. Тобто банк скористався своїм правом, передбаченим частиною другою статті 1050 ЦК України, і змінив строк виконання зобов`язань за кредитним договором, шляхом направлення на адресу позичальника вимоги про дострокове погашення всієї суми боргу (кредиту, відсотків, комісії) протягом 30-ти календарних днів, тому саме з 15 липня 2012 року починається для банку перебіг позовної давності щодо стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором.

Даний позов про стягнення заборгованості ОСОБА_1 за кредитом поданий позивачем до суду 21 липня 2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності, передбаченого передбачений статтею 257 ЦК України, про застосування наслідків пропуску якого під час розгляду справи заявлено відповідачем.

За таких обставин, суд першої інстанції, з яким у цій частині погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову за пропуском строку позовної давності у задоволенні позовних вимог банку до ОСОБА_1 в частині стягнення з боржника заборгованості за тілом кредиту, заборгованості по процентам за користування кредитом, та комісії, що були нараховані на час пред`явлення вимоги про дострокове повернення суми кредиту, а також щодо стягнення неустойки, нарахованої на суму заборгованості за вимогами щодо яких позовна давність пропущена.

Змінюючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову за безпідставністю в частині вимог про стягнення з відповідача відсотків та пені, нарахованих після звернення банку у червні 2012 року до боржника з вимогою про дострокове повернення суми кредиту в повному обсязі, а також процентів, комісії та штрафних санкцій, нарахованих на день повернення кредиту, апеляційний суд правильно виходив з того, що звернувшись у червні 2012 року до боржника з вимогою про дострокове повернення суми кредиту в повному обсязі, а також процентів, комісії та штрафних санкцій, нарахованих на день повернення кредиту, банк змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, а, відтак, і щодо інших умов цього договору, в тому числі, порядку нарахування та сплати процентів. При цьому, домовленості про порядок повернення позики та сплати процентів поза межами строку кредитування умови кредитного договору не містять.

Право кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором платежі припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц та від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц.

Доводи касаційної скарги банку про переривання строку позовної давності відповідно до частин другої та третьої статті 264 ЦПК України з тих підстав, що 18 грудня 2012 року Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області ухвалено рішення у справі № 0707/7131/2012 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким позовні вимоги банку задоволено частково, є необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

У постанові Великої Палати від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц (провадження № 14-159цс19) зроблено висновок, що позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається.

Пред`явлення 27 липня 2012 року банком позову до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, який частково задоволено рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 грудня 2012 року, не вплинуло на перебіг строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 , до якої не пред`являлись вимоги в контексті наведеної справи.

У справі, яка переглядається, та у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки, на яку посилається заявник, предметом спору є різні самостійні договірні відносини: між кредитором і боржником - за кредитним договором; між кредитором і іпотекодавцем - за відповідним договором іпотеки, або ж ці відносини можуть врегульовуватись одним кредитним договором, що не змінює суті окремих договірних відносин.

Таким чином, у зв`язку з поданням 27 липня 2012 року банком позову до іпотекодавця ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, не відбулось переривання строку позовної давності щодо вимог про стягнення кредитної заборгованості з позичальника ОСОБА_1 , які не охоплювались пред`явленим позовом.

Інші доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, що, на думку заявника свідчить про дотримання ним строку позовної давності та наявність у нього прав для нарахування сум за кредитним договором.

Усправі, яка переглядається, апеляційним судом надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду та рішення суду першої інстанції у незміненій частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 березня 2016 року у незміненій апеляційним судом частині, та постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська