Постанова

Іменем України

05 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 305/1030/18

провадження № 61-19607св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Рахівська міська рада Рахівського району Закарпатської області, ОСОБА_2 , особа, яка не брала участі у справі та звернулася до суду із апеляційною скаргою - ОСОБА_3 ,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Кожух О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»

(далі - Закон України № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Рахівської міської ради Рахівського району Закарпатської області, ОСОБА_2 про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання недійсним свідоцтва про право власності.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають у двоквартирному будинку, який розташований на земельній ділянці на АДРЕСА_1 .

Через щільну забудову та гористу місцевість у двох сімей наявний єдиний прохід до своїх помешкань.

Рішенням Рахівської міської ради Рахівського району Закарпатської області від 29 січня 2015 року № 791 надано ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за умови укладення земельного сервітуту для проходу до будинковолодіння ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

При виготовленні даного проекту у збірному кадастровому плані з описом меж було вказано пішохідну доріжку та запроектований сервітут.

Рішенням Рахівської міської ради Рахівського району Закарпатської області від 24 вересня 2015 року № 878 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано її ОСОБА_2 у приватну власність без дотримання указаної умови щодо сервітуту.

На підставі цього рішення відповідач отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 16 жовтня 2015 року та не допускає позивача користуватися постійним проходом до будинку, при цьому вона запропонувала позивачу влаштувати інший вхід - з боку опорної двометрової бетонної стіни, яка тримає схил ділянки позаду спільного будинку.

Позивач зазначав, що внаслідок приватизації ОСОБА_2 земельної ділянки він залишився без доступу до центральної вулиці та втратив прохід до житла.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним і скасувати рішення Рахівської міської ради Рахівського району Закарпатської області від 24 вересня 2015 року № 878 в частині затвердження ОСОБА_2 проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки площею 0,10 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності, видане 16 жовтня 2015 року, яке посвідчує право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,10 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської областівід 25 жовтня 2018 року (у складі судді Марусяк М. О.) у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували прийняття Рахівською міською радою Рахівського району Закарпатської області оскаржуваного рішення з перевищенням повноважень.

Крім того, позивачем не доведено факт порушення його прав, які підлягають захисту в судовому порядку у обраний ним спосіб, оскільки він не є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , та земельної ділянки, на якій розташований будинок, а докази, що він дійсно зареєстрований та проживає у вказаному будинку відсутні.

У зв`язку з тим, що земельний сервітут може бути встановлений лише на вже сформовану земельну ділянку і з підстав, передбачених частиною першою статті 100 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Рахівська міська рада Рахівського району Закарпатської області, у рішенні від 24 вересня 2015 року № 878, не зазначила про встановлення земельного сервітуту для проходу до будинковолодіння ОСОБА_1 .

При цьому, судом зазначено, що на розгляді у Рахівському районному суді Закарпатської області перебуває цивільна справа № 305/1144/17 за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про встановлення права користування чужою земельною ділянкою (земельного сервітуту).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (особа, яка не брала участі в справі) оскаржили його в апеляційному порядку.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року рішення Рахівського районного суду Закарпатської областівід 25 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов

ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Рахівської міської ради Рахівського району Закарпатської області від 24 вересня 2015 року № 878 в частині затвердження проекту землеустрою та передачі ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0,10 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним свідоцтво про право власності від 16 жовтня

2015 року, яке посвідчує право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,10 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем доведено право на звернення до суду із вказаним позовом, оскільки ним надано докази, які підтверджують володіння майновими правами, зокрема правом користування указаним житловим приміщенням і відповідною присадибною ділянкою.

Оскільки предметом доказування у спірних правовідносинах є невідповідність дій органу місцевого самоврядування правомірним очікуванням позивача, тому рішення, прийняте органом місцевого самоврядування без вирішення земельного спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суперечить принципу верховенства права, оскільки не задовільняє правомірних очікувань ОСОБА_1 стосовно права користування земельною ділянкою (сервітут).

Крім того, внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування оспорюваного рішення порушено майнові права та інтереси на лише самого позивача, а й права ОСОБА_3 як власника житлового будинку та користувача присадибної ділянки на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки ОСОБА_1 не є власником житлового будинку, у зв`язку з чим у нього відсутні майнові права, які підлягають захисту, тому внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування оскаржуваного рішенням його права не порушено. Натомість власник будинку ОСОБА_3 з позовною заявою про захист порушеного права не зверталась.

Разом з тим, правомірне очікування виникає в тому випадку, коли на підставі закону або внаслідок усталеної практики в особи сформувалось розумне сподівання, що стосовно до неї орган публічної влади буде діяти саме так, а не інакше.

Оскільки предметом спору, а отже й доказуванням у цій справі, є незаконність рішення органу місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою, оформлення права власності на земельну ділянку і правовстановлюючого документа на неї, а інтерес позивача у користуванні земельною ділянкою відповідача може бути задоволений лише шляхом встановлення сервітуту, то скасування рішення про видачу правовстановлюючого документа не є належним та ефективним способом захисту цього інтересу, який здатний його поновити, реалізувати та захистити.

Доводи інших учасників справи

У січні 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для її скасування відсутні.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 20 листопада 2008 року власником житлового будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 , яка не є стороною у справі.

Земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок, не приватизована, перебуває у користуванні ОСОБА_3 на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на правах особистої власності від 04 лютого 1975 року.

ОСОБА_1 зареєстрований у вказаному житловому будинку та проживає в ньому разом зі своєю сім`єю та матір`ю ОСОБА_3 і має на утриманні дитину з інвалідністю.

ОСОБА_2 є власником (в цілій частині) житлового будинку АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 21 березня 2005 року та свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 травня 2005 року.

Згідно з витягом із протоколу № 104 засідання постійної комісії з питань регулювання земельних відносин та містобудування від 11 грудня 2014 року за наслідками розгляду звернення ОСОБА_2 щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, на АДРЕСА_1 , та з урахуванням ситуації, яка склалася із сусіднім землекористувачем ОСОБА_1 , комісією запропоновано деталізувати проектний сервітут, а саме: вказати довжину, ширину сервітутної дороги; в описі меж повинно бути вказано точки сервітуту та чітке визначення «проектний сервітут проходу до землекористування ОСОБА_1 »; також до заяви вже подати погодження із сусіднім землекористувачем

ОСОБА_1 .

Збірним кадастровим планом земельної ділянки ОСОБА_2 за 2014 року було передбачено проектний сервітут, аналогічно передбачений проектний сервітут кадастровим планом земельної ділянки за 2015 рік, який погоджений в Управлінні Держземагентства у Рахівському районі Закарпатської області.

Рішенням Рахівської міської ради Рахівського району Закарпатської області від 29 січня 2015 року № 791 надано ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га у власність, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, на АДРЕСА_1 , за умови укладення земельного сервітуту для проходу до будинковолодіння ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 .

Рішенням Рахівської міської ради Рахівського району Закарпатської області від 24 вересня 2015 року № 878 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га у власність ОСОБА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, на АДРЕСА_1 .

16 жовтня 2015 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, відповідно до якого останній належить на праві приватної власності (в цілій частині) земельна ділянка площею 0,10 га, на АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

У серпні 2017 року ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , треті особи: Рахівська міська рада Рахівського району Закарпатської області, Головне управління Держгеокадастру в Закарпатській області в особі відділу в Рахівському районі Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області, про встановлення права користування чужою земельною ділянкою (земельного сервітуту) (справа № 305/1144/17).

Ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області від 30 жовтня 2017 року призначено у справі судову земельну-генетичну експертизу. Провадження у справі зупинено.

Ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області від 09 лютого 2018 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області від 11 травня 2018 року призначено у справі додаткову, в тому числі й повторну будівельно-технічну та землевпорядну експертизу. Провадження у справі зупинено.

Ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області від 19 вересня 2019 року поновлено провадження у справі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України № 460-IX) визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно зі статтею 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, в тому числі, кадастровий план земельної ділянки.

Пунктом «й» частини першої статті 12 ЗК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, вирішення земельних спорів.

Судами установлено, що згідно з витягом з протоколу засідання постійної комісії з питань регулювання земельних відносин та містобудування від 11 грудня 2014 року № 104 за результатами розгляду звернення ОСОБА_2 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 та з урахуванням ситуації, яка склалася із сусіднім землекористувачем ОСОБА_1 , постійною комісією з питань регулювання земельних відносин та містобудування Рахівської міської ради Закарпатської області запропоновано деталізувати проектний сервітут, а саме: вказати довжину, ширину сервітутної дороги; в описі меж повинно бути вказано точки сервітуту та чітке визначення «проектний сервітут проходу до землекористування ОСОБА_1 ». До заяви вже подати погодження із сусіднім землекористувачем ОСОБА_1 .

Збірним кадастровим планом земельної ділянки ОСОБА_2 за 2014 рік передбачено проектний сервітут, також проектний сервітут передбачений і кадастровим планом земельної ділянки за 2015 рік, який погоджено Управлінням Держземагенства у Рахівському районі Закарпатської області (а. с. 9, 42).

Рішенням Рахівської міської ради Закарпатської області від 29 січня 2015 року № 791 надано дозвіл на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам, в тому числі і ОСОБА_2 , за умови укладання земельного сервітуту для проходу до будинковолодіння громадянки ОСОБА_1 (а. с. 7).

ОСОБА_1 погодив межі земельної ділянки ОСОБА_2 , сподіваючись на те, що буде встановлено земельний сервітут щодо права проходу та проїзду до будинковолодіння, в якому мешкає він, члени його сім`ї та мати.

Проте, у проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 зазначено, що сервітути на земельну ділянку не встановлювались; відведення земельної ділянки не вплине на використання суміжних земельних ділянок (а. с. 25 на звороті).

РішеннямРахівської міської ради Закарпатської області від 24 вересня 2015 року № 878 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 без урахування наявності підстав для встановлення сервітуту.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтями 15 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд включає в себе принцип доступу до суду, ефективність якого обумовлюється тим, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду за вирішенням певного питання, і що держава не повинна чинити правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Згідно з концепцією правомірного очікування (англ. - legitimate expectation) дії або рішення органу публічної влади вважаються такими, що суперечать принципу верховенства права, не тільки у тих випадках, коли такими діями порушуються суб`єктивні права і процесуальні гарантії, прямо передбачені чинним законодавством, але й у тих випадках, коли такі дії не задовольняють правомірних очікувань осіб, стосовно яких вони вчиняються (ухвалюються).

Правомірне очікування виникає у тому випадку, коли внаслідок заяв чи обіцянок від імені органу публічної влади, або внаслідок усталеної практики в особи сформувалося розумне сподівання, що стосовно до неї орган публічної влади буде діяти саме так, а не інакше.

У практиці Європейського суду з прав людини матеріальні правомірні очікування визнаються «майном» за умови, що такі очікування: стосуються певних благ, котрі мають економічну цінність, є цивільними за галузевою належністю і достатньо визначені для того, аби бути забезпеченими можливістю судового захисту. Відповідно до усталеної практики Європейського суду «майном» може бути «наявне майно», або активи, включно з вимогами, стосовно яких заявник здатен довести, що він мав принаймні «правомірне очікування» дієвої реалізації його майнового права (рішення у справі «Мальхоус проти Чеської Республіки», заява № 33071/96, від 12 липня 2001 року та рішення у справі «Драгон проти Франції», заява № 1513/03, від 06 жовтня 2005 року).

Унаслідок певного юридичного факту, який уже відбувся (це може бути договір, делікт чи видача ліцензії), особа набуває майнове право. Однак невдовзі по тому, до того як особа це право встигне зреалізувати, держава ухвалює акт (нормативний або індивідуальної дії), котрим таке право скасовується із наданням цьому актові ретроспективної дії щодо фактів, які відбулися до його прийняття. При цьому підстави, з яких особа позбавляється раніше набутого права, не пов`язані з її поведінкою.

У подібних ситуаціях Європейський суд з прав людини зазначає, що право заявника не може вважатися «наявним» відповідно до національного законодавства. Через те Суд визнає порушеним не право, а правомірне очікування заявника.

У рішенні у справі «Драгон проти Франції», заява № 1513/03, від 06 жовтня 2005 року Європейський суд з прав людини зазначив про те, що для того, аби вимога могла вважатися «активом», що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, позивач повинен довести, що вона має достатні підстави в національному праві, приміром, що існує усталена судова практика національних судів на її підтвердження. Якщо це вдається зробити - до гри вступає концепція «правомірних очікувань».

Оскільки ОСОБА_1 зареєстрований у будинку АДРЕСА_1 , проживає в ньому разом зі своєю сім`єю та матір`ю ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність у нього права на звернення до суду за захистом порушених майнових прав, якими він безумовно володіє, а саме права користування будинком та земельною ділянкою, на якій розташований будинок, в тому числі й права на чуже майно (сервітут).

Установивши, що при вирішенні питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 органом місцевого самоврядування не враховано обставини, які підтверджують необхідність встановлення сервітуту на прохід до землекористування ОСОБА_1 , апеляційний суд правильно вважав, що в ОСОБА_1 були законні та обґрунтовані очікування від Рахівської міської ради Рахівського району Закарпатської області як органу місцевого самоврядування у питанні вирішення земельного спору між ним та ОСОБА_2 , захисту його речового права на чуже майно, а саме права користування (сервітут), яке реально існувало.

Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом принципу рівності учасників справи перед судом, а також принципу диспозитивності не заслуговують на увагу, оскільки позивачем доведено як наявність у нього права на звернення до суду із указаним позовом так і порушення його майнових прав внаслідок прийняття Рахівською міською радою Рахівського району Закарпатської області оскаржуваного рішення.

Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що очікування позивача на встановлення сервітуту на підставі рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки не є правомірним, оскільки предметом доказування у спірних правовідносинах є саме невідповідність дій органу місцевого самоврядування правомірним очікуванням позивача.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Постанова суду апеляційної інстанцій є достатньо мотивованою та такою, що відповідає нормам закону.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судового рішенні не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська А. І. Грушицький І. В. Литвиненко