№ 306/12/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

15 червня 2022 року

м. Київ

справа № 306/12/19

провадження № 61-16242св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Маргіт»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Солочинська сільська рада Свалявського району Закарпатської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Білоцерковцем Юлієм Сергійовичем, на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 17 квітня 2019 року у складі судді Уліганинця П. І. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Кожух О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Маргіт» (далі - ТОВ «Маргіт») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Солочинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області (далі - сільська рада) про визнання недійсними рішення ради та державного акта про право власності на земельну ділянку.

Позов обгрунтований тим, що 01 березня 2002 року ТОВ «Маргіт» отримало спеціальний дозвіл на користування надрами № 2651: видобування мінеральних лікувально-столових вод для промислового розливу та мінеральних лікувальних вод для внутрішнього застосування у лікувальних цілях ділянки «Маргіт-1» (свердловина № 7-гп) та ділянки «Маргіт-2» (свердловина № 9-р) Голубинського родовища, що знаходиться у с. Солочин, в урочищі «Біласовиця». Строк дії спеціального дозволу на користування надрами наданий до 01 березня 2032 року.

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, розташованої у АДРЕСА_1 , загальною площею 0,25 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 23 жовтня 2006 року серії ЗК № 023816. Підставою видачі цього державного акта є рішення від 25 квітня 2004 року 23-ї сесії 2-го скликання сільської ради.

Ці рішення і державний акт є незаконними, оскільки сільська рада порушила порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян, який визначений статтею 118 ЗК України; у державному акті на земельну ділянку вказане цільове призначення «для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», проте в рішенні органу місцевого самоврядування вказано «для обслуговування житлового будинку та господарських будівель та ведення особистого селянського господарства»; земельна ділянка розташована в межах площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення Голубинського родовища свердловини № 7-ГП. До прийняттям рішення про виділення земельної ділянки необхідним було погодження відведення земельної ділянки для містобудівних потреб із відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду, проте такого погодження не було.

Просило визнати недійсним рішення 23-ї сесії 2-го скликання сільської ради «Про передачу земель у приватну власність» від 25 квітня 2004 року у частині передання ОСОБА_1 безкоштовно у приватну власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і ведення особистого селянського господарства в урочищі Біласовиця с. Солочин Свалявського району; визнати недійсним державний акт від 23 жовтня 2006 року серії ЗК № 023816, про право власності на земельну ділянку, розташовану у АДРЕСА_1 , загальною площею 0,25 га, виданий ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, і зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів про право власності на землю № 2124085601-0106070700065.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 17 квітня 2019 року, яке залишене без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року, позов задоволено. Рішення від 25 квітня 2004 року 23-ї сесії 2-го скликання сільської ради «Про передачу земель у приватну власність» у частині передання ОСОБА_1 безкоштовно у приватну власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і ведення особистого селянського господарства в урочищі Біласовиця у с. Солочин Свалявського району Закарпатської області визнано недійсним. Державний акт від 23 жовтня 2006 року серії ЗК № 023816, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 2124085601-010607070065, на право власності на земельну ділянку, розташовану у АДРЕСА_1 , загальною площею 0,25 га, виданий ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд визнано недійсним.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що сільська рада при прийнятті оскаржуваного рішення у частині передання ОСОБА_1 безкоштовно у приватну власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських будівель та ведення особистого селянського господарства в урочищі Біласовиця с. Солочин Свалявського району не дотрималася вимог закону.

ОСОБА_1 в порушення Кодексу України про надра, Положення про порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення оформив право власності на спірну земельну ділянку без жодного погодження із відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду, що суперечить указаним вимогам закону і свідчить про незаконність державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ЗК № 023816 від 23 жовтня 2006 року, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю № 2124085601-010607070065.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

31 жовтня 2020 року ОСОБА_1 через адвоката Білоцерковця Ю. С. направив поштовим зв`язком до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 17 квітня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року, просив їх скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суди проігнорували висновки Верховного Суду щодо застосування позовної давності.

Суди не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року, у справі № 826/13768/16, провадження № 11-609апп18, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, провадження № 12-104гс19, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, провадження № 14-376цс18; Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року, провадження № 21-405а14, від 30 вересня 2015 року, провадження № 3-553гс15.

12 жовтня 2005 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Маргіт» укладений договір на встановлення обмежень щодо використання спірної земельної ділянки, тому ще з 2005 року позивач обізнаний про приватизацію земельної ділянки, проте, звернувшись до суду у травні 2018 року, пропустив позовну давність.

Суди порушили норми процесуального права, не дослідили договір встановлення обмежень щодо використання земельної ділянки від 2005 року, який має значення для правильного вирішення справи, мотиви щодо прийняття чи відхилення цього доказу відсутні.

Позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки дія індивідуальних актів органу місцевого самоврядування вичерпується фактом їх виконання, проте суди задовольнивши позов, не звернули на це уваги.

Позивач оспорює рішення ради про передання землі, проте не просить визнати право власності на земельну ділянку чи витребувати її. Крім того, на ній знаходиться рухоме й нерухоме майно ОСОБА_1 , щодо якого суд питання не розглядав та не перевірив чи будуть порушені його права на мирне володіння майном у разі задоволення позову, чи буде втручання держави в право власності відповідача правомірним, чи відповідатиме це принципу пропорційності та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Аргументи інших учасників справи

Відзив ТОВ «Маргіт» на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

ОСОБА_1 не довів обставини щодо обізнаності позивача про порушення своїх прав у 2005 році, лист Свалявського районного відділу земельних ресурсів від 26 січня 2006 року, згідно з яким ОСОБА_1 погоджено посвідчення права власності на земельну ділянку за умови укладення із ТОВ «Маргіт» договору на встановлення земельного сервітуту, надсилався ОСОБА_1 , а не ТОВ «Маргіт».

Договір на встановлення обмежень щодо використання спірної земельної ділянки від 12 жовтня 2005 року також не зумовлює перебіг позовної давності, оскільки в ньому відсутнє посилання на оскаржуване рішення ради про передачу відповідачу землі та відсутні відомості щодо процедури оформлення земельної ділянки ОСОБА_1 , з яких посадові особи ТОВ «Маргіт» могли довідатися про порушення законних прав та інтересів. Крім того, договір укладено до видання протиправного державного акта на землю.

Строк звернення до суду позивач не пропустив.

Суди досліджували договір на встановлення обмежень щодо використання спірної земельної ділянки та дійшли висновку, що наявність такого договору не свідчить про пропуск позивачем позовної давності.

При переданні земельної ділянки відповідачу порушено статтю 118 ЗК України, сільська рада не приймала рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проєкту відведення земельної ділянки, а відразу прийняла рішення про передання землі, в якому не вказано її площі. Проєкт землеустрою не погоджено із органом державного геологічного контролю та органом державного гірничого нагляду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17, провадження № 12-89гс18, відступила від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року, провадження № 21-405а14, та зазначила, що розгляд позову про визнання спірного рішення ради недійснимбез заявлення вимоги про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі зазначеного рішення щодо права користування земельною ділянкою, вплине на законність таких документів та відновить порушені права для користувачів спірної земельної ділянки.

Безпідставними є посилання у касаційній скарзі на те, що позивач не порушує вимогу про витребування землі чи визнання права власності на неї, оскільки спір спрямований на захист від передчасного забруднення корисних копалин мінеральних вод Голубинського родовища, а не щодо самої земельної ділянки.

Аналогічні справи розглядав Верховний Суд (постанова від 16 грудня 2020 року у справі № 710/360/2012, провадження № 61-38830св18, від 13 листопада 2019 року у справі № 710/1099/12, провадження № 61-31711св18.

Наявність рухомого чи нерухомого майна відповідача на земельній ділянці не має правового значення для вирішення спору. Задоволення позову становить суспільний інтерес та не порушує право відповідача на мирне володіння майном.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, частиною третьою статті 411 ЦПК України.

Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилався на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року, у справі № 826/13768/16, провадження № 11-609апп18, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, провадження № 12-104гс19, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, провадження № 14-376цс18; Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року, провадження № 21-405а14, від 30 вересня 2015 року, провадження № 3-553гс15; порушили норми процесуального права, не дослідили договір встановлення обмежень щодо використання земельної ділянки, який має значення для правильного вирішення справи.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. Заяву ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Закарпатського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року задоволено. Зупинено дію постанови Закарпатського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року до закінчення касаційного розгляду справи.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що згідно з державним актом на право власності на землю, виданим 23 жовтня 2006 року, ОСОБА_1 передано у приватну власність 0,25 га землі для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 2124085601:03:001:0100.

01 березня 2002 року ТОВ «Маргіт» отримало спеціальний дозвіл на користування надрами № 2651: видобування мінеральних лікувально-столових вод для промислового розливу та мінеральних лікувальних вод для внутрішнього застосування у лікувальних цілях ділянки «Маргіт-1» (свердловина № 7-гп) та ділянки «Маргіт-2» (свердловина № 9-р) Голубинського родовища, що знаходиться у с. Солочин, в урочищі «Біласовиця». Строк дії спеціального дозволу на користування надрами наданий до 01 березня 2032 року.

Згідно з протоколом Державної комісії України по запасах корисних копалин від 14 листопада 2007 року № 1392 свердловини № 7-гп та № 9-р, розташовані на ділянках «Маргіт-1» та «Маргіт-2» Голубинського родовища мінеральних вод знаходяться в межах другої зони санітарної охорони і гірничого-санітарного округу курорту «Поляна», які встановлено постановою Ради Міністрів Української РСР від 20 червня 1973 року № 282. Границі ділянок «Маргіт-1» та «Маргіт-2» Голубинського родовища визначені у межах II-го поясу зони санітарної охорони кожної з експлуатаційних свердловин та розділені між собою руслом річки Піня.

Відповідні межі площ залягання корисних копалин (формування мінеральної води) Голубинського родовища свердловин № 7-гп та № 9-р водозабірних ділянок «Маргіт-1» та «Маргіт-2» також винесено в натурі, що підтверджується актом Державного підприємства «Закарпатгеодезцентр» від 04 грудня 2014 року.

Спірна земельна ділянка розташована в межах площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення Голубинського родовища свердловини № 7-ГП.

Рішенням Виконавчого комітету Закарпатської обласної ради депутатів трудящих від 22 січня 1972 року № 27 з метою збереження Голубинського родовища мінеральних вод від передчасного псування та бактеріального забруднення встановлені межі округу і зон гірничо-санітарної охорони санаторіїв «Поляна», «Сонячне Закарпаття» та «Квітка полонини».

Додатком № 1 до рішення Обласного Виконавчого комітету від 22 січня 1972 року № 27 затверджені межі округу і зон гірсько-санітарної охорони санаторіїв «Поляна», «Сонячне Закарпаття» та «Квітка полонини» Закарпатського області.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо способу захисту порушеного права

ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки дія індивідуальних актів органу місцевого самоврядування вичерпується фактом їх виконання; посилається на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо способів захисту порушеного права, викладених у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року, провадження № 21-405а14, від 30 вересня 2015 року, провадження № 3-553гс15.

У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року, провадження № 21-405а14, викладено правовий висновок про те, що в разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб`єктом владних повноважень) ненормативного акта, який застосовується одноразово, після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

З урахуванням викладеного незастосування судами висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року, провадження № 21-405а14, не може бути підставою перегляду оскаржуваних судових рішень у цій справі.

У постанові від 30 вересня 2015 року, провадження № 3-553гс15, Верховний Суд України скасував оскаржувані судові рішення з тих підстав, що суди неправильно застосували правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 11 листопада 2014 року у справі № 21-405а14.

Враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17, провадження № 12-89гс18, відступила від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року, провадження № 21-405а14, висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 30 вересня 2015 року, провадження № 3-553гс15, також не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права, чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи є ефективним обраний позивачем спосіб захисту порушеного права та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, провадження № 14-525цс18, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Отже, вимоги про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування є способом захисту порушених прав, що спростовує доводи касаційної скарги в цій частині.

Проте суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18, та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18.

Відповідно до положень норм статей 16 386 391 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодуванням завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України, зокрема: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі статтею 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органом, який видав акт.

Відповідно до статті 93 ВК України (тут і далі, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з метою охорони водних об`єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму. Межі зон санітарної охорони водних об`єктів встановлюються місцевими Радами на їх території за погодженням з державними органами санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології. Режим зон санітарної охорони водних об`єктів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частинами першою, другою статті 58 Кодексу України про надра (тут і далі, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) забороняється проектування та будівництво населених пунктів, промислових комплексів та інших об`єктів без попередньо геологічного вивчення ділянок надр, що підлягають забудові. Забудова площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення, а також будівництво на ділянках їх залягання споруд, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин, допускаються тільки у виняткових випадках, лише за погодженням з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду. При цьому повинні здійснюватися заходи, які б забезпечували можливість видобування з надр корисних копалин.

Відповідно до Положення про порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 1995 року № 33 (далі - Положення) встановлено єдиний порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення і є обов`язковим для всіх підприємств, установ, організацій та громадян, які здійснюють проектування і будівництво населених пунктів, промислових комплексів та інших об`єктів на території України.

Згідно з пунктами 1, 2 і 6 Положення забудова площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення, а також будівництво на ділянках їх залягання споруд, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин, допускається тільки у виняткових випадках лише за погодженнями з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду на основі спеціальних дозволів, що видаються відповідними радами народних депутатів, на території яких знаходяться ці корисні копалини. Погоджені матеріали та заяву про надання спеціального дозволу на забудову розглядаються у місячний термін відповідні ради народних депутатів та повідомляють заявника, інші зацікавлені підприємства, установита організації про своє рішення. Наявність спеціального дозволу посвідчується на копії топографічного плану відміткою у вигляді дозвільного напису за формою згідно з додатком. Дозвіл на забудову реєструється відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Механізм щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, яка перебуває у власності громадянина або юридичної особи на час існування спірних правовідносин, був врегульований Порядком зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року № 502 (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 3 Порядку сільська, селищна, міська рада або районна держадміністрація розглядає заяву (клопотання) і в разі згоди на зміну цільового призначення земельної ділянки дає дозвіл на підготовку проекту її відведення, складання проекту відведення земельної ділянки, якщо зміні підлягає її частина і перепогодження проекту відведення земельної ділянки з відповідними органами виконавчої влади, якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка.

Відповідно до пункту 6 Порядку проект відведення земельної ділянки погоджується або перепогоджується з органами земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічними органами, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, а також підлягає державній землевпорядній експертизі, після якої замовник подає проектні матеріали відповідно до сільської, селищної, міської ради або до районної держадміністрації для прийняття рішення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 677 затверджено Порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, яким передбачено, що у разі відведення земельної ділянки для розроблення корисних копалин або забудови територій на площах їх залягання проект погоджується також з органом державного геологічного контролю та органом державного гірничого нагляду.

Аналізуючи вказані норми, можна дійти висновку, що законодавством передбачено обов`язковість погодження проєкту відведення земельної ділянки, що розміщена у межах залягання Голубинського родовища мінеральних вод, для житлової та громадської забудови.

Контроль за дотриманням цієї вимоги покладається на органи, що здійснюють державний контроль і нагляд за веденням робіт з геологічного вивчення надр, їх використанням та охороною, визначені статтею 61 Кодексу України про надра.

Відповідно до наведеної норми державний контроль за геологічним вивченням надр (державний геологічний контроль) та раціональним і ефективним використанням надр України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.

Державний нагляд за веденням робіт з геологічного вивчення надр, їх використанням та охороною, а також використанням і переробкою мінеральної сировини (державний гірничий нагляд) здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.

Державний контроль за використанням і охороною надр у межах своєї компетенції здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Отже, відсутність згоди органу державного гірничого нагляду на передачу у приватну власність землі для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташованої в межах площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення Голубинського родовища свердловини № 7-ГП, є підставою недійсності правовстановлюючих документів на земельну ділянку за позовом відповідного юрисдикційного органу, визначеного статтею 61 Кодексу України про надра.

У цій справі позов заявлено з тих підстав, що ТОВ «Маргіт», якому 01 березня 2002 року видано спеціальний дозвіл на користування надрами - ліцензію № 2651: на видобування мінеральних лікувально-столових вод для промислового розливу та мінеральних лікувальних вод для внутрішнього застосування у лікувальних цілях ділянки «Маргіт-1» (свердловина № 7-гп) та ділянки «Маргіт-2» (свердловина № 9-р) Голубинського родовища, що знаходиться в с. Солочин в урочищі «Біласовиця», зі строком дії спеціального дозволу на користування надрами до 01 березня 2032 року.

Відповідно до статті 13 Кодексу України про надра користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні юридичні особи та громадяни.

Згідно зі статті 14 Кодексу України про надра надра надаються у користування, у тому числі, для видобування корисних копалин.

Відповідно до статті 21 Кодексу України про надра, надра у користування для видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються після попереднього погодження з органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державного комітету України по нагляду за охороною праці та Міністерства охорони здоров`я України на місцях.

Згідно з частиною четвертою 24 Кодексу України про надра користувач надр, який отримав спеціальний дозвіл на користування надрами та гірничий відвід, має виключне право здійснювати в його межах користування надрами відповідно до цього спеціального дозволу. Надра це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин доступних для геологічного вивчення та освоєння (стаття 1 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 25 Кодексу України про надра права користувачів надр охороняються законом і можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених законодавством України. Збитки, завдані порушенням прав користувачів надр, підлягають відшкодуванню в повному обсязі відповідно до законодавчих актів України.

Отже, ТОВ «Маргіт» є користувачем надр, тому підстави заявленого позову повинні стосуватися порушення його прав на користування надрами на видобування мінеральних лікувально-столових вод для промислового розливу та мінеральних лікувальних вод для внутрішнього застосування у лікувальних цілях ділянки «Маргіт-1» (свердловина № 7-гп) та ділянки «Маргіт-2» (свердловина № 9-р) Голубинського родовища, що знаходиться в с. Солочин в урочищі «Біласовиця».

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Суди встановили, що ОСОБА_1 оформив право власності на земельну ділянку площею 0,25 га у с. Солочині Свалявського району Закарпатської області із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд без погодження з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду, отже у ТОВ «Маргіт» виникло право на захист права користування надрами від передчасного забруднення Голубинського родовища.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обгрунтованого висновку, що Солочинська сільська рада при прийнятті оскаржуваного рішення у частині передання ОСОБА_1 безкоштовно у приватну власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських будівель та ведення особистого селянського господарства в урочищі Біласовиця с. Солочин Свалявського району не дотрималася вимог закону.

Відповідач ОСОБА_1 в порушення норм Кодексу України про надра, Положення про порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення оформив право власності на спірну земельну ділянку без жодного погодження із відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду, що суперечить вказаним вимогам закону і свідчить про незаконність спірного державного акта на право власності на земельну ділянку.

Суди дійшли обгрунтованого висновку про порушення прав ТОВ «Маргіт» як користувача надр, оскільки позивач відповідно до спеціального дозволу на користування надрами від 01 березня 2002 року, реєстраційний номер 2651, має право на видобування мінеральних лікувально-столових вод для промислового розливу та мінеральних лікувальних вод для внутрішнього застосування у лікувальних цілях.

Крім того, згідно з матеріалами справи12 жовтня 2005 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Маргіт» укладений договір на встановлення обмежень щодо використання спірної земельної ділянки.

Доводи касаційної скарги, що суди, не дослідили цей договір, не виклали мотиви щодо прийняття чи відхилення цього доказу, заслуговують на увагу, проте на розгляд справи по суті це не вплинуло та не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до статті 411 ЦПК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що позивач оспорює рішення ради про передання йому землі, проте не просить визнати право власності на земельну ділянку чи витребувати її.

Такі доводи є безпідставними, оскільки спірні правовідносини виникли щодо захисту від передчасного забруднення корисних копалин мінеральних вод Голубинського родовища внаслідок здійснення незаконного оформлення права власності на земельну ділянку, розташовану в межах площ залягання корисних копалин, а не щодо захисту права власності на саму земельну ділянку як об`єкт цивільних правовідносин.

Безпідставними є також доводи касаційної скарги, що на спірній земельній ділянці знаходиться його рухоме й нерухоме майно, щодо якого суд питання не розглядав.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Питання щодо рухомого чи нерухомого майна відповідача на спірній земельній ділянці не входить до предмета позову у цій справі, тому не може бути вирішене судами.

Щодо доводів касаційної скарги, що задоволенням позову відбудеться порушення права ОСОБА_1 на мирне володіння майном, необхідно зазначити таке.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном з боку держави.

У рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказувалося на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини (рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року).

Необхідність забезпечення такої рівноваги відображена в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Отже, особу можна позбавити її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності належить дотримуватися справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Також ЄСПЛ у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 07 грудня 1976 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року).

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Щодо позовної давності

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування позовної давності у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року, у справі № 826/13768/16, провадження № 11-609апп18, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, провадження № 12-104гс19, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц.

У постанові від 13 лютого 2019 року, у справі № 826/13768/16, провадження № 11-609апп18, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у випадках звернення до суду суб`єкта владних повноважень (прокурора) відлік строку для звернення до суду законодавець пов`язує з виникненням підстав, що надають йому право на таке звернення. Обставини виявлення прокурором під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні відповідних порушень інтересів держави, які підлягають захисту в суді, поза межами строку звернення до суду повинні враховуватися судами як поважні причини пропуску строку звернення до адміністративного суду, якщо прокурор звернувся до суду протягом шести місяців з дня виявлення таких порушень. Проте направлення прокурором листів до відповідних державних органів щодо здійснення заходів захисту інтересів держави не зупиняє та не перериває перебігу встановленого процесуальним законом шестимісячного строку звернення до суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, провадження № 12-104гс19, зазначено, що в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, зазначено, що, дійшовши висновку про наявність підстав для витребування спірних земельних ділянок у добросовісних кінцевих набувачів, необхідно дослідити питання перебігу позовної давності за вимогою про витребування таких ділянок від ТзОВ «Забудова-Д», оскільки воно заявило про застосування позовної давності у суді першої інстанції. Проте останній, вважаючи позов необґрунтованим, висновків щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності не зробив, момент, з якого стало чи мало стати відомо про порушення права позивача, не встановлював. Факти, необхідні для вирішення питання про застосування позовної давності до вимоги про витребування спірних земельних ділянок у ТзОВ «Забудова-Д», відсутні і в рішеннях судів з огляду на їхні висновки про відмову у позові.

У наведених справах позов заявлявся прокурором в інтересах держави, а в цій справі позивачем є юридична особа, яка захищає приватні інтереси, тому висновки, викладені у наведених постановах Великої Палати Верховного Суду щодо перебігу позовної давності за вимогами прокурора не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Верховний Суд переглядає застосування наведених висновків в частині загальних норм про позовну давність.

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про застосування позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правилапро обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Вирішивши питання про застосування заявленої ОСОБА_1 позовної давності, суд першої інстанції виходив із того, що строк звернення позивача до суду не пропущено, оскільки позивач ознайомився з копією технічної документації з землеустрою щодо оформлення ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку у квітні 2018 року та своєчасно звернувся до суду.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем позовної давності, посилаючись на те, що матеріали справи не містять жодних належних і допустимих доказів, які б указували на обізнаність позивача про порушення свого права за межами трирічного строку позовної давності.

Перевіривши правильність застосування судами норм щодо позовної давності, Верховний Суд дійшов висновку про те, що позивач звернувся до суду в межах позовної давності.

Необгрунтованими є доводи касаційної скарги, що позивач з 2005 року обізнаний про приватизацію земельної ділянки, тому дізнався про порушені права 12 жовтня 2005 року, коли між сторонами укладений договір на встановлення обмежень щодо використання спірної земельної ділянки, у зв`язку з чим, звернувшись до суду у травні 2018 року пропустив строк звернення до суду, з огляду на таке.

З урахуванням відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд зазначає, що відповідач не довів обставини щодо обізнаності позивача про порушення своїх прав у 2005 році, лист Свалявського районного відділу земельних ресурсів від 26 січня 2006 року, яким ОСОБА_1 погоджено посвідчення права власності на земельну ділянку за умови укладення із ТОВ «Маргіт» договору на встановлення земельного сервітуту, надсилався ОСОБА_1 , а не ТОВ «Маргіт».

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року зупинено дію постанови Закарпатського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року до закінчення касаційного розгляду справи, то виконання судового рішення на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 410 416 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Білоцерковцем Юлієм Сергійовичем, залишити без задоволення.

Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 17 квітня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Закарпатського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко