№ 305/1468/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

18 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 305/1468/16-ц

провадження № 61-9087св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Антонів ОСОБА_8 Михайлівна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2018 року у складі судді Бліщ О. Б., та постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Джуги С.Д., Куштана Б. П., Собослоя Г. Г.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на майнові права на об`єкт незавершеного будівництва міні-готельного комплексу.

Позов мотивований тим, що відповідачі, з якими позивач перебувала у дружніх відносинах, за відсутністю власних коштів на будівництво, неодноразово пропонували їй, на належній їм земельній ділянці 0,07 га, яка розташована на полонині «Драгобрат», за межами населеного пункту смт. Ясіня, Рахівського району Закарпатської області, вкласти власні кошти у будівництво міні-готельного комплексу, а після завершення будівництва та передачі його позивачу, яка є замовником будівництва, отримати від останньої винагороду за послуги по організації будівництва та грошову компенсацію за вартість земельної ділянки під міні-готельним комплексом у сумі 200 000,00 дол. США. Позивач погодилася та прийняла пропозицію відповідачів та зобов`язалися діяти спільно, без створення юридичної особи задля досягнення мети в межах договору про спільну діяльність без об`єднання вкладів учасників, мета та предмет якого полягали в тому, що відповідачі передають позивачу під будівництво міні-готельного комплексу земельну ділянку площею 0,07 га, кадастровий номер: 2123656200:08:001:0101, за адресою: Закарпатська область, Рахівський район, смт. Ясіня, полонина «Драгобрат», а позивач (замовник будівництва) шляхом передачі відповідачам грошових коштів здійснює фінансування будівництва міні-готельного комплексу на земельній ділянці кадастровий номер: 2123656200:08:001:0101 і після повного фінансування набуває у власність міні-готельний комплекс та земельну ділянку під ним і здійснює готельний бізнес, у свою чергу відповідачі зобов`язалися надавати позивачеві послуги по сприянню будівництва міні-готельного комплексу, а позивач зобов`язалася оплатити відповідачам вказані послуги та вартість земельної ділянки під міні-готельним комплексом, кадастровий номер: 2123656200:08:001:0101 на загальну суму 200 000,00 доларів США.

Позивач вказувала, що вона та відповідачі домовилися, що передача права власності від відповідачів позивачеві на земельну ділянку під міні-готельним комплексом буде реалізована у два етапи. Щодо передачі грошових коштів, то сторони домовилися, що така передача буде оформлятися нотаріально, але, довідавшись, що нотаріальна послуга потребує додаткових грошових витрат, відповідачі переконливо запевнили позивача про те, що їм довіряти можна і про всі отримані грошові кошти вони будуть перед нею письмово звітувати. На виконання умов договору по реалізації першого етапу передачі права власності 19 грудня 2012 року між ОСОБА_3 та позивачем, від імені якої діяв ОСОБА_4 було укладено письмовий Договір про намір купівлі - продажі земельної ділянки, нотаріально посвідчений державним нотаріусом м. Рахів Пріц О. І. і зареєстрований в реєстрі за № 1-1392. Вперше позивач зрозуміла, що відповідачі почали ухилятися від виконання договірних зобов`язань, коли не відбулося укладення основного договору згідно договору про намір купівлі - продажі земельної ділянки. В період з 2015 року по 2016 рік між позивачем та відповідачами відбулися дві зустрічі з приводу добудови і введення міні-готельного комплексу в експлуатацію та державної реєстрації права власності на міні-готельний комплекс за позивачем. Однак, під час другої зустрічі в 2016 році відповідачі категорично відмовилися надати позивачу будь-які документи для введення міні-готельного комплексу в експлуатацію та державної реєстрації права власності на міні-готельний комплекс. Неодноразові спроби позивача врегулювати правовідносини, які склалися між сторонами, мирним шляхом, позитивних результатів не дали, що змусило її звернутися з захистом своїх прав до суду. Крім того, відповідачі, після відкриття провадження у справі та вжиття заходів забезпечення позову, ввели в експлуатацію міні-готельний комплекс, здійснивши державну реєстрацію права власності стосовно предмета позову та продовжують ухиляються від виконання умов договору про спільну діяльність.

Позивач вказувала, що у момент передачі позивачу копії зошиту відповідачі повідомили про витрачання всіх коштів на будівництво готелю та залишку їх не існує. Різниця між переданими відповідачам та ними використаними для будівництва міні-готельного комплексу коштами з урахуванням курсу гривні до долара станом на 10 листопада 2016 (2556,2021 за 100 дол. США) становить: 899 233,6 грн. (ціна позову еквівалент 1 600 000 дол. США) - 5 112 404,2 грн. (вартість послуг відповідачів з організації будівництва та земельної ділянки еквівалент 200 000 дол. США) - 22616622,00 грн. (вартість будівництва і будівельних робіт еквівалент 884 774 дол. США) = 13 170 207,4 грн. (еквівалент 515 226 дол. США). Тому відповідачі зобов`язані повернути вказану суму позивача та просила стягнути ці грошові кошти.

ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просила:

встановити факт ухилення відповідачами від укладення у письмовій формі та нотаріального посвідчення договору про спільну діяльність (купівлі-продажу земельної ділянки та надання послуг) та факт виконання нею умов даного договору;

встановити факт укладення та визнати дійсним договір про спільну діяльність (купівлі-продажу земельної ділянки та надання послуг);

припинити за відповідачами право спільної сумісної власності на міні-готельний комплекс, об`єкт нерухомості, загальною площею 2337,5 кв. м.;

скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Антонів Олесі Михайлівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 31358118 від 13 вересня 2016 року та запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно - міні-готельний комплекс, загальною площею 2337,5 кв. м, реєстраційний номер - 1024832921236;

визнати за ОСОБА_1 право власності на міні-готельний комплекс;

припинити за відповідачем право власності на земельну ділянку під міні готельним комплексом та визнати з нею право власності на дану земельну ділянку;

стягнути на користь ОСОБА_1 з відповідачів суму 13 170 207,40 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2018 року збільшені позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на міні-готельний комплекс, об`єкт нерухомості, загальною площею 2 337,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,07 га, кадастровий номер: 2123656200:08:001:0101, за адресою: Закарпатська область, Рахівський район, смт. Ясіня, полонина «Драгобрат».

Припинено за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 0,07 га, кадастровий номер: 2123656200:08:001:0101, за адресою: Закарпатська область, Рахівський район, смт. Ясіня, полонина «Драгобрат».

Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,07 га, кадастровий номер: 2123656200:08:001:0101, за адресою: Закарпатська область, Рахівський район, смт Ясіня, полонина «Драгобрат».

У задоволенні позовних вимог щодо припинення за ОСОБА_3 право власності на міні-готельний комплекс, об`єкт нерухомості, загальною площею 2 337,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,07 га, кадастровий номер: 2123656200:08:001:0101, за адресою: Закарпатська область, Рахівський район, смт. Ясіня, полонина «Драгобрат» відмовлено.

У задоволенні позовних вимог щодо скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Антонів О. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяження (з відкриттям розділу), індексний номер 31358118 від 13 вересня 2016 року та запису про реєстрацію права власності на нерухоме майно - міні-готельний комплекс, загальною площею 2 337,5 кв. м, реєстраційний номер - 1024832921236, розташований на земельній ділянці площею 0,07 га, кадастровий номер: 2123656200:08:001:0101 за адресою: Закарпатська область, Рахівський район, смт. Ясіня, полонина Драгобрат за ОСОБА_3 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму 13 170 207 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами існують змішані договірні правовідносини - спільна діяльність з елементами купівлі-продажу земельної ділянки (обов`язок відповідачів передати земельну ділянку під будівництво міні-готельного комплексу та право отримати за неї кошти кореспондується з правом позивача отримати її у власність та обов`язком оплатити кошти за земельну ділянку) та надання послуг (обов`язок відповідачів надати послуги та право отримати за них кошти кореспондується з правом позивача отримати такі послуги та обов`язком їх оплатити).

Суд першої інстанції зазначив, що сторонами у рамках домовленості про спільну діяльність погодили, що відповідачі передають позивачці, яка є замовником будівництва, під будівництво міні-готельного комплексу земельну ділянку площею 0,07 га, кадастровий номер: 2123656200:08:001:0101, за адресою: Закарпатська область, Рахівський район, смт. Ясіня, полонина «Драгобрат», а позивачка ОСОБА_1 (замовник будівництва), шляхом передачі відповідачам грошових коштів здійснює фінансування будівництва міні-готельного комплексу на земельній ділянці кадастровий номер: 2123656200:08:001:0101 і після повного фінансування набуває у власність міні-готельний комплекс та земельну ділянку під ним і здійснює готельний бізнес, у свою чергу відповідачі зобов`язалися надавати позивачці послуги по сприянню будівництва міні-готельного комплексу, а позивачка зобов`язалася оплатити відповідачам вказані послуги та земельну ділянку під міні-готельним комплексом, кадастровий номер: 2123656200:08:001:0101 на загальну суму 200 000 дол. США. Сторони домовились, що передача права власності від відповідачів позивачці на земельну ділянку під міні-готельним комплексом будуть реалізовані у два етапи. Після будівництва половини міні-готельного комплексу ОСОБА_1 набуває у власність Ѕ частину земельної ділянки шляхом підписання договору купівлі-продажу із ОСОБА_3 (за нотаріальним дозволом ОСОБА_2 ) на загальну суму по курсу НБУ, що становить еквівалент 10 000 дол. США. Після завершення будівництва набуває у власність другу Ѕ частину земельної ділянки шляхом підписання договору купівлі-продажу із ОСОБА_3 (за нотаріальним дозволом ОСОБА_2 ) на загальну суму по курсу НБУ, що становить еквівалент 10 000 дол. США. Водночас позивачка зобов`язана сплатити відповідачам вартість послуг як винагороду за сприяння та організацію будівництва міні-готельного комплексу на загальну суму по курсу НБУ, що становить еквівалент 180 000 дол. США, отримавши від відповідачів всю проектно-технічну та дозвільну документацію, необхідну для введення міні-готельного комплексу в експлуатацію. Вказані умови є предметом та метою договору і відповідно є істотною умовою для договору, який відбувся між сторонами. Також, сторони домовилися, що позивачка передає грошові кошти на будівництво міні-готельного комплексу відповідачам самостійно, або через членів родин сторін. ОСОБА_1 зобов`язана завчасно передавати грошові кошти на будівництво ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для забезпечення безперервного процесу будівельних робіт.

Суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_2 письмово звітує перед ОСОБА_1 щодо ведення обліку понесених витрат на будівництво, а після завершення будівництва зобов`язана надати позивачці повний звіт про використані грошові кошти відповідно до калькуляції робіт. У випадку встановлення різниці між переданими позивачкою та використаними відповідачами для будівництва міні-готельного комплексу грошовими коштами які не були використані в ході будівництва, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зобов`язані повернути встановлену різницю ОСОБА_1 ОСОБА_3 замовляє необхідну дозвільну, проектно-технічну документацію для будівництва міні-готельного комплексу. Проектно-технічну документацію зобов`язані погоджувати з позивачкою, яка має право вносити зміни. Відповідачі виконують всі необхідні дії по сприянню та організації будівництва міні-готельного комплексу, зокрема закуповують будівельні матеріали для будівництва, оплачують залучену для будівництва спецтехніку, заробітну плату робітникам та всі супутні витрати, що стосуються будівництва.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до положень статті 218 ЦК України встановлено, що не додержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним. Глава 77 ЦК України «Спільна діяльність» не містить положення про недійсність правочину про спільну діяльність у разі недотримання простої письмової форми. З огляду на те, що між сторонами існували дружні відносини, то даному спірному випадку, який виник між сторонами, має місце дефект (недотримання) форми правочину у частині спільної діяльності та купівлі-продажу.

Суд першої інстанції вказав, що за наслідками дослідження та співставлення журналу звітності ведення розрахунків по будівництву міні-готельного комплексу « Дріада » (амбарна книга) - рукописних записів відповідачки ОСОБА_2 та власноручних записів позивачки про суми, передані відповідачам, в їх сукупності, судом встановлено, що за період з 2006 року по 2014 рік позивачка передала відповідачам та членам їх сім`ї грошові кошти на загальну суму 1 600 000 дол. США. Всі імена, вказані у зошиті, відповідають іменам учасників даного спору та їх членів сім`ї, а саме особами означеними іменами ОСОБА_5 є позивачка, ОСОБА_6 - чоловік позивачки ОСОБА_7 , що водночас вбачається з свідоцтва про шлюб; ОСОБА_8 - відповідачка - ОСОБА_2 а ОСОБА_9 - син відповідачів. Відповідачі не подали жодного доказу у підтвердження своїх доводів, а тому їх доводи, що ксерокопії власноручних записів ОСОБА_2 (зошит) не містять інформацію яка би давала можливість ідентифікувати осіб, означених іменами ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 судом не беруться до уваги. Згідно частини другої статті 220 ЦК України однією з необхідних обставин, які обумовлюють можливість визнання договору дійсним є доведеність факту повного або часткового виконання договору. Позивач на виконання умов договору здійснила передачу відповідачам коштів у сумі 1 600 000 доларів США (в тому числі 200 000 дол. США винагорода за організацію будівництва та грошова компенсація за земельну ділянку кадастровий номер: 2123656200:08:001:0101 під міні-готельним комплексом), що по офіційному курсу НБУ (2530,5530 грн. за 100 дол. США) станом на день подання позовної заяви (25 серпня 2016 року) становить 40 488 848 грн. За кошти позивача були закуплені всі будівельні матеріали для будівництва міні-готельного комплексу, оплачені всі супутні витрати, що стосувалися будівництва, тому вартість спірного об`єкту відповідає грошовому вкладу позивача у будівництво за умовами договору. Пояснення відповідачів, наведені у запереченнях, дають суду підставу зробити висновок, що відповідачі погоджуються з ціною позову, тобто вартість міні-готельного комплексу, яка зазначена позивачем у позові тотожні. З огляду на наведене та наявність побудованого спірного об`єкту - міні-готельного комплексу суд встановлює факт виконання позивачем умов договору та прийняття відповідачами виконаного.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до договору про намір купівлі - продажі земельної ділянки строк укладення основного договору було встановлено сторонами до 19 січня 2013 року. Як пояснила позивачка та її представники, а також свідки, що основний договір укладений не був з вини відповідачів. Зокрема встановлено, що коли син позивача - ОСОБА_4 , якому остання, на підставі довіреності, доручила укласти основний договір купівлі-продажу земельної ділянки, приїхав 18 січня 2013 року до відповідачів додому за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 повідомив, що приватний нотаріус, у якого мало відбуватися укладення основного договору купівлі-продажу, захворів і вони не поїдуть у м. Рахів. На пропозицію ОСОБА_4 поїхати до іншого приватного нотаріуса, ОСОБА_3 відмовився. Позивач доводить, що такі дії відповідачів вона розцінила як початок ухилення від виконання договору про спільну діяльність. Крім того, доводить, що після цього відповідачі почали вести себе незрозуміло, на дзвінки не відповідали, мирним шляхом спірне питання відмовилися вирішити. Відповідачі будь яких доказів у спростування доводів позивача суду не надали.

Суд першої інстанції вказав, що після відкриття провадження у справі - 29 серпня 2016 року відповідачі продовжили вести себе недобросовісно, вчиняти неправомірні дії, а саме: 06 вересня 2016 року ввели в експлуатацію спірний об`єкт, шляхом подачі до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Закарпатській області та реєстрації в єдиному реєстрі за заявою та на ім`я ОСОБА_3 - декларації про готовність до експлуатації спірного об`єкта; 13 вересня 2016 року, знаючи про наявність заходів по забезпеченню позову за ухвалою суду, звернулися до державного реєстратора - приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Антонів О. М., котрий 13 вересня 2016 року прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 31358118, на підставі якого, вніс запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно - спірного об`єкту за ОСОБА_3 . З огляду на наведені обставини, суд встановлює факт ухилення відповідачів від укладення договору про спільну діяльність з елементами купівлі-продажу у письмовій формі та його нотаріального посвідчення.

Суд першої інстанції зазначив, що сторонами договору було досягнуто згоди в усіх істотних умов цього договору; волевиявлення учасників було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; зазначений договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; і умови цього договору виконувалися сторонами, а саме відповідачами було передано позивачу під будівництво міні-готельного комплексу земельну ділянку (що також підтверджується договором про намір купівлі-продажу земельної ділянки), а позивачем здійснювалося фінансування будівництва міні-готельного комплексу, послуги по організації будівництва якого надавалася відповідачами з метою отримання винагороди та грошової компенсації в розмірі 200 000 дол. США, в результаті чого досягнуто мети та відбулося повне виконання договору про спільну діяльність - збудовано міні-готельний комплекс, а відповідачі ухилилися від письмового укладення договору та нотаріального посвідчення договору і заперечують факт його укладення, а тому такий договір відповідно до частини другої статті 220 ЦК України слід визнати дійсним. Згідно умов договору про спільну діяльність по будівництву міні-готельного комплексу позивач є замовником будівельних робіт і набуває право власності на міні-готельний комплекс, а тому з огляду на те, що позивачем виконано усі умови договору про спільну діяльність, а відповідачами не передано їй всю технічну документацію для проведення реєстрації права власності за собою, то за позивачем суд визнає право власності на міні-готельний комплекс.

Суд першої інстанції вказав, що за умовами договору про спільну діяльність, який містить елементи купівлі-продажу земельної ділянки, позивач набуває право власності на вказану земельну ділянку під міні-готельним комплексом. Частина 1 ст. 377 ЦК України встановлює, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Оскільки відповідачі ухилилися від виконання договірних зобов`язань по передачі позивачу земельної ділянки шляхом укладення відповідного договору і державна реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку за позивачем не відбулося та з огляду на те, що позивач є набувачем право власності на міні-готельний комплекс за договором і за умовами договору позивач вартість земельної ділянки під міні-готельним комплексом оплатила відповідачам, то суд припиняє за відповідачами і визнає за позивачем право власності на земельну ділянку, на якій розташований міні-готельний комплекс.

Суд першої інстанції зазначив, що згідно умов договору про спільну діяльність сторонами було домовлено, що у разі наявності у відповідачів залишку коштів, переданих позивачем на будівництво міні-готельного комплексу, то відповідачі по завершенню будівництва зобов`язані їх передати позивачу як такі, що не використані у будівництві. Згідно експертного дослідження міні-готельного комплексу, за результатами якого складено висновок №128 від 10 листопада 2016 року, вартість будівництва і будівельних робіт пов`язаних з будівництвом будівлі міні-готельного комплексу становить суму 22 616 622,00 грн, що є меншою і не відповідає сумі переданій позивачкою відповідачам коштів на його будівництво. Різниця між переданими відповідачам та ними використаними для будівництва міні-готельного комплексу коштами з урахуванням курсу гривні до долара станом на 10 листопада 2016 року (2556,2021 за 100 дол. США) становить: 899 233,6 грн (ціна позову еквівалент 1 600 000 дол. США) - 5 112 404,2 грн. (вартість послуг відповідачів з організації будівництва та земельної ділянки еквівалент 200 000 дол. США) - 22 616 622,00 грн (вартість будівництва і будівельних робіт еквівалент 884 774 дол. США) = 13 170 207,4 грн. (еквівалент 515 226 дол. США). Таким чином, підлягає до задоволення вимога позивача про стягнення з відповідачів на її користь вказаної суму коштів.

При відмові в задоволенні вимог про припинення за відповідачами право спільної сумісної власності на міні-готельний комплекс, об`єкт нерухомості, загальною площею 2337,5 кв. м та скасування рішення державного реєстратора суд вважав, що оскільки у ході розгляду справи наказом Міністерства юстиції України від 31 січня 2017 року за № 230/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» скасовано рішення державного реєстратора від 13 вересня 2016 року та запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно - міні-готельний комплекс за ОСОБА_3 , то ці вимоги не підлягають.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , до якої приєдналась ОСОБА_2 , задоволено частково, рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2018 року в частині стягнення із ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми 13 170 207,00 грн змінено та зменшено дану суму до суми 3 031 252,00 грн.

В іншій частині Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2018 року залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції правильно встановлено, що сторони у рамках домовленості про спільну діяльність погодили, що відповідачі передають позивачці, яка є замовником будівництва, під будівництво міні-готельного комплексу земельну ділянку площею 0,07 га, кадастровий номер: 2123656200:08:001:0101, за адресою: Закарпатська область, Рахівський район, смт. Ясіня, полонина «Драгобрат», а позивачка ОСОБА_1 (замовник будівництва), шляхом передачі відповідачам грошових коштів здійснює фінансування будівництва міні-готельного комплексу на земельній ділянці кадастровий номер: 2123656200:08:001:0101 і після повного фінансування набуває у власність міні-готельний комплекс та земельну ділянку під ним і здійснює готельний бізнес, у свою чергу відповідачі зобов`язалися надавати позивачці послуги по сприянню будівництва міні-готельного комплексу, а позивачка зобов`язалася оплатити відповідачам вказані послуги та земельну ділянку під міні-готельним комплексом, кадастровий номер: 2123656200:08:001:0101 на загальну суму 200 000,00 дол. США.

Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції правильно встановив факт передачі відповідачам грошових коштів в зобов`язання виконання умов договору про спільну діяльність 17 жовтня 2012 у сумі 200 000 дол. США вартість послуг по сприянню будівництва та вартість земельної ділянки під міні-готельним комплексом. У підтвердження факту виконання умов договору про спільну діяльність в частині передачі позивачкою відповідачам грошових коштів на будівництво міні-готельного комплексу та отримання звітності від ОСОБА_2 про витрачені кошти, до суду було подано копію зошита - рукописних записів (формату А4, копії зошиту в кліточку) про витрати на будівництво готельного комплексу грошових коштів, виконаних власноруч відповідачкою ОСОБА_2 , який остання вела за умовами договору про спільну діяльність і в такій спосіб звітувала перед позивачкою, а також копію розписки ОСОБА_2 від 04.05.2007 про отримання грошових коштів від ОСОБА_1 на суму 30 000 дол. США, оригінал розписки представником позивача було надано для проведення судово-почеркознавчої експертизи. Суд правильно взяв до уваги, що даний журнал звітності ведення розрахунків по будівництву міні-готельного комплексу « Дріада » (амбарна книга) стосується спірного об`єкта, в якому ОСОБА_2 відображено витрати по його будівництву, а також кошти, які передавалися їй та членам її сім`ї позивачкою; всі імена, вказані у зошиті, відповідають іменам учасників даного спору та їх членів сім`ї, а саме особами означеними іменами ОСОБА_5 є позивачка, ОСОБА_6 - чоловік позивачки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 - відповідачка - ОСОБА_2 , а ОСОБА_9 - син відповідачів. Заперечення відповідача ОСОБА_2 , що рукописні записи стосуються іншого об`єкта і до спірного об`єкту не мають жодного відношення, нічим не підтверджені і не доведені. На вимогу суду надати оригінал журналу звітності ведення розрахунків по будівництву міні-готельного комплексу « Дріада » (амбарна книга) ОСОБА_2 його не надала, вказавши, що його вкрадено, і не надавши доказів підтвердження такого. Показання допитаного в судому засіданні як свідка позивача щодо передачі відповідачам грошових коштів на будівництво готельного комплексу за період з 2006 року по 2014 рік узгоджується з письмовими доказами розрахунків надання грошових коштів відповідачам. Судом за наслідками дослідження та співставлення журналу звітності ведення розрахунків по будівництву міні-готельного комплексу « Дріада » (амбарна книга) - рукописних записів відповідачки ОСОБА_2 та власноручних записів позивачки про суми, передані відповідачам, в їх сукупності правильно встановлено, що за період з 2006 року по 2014 рік позивачка передала відповідачам грошові кошти в загальній сумі 1 600 000 дол. США.

Апеляційний суд зазначив, що доведено, що сторонами укладено договір про спільну діяльність по будівництву міні -готельного комплексу, оскільки сторонами договору було досягнуто згоди в усіх істотних умов цього договору; волевиявлення учасників було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; зазначений договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; і умови цього договору виконувалися сторонами, а саме відповідачами було передано позивачу під будівництво міні-готельного комплексу земельну ділянку, що також підтверджується укладеним договором про намір купівлі-продажу земельної ділянки, а позивачем здійснювалося фінансування будівництва міні-готельного комплексу, послуги по організації будівництва якого надавалася відповідачами з метою отримання винагороди та грошової компенсації, з врахуванням вартості земельної ділянки, в розмірі 200000 доларів США, в результаті чого досягнуто мети та відбулося повне виконання договору про спільну діяльність - збудовано міні-готельний комплекс. Доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують висновків суду, а тому не заслуговують на увагу.

При відхиленні доводів апеляційної скарги про неправильність застосування норм матеріального права, які регулюють набуття права власності на новостворене майно, оскільки збудований ОСОБА_3 в результаті підприємницької діяльності готель підлягає здачі в експлуатацію та державній реєстрації, з таких підстав. Матеріалами справи встановлено, що спірний об`єкт побудований за грошові кошти позивача, а не в результаті підприємницької діяльності відповідача ОСОБА_3 і не за його кошти, оскільки такі твердження відповідача нічим не підтверджені. Згідно укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договору про намір купівлі - продажу земельної ділянки, основний договір повинен був бути укладений до 19 січня 2013 року. Однак, такий укладений та посвідчений не був через відмову відповідача. Матеріалами справи встановлено, що згідно умов договору про спільну діяльність по будівництву міні-готельного комплексу позивачем виконано усі умови даного договору, однак відповідачами такі не виконано, не укладено основний договір та не передано позивачу всю технічну документацію для проведення реєстрації права власності за позивачем. Натомість, з матеріалів справи вбачається, що після відкриття провадження у відповідачі 06 вересня 2016 ввели в експлуатацію спірний об`єкт, а 13 вересня 2016 року, незважаючи на наявність заборон, вжитих ухвалами суду про забезпечення позову і достовірно знаючи про наявність заходів забезпечення позову, звернулися до державного реєстратора який 13 вересня 2016 року прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 31358118, на підставі якого, вніс запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно - спірний об`єкт за ОСОБА_3 . В послідуючому право власності ОСОБА_3 на даний об`єкт було скасовано наказом Міністерства юстиції України від 31 січня 2017 року за №230/5. Виходячи з наведених обставин, враховуючи характер спірних правовідносин, які виникли між сторонами, змісту прав, за захистом яких звернулася позивач, та характеру порушення, яке допущено відповідачами, з врахуванням готовності до експлуатації спірного об`єкту, що підтверджено відповідною Декларацією про готовність до експлуатації об`єкта, суд першої інстанції обґрунтовано захистив порушені права позивача із застосуванням способу захисту шляхом визнання права, який у даному випадку є належним та ефективним.

При відхиленні доводів апеляційної скарги про те, що суд безпідставно припинив за ним право власності на земельну ділянку та визнав за позивачкою право власності на земельну ділянку площею 0,07 га., оскільки матеріалами справи доведено, що за умовами договору про спільну діяльність, які позивачем повністю виконано, позивач набуває право власності на земельну ділянку, відповідачі отримали від позивача грошові кошти за земельну ділянку в сумі 20 000 доларів США, однак ухилилися від виконання договірних зобов`язань щодо передачі позивачу земельної ділянки шляхом укладення відповідного договору та державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції, виходячи з умов договору, неправильно визначено різницю між переданими відповідачам та використаними ними для будівництва міні - готельного комплексу коштами, оскільки суд взяв до уваги висновок експертного дослідження міні-готельного комплексу №128 від 10.11.2016 року, в якому експерт не попереджався про кримінальну відповідальність за неправдивий висновок, а тому не є належним та допустимим доказом у справі. Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 26 червня 2020 року № 1125, проведеної на підставі ухвали суду апеляційної інстанції, вартість будівництва і будівельних робіт пов`язаних з будівництвом будівлі міні - готельного комплексу « Дріада », об`єкту нерухомості за адресою : АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,07 га, кадастровий номер: 2123656200:08:001:0101 станом на 08 серпня 2016 року (дата закінчення будівництва згідно з Декларацією про готовність до експлуатації об`єкта, поданою до ДАБІ ОСОБА_3 ) могла становити 31 688 748 грн. Дана сума є меншою і не відповідає сумі переданих позивачкою відповідачам коштів на його будівництво. Різниця між переданими відповідачам та використаними останніми для будівництва міні - готельного комплексу коштами з урахуванням курсу гривні до долара станом на 08 серпня 2016 року (24,80грн. за 1 дол. США) становить: 39 680 000 (ціна позову еквівалент 1 600 000 дол. США) - 4 960 000грн. (вартість послуг відповідачів з організації будівництва та земельної ділянки еквівалент 200 000 доларів США) - 31 688 748 грн. (вартість будівництва і будівельних робіт еквівалент 1 277 772 дол. США) = 3 031 252 грн. (еквівалент 122 227 дол США). Таким чином, задоволенню підлягає вимога позивача про стягнення з відповідачів на її користь вказаної суми. В цій частині рішення суду відповідно до статті 376 ЦПК України підлягає зміні. В іншій частині рішення слід залишити без змін, оскільки ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Аргументи учасників справи

У травні 2021 року ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року, в якій просив: скасувати оскаржені судові рішення; ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що оскаржуваними судовими рішеннями відповідачів позбавлено непорушного права власності на міні-готельний комплекс, загальною площею 2337,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 та на земельну ділянку площею 0,07 га, кадастровий номер: 2123656200:08:001:0101, за адресою: Закарпатська область, Рахівський район, смт. Ясіня, полонина «Драгобрат» без жодних на те правових підстав. Суд необгрунтовано відхилив клопотання відповідачів про призначення повторної почеркознавчої експертизи, чим перешкодив у встановленні обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних рішень невірно застосовано висновки Верховного суду щодо застосування норми права передбаченої абзацу 2 частини першої статті 218 ЦК України, щодо того, що рішення суду про підтвердження укладення та виконання правочину не може ґрунтуватись на показах свідків.

Зазначає, що судами попередніх інстанцій прийнято рішення про задоволення позовних вимог про визнання за позивачем права власності на міні-готельний комплекс та земельну ділянку, за відсутності встановлення факту укладення договору про спільну діяльність, виключно на підставі недопустимих доказів. В резолютивній частині рішення зазначено, які саме збільшені позовні вимоги задоволено. Відтак зрозумілим є той факт, що в решті заявлених позовних вимог позивачці відмовлено. Звертає увагу на ту обставину, що рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2018 року у цивільній справі № 305/1468/16-ц в частині позовних вимог у задоволенні яких судом відмовлено позивачем не оскаржено, у зв`язку з чим, станом на сьогодні, має місце доконаний факт відсутності встановлення судом юридичного факту наявності будь-яких договірних відносин про спільну діяльність щодо будівництва міні-готельного комплексу між позивачем та відповідачами, а відтак і відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання права власності на міні-готельний комплекс та земельну ділянку за позивачем.

Вказує, що домовленість сторін щодо купівлі-продажу земельної ділянки не була відображена у встановленій законом формі правочину (статті 657 220 ЦК), така домовленість є нікчемною, а відтак суди не вправі були посилатись на наявність між сторонами відносин за нікчемним правочином. Через відсутність належних та допустимих доказів досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору про спільну діяльність у судів попередніх судових інстанцій були відсутні передбачені законом підстави для висновку про укладення договору про спільну діяльність, а відтак і наявність підстав для стягнення грошових коштів за неукладеним договором. Оскільки, вимога щодо стягнення грошових коштів у даній справі є похідною від вимоги про визнання дійсним договору про спільну діяльність, в задоволенні якої судом відмовлено, то вона також задоволенню не підлягає.

У травні 2021 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року, в якій просила: скасувати оскаржені судові рішення; ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що незважаючи на відсутність факту укладення договору про спільну діяльність у письмовій формі, як цього вимагають положення частини другої статті 1131 ЦК України, рішенням суду першої інстанції збільшені позовні вимоги позивача задоволено частково. Суди попередніх інстанцій до спірних правовідносин не застосували висновки суду касаційної інстанції. суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року в справі № 6-226цс14, Верховного Суду від 20листопада 2019 року у справі № 201/2355/16-ц, від 10 серпня 2020 року у справі № 766/19465/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 11 квітня 2018 року у справі № 154/234/16, від 20 листопада 2019 року у справі № 359/4793/16-ц, від 26 лютого 2019 року у справі № 760/6220/16-ц; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У липні 2021 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_10 подала відзив на касаційні скарги, в якому просила касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу мотивовано тим, що враховуючи характер спірних правовідносин, які виникли між сторонами, змісту прав, за захистом яких звернулася позивач, та характеру порушення, яке допущено відповідачами, суди обґрунтовано захистили порушені права позивача із застосуванням способу захисту шляхом визнання права, який у даному випадку є належним та ефективним. Матеріалами справи встановлено, що згідно умов договору про спільну діяльність без об`єднання вкладів учасників по будівництву міні-готельного комплексу позивачем виконано усі умови даного договору, однак відповідачами такі не виконано, не укладено основний договір та не передано позивачам всю технічну документацію для проведення реєстрації права власності за позивачем. Судом першої інстанції були розглянуті всі позовні вимоги позивача, що підтверджується мотивувальною частиною рішення суду першої інстанції.

У липні 2021 року ОСОБА_3 через представника ОСОБА_11 подав заперечення на відзив на касаційну скаргу, в яких зазначив, що журнал звітності ведення розрахунків по будівництву мін-готельного комплексу не є належним та допустимим доказом, оскільки його оригінал судами не досліджувався, не містить інформації про будівництво спірного міні-готельного комплексу, суди належним чином не обґрунтували, що правовідносини між позивачем та відповідачами існували саме в межах правового режиму спільної діяльності.

У липні 2021 року ОСОБА_3 через представника ОСОБА_11 подав додаткові пояснення. Додаткові письмові пояснення ОСОБА_3 мотивовані тим, що особа, яка подали касаційні скарги здійснили обгрунтоване посилання на висновки Верховного Суду, які є висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

У липні 2021 року ОСОБА_3 через представника ОСОБА_11 подав додаткові пояснення. Додаткові письмові пояснення ОСОБА_3 мотивовані тим, що судові рішення грунтуються на показах свідків, що жодним чином не спростовано позивачем. Позивачем не було надано жодних доказів на підтвердження здійснення будівництва спірного об`єкта саме позивачем та виникнення права власності в позивача.

У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала додаткові пояснення до відзиву на касаційні скарги відповідачів, в яких зазначала, що судами були досліджені та оголошені протоколи кримінальних проваджень, які є письмовими доказами та в яких ОСОБА_2 підтвердила здійснення спільної діяльності з позивачем.

У серпні 2021 року ОСОБА_3 через представника ОСОБА_11 подав додаткові пояснення. Додаткові письмові пояснення ОСОБА_3 мотивовані тим, що постановою апеляційного суду ОСОБА_3 безпідставно позбавлено права власності на підставі усних тверджень позивача, а покази свідків є недопустими доказами, самі свідки не були присутні в час передання коштів про який зазначає позивач.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року: відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 ; у задоволенні заяви ОСОБА_3 про зупинення дії та виконання рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2018 року та постанови Закарпатського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року відмовлено; вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року в справі № 6-226цс14, Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 201/2355/16-ц, від 10 серпня 2020 року у справі № 766/19465/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 11 квітня 2018 року у справі № 154/234/16, від 20 листопада 2019 року у справі № 359/4793/16-ц, від 26 лютого 2019 року у справі № 760/6220/16-ц; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року в частині посилання у касаційній скарзі на ухвали Верховного Суду України: від 25 вересня 2002 року; від 28 травня 2009 року у справі № 6-1386вов08, від 26 січня 2011 року у справі № 6-48675св10, від 24 вересня 2008 року у справі № 6-20884св07, від 08 червня 2011 року у справі № 6-10335св10 та рішення Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2012 року у справі № 6-23115св12 повернуто.

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року: відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 ; у задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення дії та виконання рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2018 року та постанови Закарпатського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року відмовлено; вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року в справі № 6-226цс14, Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 201/2355/16-ц, від 10 серпня 2020 року у справі № 766/19465/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 11 квітня 2018 року у справі № 154/234/16, від 20 листопада 2019 року у справі № 359/4793/16-ц, від 26 лютого 2019 року у справі № 760/6220/16-ц; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року в частині посилання у касаційній скарзі на ухвали Верховного Суду України: від 25 вересня 2002 року; від 28 травня 2009 року у справі № 6-1386вов08, від 26 січня 2011 року у справі № 6-48675св10, від 24 вересня 2008 року у справі № 6-20884св07, від 08 червня 2011 року у справі № 6-10335св10 та рішення Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2012 року у справі № 6-23115св12 повернуто.

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 , яка підписана представником ОСОБА_11 , про зупинення дії та виконання рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2018 року та постанови Закарпатського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2021 року: у задоволенні заяви ОСОБА_3 , яка підписана представником ОСОБА_11 , про зупинення дії та виконання рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2018 року та постанови Закарпатського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року відмовлено; справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Суди встановили, що шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_12 укладено 12 квітня 1980 року, та після укладення шлюбу чоловіку і дружині присвоєні прізвища ОСОБА_13 .

Розпорядженням голови Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 18 січня 2005 року за №11 «Про передачу земельних ділянок за межами населених пунктів в оренду та затвердження втрат сільськогосподарських угідь» з Додатком до розпорядження від 18.01.2005 р. за №11 з Переліком фізичних осіб, яким надаються земельні ділянки в оренду. Цільове призначення земельної ділянки - розміщення міні-готелю в вигляді малих архітектурних форм, ОСОБА_3 в оренді передана земельна ділянка 0,07 га, яка розташована на полонині «Драгобрат», за межами населеного пункту смт. Ясіня, Рахівського району, Закарпатської області.

10 лютого 2006 року між ОСОБА_3 та Рахівською районною державною адміністрацією укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, на підставі якого ОСОБА_3 став власником земельної ділянки за адресою: полонина «Драгобрат», смт. Ясіня, Рахівський район, Закарпатська область, загальною площею 700 кв. м.

На підставі вказаного договору 12 березня 2007 року ОСОБА_3 одержав Державний акт на право власності на дану земельну ділянку серії ЗК № 047015.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2101523102016 від 09 вересня 2016 року земельна ділянка площею 0,07 га, за адресою: Закарпатська область, Рахівський район, смт. Ясіня, полонина «Драгобрат» значиться під кадастровим номером: 2123656200:08:001:0101 і зареєстрована за ОСОБА_3 на праві приватної власності як фізичною особою.

Спірна земельна ділянка придбана ОСОБА_3 , як фізичною особою, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_2 , та є їх спільною сумісною власністю.

Відповідно до інформаційної довідки з реєстру речових прав на нерухоме майно спірний об`єкт розташований на вказаній земельній ділянці.

19 грудня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_4 , укладено договір про намір купівлі-продажу земельної ділянки, предметом якого була Ѕ частина земельної ділянки, розташованої за адресою: смт Ясіня, полонина Драгобрат, Рахівського району Закарпатської області, загальною площею 0,070 га, кадастровий номер якої: 2123656200:08:001:0101, яка належить ОСОБА_3 на підставі державного акту серії ЗК №047015 від 12 березня 2007 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10 лютого 2006 року, реєстраційний номер 430.

В письмових поясненнях ОСОБА_2 з матеріалів кримінального провадження, відомості щодо якого внесені до ЄРДР за №12014070030000307, від 22 жовтня 2012 року, які підписані ОСОБА_2 , вказано, що вона допомагає своєму чоловіку ОСОБА_3 , 1957 р.н. вести будівництво готелю у Драгобрат в смт. Ясіня, який вони будують на протязі семи років разом із подругою ОСОБА_1 , і до кінця року планували закінчити будівництво готелю. 17 жовтня 2012 року приїхав гр. ОСОБА_14 чоловік громад. ОСОБА_15 та привіз гроші на спільне будівництво готелю в загальному суму 200 000 дол. США, із яких була і їх частка, дані гроші було отримано ОСОБА_2 в будинку, після чого ОСОБА_16 18 жовтня 2012 року поїхав додому в Київ.

На підтвердження факту виконання умов договору про спільну діяльність в частині передачі позивачкою відповідачам грошових коштів на будівництво міні-готельного комплексу та отримання звітності від ОСОБА_2 про витрачені кошти, до суду було надано копію зошита - рукописних записів (формату А4, копії зошиту в кліточку) про витрати на будівництво готельного комплексу грошових коштів, виконаних власноруч ОСОБА_2 , а також копію розписки ОСОБА_2 від 04 травня 2007 року про отримання грошових коштів від ОСОБА_1 на суму 30 000 дол. США, оригінал розписки представником позивача було надано для проведення судово-почеркознавчої експертизи.

На підтвердження того, що рукописні тексти від імені ОСОБА_2 , що містяться в оригіналі розписки від імені ОСОБА_2 від 04 травня 2007 та рукописні записи, що містяться в електрофотографічних копіях виконані однією особою, представника позивачки було надано копію висновку експертного почеркознавчого дослідження ED-1710-7-618.16 від 17 листопада 2016 року.

За результатами судово-почеркознавчу експертизи судовим експертом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Кучинською В. О. складено висновок криміналістичної експертизи з дослідження почерку та підписів за матеріалами цивільної справи № 305/1468/16-ц від 14 серпня 2017 року, в якому вказано, що рукописний текст розписки від імені ОСОБА_17 від 04 травня 2007 року, що починається та закінчується відповідно словами: Розписка, Я, ОСОБА_2 …», «…на розвиток бізнесу на Драгобраті м. Ужгород 04 травня 2007 року. ОСОБА_17 », виконаний ОСОБА_2 . Підпис від імені ОСОБА_2 , розташований під рукописним текстом Розписки від імені ОСОБА_2 від 04 травня 2007 року виконаний ОСОБА_2 .

В копії зошита - рукописних записів (формату А4, копії зошиту в кліточку) вказано: 23.08.2006 р. ОСОБА_5 - 5000 дол. США, травень 2007 року «ОСОБА_5» - 30000 дол. США, 24.08.2007 р. « ОСОБА_6 » - 60000 дол. США, 02.03.2008 р. « ОСОБА_6 » - 50000 дол. США, 05.05.2008 р. «ОСОБА_8 Київ» - 20000 дол. США, 08.08.2008 р. «ОСОБА_8 Київ» - 20000 дол. США, вересень 2008 року «ОСОБА_8 Київ» - 20000 дол. США, 01.11.2008 р. « ОСОБА_18 » - 20000 дол. США, 21.11.2008 р. «Київ Ол» - 10000 дол. США, 10.12.2008 р. « ОСОБА_18 » - 10000 дол. США, травень 2009 року «ОСОБА_25» - 20000 дол. США, липень 2009 року «Львів» - 20000 дол. США, вересень 2009 року « ОСОБА_9 » - 20000 дол. США, квітень 2010 року - 10000 дол. США, липень 2010 року - 10000 дол. США.

Допитана в судовому засіданні як свідок позивач - ОСОБА_1 , повідомила в який час та в яких сумах нею було передано грошові кошти на будівництво готельного комплексу за період з 2006 року по 2014 рік, а саме: 23.08.2006 р. - 5000 дол. США (віддала ОСОБА_19 на технічну документацію), травень 2007 року - 30000 дол. США (передала в ОСОБА_20 та ОСОБА_21 ), 24.08.2007 р. - 60000 дол. США ( ОСОБА_6 відвіз на будівельні роботи і закупку матеріалів), 02.03.2008 р. - 50000 дол. США ( ОСОБА_6 передав ОСОБА_19 та ОСОБА_21 ), 05.05.2008 р. 20000 дол. США ( ОСОБА_22 забрала, приїзжала в Київ), 08.08.2008 р. - 20000 дол. США (ОСОБА_22 приїхала, віддала на будівельні роботи), вересень 2008 року - 20000 дол. США (у нас була ОСОБА_22 в Києві), 01.11.2008 р. - 20000 дол. США (передала ОСОБА_6 в Ужгород), 21.11.2008 р. - 10000 дол. США ( ОСОБА_22 приїзжала до нас в Нескучноє), 10.12.2008 р. - 10000 дол. США ( ОСОБА_6 повіз в Ужгород), травень 2009 року - 20000 дол. США (приїхав ОСОБА_9 забрав на Ужгород), липень 2009 року - 20000 дол. США (передала у Львові ОСОБА_19), вересень 2009 року - 20000 дол. США (забрав ОСОБА_9, Нескучноє-Київ), квітень 2010 року - 10000 дол. США (ОСОБА_22 + ОСОБА_26 Київ), липень 2010 року - 10000 дол. США (забрали в Києві), 10.09.2010 р. - 30000 дол. США (відвезли з ОСОБА_6 в Ужгород. Драгобрат), 12.10.2010 р. - 50000 дол. США (забрали Києві), 25.11.2010 р. - 50000 дол. США (ОСОБА_22 у нас в Нескучном. Київ), лютий 2011 року - 100000 дол. США ( ОСОБА_23 , ОСОБА_21 повіз), 09.06.2011 р. - 50000 дол. США (забрали в Києві), 22.07.2011 р. - 50000 дол. США (ОСОБА_22 забрала в Києві), 03.08.2011 р. - 50000 дол. США ( я передала ОСОБА_19 зеленчук в Києві), жовтень 2011 року - 50000 дол. США, листопад - 50000 дол. США, грудень 2011 року - 50000 дол. США, 08.01.2012 р. - 50000 дол. США, 18.03.2012 р. - 90000 дол. США ( ОСОБА_6 відвіз в Ужгород), з травня по жовтень 2012 р. - 180000 дол. США (на різні витрати, см. у ОСОБА_19 в амбарній книзі, Звіт), 17.10.2012 р. - 200000 дол. США ( ОСОБА_6 відвіз в Ужгород), 04.12.2012 р. - 47000 дол. США, 11.12.2012 р. - 25000 дол. США (Таде відвіз в Ужгород), 18.12.2012 - 40000 дол. США (Таде повіз в Ужгород), 08.12.2013 р. - 3000 дол. США (передала через ОСОБА_24 в Ужгород), 09.09.2013 р. - 30000 дол. США (ОСОБА_22 забрала в Києві), 24.10.2013 р. - 10000 дол. США (ОСОБА_22 забрала в Києві), 20.11.2013 р. - 20000 дол. США (ОСОБА_22 забрала в Києві), 16.12.2013 р. - 40000 дол. США (ОСОБА_22 забрала в Києві), 25.12.2013 р. - 10000 дол. США (передала ОСОБА_27 через їх невістку в Києві).

Відповідно до відомостей з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми отриманих доходів ОСОБА_3 внаслідок здійснення ним підприємницької діяльності (дохід нуль. грн.).

Згідно інформації про фізичну особу Міністерства юстиції України на безкоштовний запит ОСОБА_3 є фізичною особою-підприємцем: за кодом КВЕД 66.22 Діяльність страхових агентств і брокерів (основний), дата реєстрації 12 грудня 2003 року, дата зняття з обліку 22 квітня 2015 року; за кодом КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого майна (основний); кодом КВЕД 55.10 Діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування з 11 жовтня 2016 року; кодом КВЕД 55.20 Діяльність засобів розміщування на період відпустки та іншого тимчасового проживання; кодом КВЕД 66.29 Інша допоміжна діяльність у сфері страхування та пенсійного забезпечення, дата взяття на облік 08 грудня 2015 року, дата зняття з обліку 31 березня 2016 року.

Для підтвердження платоспроможності по будівництву міні-готельного комплексу позивачка подала суду письмові докази, а саме: відомості Державної фіскальної служби України про отримані доходи; довідку ОТП Банка від 26 серпня 2016 року вих. №025-1/457, про відкриті рахунки в гривні, доларах США, Євро та активне користування депозитними продуктами банку з зазначенням суми грошових коштів отриманих нею з рахунків.

06 вересня 2016 року введено в експлуатацію спірний об`єкт, шляхом подачі до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Закарпатській області та реєстрації в єдиному реєстрі за заявою та на ім`я ОСОБА_3 , декларації про готовність до експлуатації спірного об`єкта.

13 вересня 2016 року державний реєстратор - приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Антонів О. М., прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 31358118, на підставі якого, вніс запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно - спірний об`єкт за ОСОБА_3

31 січня 2017 року наказом Міністерства юстиції України за № 230/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Антонів О. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяження (з відкриттям розділу), індексний номер 31358118 та запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно - міні-готельний комплекс, загальною площею 2337,5 кв.м., реєстраційний номер - 1024832921236, розташований на земельній ділянці площею 0,07 га, кадастровий номер: 2123656200:08:001:0101 за адресою: Закарпатська область, Рахівський район, смт. Ясіня, полонина Драгобрат за ОСОБА_3 .

Згідно наданого позивачем висновку експертної оцінки ринкової вартості земельної ділянки під спірним об`єктом її вартість станом на 01 січня 2006 року становила 14 140,00 доларів США, що еквівалентно 71 407,00 грн, а станом на 01 серпня 2016 року - 6894,48 доларів США, що еквівалентно 171 027,84 грн.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 26 червня 2020 року № 1125, проведеної на підставі ухвали суду апеляційної інстанції, вартість будівництва і будівельних робіт пов`язаних з будівництвом будівлі міні - готельного комплексу « Дріада », об`єкту нерухомості за адресою : АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,07 га, кадастровий номер :2123656200:08:001:0101 станом на 08 серпня 2016 року (дата закінчення будівництва згідно з Декларацією про готовність до експлуатації об`єкта, поданою до ДАБІ ОСОБА_3 ) могла становити 31 688 748 грн

Позиція Верховного Суду

Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб`єктивних прав та обов`язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (абзац перший частини першої статті 207 ЦК України).

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта статті 202 ЦК України).

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу (пункт 3 частини першої статті 208 ЦК України).

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом (абзац 1 частини першої статті 218 ЦК України).

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (абзац 2 частини першої статті 218 ЦК України).

Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним (частина друга статті 218 ЦК України).

Визнання дійсним дво- чи багатостороннього правочину (конвалідація) на підставі частини другої статті 218 ЦК України норми допускається тільки для нікчемних правочинів (тобто для яких недотримання письмової форми без нотаріального посвідчення зумовлює їх нікчемність). Конвалідація, згідно частини другої статті 218 ЦК України, можлива за наявності таких умов: 1) вчинення однією стороною правочину дії, зокрема спрямованої на виконання правочину; 2) підтвердження вчинення цієї дії іншою стороною, зокрема шляхом прийняття виконання. Визнання дійсним дво- чи багатостороннього правочину (конвалідація) на підставі частини другої статті 218 ЦК України є окремим способом захисту і висновок суду про визнання дійсним має міститися і як в мотивувальній, так і в резолютивній частині судового рішення.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається (частина друга статті 220 ЦК України).

Визнання дійсним договору (конвалідація) на підставі частини другої статті 220 ЦК України допускається тільки для нікчемних правочинів (тобто для яких недотримання письмової форми пов`язується саме з відсутністю нотаріального посвідчення і це зумовлює їх нікчемність). Конвалідація, згідно частини другої статті 220 ЦК України, можлива за наявності таких умов: досягнення між сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору; наявність письмових доказів досягнення домовленості щодо всіх істотних умов договору; повне або часткове виконання договору; ухилення однією зі сторін від його нотаріального посвідчення. Визнання договору (конвалідація) на підставі частини другої статті 220 ЦК України є окремим способом захисту і висновок суду про визнання дійсним має міститися і як в мотивувальній, так і в резолютивній частині судового рішення.

В одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги) (частина перша статті 188 ЦПК України).

У резолютивній частині рішення зазначаються висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог (пункт 1 частини п`ятої статті 265 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року по справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) вказано, що «згідно з нормами ЦК України до первинного способу набуття права власності, зокрема, належить набуття права власності на новостворену річ (в тому числі, на об`єкт незавершеного будівництва), на яку раніше не було і не могло бути встановлене нічиє право власності (ст. 331 ЦК України). Таким чином, підставою первинного способу набуття права власності є правопороджуючі юридичні факти, а для похідного - правовідносини, які виникли на підставі відповідних юридичних фактів. Положеннями ч. 2 ст. 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття. Відповідно до ст. 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2019 року в справі № 359/4793/16 (провадження № 61-19393св18) вказано, що «за змістом абзацу другого частини першої статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. При цьому випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК України визначені прямо в частині другій статті 937 ЦК України та частині третій статті 949 ЦК України».

У справі, що переглядається:

при частковому задоволенні позовних вимог суди вважали, що у спірних правовідносинах має місце дефект (недотримання) форми правочину у частині спільної діяльності та купівлі-продажу. Суд першої інстанції констатував в мотивувальній частині судового рішення про визнання дійсним договорів, при цьому в резолютивній частині не вказав висновок щодо таких позовних вимог. Суд першої інстанції, з яким частково погодився апеляційний суд, саме як похідні (від вимоги про визнання дійсними договорів) частково задовольнили такі вимоги як визнання права власності, припинення права власності та стягнення коштів;

суди не врахували, що визнання дійсним дво- чи багатостороннього правочину (конвалідація) на підставі частини другої статті 218 ЦК України норми допускається тільки для нікчемних правочинів (тобто для яких недотримання письмової форми без нотаріального посвідчення зумовлює їх нікчемність). Визнання дійсним дво- чи багатостороннього правочину (конвалідація) на підставі частини другої статті 218 ЦК України є окремим способом захисту і висновок суду про визнання дійсним має міститися і як в мотивувальній, так і в резолютивній частині судового рішення;

суди не звернули увагу, що визнання договору (конвалідація) на підставі частини другої статті 220 ЦК України є окремим способом захисту і висновок суду про визнання дійсним має міститися і як в мотивувальній, так і в резолютивній частині судового рішення;

суди не врахували, що похідними від вимоги про визнання дійсними договорів є вимоги про визнання права власності, припинення права власності та стягнення коштів;

за таких обставин суди зробили передчасний висновок про часткове задоволення позовних вимог.

У частині четвертій статті 411 ЦПК України закріплено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційні скарги належить задовольнити частково; оскаржені судові рішення скасувати та передати справу в на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року скасувати.

Передати справу № 305/1468/16-ц на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов