№ 307/442/18 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

15 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 307/442/18

провадження № 61-13549св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Завалієв Артем Анатолійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 червня 2018 року у складі судді Бобрушко В. І. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 червня 2019 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус ЧМНО) Завалієв А. А. про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

На обґрунтування позову посилалася на те, що Тячівським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області відкрито виконавче провадження із примусового виконання виконавчого напису № 10217, виданого 26 жовтня 2017 року приватним нотаріусом ЧМНО Завалієвим А. А., про стягнення із ОСОБА_1 на користь банку заборгованості у розмірі 2 455 703,86 грн. Виконавчий напис вчинено на підставі кредитного договору від 26 березня 2008 року№ MKH0GA0000000004, укладеного між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк».

Вважала, що оспорюваний виконавчий напис вчинено з порушенням положень Закону України «Про нотаріат» і Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а відповідач пропустив строк на звернення із заявою про вчинення виконавчого напису.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 11 червня 2019 року, позов задоволено. Виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом ЧМНО Завалієвим А. А. 26 жовтня 2017 року, зареєстрований в реєстрі за № 10217, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 95 743,42 дол. США, що за курсом НБУ становить 2 453 903,86 грн заборгованості за кредитним договором від 26 березня 2008 року № MKH0GA0000000004 та 1 800 грн витрат за вчинення виконавчого напису - визнано таким, що не підлягає виконанню.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що виконавчий напис вчинено нотаріусом із порушенням вимог чинного законодавства, а саме при вчиненні оспорюваного виконавчого напису нотаріус не звернув увагу на сплив позовної давності, оскільки з дня виникнення права вимоги про стягнення боргу сплив трирічний строк, а для стягнення неустойки (штрафу, пені) - річний строк.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У липні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково виходили з того, що розмір заборгованості, пред`явлений до стягнення за виконавчим написом, є спірним, не звернули уваги, що у пункті 8.1 кредитного договору сторони для усіх вимог встановили п`ятирічну позовну давність, а тому суди мали виходити з того, що банком дотримані строки звернення за вчиненням виконавчого напису. Суди також не звернули уваги на те, що 25 серпня 2017 року банк надіслав позивачу нове повідомлення про необхідність сплатити заборгованість.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 26 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого у свою чергу є АТ КБ «ПриватБанк»,та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №MKН0GA0000000004, за умовами якого ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 62 326,80 дол. США.

Відповідно до письмової вимоги від 08 серпня 2013 року за № 30.1.0.0/2-393 АТ КБ «ПриватБанк» повідомило ОСОБА_1 як позичальника про необхідність повернення кредиту за кредитним договором від 26 березня 2008 року за № MKН0GA0000000004 в тридцятиденний строк з дня отримання вказаної вимоги.

Приватним нотаріусом ЧМНО Завалієвим А. А. 26 жовтня 2017 року вчинено виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 10217, згідно з яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором договором № MKН0GA0000000004 від 26 березня 2008 року в розмірі 95 743,42 дол. США, що за курсом НБУ на час вчинення виконавчого напису становить 2 453 903,86 грн, та 1 800 грн - витрат за вчинення виконавчого напису. Строк, за який проводиться стягнення за вказаним виконавчим написом, визначено з 26 березня 2008 року до 15 серпня 2017 року.

Судом першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, встановлено, що в тексті оспорюваного виконавчого напису зазначені суми, із яких складається указана у виконавчому написі заборгованість за кредитним договором від 26 березня 2008 року за № MKН0GA0000000004 у розмірі 95 743,42 дол. США, що за курсом НБУ становить 2 453 903,86 грн, зокрема: 41 149,67 дол. США - заборгованість за тілом кредиту, 21 984,54 дол. США - заборгованість за відсотками, 899,97 дол. США - заборгованості з комісії, 27 140,74 дол. США - пеня, 9,75 дол. США - штраф (фіксована частина), 4 558,75 дол. США - штраф (відсоток від суми заборгованості). Зазначено строк, за який проводиться стягнення (із 26 березня 2008 року до 15 серпня 2017 року), що складає 9 років та 5 місяців.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до змісту статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Відповідно до змісту статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ Порядку). Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку). Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. Цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій, а лише їх конкретизує.

Щодо строку вчинення виконавчого напису нотаріусом

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Виконавчий напис приватного нотаріуса оспорюється, в тому числі, з мотивів його вчинення з порушенням строку, встановленого статтею 88 Закону України «Про нотаріат».

Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу (частина перша статті 88 Закону України «Про нотаріат», підпункт 3.4 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

У справі встановлено, що на час вчинення виконавчого напису нотаріусом трирічний строк з дня направлення божнику вимоги про сплату заборгованості (08 серпня 2013 року) сплив.

У касаційній скарзі банк, не погодившись із рішеннями судів, посилається на те, що пунктом 8.1 кредитного договору сторони передбачили, що позовна давність за будь-якими вимогами банку сторони встановили у 5 років. Тому заявник вважає, що з огляду на положення частини другої статті 88 Закону України «Про нотаріат» та статті 259 ЦК України нотаріус мав право вчинити виконавчий напис у межах цього строку.

Такі доводи Верховний Суд відхиляє.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» та підпунктами 3.1, 3.3 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Тобто інший строк давності для вчинення виконавчого напису нотаріуса повинен бути прямо передбачений саме законом, і не може бути змінений домовленістю сторін.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18) відступила від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 307/1580/17, щодо застосування положень частини другої статті 88 Закону України «Про нотаріат», зокрема про те, що ця норма не обмежується трирічним строком нарахування заборгованості, на стягнення якої вчиняється виконавчий напис, за умови встановлення сторонами відповідно до статті 259 ЦК України збільшеної позовної давності для відповідної вимоги.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо безспірності заборгованості

Стаття 88 Закону України «Про нотаріат» містить певну умову вчинення виконавчих написів. Так, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо, зокрема, подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками -наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц з подібних правовідносин.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що у цій справі заборгованість за виконавчим написом не є безспірною.

Як випливає з матеріалів справи, 08 серпня 2013 року ОСОБА_1 надіслано вимогу про повернення кредиту в повному обсязі, а також відсотків, комісії та штрафних санкцій, нарахованих на день повернення кредиту, в тридцятиденний строк із дня отримання вказаної вимоги (а. с. 10). Банком зазначено, що сума простроченої заборгованості ОСОБА_1 становить 5 874,75 дол. США. Будь-яких інших сум кредитної заборгованості, її складових банк у вимозі не вказав.

Натомість, учиняючи виконавчий напис у 2017 році (після спливу чотирьох років від дня надіслання вимоги боржнику), нотаріус стягнув із боржника заборгованість за кредитним договором від 26 березня 2008 року за № MKН0GA0000000004 в розмірі 95 743,42 дол. США, що за курсом НБУ становить 2 453 903,86 грн, та складається з: 41 149,67 дол. США - заборгованість за тілом кредиту, 21 984,54 дол. США - заборгованість за відсотками, 899,97 дол. США - комісія, 27 140,74 дол. США - пеня, 9,75 дол. США - штраф (фіксована частина), 4 558,75 дол. США - штраф у відсотковому співвідношенні від суми заборгованості.

Вказаних сум у вимозі про повернення заборгованості від 08 серпня 2013 року не було зазначено, позивач її оспорює, в тому числі з підстав спливу позовної давності, також посилався у позовній заяві на вирішення спору між нею та банком щодо нарахування суми боргу за підвищеною процентною ставкою, а отже, сума заборгованості не є безспірною.

Із матеріалів справи випливає, що на час звернення банку з вимогою до позивача від 08 серпня 2013 року про повернення кредиту у повному обсязі існував невирішений спір у справі № 307/610/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди.

Доводи касаційної скарги банку про безспірність заявлених вимог зводяться до непогодження зі встановленими судами обставинами справи, переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що 25 серпня 2017 року банк надсилав нове повідомлення про необхідність сплатити заборгованість у новому розмірі.

У судах першої та апеляційної інстанцій банк на цю обставину не посилався та докази на її підтвердження не подавав.

Ці доводи також зводяться до непогодження зі встановленими судами обставинами справи, переоцінки доказів, а тому Верховний Суд їх відхиляє.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 червня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак