Постанова

Іменем України

27 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 305/2060/18

провадження № 61-18251 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - ОСОБА_2 ;

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ; третя особа - орган опіки та піклування Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області;

представник третьої особи - Савляк Інна Іванівна;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 02 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Кондора Р. Ю., Готри Т. Ю., Мацунича М. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , 1984 року народження, ОСОБА_3 , 1961 року народження, ОСОБА_4 , третя особа - орган опіки та піклування Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області, про відібрання дітей та повернення їх за попереднім місцем проживання.

Позовна заява мотивована тим, що вона з ОСОБА_3 , 1984 року народження, з 28 лютого 2008 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей: сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідач за час спільного проживання постійно влаштовував сварки, принижував її, завдавав тілесних ушкоджень, тому вони близько шести років не проживають разом. У суді триває розгляд справи про розірвання шлюбу. Протягом останніх шести років весь тягар виховання та утримання дітей лежить на ній, утримувати та виховувати дітей допомагають її батьки. Батько дітей фактично не бере участі в їх вихованні та утриманні, з`являється один-два рази на тиждень, а щоб уникнути сплати аліментів погрожує забрати дітей до себе.

Вона проживає в будинку, який належить її батькам, і пропонувала батькові дітей брати участь у вихованні дітей, однак, коли той дізнався про її намір розірвати шлюб, став забирати дітей у будь-який час доби. Батько дітей порушує їх режим, налаштовує дітей проти неї, намагається у присутності дітей її принижувати, сприяє втраті родинного зв`язку дітей із матір`ю та її близькими родичами. Відповідач повідомляв недостовірну та образливу інформацію органу опіки та піклування щодо начебто неналежного ставлення матері до виховання дітей, яка не підтвердилася.

Вона належно виконує свій обов`язок із виховання дітей, створила їм належні умови проживання по АДРЕСА_1 . Діти доглянуті, відвідують школу, вона ними опікується, відвідує різні свята та інші заходи в школі, чого не робить батько.

Однак, протягом двох тижнів, які передували зверненню до суду, відповідачі без її згоди утримують дітей у своєму будинку, не допускають її до дітей. Вона намагалася врегулювати ситуацію, проте, її зусилля виявилися марними.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд неповнолітніх: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відібрати у відповідачів і негайно повернути їх за місцем проживання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 28 грудня 2018 року у складі судді Ємчук В. Е. позов ОСОБА_1 задоволено. Неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відібрано у ОСОБА_3 , 1984 року народження, ОСОБА_3 , 1961 року народження, і ОСОБА_4 , та повернуто дітей негайно за місцем проживання їх матері - ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 . Допущено негайне виконання рішення суду.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі без належних для того підстав, всупереч інтересам дітей і без згоди матері протиправно змінили місце проживання дітей, утримують їх і не надають матері можливості бачитися та спілкуватися з ними, тоді як обставин, які б свідчили, що повернення дітей до матері суперечитиме їх інтересам, встановлено не було.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 02 вересня 2019 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_3 , 1984 року народження, ОСОБА_3 , 1961 року народження, і ОСОБА_4 задоволено. Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 28 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що діти за своєю волею, самостійно залишили місце проживання з матір`ю та пішли за батьком, який теж полишив свій будинок, до нового його місця проживання з батьком, дідусем і бабусею; діти мали підстави, про які чітко повідомили, сприймати поведінку матері, а також обстановку за своїм місцем проживання як істотно негативні, мали підстави для страху невмотивованих фізичних покарань від матері, від наслідків негативної поведінки інших осіб і т.ін., що й спонукало дітей піти від матері; факти протиправної, примусової зміни батьком місця проживання дітей, утримання їх відповідачами примусово за новим місцем проживання, перешкоджання як матері спілкуватися з дітьми, так і дітям спілкуватися та/або повернутися до матері, прояву будь-якого примусу чи насильства в цьому плані не встановлені, відповідні доводи, на які посилалася мати дітей, не знайшли свого підтвердження доказами та спростовуються наявними в справі доказами і матеріалами, такі доводи суперечать дійсним обставинам справи; діти в міру свого віку та розвитку усвідомлено висловилися однозначно проти їх повернення до матері, не бажають такого повернення, що послідовно демонструють притаманною дітям поведінкою; умови проживання дітей із батьком, дідусем і бабусею є належними як у матеріальному, так і в психоемоційному плані для дітей, діти проявляють любов до батька, інших родичів, мають відчуття сім`ї, родини. Зазначене узгоджується із висновком органу опіки та піклування від 14 червня 2019 року № 976/01.3-13, складеному на запит суду апеляційної інстанції, про недоцільність в інтересах дітей їх відібрання від батька.

Отже, дії з відібрання дітей від батька із поверненням їх до матері, тим більше фактичне відібрання потягнуть невиправдане та надмірне негативне психоемоційне навантаження на дітей із важкопрогнозованими негативними наслідками. На даному етапі стосунків між батьками, а також між батьками і дітьми, які реально склалися, відібрання дітей вочевидь суперечитиме їх інтересам, тоді як проживання дітей із відповідачами, в дружньому і сприятливому для розвитку і виховання дітей родинному середовищі, цим інтересам наразі відповідає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просила оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2019 року касаційне провадження у справі відкрито та витребувано цивільну справу № 305/2060/18 із Рахівського районного суду Закарпатської області.

У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що на час зміни батьком місця проживання дітей ними не було досягнуто 10-річного віку. Відповідно, місцем проживання дітей було місце проживання їхніх батьків по АДРЕСА_1 . Вказане місце проживання дітей було визначено на підставі закону, а тому у разі бажання батька змінити їх місце проживання, він мав звернутися до суду з позовом про визначення місця проживання дітей.

У зв`язку із самовільною зміною батьком дітей місця їхнього проживання, вона звернулася до суду з позовом на підставі статті 162 СК України про відібрання дітей і повернення їх за попереднім місцем проживання.

Зазначала, що при розгляді судом спору щодо протиправної поведінки одного з батьків при самочинній, без згоди другого з батьків зміни місця проживання дитини, висновок органу опіки та піклування не вимагається. Крім того, орган опіки та піклування прийняв висновок про недоцільність відібрання дітей від батька однобічно, виключно за наслідками обстеження умов проживання батька, зазначивши, що діти мають належні умови проживання з ним. Обстеження умов проживання матері не проводилося.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У шлюбі, який ОСОБА_3 (1984 року народження) і ОСОБА_9 уклали 20 жовтня 2007 року, народилися син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 8-10).

Шлюб між ними був розірваний у судовому порядку у лютому 2019 року, рішення суду про розірвання шлюбу вони не оскаржували.

На час апеляційного розгляду справи ОСОБА_3 (1984 року народження) і ОСОБА_1 близько семи років не проживають як подружжя, водночас по жовтень 2018 року проживали фактично разом із дітьми в будинку, де жили раніше сім`єю, по АДРЕСА_1 . В кінці жовтня 2018 року після конфлікту з ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_3 (1984 року народження) залишив указаний будинок і став проживати в будинку своїх батьків: ОСОБА_3 (1961 року народження) і ОСОБА_4 по АДРЕСА_2 . З цього ж часу діти: ОСОБА_10 і ОСОБА_11 проживають фактично з відповідачами, окремо від матері.

Діти сторін ОСОБА_10 і ОСОБА_11 навчаються у Середньоводянській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів.

З наданих під час апеляційного розгляду справи актів державного виконавця від 30 травня 2019 року у виконавчих провадженнях № 57986302 і № 57986332 убачається, що під час виконання рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 28 грудня 2018 року про негайне відібрання дітей: ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у ОСОБА_3 , 1984 року народження, ОСОБА_3 , 1961 року народження, і ОСОБА_4 з будинку АДРЕСА_2 з метою повернення їх до місця проживання матері - ОСОБА_1 у будинку АДРЕСА_1 , діти відмовилися залишити будинок відповідачів, чітко виявили небажання повертатися до матері, що супроводжувалося плачем та збудженою поведінкою, тому за рекомендацією психолога, з якою погодилася ОСОБА_1 , в інтересах дітей виконання рішення суду було припинено.

Згідно з висновком органу опіки і піклування від 14 червня 2019 року № 976/01.3-13 «Про недоцільність відібрання малолітніх дітей та повернення їх за місцем проживання», складеного на запит суду апеляційної інстанції, розгляд питання відбувався у присутності батька дітей ОСОБА_3 , дітей: ОСОБА_12 і ОСОБА_13 , за відсутності матері дітей - ОСОБА_1 , яка будучи повідомленою про розгляд питання участі в цьому не взяла (а.с. 200-202).

Орган опіки та піклування за наслідками обстеження умов проживання дітей з батьком, бесіди з дітьми, які висловили чітке бажання проживати з батьком і небажання повертатися до матері, вивчення матеріалів щодо виконання рішення суду про відібрання дітей, зазначив, що діти мають належні умови для проживання з батьком, за час такого проживання в їхній поведінці відбулися позитивні зміни, діти стали спокійнішими, врівноваженими, легко йдуть на контакт, а в родині панує любов, затишок і теплі відносини, дійшов висновку про недоцільність в інтересах дітей їх відібрання від батька.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до частини першої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

За частинами першою, другою статті 161 цього Кодексу якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено, зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року «Савіни проти України» (заява 39948/06). У параграфі 59 цього рішення вказано, що суд також зауважує, що на жодному етапі провадження у справі судді не заслуховували дітей.

При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

З метою виконання вказаних норм матеріального права, колегія суддів апеляційного суду Закарпатської області в судовому засіданні вислухала думку малолітніх: ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в присутності представника органу опіки та піклування і служби у справах дітей, представників сторін. Малолітній ОСОБА_10 висловив своє бажання проживати з батьком та вказав, що мати його била. Малолітня ОСОБА_11 висловила бажання проживати з батьком, матері боїться.

Пред`являючи позов, позивач посилалася на положення статті 162 СК України, відповідно до якої у разі якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Системний аналіз вказаної норми у контексті наявності спору батьків щодо місця проживання дитини дозволяє дійти висновку, що положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання.

Аналогічний правовий висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19).

Разом з тим, на час звернення позивачки до суду із позовом про відібрання дитини сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 14 грудня 2018 року. Питання визначення місця проживання дітей судом не вирішувалося.

Отже, по суті між сторонами наявний спір про визначення місця проживання дітей, відтак, підстави для застосування статті 162 СК України відсутні.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції, встановивши обставини у справі у їх сукупності та надавши належну правову оцінку доказам у справі у їх сукупності, зважаючи на думку дітей, враховуючи особливості їхнього психічного розвитку, їхніх інтересів та прихильність до батька, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки дії з відібрання дітей від батька із поверненням їх до матері, тим більше фактичне відібрання потягнуть невиправдане та надмірне негативне психоемоційне навантаження на дітей із важкопрогнозованими негативними наслідками. На даному етапі стосунків між батьками, а також між батьками і дітьми, які реально склалися, відібрання дітей вочевидь суперечитиме їх інтересам.

При цьому суд законно зазначив, що у разі зміни обставин, батьки дітей вправі за домовленістю між собою та з урахуванням динаміки стосунків із дітьми врегулювати питання щодо місця проживання дітей, участі в їх утриманні, вихованні, питання спілкування з дітьми, а з плином часу та можливою зміною обставин не позбавлені права встановленим порядком у будь-який час по-новому врегулювати спірні питання.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 02 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович