Постанова

Іменем України

19 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 307/664/16-ц

провадження № 61-1539св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Тячівська державна нотаріальна контора,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Кожух О. А., Кондора Р. Ю., Фазикош Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнаннянедійсними та скасування договору дарування Ѕ частини незавершеного будівництвом житлового будинку 95 % готовності та договору дарування земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 05 березня 2015 року між ним та відповідачем укладені два договори дарування, згідно з якими він подарував ОСОБА_2 Ѕ частину незавершеного будівництвом житлового будинку 95 % готовності, що знаходиться по АДРЕСА_1 та Ѕ частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування цього будинку.

Вказував, що укладення цих договорів було зумовлено тим, що Тячівським районним судом Закарпатської області розглядалась цивільна справа № 307/4148/14-ц за позовом ОСОБА_2 до нього про стягнення аліментів на утримання двох дітей. При розгляді вказаної справи, у лютому 2015 року, вони розпочали обговорення питання про укладення мирової угоди на тих умовах, що він передає належні йому Ѕ частину земельної ділянки та Ѕ частину будинку, побудованого ними під час шлюбу, а ОСОБА_2 відмовиться від стягнення аліментів у зв`язку з передачею їй права власності на нерухоме майно. Про відсутність до нього претензій щодо сплати аліментів відповідач також 10 березня 2015 року написала відповідну заяву.

Однак своїх обіцянок ОСОБА_2 не виконала, а Тячівський районний суд Закарпатської області 02 березня 2015 року ухвалив рішення про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 та дочки ОСОБА_4 в розмірі 1000 грн щомісячно.

Вважав, що наведеними діями ОСОБА_2 навмисно ввела його в оману.

Також вказував, що вчинив правочини дарування під впливом помилки.

З цих підстав, посилаючись на частину першу статті 229, частину першу статті 230 ЦК України, просив визнати недійними та скасувати вищевказані договори дарування Ѕ частини незавершеного будівництвом житлового будинку 95 % готовності та Ѕ частини земельної ділянки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 липня 2019 року позов задоволено.

Визнано недійним та скасовано договір дарування Ѕ частини земельної ділянки від 05 березня 2015 року, площею 0, 0705 га, що розташована по АДРЕСА_1 , посвідчений державним нотаріусом Тячівської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 2/524.

Визнано недійсним та скасовано договір дарування Ѕ частини незавершеного будівництвом житлового будинку 95 % готовності, що розташований по АДРЕСА_1 , посвідчений державним нотаріусом Тячівської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 2-525.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дослідженими судом доказами підтверджено, що дарування ОСОБА_1 спірних частин земельної ділянки та незавершеного будівництвом житлового будинку вчинено під впливом обману, оскільки саме відмова від стягнення аліментів спонукала до укладення оскаржуваних договорів дарування.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 19 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове про відмову в задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та ухвалюючи нове про відмову в його задоволенні, апеляційний суд виходив з того, що в оспорюваних правочинах сторони стверджували, що такі відповідають їх намірам і не носять характеру фіктивного чи удаваного правочину; вони однаково розуміють значення, умови договорів, їх природу й правові наслідки, бажають їх реального настання; договори підписуються ними добровільно, при здоровому розумі, ясній пам`яті; дарувальник стверджував, що дарування землі здійснюється за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства як фізичного, так і морального, що йому зрозуміла природа правочину.

Позивач не довів наявність умислу в діях ОСОБА_2 , істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, а також сам факт обману. Помилка позивача, який вважав, що оспорювані договори укладаються з метою припинення права на аліменти на дітей, внаслідок власного недбальства та неправильного тлумачення закону не є підставою для визнання правочину недійсним.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 грудня 2020 року й залишити в силі рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 липня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що факт того, що ОСОБА_2 шляхом обману привласнила їхній спільний будинок та земельну ділянку підтверджений наданими ним доказами, які правильно враховані судом першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову й підстав для його скасування в суду апеляційної інстанції не було. В оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції не навів жодної з передбачених частиною першої статті 376 ЦПК України підстави для скасування рішення, неправильно витлумачив норми статей 190 СК України 717 ЦК України, а також не навів мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

10 березня 2020 року справа № 334/8337/18 надійшла до Верховного Суду.

ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Установлено, що розпорядженням голови Тячівської районної державної адміністрації № 106 від 26 лютого 2015 року та висновком органу опіки та піклування від 26 лютого 2015 року надано дозвіл ОСОБА_2 на прийняття в дар та підписання договору дарування Ѕ частини незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 та Ѕ частини земельної ділянки для обслуговування будинку від імені та в інтересах її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Тячівського районного суду від 02 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 16 квітня 2015 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1 000 грн щомісячно до досягнення ними повноліття, починаючи з 12 листопада 2014 року.

05 березня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір дарування, за умовами якого позивач подарував відповідачу Ѕ частини незавершеного будівництвом житлового будинку 95 % готовності, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктами 2.9, 2.10, 2.12 вказаного договору сторони заявляють, що: цей договір відповідає їх намірам і не носить характеру фіктивного чи удаваного правочину; вони однаково розуміють значення, умови договору, його природу й правові наслідки, бажають їх реального настання; договір підписується ними добровільно, при здоровому розумі, ясній пам`яті, зміст статей законодавства, які зазначені у договорі, сторонам відомий та зрозумілий.

Також 05 березня 2015 року сторони уклали договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 Ѕ частини земельної ділянки для будівництва та обслуговування будинку площею 0, 0705 га по АДРЕСА_1 .

Відповідно до пунктів 3.7, 3.8 договору сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру уявного або удаваного правочину; дарувальник стверджує, що дарування здійснюється за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства як фізичного, так і морального, що йому зрозуміла природа цього правочину.

Договори дарування посвідчені державним нотаріусом Тячівської державної нотаріальної контори Бенчак М. Т.та зареєстровані в Державному реєстрі речових прав.

10 березня 2015 року відповідач написала заяву про те, що ніяких претензій до ОСОБА_1 не має, у майбутньому питання про стягнення аліментів ставити не буде, оскільки свою частку майна він подарував їй.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Статтею 230 ЦК України передбачено можливість визнання судом недійсним правочину, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу) . Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Статтею 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Обравши способом захисту своїх прав визнання договору дарування недійсним, позивач відповідно до положень ЦПК України щодо змагальності сторін зобов`язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.

Звернувшись з цим позовом до суду, позивач зазначав про те, що спірні договори дарування були укладені в зв`язку із досягненням сторонами домовленості, що відповідач відмовиться від сплати ним аліментів.

Можливість припинення права на аліменти на дитину в зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно врегульовано статтею 190 СК України.

Згідно з частиною першою статті 190 СК України той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Такий договір нотаріально посвідчується. Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону. Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору.

Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно. У разі укладення такого договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов`язується самостійно утримувати її (частина друга статті 190 СК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається, установлено, що оскаржувані договори дарування від 05 березня 2015 року укладені сторонами після ухвалення судом рішення про стягнення з позивача аліментів на двох дітей. Обдарованою особою за цими договорами вказано лише відповідача ОСОБА_2 . Будь-якого посилання на те, що договори укладені з умовою про припинення права на аліменти, умови договорів не містять. При цьому встановлено, що при підписанні договорів дарування в нотаріальній конторі, крім сторін, був присутній також представник ОСОБА_1 - адвокат Кошілко М. М.

Підписуючи договори дарування, сторони стверджували, що такі правочини відповідають їхнім намірам, вони однаково розуміють значення, умови договорів, його природу й правові наслідки, бажають їх реального настання.

Таким чином, установивши, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умовдоговорів дарування, позивач не довів наявність умислу в діях ОСОБА_2 , істотність значення обставин, щодо яких його введено в оману, а також сам факт обману, та врахувавши, що помилка позивача, який внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення вважав, що оспорювані договори укладаються з метою припинення права на аліменти на дітей, не є підставою для визнання правочину недійсним, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні в справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає вимогам закону й підстав для її скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 грудня 2020 року без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков