Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 305/2134/15-ц

провадження № 61-11012св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

відповідачі: Квасівська сільська рада Рахівського району Закарпатської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Управління Держгеокадастру у Рахівському районі, Реєстраційна служба Рахівського районного управління юстиції Закарпатської області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 травня 2019 року в складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Укрзалізниця»), звернулось до суду з позовом до Квасівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області (далі - Квасівська сільська рада), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Управління Держгеокадастру у Рахівському районі, Реєстраційна служба Рахівського районного управління юстиції Закарпатської області, про визнання недійсним договору дарування, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування держаної реєстрації.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що під час інвентаризації земель позивача в адміністративних межах Квасівської сільської ради виявлено, що в смузі відведення ПАТ «Укрзалізниця» по ВП «Івано-Франківська дистанція колії» з км 123+000 перегону Ясіня - Рахів з лівої сторони по ходу на відстані від 36 м до 34 м від осі колії розташована земельна ділянка ОСОБА_2 , у той час як ширина смуги відведення ПАТ «Укрзалізниця» в цьому місці складає 40 м від осі колії. Накладення указаної земельної ділянки на смугу відведення ПАТ «Укрзалізниця» складає від 4,0 м до 6,0 м площею 0,0120 га, що підтверджується актом від 09 серпня 2013 року із планом-схемою накладки. Спірна земельна ділянка площею 0,0536 га зареєстрована в державному земельному кадастрі за № 2123683001:02:001:0013.

ОСОБА_2 є власником цієї ділянки на підставі укладеного з ОСОБА_1 договору дарування від 28 лютого 2008 року і державного акта на право власності на земельну ділянку № 070924600050 від 21 жовтня 2009 року.ОСОБА_1 отримала спірну земельну ділянку на підставі рішення Квасівської сільської ради від 29 грудня 1999 року.

Вказане рішення органу місцевого самоврядування, договір дарування та державний акт на право власності на земельну ділянку, на думку позивача, суперечать чинному законодавству України, порушують право ПАТ «Укрзалізниця» на користування землями для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху.

З огляду на викладене, з урахуванням зміни предмету позовних вимог, ПАТ «Укрзалізниця» просило суд:

визнати незаконним рішення Квасівської сільської ради від 29 грудня 1999 року про передачу земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 площею 0,0536 га;

визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 28 лютого 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2123683001:02:001:0013, виданий ОСОБА_2 ;

скасувати запис у Поземельній книзі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2123683001:02:001:0013 шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування, та скасувати державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі прав.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 04 червня 2018 року у задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрзалізниця» відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що земельна ділянка з кадастровим номером 2123683001:02:001:0013 не накладається на землі в смузі відведення ПАТ «Укрзалізниця» по ВП «Івано-Франківська дистанція колії» з км 123+000 перегону Ясіня-Рахів із лівої сторони ходу км на відстані від 36 до 34 м від осі колії, а ОСОБА_2 та попередній власник ОСОБА_1 не порушили встановлений законодавством України порядок отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 07 травня 2019 року рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 04 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.

Визнано незаконним рішення одинадцятої сесії двадцять третього скликання Квасівської сільської ради від 29 грудня 1999 року про передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0536 га. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Апеляційний суд вказав, що оскільки частина спірної земельної ділянки належить до земель державної власності (земель залізничного транспорту), які не можуть передаватися у приватну власність, Квасівська сільська рада не мала повноважень щодо розпорядження землями такої категорії.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що позов підлягає задоволенню лише в частині визнання незаконним рішення Квасівської сільської ради від 29 грудня 1999 року про передачу земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 площею 0,0536 га, оскільки державний акт, який видано їй на вказану земельну ділянку, не оспорений, а від результату його оскарження залежить вирішення інших позовних вимог, які є похідними.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У червні 2019 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить скасуватипостанову апеляційного суду в частині незадоволених позовних вимог, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні частини позовних вимог, оскільки державний акт, який видано ОСОБА_1 після відчуження земельної ділянки на користь ОСОБА_2 за договором дарування від 28 лютого 2008 року, втратив чинність як документ, який посвідчує право на спірну земельну ділянку первинного власника. Тому відсутність такої позовної вимоги не є перешкодою для задоволення позовних вимог ПАТ «Укрзалізниця» у повному обсязі.

Оскільки державний акт на земельну ділянку первинного власника ОСОБА_1 після укладення договору дарування від 28 лютого 2008 року втратив чинність як документ, що посвідчує право на спірну земельну ділянку, а рішення Квасівської сільської ради від 29 грудня 1999 року скасовано, то договір дарування та виданий ОСОБА_2 на його підставі державний акт на право власності на спірну земельну ділянку є такими, що порушують права позивача та підлягають визнанню недійсними.

Для скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та внесення змін до державного земельного кадастру необхідним є ухвалення судового рішення про скасування записів про проведену реєстрацію права власності.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що згідно з Планом смуги відведення земель лінії Хриплин - Держкордон Львівської залізниці по Рахівському районі станом на 1975 рік у межах села Кваси Рахівського району під об`єктами залізничного транспорту знаходиться земельна ділянка (смуга відведення), ширина якої на ділянці км 123+000 перегону Ясіня - Рахів із лівої сторони по ходу км складає 40 м. Право на цю земельну ділянку належить позивачу.

Рішенням Квасівської сільської ради від 29 грудня 1999 року ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку 0,0536 га. Право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку підтверджувалось державним актом від 15 березня 2000 року.

28 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування земельної, на підставі якого спірну земельну ділянку відчужено на користь ОСОБА_2 . Право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку підтверджується державним актом від 21 жовтня 2009 року.

Земельна ділянка, яка належить ОСОБА_2 , розташована в селі Кваси, Рахівського району, Закарпатської області та згідно з планом меж земельної ділянки кадастровий номер 2123683001:02:001:0013 межує з однієї сторони від точки А до Б з ділянкою ОСОБА_3 , від точки Б до В землі загального користування, від В до Г земельна ділянка ОСОБА_3 та від точки Г до А землі запасу Квасівської сільської ради.

Згідно з комісійним актом обстеження земельної ділянки Івано-Франківської дистанції колії ДТГО «Львівська залізниця» на перегоні Ясіня-Рахів км 123 ПК 000 ліва сторона по ходу км від 09 серпня 2013 року із участю представника Квасівської сільської ради земельна ділянка ОСОБА_2 знаходиться на відстані від 36 до 34 м від осі колії. Смуга відведення залізниці в цьому місці складає 40 м від осі колії.

Відповідно до плану земельної ділянки ДТГО «Львівська залізниця» Івано-Франківської дистанції колії напрямку «Яблуниця-Рахів-Держкордон» на ділянці км 123+000 у межах Квасівської сільської ради, витягу із технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки ДТГО «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Івано-Франківськ - Рахів від 116 км + 537 м до 120 км + 121 м від 129 км + 462 м до 123 км + 567 м у межах Квасівської сільської ради за межами населеного пункту Кваси Рахівського району Закарпатської області від 2015 року земельна ділянка ОСОБА_2 знаходиться від осі колії на відстані від 34 до 36 м, а смуга відведення залізниці в цьому місці складає 40 м від осі колії.

Вважаючи, що частина спірної земельної ділянки належить до земель державної власності, а саме земель залізничного транспорту, які не можуть передаватися у приватну власність, апеляційний суд дійшов висновку, що Квасівська сільська рада не мала повноважень розпоряджатися землями такої категорії. Тому суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги в частині визнання незаконним рішення Квасівської сільської ради 29 грудня 1999 року про передачу земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 площею 0.0536 га.

Щодо іншої частини позовних вимог суд зазначив, що чинність державного акта на право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку є перешкодою для вирішення решти позовних вимог як похідних, тобто в цій частині позов є передчасним.

Колегія суддів з таким висновком апеляційного суду не погоджується.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини п`ятої статті 116 ЗК України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У частині третій статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частиною першою статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 911/2701/17 (провадження № 12-258гс18) вказано, що частиною п`ятою статті 116 ЗК України унормовано, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Земельні ділянки формуються як об`єкти цивільних прав: власності, постійного користування, оренди відповідно до закону, і припинення прав щодо цих об`єктів також має відбуватись виключно у відповідності до закону».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначено, що «у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право ОСОБА_3 порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) вказано, що «підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18) вказано, що «державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 червня 2020 року в справі № 911/1480/18 вказано, що «офіційні дані Публічної кадастрової карти України дійсно можуть бути доказом у справі за умови їх відповідності наведеним вимогам статей 73 76-79 ГПК, а саме, що на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, які входять в предмет доказування. Можливість суду самостійно на основі даних Публічної кадастрової карти України встановити факт саме накладення земельних ділянок по суті потребує, щоб такі спірні земельні ділянки були внесені до Державного земельного кадастру та відображені на вказаній карті. При цьому, жодною із сторін не надано висновку з цих самих питань, однак, з`ясування відповідного питання має значення для визначення того, чи накладаються земельні ділянки, які належать позивачу, на земельну ділянку, передану СТ «Економіст» у постійне користування на підставі рішення Гнідинської сільської ради народних депутатів від 27.09.2001 № 77 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 000331 від 10.12.2001 та огороджену парканом з розсувними воротами. Дослідження відповідної обставини дійсно потребує спеціальних знань. Крім того, у зв`язку з тим, що саме позивачем, як ініціатором судового провадження у даній справі, не надано доказів знаходження вказаних ділянок на території відповідача, а для з`ясування вказаної обставини суд дійшов висновку щодо необхідності призначення у даній справі судової земельно-технічної експертизи, місцевий суд мотивовано попередньо поклав судові витрати за проведення такої експертизи саме на позивача. Однак, судова експертиза була не проведена, оскільки позивачем не здійснено її оплату, хоча такий обов`язок покладався саме на відповідну особу».

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Способами забезпечення судом доказів є, зокрема, призначення експертизи (частини перша та друга статті 116 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

У статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції встановив, що на обґрунтування своїх вимог ПАТ «Укрзалізниця» посилається на те, що передачею у власність ОСОБА_1 та подальшим відчуженням на користь ОСОБА_2 спірної земельної ділянки порушено права товариства на належну йому земельну ділянку, на частину якої накладається земельна ділянки ОСОБА_2 .

Однак ці обставини не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом першої інстанції, жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення прав чи охоронюваних законом інтересів ПАТ «Укрзалізниця» оспорюваними: договором дарування, рішенням органу місцевого самоврядування, державним актом на право власності на земельну ділянку, проведеною держаною реєстрацією або захоплення земельних ділянок ОСОБА_2 суду не надано.

ПАТ «Укрзалізниця» клопотання про призначення експертизи з метою підтвердження факту перетину меж земельних ділянок та порушення його прав не заявляло.

Комісійний акт обстеження земельної ділянки Івано-Франківської дистанції колії ДТГО «Львівська залізниця» на перегоні Ясіня-Рахів км 123 ПК 000 ліва сторона по ходу км від 09 серпня 2013 року, складений за участі представника Квасівської сільської ради, план земельної ділянки ДТГО «Львівська залізниця» Івано-Франківської дистанції колії напрямку «Яблуниця-Рахів-Держкордон» на ділянці км 123+000 у межах Квасівської сільської ради та витяг із технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки ДТГО «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Івано-Франківськ - Рахів від 116 км + 537 м до 120 км + 121 м від 129 км + 462 м до 123 км + 567 м у межах Квасівської сільської ради за межами населеного пункту Кваси Рахівського району Закарпатської області від 2015 року не є тими доказами, які безсумнівно підтверджують перетин меж земельних ділянок. Для з`ясування вказаних обставин, які мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити ці обставини неможливо, тобто необхідним було проведення експертизи. Вказане позбавляє можливості встановити наявність чи відсутність факту накладення земельних ділянок сторін та порушення їх землекористування.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України).

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрзалізниця» про визнання недійсним договору дарування, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування держаної реєстрації. Натомість апеляційний суд помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати та залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Керуючись статтями 400, 413 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 травня 2019 року скасувати.

Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 04 червня 2018 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. М. Русинчук

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков