Постанова

Іменем України

24 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 307/2610/21

провадження № 61-6279св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 09 грудня 2021 року в складі судді Бряника М. М. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 01 червня 2022 року в складі колегії суддів: Куштана Б. П., Кожух О. А., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

В обґрунтування позову вказала, що з 18 листопада 2003 року до 27 липня 2021 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання шлюбу діти залишилися проживати разом із нею і знаходяться на її утриманні. Відповідач не надає належну матеріальну допомогу на утримання дітей, хоча має змогу сплачувати аліменти, має у власності житловий будинок, автомобіль, інших утриманців не має.

Враховуючи зазначене, позивач просила суд стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі ј частини від заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дітьми повноліття.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 09 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 01 червня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі ј частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 29 липня 2021 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Судові рішення мотивовані тим, що при вирішенні цього спору суди насамперед врахували інтереси дітей та не обмежившись мінімумом, який гарантований законом, стягнули аліменти в тому розмірі, який просила позивач - 1/4 частки всіх видів доходу відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

При визначенні розміру аліментів суди врахували позицію сторін, зокрема відсутність доказів про те, що відповідач має будь-який дохід.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У липні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання їх спільних дітей у розмірі 1/3 частки від усіх його видів заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 19 березня 2018 року у справі № 639/7075/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 536/1557/17, у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1798цс16.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач мала намір пред`явити вимогу до відповідача про стягнення із нього на користь дітей аліменти на їх утримання у розмірі 1/3 частини від усіх його видів доходу, а не 1/4 як вона помилково заявила у позові.

На думку заявника, побачивши, що вона помилилась із способом захисту, суд був зобов'язаний визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту прав, що не суперечить закону.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 11 липня 2022 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

09 серпня 2022 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень. Крім того, відповідач вказав, що при визначенні розміру аліментів суд врахував позицію позивача щодо стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини від усіх видів його доходу. Водночас суди не порушили права дітей, зазначивши, що розмір стягуваних аліментів має бути не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 18 листопада 2003 року до 27 липня 2021 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Діти перебувають на утриманні та вихованні матері ОСОБА_1 .

ОСОБА_2 не проживає разом із дітьми, належну матеріальну допомогу на їх утримання не надає.

Із трудової книжки відповідача вбачається, що 14 листопада 2021 року йому припинено виплату допомоги у зв`язку з безробіттям.

Відповідач є особою працездатного віку. Доказів наявності протипоказань щодо працевлаштування, відсутності інших доходів, майна, наявність у нього інших утриманців не надано.

Пред`являючи позов, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі ј частини від заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дітьми повноліття.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За умовами частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно із статтею 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитини за жодних обставин не може бути меншим за неоподаткований мінімум доходів громадян.

Згідно з вимогами статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Ухвалюючи рішення у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12 81 89 ЦПК України, керуючись вимогами статей 180 182 СК України, вірно виходили із того, що відповідач як батько зобов`язаний матеріально утримувати своїх дітей, забезпечивши їх мінімально необхідними благами, які потрібні для їх життя та виховання.

Визначаючи розмір аліментів, з огляду на положення частини другої статті 182 СК України суди врахували матеріальне становище платника аліментів та інші обставини, що мають істотне значення, та дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з нього на утримання дітей на користь матері аліментів у розмірі ј частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 29 липня 2021 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції надав правову оцінку доводам позивача про те, що вона помилилась із розміром аліментних виплат, які підлягають стягненню.

Оцінюючи аналогічні доводи касаційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Згідно з положеннями статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як вбачається з прохальної частини позовної заяви позивач просила суд стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі ј частини від заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дітьми повноліття.

У подальшому ОСОБА_1 29 липня 2021 року та 29 вересня 2021 року подавала до суду заяви, у яких просила розглядати справу за її відсутності та стягнути аліменти (а.с. 8, 14). Заяви про зміну розміру аліментів, які підлягають стягненню з відповідача, ОСОБА_1 не подавала.

Вимоги позивача ОСОБА_1 підтримала і її представник ОСОБА_4 у судовому засіданні у суді першої інстанції (а.с. 41).

У відзиві на позовну заяву відповідач акцентував свою незгоду із заявленим позивачем розміром аліментів та просив стягнути аліменти по 1 000 грн на кожну дитину (а.с. 27-28).

Представник позивача за договором про надання правової допомоги - адвокат Кохман М. В. у заяві від 17 листопада 2021 року та у відповіді на відзив від 03 грудня 2021 року заявляла, що підтримує позов та просить його задовольнити, стягнувши із відповідача на користь позивача аліменти на утримання дітей у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу відповідача.

Колегія суддів зауважує, що при визначенні розміру аліментів на утримання дітей судами дотримано основоположні принципи цивільного процесу: змагальність та диспозитивність, які урівноважуються із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін.

Враховуючи вказаний принцип диспозитивності цивільного процесу, межі позовних вимог та положення частини другої статті 400 ЦПК України, відповідно до яких суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційної скарги про те, що суд повинен був ухвалити рішення про стягнення аліментів у іншому розмірі, ніж просила сторона позивача у позовній заяві, відповіді на відзив та у судовому засіданні.

Водночас суди попередніх інстанцій не порушили права дітей, зазначивши у оскаржуваних судових рішеннях про те, що розмір стягуваних аліментів має бути не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, тобто установивши той законодавчо визначений розмір аліментів, який потрібен для забезпечення дітей необхідними благами, які потрібні для їх життя та виховання.

Посилання у касаційній скарзі про те, що мінімальний розмір аліментів не забезпечує потреби дитини, спростовується передбаченим законом механізмом для зміни розміру аліментів (стаття 192 СК України).

Колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційної скарги про порушення судами положень частини п`ятої статті 183 СК України та необхідність стягнення на двох дітей 1/3 частини від заробітку відповідача, оскільки цією нормою закону регламентовано питання звернення до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, натомість ОСОБА_1 звернулась до суду в порядку позовного провадження.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що законодавство України дає право батькам згодом змінити встановлений розмір аліментів в сторону його збільшення або зменшення у зв`язку зі зміною матеріального становища, сімейного стану, стану здоров`я платника або одержувача аліментів чи за наявності інших життєвих ситуацій.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду: від 04 липня 2018 року у справі № 536/1557/17, у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1798цс16, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.

Так, предметом розгляду справи № 536/1557/17 є зміна розміру стягуваних аліментів на підставі статті 192 СК України, а у справі № 6-1798цс16 предметом спору було визначення аліментів у твердій грошовій сумі на підставі частини першої статті 184 СК України.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 09 грудня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 01 червня 2022 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара