ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2024 року

м. Київ

справа № 307/3572/21

провадження № 61-12266св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Тересвянська селищна рада Тячівського району Закарпатської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Тересвянської селищної ради Тячівського району Закарпатської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 червня 2023 року у складі колегії суддів: Фазикош Г. В., Куштана Б. П., Бисаги Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 2124456200:03:003:0059, що полягають у порушенні правил добросусідства, порушенні норм для безпечного життя і здоров`я довкілля, шляхом заборони Тересвянській селищній раді Тячівського району Закарпатської області (далі - Тересвянська селищна рада) розміщувати кладовище на земельних ділянках, суміжних із земельною ділянкою, кадастровий номер 2124456200:03:003:0059, та здійснення поховання на вказаній території.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є власником земельної ділянки площею 0,0642 га з кадастровим номером 2124456200:03:003:0059 на АДРЕСА_1 . На цій земельній ділянці розташований житловий будинок.

Сусідніми земельними ділянками є землі селищної ради: від В до Г - землі селищної ради (кладовище), від Б до В - землі селищної ради.

На час подання позову розпочато облаштування території суміжної земельної ділянки від Б до В, на якій вирішено розташувати кладовище.

Водночас розміщення кладовища на цій земельній ділянці, генеральним планом не передбачене, будь-якої проектної документації немає ( не розроблялася).

Відповідач порушує правила добросусідства, адже на належній їй земельній ділянці розташований колодязь з питною водою, а санітарна норма в 300 метрів не дотримана.

У зв`язку з цим позивачка просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Тячівський районний суд Закарпатської області рішенням від 17 серпня 2022 року позов задовольнив. Усунув перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 2124456200:03:003:0059, шляхом заборони Тересвянській селищній раді розміщувати кладовище на земельних ділянках, суміжних із земельною ділянкою, кадастровий номер 2124456200:03:003:0059, та здійснювати поховання на відстані, яка передбачена санітарними нормами в 300 метрів, від її земельної ділянки.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки позивачка має документи, які підтверджують її право власності на земельну ділянку, що межує зі старим кладовищем 1900 року, так і на житловий будинок, що знаходиться на цій земельній ділянці. Відповідач не має права розміщувати нове кладовище на вільних земельних ділянках, суміжних із земельною ділянкою позивачки, та здійснювати поховання без дотримання відстані у 300 метрів, передбаченої санітарними нормами, від земельної ділянки позивачки.

З огляду на це суд першої інстанції дійшов до висновку, що позов слід задовольнити саме шляхом усунення позивачці перешкод у користуванні її земельною ділянкою через заборону відповідачеві використовувати належну йому земельну ділянку у певний спосіб.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Закарпатський апеляційний суд постановою від 20 червня 2023 року апеляційну скаргу Тересвянської селищної ради задовольнив. Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 17 серпня 2022 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що позовні вимоги є недоведеними, оскільки належних та достатніх доказів того, що Тересвянська селищна рада має намір розмістити по сусідству з позивачкою кладовище, в матеріалах справи немає. При цьому суд дослідив додані до позовної заяви фотографії, на яких зображено будинок, старе кладовище та сліди від обрізки дерев і кущів. Фотографії зроблені без прив`язки до місцевості чи координат конкретних земельних ділянок. Доказів облаштування нового кладовища на них немає. Доказів нових поховань чи висновків контролюючих органів та служб про порушення санітарних норм, в матеріалах справи також не має.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У липні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 червня 2023 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження зазначила те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 826/15204/17, від 29 вересня 2021 року у справі № 361/8977/15; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують початок виконання відповідачем робіт із розміщення кладовища без дозвільних документів, які давали б право на таке розміщення. У спірному випадку відповідач порушує правила добросусідства, вчиняє позивачці перешкоди у користуванні земельною ділянкою, порушує умови для безпечного життя, оскільки на її земельній ділянці розташований колодязь із питною водою.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

19 квітня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0642 га, кадастровий номер 2124456200:03:003:0059, на АДРЕСА_1 , що підтверджується державним актом на право власності на землю від 20 грудня 2007 року серії ЯД № 539912. На цій земельній ділянці розташований житловий будинок.

Сусідніми земельними ділянками є землі селищної ради: від В до Г - землі селищної ради (кладовище), від Б до В - землі селищної ради.

Листом від 24 вересня 2021 року № 05-26/1054 на адвокатський запит Тересвянська селищна рада повідомила, що проекти із землеустрою щодо відведення земельної ділянки під кладовище не розроблялися та не погоджувалися, не розроблялася і містобудівна документація, з цього приводу немає будь-яких дозволів або висновків контролюючих органів. У цьому листі також зазначено, що згідно з генеральним планом смт Тересва місце розташування кладовища, передбачено в іншій місцевості. Копія генерального плану додається.

Апеляційний суд дослідив додані до позовної заяви фотокопії, на яких зображено будинок, старе кладовище та сліди від обрізки дерев і кущів. Фотографії зроблені без прив`язки до місцевості чи координат конкретних земельних ділянок. Доказів облаштування нового кладовища на них немає.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтями 15 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У статті 321 ЦК України встановлено принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини першої статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Враховуючи наведене, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка зазначила про порушення її прав як власника земельної ділянки, оскільки селищна рада розпочала облаштування території суміжної земельної ділянки (від Б до В), на якій вирішено розташувати кладовище. Водночас розміщення кладовища на цій земельній ділянці генеральним планом не передбачено, будь-яка проектна документація з цього приводу не розроблялася.

Кладовище - це відведена в установленому законом порядку земельна ділянка з облаштованими могилами та/або побудованими крематоріями, колумбаріями чи іншими будівлями та спорудами, призначеними для організації поховання та утримання місць поховань (стаття 1 Закону України «Про поховання та похоронну справу»).

Відповідно до статті 23 Закону України «Про поховання та похоронну справу» для розміщення місця поховання рішенням уповноваженого органу в установленому законом порядку відповідному спеціалізованому комунальному підприємству, установі, організації в постійне користування надається земельна ділянка. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад забезпечують планування та впорядкування території місць поховання згідно з генеральними планами забудови відповідних населених пунктів та іншої містобудівної документації з дотриманням обов`язкових містобудівних, екологічних та санітарно-гігієнічних вимог.

Постановою Головного державного санітарного лікаря України від 01 липня 1999 року № 28 затверджено Державні санітарні правила та норми «Гігієнічні вимоги щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України» ДСанПіН 2.2.2.028-99, що включають основні гігієнічні вимоги щодо планування нових, утримання і санітарного упорядкування діючих кладовищ в населених пунктах України.

Відповідно до пункту 3.5 вказаних ДСанПіН кладовища повинні бути розміщені в приміській зоні міських поселень і поблизу місць розташування сіл. Санітарно-захисна зона від території кладовища традиційного поховання і крематорію до житлових і громадських будівель, зон відпочинку, а також колективних садів та городів повинна бути не меншою 300 м (Державні санітарні правила № 379/1404).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, а у матеріалах справи немає будь-яких доказів, які свідчили би про те, що відповідач облаштував нове кладовище, а також доказів нових поховань чи висновків контролюючих органів та служб про порушення санітарних норм. Встановивши зазначені обставини, апеляційний суд правильно виходив з того, що твердження позивачки про порушення її прав є припущенням.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

З огляду на вказане Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків апеляційного суду, а зводяться до незгоди заявника з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судом, оскаржувана постанова не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувана постанова відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов