Постанова

Іменем України

06 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 306/2003/16-ц

провадження № 61-3512св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: приватний нотаріус Свалявського районного нотаріального округу Дядюша Олена Олександрівна, Виконавчий комітет Свалявської міської ради Мукачівського району Закарпатської області як орган опіки та піклування,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 17 листопада 2020 року, ухвалене у складі судді Ганчак Л. Ф., та постанову Закарпатського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Кондора Р. Ю., Мацунича М. В., Готри Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування квартири та скасування державної реєстрації речових прав на квартиру.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є спадкоємцем за заповітом ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняв спадщину та зареєстрований у спадковій квартирі АДРЕСА_1 .

Вказував на те, що право власності на цю квартиру оформлене його сестрою - ОСОБА_4 на підставі договору довічного утримання ОСОБА_5 . Рішенням Свалявського районного суду від 16 березня 2016 року, залишеним без змін рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 21 вересня 2016 року, договір довічного утримання розірвано.

Однак, ОСОБА_4 ще 15 травня 2015 року подарувала вказану квартиру своїм дочкам ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , уклавши договір дарування, що посвідчений приватним нотаріусом Свалявського районного нотаріального кругу Дядюшею О. О.

Зазначав, що договір довічного утримання розірвано рішенням суду, а тому ОСОБА_4 не набула права власності на спірну квартиру.

Крім того, квартиру відчужено під час судового розгляду справи щодо неї і відповідачі достеменно знали про наявність у суді спору щодо квартири.

Вказував на те, що наявність договору дарування та державної реєстрації права власності на квартиру перешкоджають йому реалізувати своє спадкове право.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив скасувати рішення про державну реєстрацію прав на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 та внести до Державного реєстру прав запис про скасування державної реєстрації прав; визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 15 травня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Свалявського районного нотаріального кругу Дядюшею О. О., зареєстрований у реєстрі № 320; скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 та внести до Державного реєстру прав записи про скасування державної реєстрації прав.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 17 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 , за № 26199470, номер запису 2 048 в книзі 13 від 28 квітня 2009 року, проведену Комунальним унітарним підприємством «Свалявське районне бюро технічної інвентаризації», та внесено до Державного реєстру прав запис про скасування державної реєстрації права власності 9414835 по відношенню до об`єкта нерухомого майна 621144821240.

Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , від 15 травня 2015 року (НАМ 481926, НАМ 481927, НАМ 481928, НАМ 481929), посвідчений приватним нотаріусом Свалявського районного нотаріального округу Дядюшею О. О., зареєстрований у реєстрі № 320.

Скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 , та внесено зміни до Державного реєстру прав про запис про скасування державної реєстрації прав по відношенню до об`єкта нерухомого майна 621144821240.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваним договором дарування та здійсненою на його підставі державною реєстрацією права власності на нерухоме майно порушуються майнові права позивача, набуті на спірне нерухоме майно в порядку спадкування.

Додатковим рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 26 лютого 2021 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1 929,20 грн судових витрат.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що, ухвалюючи рішення у справі, суд не вирішив питання про судові витрати.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 17 листопада 2020 року змінено, шляхом викладення четвертого абзацу його резолютивної частини по суті спору щодо ОСОБА_2 у такій редакції:

«Скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Свалявського районного нотаріального округу Закарпатської області Дядюші Олени Олександрівни від 15 травня 2015 року, індексний номер 21323358, про державну реєстрацію за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_2 , права власності на 1/2 (одну другу) частку в квартирі АДРЕСА_1 та державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/2 (одну другу) частку в квартирі АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 621144821240, за записом про право власності № 9672530 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з припиненням права власності ОСОБА_2 на частку в цій квартирі».

В іншій частині апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалене щодо неї рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 17 листопада 2020 року залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд застосував положення частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та врахував, що одночасно зі скасуванням рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав і скасуванням державної реєстрації прав суд у силу вимоги закону зобов`язаний припинити речове право, що було раніше зареєстроване.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У квітні 2022 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, задовольняючи позов, змінив позовні вимоги, вийшов за межі позовних вимог в частині скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру. Суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув, а лише змінив процедуру внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Також до позовних вимог слід було застосувати строки позовної давності, визначені в статті 728 ЦК України, про застосування якого було заявлено у суді першої інстанції.

Крім того, суди не врахували, що на час укладення договору дарування ОСОБА_4 була власником спірної квартири, жодних заборон щодо вчинення дій з укладення договорів не було.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 464/1509/17 (провадження № 61-34669св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2022 року у складі судді Черняк Ю. В. касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2022 року у складі колегії суддів: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А., відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У червні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 19 січня 2023 року у зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці, пов`язаною з вагітністю та пологами, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 січня 2023 року) визначено суддю-доповідача - Коломієць Г. В. та суддів, які входять до складу колегії: Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_6 була власником квартири АДРЕСА_1 і на підставі договору, укладеного 23 січня 2009 року, подарувала її ОСОБА_4 .

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 17 січня 2014 року у справі № 306/684/13-ц позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним та про зобов`язання скасувати державну реєстрацію задоволено частково, встановлено, що 23 січня 2009 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 був укладений договір довічного утримання. В решті позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 17 березня 2014 року у справі № 306/684/13-ц, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2014 року, рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 17 січня 2014 року змінено, другий абзац резолютивної частини рішення сформульовано таким чином: «Встановити, що 23 січня 2009 року під час укладення договору дарування квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 фактично було укладено договір довічного утримання, за яким ОСОБА_4 зобов`язувалась довічно утримувати ОСОБА_5 , а остання за це передала ОСОБА_4 у власність зазначену квартиру».

10 вересня 2014 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання від 23 січня 2009 року.

Ухвалою Свалявського районного суду Закарпатської області від 25 вересня 2014 року відкрито провадження у цивільній справі № 306/2548/14-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

Згідно з заповітом, посвідченим 12 грудня 2014 року приватним нотаріусом Свалявського районного нотаріального округу Гуледзою А. Г. за реєстровим № 2296, належну їй квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_5 заповіла сину ОСОБА_1 .

18 березня 2015 року ОСОБА_1 подав до Свалявської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5 , державним нотаріусом цим числом зареєстровано заяву за № 70 у спадковій справі № 36/2015.

15 травня 2015 року ОСОБА_4 уклала зі своїми дочками ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договір, посвідчений приватним нотаріусом Свалявського районного нотаріального округу Дядюшею О. О. за реєстровим № 320, на підставі якого подарувала квартиру АДРЕСА_1 в рівних частках (по 1/2 частці у праві власності на квартиру) кожному обдарованому.

У договорі дарування зазначено серед іншого, що квартира належить дарувальнику на підставі договору дарування від 23 січня 2009 року, рішень Свалявського районного суду від 17 січня 2014 року, Апеляційного суду Закарпатської області від 17 березня 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2014 року у справі № 306/684/13-ц; номер запису про право власності 9414835; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 621144821240 (пункт 4); дарувальник стверджує, що щодо квартири відсутні судові спори; внаслідок дарування цієї квартири не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб (пункт 7); волевиявлення сторін договору є вільним, усвідомленим, вони підтверджують обізнаність із загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину (преамбула, пункт 8).

Згідно з витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15 травня 2015 року № 37561578 і № 37561870 за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 1/2 частку вказаної квартири за кожною.

Ухвалою Свалявського районного суду від 09 вересня 2015 року залучено ОСОБА_1 до участі у справі № 306/2548/14-ц як правонаступника позивачки ОСОБА_5 .

Заявами від 05 листопада 2015 року ОСОБА_1 змінив позовні вимоги у справі № 306/2548/14-ц і просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_3 та зобов`язати ОСОБА_4 не чинити перешкод у її поверненні.

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 16 березня 2016 року у справі № 306/2548/14-ц змінений позов ОСОБА_1 задоволено частково. Договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 , розірвано. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 . У задоволенні позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_4 не чинити перешкоди у поверненні квартири відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 21 вересня 2016 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 15 травня 2019 року, рішення Свалявського районного суду від 16 березня 2016 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 скасовано. У задоволенні позову в цій частині відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на спірну квартиру, апеляційний суд, з яким погодився Верховний Суд, виходив із того, що до участі в справі за цією вимогою не були залучені як відповідачі нові власники квартири ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

При цьому суд апеляційної інстанції та Верховний Суд погодились з висновком суду першої інстанції про розірвання договору довічного утримання.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно із частинами другою, третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.

Правила частини третьої статті 215 ЦК України при вирішенні такої категорії справ підлягають застосуванню в тому разі, якщо позивач не домагається відновлення свого права на річ, яка була предметом оспорюваного ним договору, а його порушене право може бути відновлене шляхом повернення сторін договору до первісного стану в результаті визнання цього договору недійсним.

Крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (частина третя статті 215 ЦК України).

У справі, яка переглядається, судами установлено, що ОСОБА_5 за життя пред`явила до ОСОБА_4 позов про розірвання договору довічного утримання від 23 січня 2009 року, однак під час провадження у справі 04 березня 2015 року померла, а її спадкоємець за заповітом ОСОБА_1 18 березня 2015 року прийняв спадщину та був у подальшому залучений до участі у справі в якості правонаступника. Утім вже в межах близько двох місяців з дня відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 та прийняття її спадкоємцем ОСОБА_1 , а саме 15 травня 2015 року ОСОБА_4 безоплатно відчужила (подарувала) спірну квартиру своїм дочкам ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

Оспорюваний договір дарування був укладений під час провадження на стадії розгляду судом першої інстанції справи щодо розірвання договору довічного утримання.

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 16 березня 2016 року у справі № 306/2548/14-ц розірвано договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 .

У разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення (частина перша статті 756 ЦК України).

З розірванням договору довічного утримання перестала існувати правова підстава для права власності на нерухоме майно у його набувача ОСОБА_4 .

При цьому Верховний Суд виходить із того, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).

У справі, яка переглядається, установлено, що ОСОБА_4 знала про існування спору щодо розірвання договору довічного утримання у справі № 306/2548/14-ц, однак відчужила спірне нерухоме майно на підставі безвідплатного договору на користь близьких родичів (дочок).

Сукупність наведених обставин доводить той факт, що ОСОБА_4 діяла недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам позивача.

За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про визнання недійсним договору дарування спірної квартири та скасування державної реєстрації права власності відповідачів на спірну квартиру.

При цьому, змінюючи резолютивну частину рішення суду першої інстанції, апеляційний суд правильно застосував положення частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Обов`язок суду скасовувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав (обтяжень) слід розуміти як обов`язок суду вирішити наявний спір про право.

Колегія суддів зазначає, що задоволення позовної вимоги про скасування рішень про державну реєстрацію права власності поновить права позивача та не призведе до стану правової невизначеності щодо спірного нерухомого майна.

Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 464/1509/17 (провадження № 61-34669св18) не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаній справі відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 728 ЦК України, оскільки положення статті 728 ЦК України застосовуються до вимог про розірвання договору дарування, у той час як у справі, яка переглядається, позивач звернувся до суду з вимогами про визнання договору дарування недійсним.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що на час укладення договору дарування ОСОБА_4 була власником спірної квартири та жодних заборон щодо вчинення дій з укладення договорів не було, висновків судів не спростовують, значною мірою зводяться до незгоди з встановленими судом обставинами та переоцінкою доказів.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, зводяться до тлумачення норм процесуального права заявником на свій розсуд.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 17 листопада 2020 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Закарпатського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник