Постанова
Іменем України
29 липня 2020 року
м. Київ
справа № 303/6280/17
провадження № 61-7968св19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , що діє в інтересах неповнолітніх онуків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідачі: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
треті особи: орган опіки та піклування Мукачівської міської ради Закарпатської області, Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Герцускі-Торжач Вікторія Ласлівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 березня 2019 року у складі колегії суддів: Фазикош Г. В., Куштана Б. П., Кожух О. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду в інтересах неповнолітніх онуків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: орган опіки та піклування Мукачівської міської ради Закарпатської області, Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Герцускі-Торжач В. Л., про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є батьком відповідача ОСОБА_5 , яка з 01 червня 2002 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , від якого у них троє дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
18 листопада 2004 року ОСОБА_4 згідно договору купівлі-продажу була придбана квартира АДРЕСА_1 , до якої їх сім`я переїхала проживати одразу після ремонту.
З рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 серпня 2015 року, ухваленого у справі № 303/2986/15-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виселення, йому стало відомо, що відповідач ОСОБА_4 з метою отримання кредиту, продав квартиру АДРЕСА_1 своїй матері ОСОБА_6 , а остання 11 жовтня 2005 року передала її в іпотеку банку.
Посилаючись на те, що продаж спірної квартири вчинено відповідачами без згоди органу опіки та піклування, що суперечить інтересам неповнолітніх дітей, яки проживали у вказаній квартири, ОСОБА_1 просив визнати недійсним та скасувати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 07 жовтня 2005 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , за письмовою згодою ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Герцускі-Торжач В. Л. та зареєстрований в реєстрі за № 9150.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 березня 2018 року у складі головуючого судді Монич В. О. позов задоволено. Визнано недійсним та скасовано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 07 жовтня 2005 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , за письмовою згодою ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Герцускі-Торжач В. Л. та зареєстрований в реєстрі за № 9150.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу спірної квартири звужує права неповнолітніх дітей відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а його укладення без попередньої згоди органу опіки та піклування є підставою для визнання його недійсним.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 12 березня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 березня 2018 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що неповнолітні діти відповідачів не мали права власності чи права користування спірною квартирою, а відтак не було необхідності отримувати попередню згоду органу опіки та піклування на відчуження вказаної квартири. Батько дітей ОСОБА_4 та мати ОСОБА_5 , яка давала згоду на укладення договору купівлі-продажу спірної квартири, повідомили при вчиненні правочину про відсутність прав третіх осіб на квартиру. Отже, вчинення батьками оспорюваного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування не призвело до звуження обсягу існуючих майнових прав дітей та/або порушенняїх законних інтересів щодо житлового приміщення. При цьому, суд апеляційної інстанції врахував, що судом вже розглядався аналогічний позов матері неповнолітніх дітей ОСОБА_5 про визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу спірної квартири з підстав порушення прав дітей і відсутності попередньої згоди органу опіки та піклування при укладенні такого договору, у задоволенні якого було відмовлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У квітні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував надані стороною позивача належні і допустимі докази на підтвердження проживання неповнолітніх дітей у спірній квартирі, що свідчить про їх право користування вказаної нерухомістю, й відповідно відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на укладення договору купівлі-продажу спірної квартири звужує обсяг існуючих прав дітей та порушує їх законні інтереси, та є підставою для визнання такого договору недійсним, унаслідок чого помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, безпідставно відмовивши в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення її доводів
У поданому 19 червня 2019 року відзиві, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просять касаційну скаргу ОСОБА_1 , доводи якої на їх думку є доведеними та обґрунтованими, задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
ПАТ КБ «ПриватБанк» у поданому 26 червня 2019 року відзиві просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на те, що оспорюваний договір вчинено із дотриманням вимог чинного законодавства, права та законні інтереси дітей, які не проживали у спірній квартирі та не мали на неї ніяких прав, при укладенні такого договору порушені не були.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що 01 червня 2002 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений шлюб, від якого вони мають дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про шлюб та народження дітей.
На підставі договору купівлі-продажу від 18 листопада 2004 року ОСОБА_4 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
07 жовтня 2005 року ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу відчужив вказану квартиру своїй матері ОСОБА_6 , а ОСОБА_5 надала письмову згоду на відчуження спірної квартири, яка була придбана за спільні кошти подружжя.
У пункті 8 цього договору продавець засвідчив відсутність прав третіх осіб на квартиру.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга, третя статті 215 ЦК України).
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Відповідно до частин другої та третьої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.
Згідно зі статтею 177 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства»батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.
За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.
За наведених обставин вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.
Право на свободу пересування і вибір місця проживання як невід`ємне право кожної людини закріплено Загальною декларацією прав людини 1948 року (пункт 1 статті 13), Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року (стаття 12), Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (стаття 2).
Згідно з Конституцією України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (частина перша статті 33).
Частиною першою статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Відповідно до статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Згідно із статтями 150 156 Житлового кодексу Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до статей 17, 18 закону «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання; держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Передбачене статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства»та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору.
Оскільки згідно зі статтею 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону, нотаріуси для встановлення факту користування нерухомим майном витребовують довідку про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини за адресою майна, що відчужується або заставляється, видану житлово-експлуатаційною організацією або іншим відповідним уповноваженим органом з питань реєстрації. Коли з поданих документів нотаріусом установлено, що така дитина не проживає за адресою майна, що відчужується, а також те, що така дитина не має права власності на це майно (його частину) нотаріус має право не витребовувати згоду органів опіки та піклування на посвідчення такого правочину.
Тобто право користування майном члена сім`ї власника житла пов`язано з моментом здійснення реєстрації за місцем проживання особи, про що робиться відповідний запис до будинкової книги.
Таким чином, згода органів опіки та піклування необхідна лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником), або має право на користування жилим приміщенням, що відчужується.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 520/258/16-ц (провадження № 61-5653св18).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, врахувавши вищенаведені норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи та взявши до уваги преюдиційність висновків суду у справі № 303/45660/16-ц за аналогічним позовом ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, дійшов обґрунтованого висновку про те, що укладенням оспорюваного договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 майнові права неповнолітніх дітей відповідачів не порушувалися і отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на посвідчення оспорюваного правочину не вимагалося, оскільки на час укладення договору купівлі-продажу діти не були власниками спірного жилого приміщення та не мали права користування ним.
Аргументи касаційної скарги про те, що відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення будь-якого правочину щодо нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, є підставою для визнання такого правочину недійсним, не заслуговують на увагу, оскільки на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу неповнолітні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не мали ні права власності, ні права користування спірною квартирою.
Інші аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням того, що вказані доводи касаційної скарги є ідентичними доводам, яким апеляційним судом була надана належна оцінка, Верховний Суд приходить до висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко