Постанова
Іменем України
16 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 303/8696/21
провадження № 61-7410св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Овчиннікова Ірина Василівна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 травня 2022 року у складі судді: Монич В. О., та постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року в складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Кожух О. А. Кондор Р. Ю.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - в приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Овчиннікова І. В. про зміну часток у приватній власності.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 , як спадкоємець ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , на підставі рішення Мукачівського міського народного суду від 06 лютого 1978 року, є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 .
Відповідно до рішення Мукачівського міського народного суду від 06 лютого 1978 року, частка у вказаному домоволодінні загальною площею 69,25 кв. м, ОСОБА_5 становила 41/100, а ОСОБА_2 - 59/100.
У 1992 році чоловіком позивача ОСОБА_4 до вказаного домоволодіння проведено прибудову «літ. А» загальною площею 42,5 кв. м та підвал - 37,6 кв. м. Після проведення добудови площа будинку істотно змінилася за рахунок дій ОСОБА_4 , до чого відповідач не мала жодного відношення. Однак, при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріусом вказано предметом спадщини 41/100 частину житлового будинку площею 157,5 кв. м, у зв`язку з чим позивачем отримано у спадок фактично значно меншу частку, ніж та на яку мав право спадкодавець. Враховуючи проведення спадкодавцем добудови, частки у спірному домоволодінні повинні були становити 71/100 ОСОБА_1 та 29/100 ОСОБА_2
ОСОБА_1 просила:
визнати за ОСОБА_1 право власності на 71/100, а за ОСОБА_2 право власності на 29/100 житлового будинку (домоволодіння), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 157,5 кв. м;
скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом в межах спадкової справи № 18/2016 від 08 грудня 2016 року, видане приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Овчинніковою І. В., зареєстроване в реєстрі за № 560, згідно якого встановлено, що предметом спадщини є 41/100 частина житлового будинку площею 157,5 кв. м.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 травня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 1 816 грн судового збору в дохід держави.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
згідно інформаційної довідки № 1151-вих від 10 вересня 2021 року добудову до спірного будинку проведено в 1992 році, тобто до набрання чинності ЦК України 2004 року. Відповідно до статті 119 ЦК УРСР (у редакції чинній станом на 1992 рік) коли учасник спільної часткової власності на жилий будинок збільшить в ньому за свій рахунок корисну площу будинку шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної за згодою решти учасників і в установленому порядку, частки учасників у спільній власності на будинок і порядок користування приміщеннями в ньому підлягають відповідній зміні. Разом з цим, суду не надано доказів на підтвердження того, що добудова проводилася за згоди іншого співвласника ОСОБА_2 , а отже немає підстав вважати, що частки учасників у спільній власності на будинок і порядок користування приміщеннями в ньому підлягають відповідній зміні. Тому суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині визнання за ОСОБА_1 право власності на 71/100, а за ОСОБА_2 право власності на 29/100 спірного житлового будинку загальною площею 157,5 кв. м;
після прийняття Верховною Радою Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» ці об`єкти приймають в експлуатацію як самовільно побудовані. Порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведені в ДБН А3.1-94 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» та в листі Державного Комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126 в якому, зокрема роз`яснюється: оформлення свідоцтва на право власності на об`єкти, які були закінчені будівництвом після 05 серпня 1992 року і на цей час неприйняті в експлуатацію, проводиться тільки за наявності актів прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями - державними приймальними або державними технічними; по об`єктах, що збудовані до 05 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови КМУ від 05 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається БТІ. Відповідно до пункту 6 постанови пленуму ВССУ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці. Права спадкоємців щодо самочинно збудованого майна визначаються судом відповідно до положень статті 1218 ЦК України. Спадкоємець не позбавлений права звернутись із позовними вимогами про визнання права власності на об`єкти самочинного будівництва в порядку спадкування;
відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Матеріали справи містять довідку КП «Мукачівське міське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» № 3966-вих від 27 листопада 2016 року, з якої садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 станом на 26 серпня 1978 року зареєстрований в КП «Мукачівське МБТІ та ЕО» на праві приватної спільної часткової власності в реєстровій книзі - 23, під реєстровим № 5112, реєстраційний номер в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно - 20208243. Частки ОСОБА_2 - 59/100, ОСОБА_6 - 41/100. У домоволодінні самочинно побудовані, переобладнані приміщення відсутні. Оформляється спадщина на 41/100 житлового будинку літ. А-А загальною площею 157,50 кв. м, в тому числі підвал - 45,20 кв. м, житловою площею - 63,60 кв. м. Всі будівлі в домоволодінні побудовані до 1992 року. Тобто, матеріали справи містять довідки з різними даними щодо року побудови спірного житлового будинку, при цьому, позивач не вказує про недостовірні відомості в якійсь з довідок КП «Мукачівське МБТІ та ЕО», а отже вказане і не є предметом дослідження в даній справі. Довідка КП «Мукачівське МБТІ та ЕО» № 3966-вих від 27 листопада 2016 року надавалася позивачкою приватному нотаріусу для оформлення спадщини і відповідно до якої було видано свідоцтво про право на спадщину. Тому суд не вбачає підстав для скасування свідоцтва про право на спадщину за законом в межах спадкової справи № 18/2016 від 08 грудня 2016 року, виданого приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Овчинніковою І. В.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 10 травня 2022 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
добудову до спірного будинку проведено в 1992 році, тобто до набрання чинності ЦК України 2004 року. Відповідно до статті 119 ЦК УРСР (у редакції чинній станом на 1992 рік) суду не надано доказів на підтвердження того, що добудова проводилася за згоди учасників у спільній власності на будинок і порядок користування приміщеннями в ньому підлягають відповідній зміні;
порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведені в ДБН А3.1-94 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» та в листі Державного Комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126 в якому, зокрема роз`яснюється: оформлення свідоцтва на право власності на об`єкти, які були закінчені будівництвом після 05 серпня 1992 року і на цей час неприйняті в експлуатацію, проводиться тільки за наявності актів прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями - державними приймальними або державними технічними; по об`єктах, що збудовані до 05 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови КМУ від 05 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається БТІ. Відповідно до роз`яснень пленуму ВССУ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці. Права спадкоємців щодо самочинно збудованого майна визначаються судом відповідно до положень статті 1218 ЦК і спадкоємець не позбавлений права звернутись із позовними вимогами про визнання права власності на об`єкти самочинного будівництва в порядку спадкування. Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації;
суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що підстав для задоволення заявлених позовних вимог про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом в межах спадкової справи № 18/2016 від 08 грудня 2016 року відсутні.
Аргументи учасників справи
10 травня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 травня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржені рішення.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди неправильно застосували статті 115 119 ЦК УРСР і відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права;
позов було обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 як спадкоємиця ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_2 , на підставі рішення Мукачівського міського народного суду від 06 лютого 1978 року, були співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 . Відповідним рішенням визначено ідеальні частки у праві власності. Відповідно до рішення Мукачівського міського народного суду від 06 лютого 1978 року, частка у будинку загальною площею 69,25 кв. м, ОСОБА_4 становила 41/100, а ОСОБА_2 - 59/100. Судами не взято до уваги, що ОСОБА_1 набула право власності у відповідному будинку в порядку спадкування за чоловіком - ОСОБА_4 . Після винесення рішення було прийнято також рішення суду від 19 січня 1979 року, відповідно до якого на підставі статті 115 ЦК УРСР проведено фактичний розподіл будинку на дві частини (шляхом виділення у власність і відокремлених приміщень кожному з них). Також вирішено зобов`язати ОСОБА_2 переобладнати житловий будинок на дві квартири. Однак, після фактичного переобладнання житлового будинку на дві квартири не було проведено присвоєння їм окремих адресів та не було проведено перереєстрацію таких квартир у відповідних реєстрах права власності на час виникнення відповідних правовідносин - зазначенні і реєстр перебував у компетенції БТІ;
висновок, викладений Верховним Судом від 14 квітня-2020 року у справі № 457/238/18, стосується інших обставин та не враховує специфіку спору, де відповідна добудова проведена чоловіком позивачки до належної йому частини будинку вже після виділення йому на підставі статті 115 ЦК УРСР у власність його частки, хоча і без внесення відповідних даних до реєстрів права власності;
у встановленому законом порядку чоловіком позивачки в 1992 року до будинку було проведено прибудову під «літ А» загальною площею - 42,5 кв. м. Крім того підвал - 37,6 кв. м, житловою площею - 22,9 кв. м, згідно рішення МВК № 88 від 11 травня 1988 року. Тобто відповідне збільшення загальної площі будинку відбулося за рахунок проведеної добудови чоловіка позивачки саме до частини, яка виділена йому у власність згідно рішення від 19 січня 1979 року на підставі статті 115 ЦК УРСР, що не потребувало згоди власника іншої частини домоволодіння. Проблема виникла у зв`язку із тим, що до цього часу не було проведено відповідної перереєстрації будинку на окремі квартири. Після проведення добудови ОСОБА_4 до будинку фактично його відокремлена частка збільшилась на площу добудови, яка не відносилася до спільної часткової власності сторін;
реєстрація права власності, яка проведена для відповідачки вказано підстави для такої - документи від 13 квітня 1977 року та вказано відповідну площу будинку - загальна площа 112,3 кв. м, житлова - 63,60 кв. м. Внесення даних до реєстру проведено 07 вересня 2007 року. У наданих нотаріусу документах (довідці від 27 листопада 2016 року) вказано вже загальну площу в розмірі 157,5 кв. м (як будинку, так і зробленої добудови (як літери А, так і літери А'), та зазначено, що спадщина оформляється на 41\100 з відповідного домоволодіння, виходячи із вказаної площі. Відповідно до зазначеної довідки було видано свідоцтво про спадщину за законом в межах спадкової справи № 18/2016 від 08 грудня 2016 року, зареєстроване в реєстрі за № 560, згідно якого встановлено, що предметом спадщини є 41/100 частина житлового будинку розташованого за-адресою АДРЕСА_1 , площею 157,5 кв. м без у рахування того, що фактично предметом спадщини є частка 41 /100 у будинку площею з 77,5 кв. м, та відповідна прибудова до частки ОСОБА_4 , площею 80 кв. м (42,5 + 37.6 = 80), яка ним була вже прибудована до належної йому на праві особистої власності частини будинку (фактично квартири) що перейшла у його власність згідно статті 115 ЦК УРСР відповідно до рішення суду від 19 січня 1979 року. Як наслідок, при збереженні формальної пропорційності у частках згідно відповідних реєстрів права власності, виникла ситуація, при якій до ОСОБА_1 перейшла у порядку спадкування значно менша часка, ніж та на яку мав право її чоловік, із урахуванням того, що саме ним було проведено добудову, позначену літерою А', і саме до належної йому частки у будинку згідно рішення від 11 травня 1988 року. Це свідчить про незаконність та недійсність відповідного свідоцтва про свідоцтво про право на спадщину за законом в межах спадкової справи № 18/2016 від 08 грудня 2016 року, видане приватним нотаріусом Овчинніковою І. В., зареєстроване в реєстрі за № 560, згідно якого встановлено, що предметом спадщини є 41/100 частина житлового будинку площею 157,5 кв. м;
відповідно до даних реєстру права власності за ОСОБА_2 зареєстровано на праві власності 59/100 відповідного домоволодіння (07 вересня 2007 року), однак із зазначенням загальної площі 112.3 кв. м, та житлової площі 63,6 кв. м. При цьому, судом не взято до уваги, що відповідна довідка від 10 вересня 2021 року деталізує та уточнює зміст довідки від 27 листопада 2016 року та містить чіткі формулювання щодо площі відповідного будинку станом на 1978 року (тобто його добудови) та вказує загальну площу саме прибудови А1 та підстави її проведення у 1992 році, а також вказує на забудовника - спадкодавця, за яким успадкувала його майно позивачка. Це свідчить про незаконність відповідного свідоцтва про спадщину та наявність підстав для його скасування;
дані наведені у свідоцтві про право на спадщину за законом не відповідають дійсності щодо реального викладу характеристики спадкового майна, що призвело до порушення прав позивачки.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
25 липня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2023 рокусправу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 26 червня 2023 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Фактичні обставини
Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 є власником 41/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , згідно свідоцтва про право на спадщину за законом посвідченого приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Овчінніковою І. В. 08 грудня 2016 року зареєстрованого в реєстрі за № 560, спадкова справа 18/2016.
Згідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 282682637 від 03 листопада 2021 року, житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 157,5 кв. м. належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 (розмір частки 41/100) та загальною площею 112,30 кв. м - ОСОБА_2 (розмір частки 59/100 на підставі свідоцтва про право власності виданого Мукачівською ДНК 13 квітня 1977 року по реєстру за № 5066).
Із інформаційної довідки № 1151-вих від 10 вересня 2021 року встановлено, що загальна площа спірного будинку станом на 1978 рік становила - 77,50 кв. м, крім того підвал - 7,60 кв. м. У 1992 році до будинку була проведена добудова літ. А загальною площею - 42,50 кв. м, крім того підвал - 37,60 кв. м згідно рішення МВК № 88 від 11 травня 1988 року та проектної документації. Забудовник ОСОБА_7 за реєстрацією права власності після проведення реконструкції не звертався.
Позиція Верховного Суду
Щодо позовної вимоги про визнання права власності
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).
Аналіз матеріалів справи свідчить, що позивачка надала:
рішення народного суду від 11 березня 1986 року у справі № 2-152/86 (а. с. 8) про встановлення належності прізвища, імені та по-батькові;
рішення Мукачівського районного народного суду від 19 січня 1979 року (а. с. 12) про встановлення порядку користування спірним будинком;
витяг з рішення виконавчого комітету Мукачівської міської ради народних депутатів Закарпатської області від 11 травня 1988 року № 88 про надання дозволу ОСОБА_7 на проведення прибудови до частини спірного будинку (а. с. 77).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).
У мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункти 1-3 частини четвертої статті 265 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
при зверненні із позовом ОСОБА_1 зазначала, що вона разом із ОСОБА_2 є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі рішення Мукачівського міського народного суду від 06 лютого 1978 року, відповідно до якого частка у вказаному будинку загальною площею 69,25 кв. м, ОСОБА_5 становила 41/100, а ОСОБА_2 - 59/100. Позивач вказувала, що у 1992 році чоловіком позивача ОСОБА_4 до вказаного будинку проведено прибудову «літ. А» загальною площею 42,5 кв. м та підвал - 37,6 кв. м. Після проведення добудови площа будинку істотно змінилася за рахунок дій ОСОБА_4 , до чого відповідач не мала жодного відношення. Однак, при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріусом вказано предметом спадщини 41/100 частину житлового будинку площею 157,5 кв. м, у зв`язку з чим позивачем отримано у спадок фактично значно меншу частку, ніж та на яку мав право спадкодавець. Враховуючи проведення спадкодавцем добудови, частки у спірному домоволодінні повинні були становити 71/100 ОСОБА_1 та 29/100 ОСОБА_2 . У зв`язку із цим ОСОБА_1 просила визнати за ОСОБА_1 право власності на 71/100, а за ОСОБА_2 право власності на 29/100 житлового будинку (домоволодіння), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 157,5 кв. м;
при відмові у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності суди послалися на те, що суду не надано доказів на підтвердження того, що добудова проводилася за згоди іншого співвласника ОСОБА_2 , а отже немає підстав вважати, що частки учасників у спільній власності на будинок і порядок користування приміщеннями в ньому підлягають відповідній зміні;
суди не надали оцінки доводам позивачки про те, що рішенням Мукачівського районного народного суду від 19 січня 1979 року (а. с. 12) було встановлено порядку користування спірним будинком між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , і відповідне збільшення загальної площі будинку відбулося за рахунок проведеної добудови чоловіка позивачки ОСОБА_4 саме до частини, яка виділена йому у власність згідно рішення суду від 19 січня 1979 року, що не потребувало згоди власника іншої частини домоволодіння;
суди не надали оцінки доказам, наданим позивачем, а саме: рішенню народного суду від 11 березня 1986 року у справі № 2-152/86 (а. с. 8) про встановлення належності прізвища, імені та по-батькові; рішенню Мукачівського районного народного суду від 19 січня 1979 року (а. с. 12) про встановлення порядку користування спірним будинком; витягу з рішення виконавчого комітету Мукачівської міської ради народних депутатів Закарпатської області від 11 травня 1988 року № 88 про надання дозволу ОСОБА_7 на проведення прибудови до частини спірного будинку (а. с. 77).
За таких обставин суди зробили передчасний висновок про відмову у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності.
Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Тому оскаржені рішення у частині позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності належить скасувати та передати справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо позовної вимоги про скасування свідоцтва про право на спадщину
Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (частина перша статті 1301 ЦК України).
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
У цивільному законодавстві не передбачено можливості скасування свідоцтва про право на спадщину за позовом заінтересованої особи в судовому порядку. В ЦК України закріплено тільки можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину (див.: постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року у справі № 243/2499/20 (провадження № 61-17507св21).
У справі, що переглядається, суди не врахували, що у цивільному законодавстві не передбачено можливості скасування свідоцтва про право на спадщину за позовом заінтересованої особи в судовому порядку. У ЦК України закріплено тільки можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.
За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовної вимоги про скасування свідоцтва про право на спадщину, проте помилилися щодо мотивів такої відмови. Тому оскаржені рішення у цій частині належить змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення ухвалена без дотримання норм процесуального права. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; оскаржені рішення у частині позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності скасувати та передати справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції; оскаржені рішення у частині позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування свідоцтва про право на спадщину змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.
Керуючись статтями 400 409 410 411 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 травня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року у частині позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності скасувати та передати справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 травня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року у частині позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування свідоцтва про право на спадщину змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 травня 2022 року та постанова Закарпатського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року у скасованих частинах втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук