Постанова
Іменем України
21 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 307/2675/18
провадження № 61-21506св19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 квітня 2019 року у складі судді Бобрушко В. І. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Кожух О. А., Джуги С. Д., Куштана Б. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог заяви
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду у порядку статей 471 472 ЦПК України, та просив визнати на території України рішення Суду у справах сім`ї та неповнолітніх ОСОБА_3 судового округу Брага в справі № 793/17.6Т8GMR, від 02 березня 2018 року, що набрало законної сили 13 квітня 2018 року.
Клопотання мотивовано тим, що вказаним рішенням іноземного суду визнано факт спільного проживання у період з 01 серпня 2004 року до 20 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Обов`язок доказування відсутності взаємності покладаються на особу, яка заперечує проти визнання та виконання іноземного судового рішення в Україні.
Рішення іноземного суду не вимагає звернення до примусового виконання та вжиття заходів примусу зі сторони органів державної виконавчої служби, воно підлягає виконанню в порядку, передбаченого Главою ІІ Розділу VIII ЦПК України для виконання рішень іноземного суду, що не підлягають примусовому виконанню в Україні.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Тячівського районного суду від 10 квітня 2019 року, залишеною без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року, клопотання ОСОБА_1 задоволено. Визнано в Україні рішення суду у справах сім`ї та неповнолітніх ОСОБА_3 судового округу Брага Португалії в справі № 793/17.6Т8GMR, яке прийняте 02 березня 2018 року та набрало законної сили 13 квітня 2018 року, яким визнано, що ОСОБА_1 , проживаючий по АДРЕСА_6 та ОСОБА_2 , проживаюча по АДРЕСА_7 , фактично проживали спільно у період з 01 серпня 2004 року по 20 жовтня 2006 року.
Ухвалу суду першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що визнання рішення іноземного суду є правом суду, і вирішення цього питання залежить від конкретних обставин справи. Оскільки рішенням іноземного суду визнано факт, який мав місце на території країни ухвалення цього рішення на території Португальської Республіки, тому правильним є висновок суду першої інстанції про визнання в Україні рішення суду у справах сім`ї та неповнолітніх ОСОБА_3 судового округу Брага Португалії в справі № 793/17.6Т8GMR, прийняте 02 березня 2018 року та набрало законної сили 13 квітня 2018 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
29 листопада 2019 року (відповідно до штемпеля на поштовому конверті) представник ОСОБА_2 - адвокат Чирик А. І. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 квітня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року у вищевказаній справі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
10 грудня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .
У грудні 2019 року справу передано до Верховного Суду.
У січні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 .
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки положеннями ЦПК України.
Під час судового розгляду судами досліджено, що звернення заявника до суду з клопотанням про визнання рішення суду Португалії про встановлення факту спільного проживання має майнову мету, зокрема встановити підставу для визнання права власності на Ѕ частку в будинку АДРЕСА_2 , придбаний ОСОБА_2 у 2005 році.
У постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-899цс16 вказано правовий висновок, згідно з яким спори щодо нерухомого майна розглядаються за місцем знаходження цього майна та за правом, яке має найбільший зв`язок з правочином, якщо сторони не обрали інше право до цих правовідносин.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 303/2072/17 підлягає відмові клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню з посиланням на пункт 3 частини другої статті 468 ЦПК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що спір між сторонами, що розглядався в Португалії, не є спором щодо нерухомого майна.
Посилання заявника на справи Верховного Суду є необґрунтованими, оскільки у вказаних справах вирішувалося питання щодо спадкового майна.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Суду у справах сім`ї та неповнолітніх ОСОБА_3 судового округу Брага Португалії в справі № 793/17.6Т8GMR, прийняте 02 березня 2018 року, яке набрало законної сили 13 квітня 2018 року, визнано, що ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , проживаючий по АДРЕСА_6 та ОСОБА_2 , проживаюча по АДРЕСА_7 , фактично проживали спільно у період з 01 серпня 2004 року до 20 жовтня 2006 року (а. с. 24-35).
Вказана справа перебувала на розгляді іноземного суду від 07 лютого 2017 (а .с. 191), питанням справи було визначення чи мали місце фактичні шлюбні відносини між сторонами у період з вересня/жовтня 2001 року до 01 березня 2008 року (а. с. 25). Згідно із текстом рішення іноземного суду ОСОБА_2 було відомо про розгляд справи іноземним судом, оскільки нею було представлено заперечення з висновком про безпідставність заяви (а. с. 24).
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у провадженні Тячівського районного суду з 2014 року перебувала на розгляді справа № 307/4052/14-ц, у якій ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та, уточнюючи позовні вимоги, остаточно, просив суд встановити факт спільного проживання його з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з лютого 2001 року до 20 жовтня 2006 року. Рішення у цій справі ухвалено 06 листопада 2017 року (а. с. 199-210) та станом на сьогодні перебуває у провадженні Закарпатського апеляційного суду, а отже, не набрало законної сили.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного Законодавства України.
В Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили (частина перша статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Згідно зі статтею 52 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, ратифікованої із застереженнями Законом № 240/94-ВР від 10 листопада 1994 року, винесені установами юстиції кожної з Договірних Сторін, що вступили в законну силу рішення, що не вимагають за своїм характером виконання, визнаються на територіях інших Договірних Сторін без спеціального провадження за умови якщо: а) установи юстиції запитуваної Договірної Сторони не винесли раніше по цій справі рішення, що вступило в законну силу; б) справа відповідно до цієї Конвенції, а у випадках, не передбачених нею, відповідно до законодавства Договірної Сторони, на території якої рішення повинне бути визнане, не відноситься до виняткової компетенції установ юстиції цієї Договірної Сторони.
Відповідно до частини першої статті 472 ЦПК України, клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, подається заінтересованою особою до суду в порядку, встановленому статтями 464-466 цього Кодексу для подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, з урахуванням особливостей, визначених цією главою.
Згідно з частиною сьомою статті 473 ЦПК України у визнанні в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, може бути відмовлено з підстав, встановлених статтею 468 цього Кодексу.
Пунктом третім частини другої статті 468 ЦПК України передбачено, що у задоволенні клопотання може бути відмовлено якщо рішення ухвалене в справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України.
Відповідно до частиною другою статті 11 Закону України «Про міжнародне приватне право», якщо застосування права іноземної держави залежить від взаємності, вважається, що вона існує, оскільки не доведено інше. Згідно з частиною другою статті 462 ЦПК України у разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше.
Отже, принцип взаємності означає, що рішення суду певної держави повинно визнаватись та виконуватись в України, якщо тільки іншою стороною не надано доказів того, що рішення українських судів не визнаються і не можуть бути виконані на території такої держави.
Статтею 5 «Угоди про дружбу і співробітництво між Україною та Португальською Республікою» від 25 жовтня 2000 року (ратифіковано Законом N 945-IV від 05 червня 2003 року) визначено, що сторони розвиватимуть співробітництво у сфері юстиції та судочинства і сприятимуть розвиткові контактів між компетентними відомствами, які відповідають за надання правової допомоги у цивільних, шлюбно-сімейних та кримінальних справах.
Стаття 70 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачає, що з урахуванням положень статей 71, 72 цього Закону спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Вибір права спадкодавцем буде недійсним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося.
Згідно статті 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України є виключною у справах з іноземним елементом якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів у рамках державно-приватного партнерства, укладених Кабінетом Міністрів України, згідно з якими нерухоме майно є об`єктом такого партнерства, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об`єкт.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 468 ЦПК України якщо міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено, якщо раніше ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у справі № 307/4052/14-ц ОСОБА_8 просив встановити факт спільного проживання його з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з лютого 2001 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У справі, яка розглядалась судом Португальської Республіки, питанням справи було визначення чи мали місце фактичні шлюбні відносини між сторонами у період з вересня/жовтня 2001 року до 01 березня 2008 року.
З огляду на викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, що не можна вважати, що предмети розгляду Тячівського районного суду та суду Португальської Республіки є тотожними.
Крім того, судами не встановлено вирішення судом Португальської Республіки майнових інтересів сторін, що б виключало компетенцію іноземного суду у вирішенні такої справи.
Доводи касаційної скарги щодо помилкового незастосування судами у вказаній справі правових висновків Верховного Суду є необґрунтованими, оскільки заявник вказує правові позиції Верховного Суду, зокрема у справі №303/2072/17, предметом якої, на відміну від вказаної справи, було вирішення питання спадкування майна.
Згідно із статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином дослідили й оцінили подані заявником докази, правильно застосували норми матеріального та процесуального права, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для відмови в задоволенні клопотання, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та власного тлумачення норм права та незгоди заявника із ухваленими у справі судовими рішеннями.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 409 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 квітня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
С. Ю. Мартєв
В. М. Сімоненко