Постанова

Іменем України

27 січня 2022 року

м. Київ

справа № 308/12403/15-ц

провадження № 61-6410св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, міського відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 травня 2019 року у складі судді Бенца К. К. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 березня 2020 року у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Кожух О. А., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк»), за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В. А., міського відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції, про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню.

Позовну заяву мотивували тим, що у червні 2015 року їм стало відомо про те, що 30 березня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. на користь ПАТ «Альфа-Банк» вчинено декілька виконавчих написів про звернення стягнення з ОСОБА_1 , як боржника, та ОСОБА_2 , як майнового поручителя.

Про існування виконавчих написів за якими вони є боржниками їм стало відомо тільки після ознайомлення з матеріалами виконавчих проваджень, відкритих державним виконавцем міського відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції на підставі: виконавчого напису № 4369, вчиненого 30 березня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості в сумі 105 992,97 грн; виконавчого напису № 4368, вчиненого 30 березня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості в сумі 2 348 959,61 грн; виконавчого напису № 4367, вчиненого 30 березня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., про звернення стягнення на рухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_2 .

Виконавчі написи нотаріуса вважають такими, що не підлягають виконанню, оскільки нотаріус не врахував та не перевірив факту наявності чи відсутності спору щодо заборгованості. Тобто, що подані стягувачем документи підтверджують безспірність заборгованості боржника та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Позивачі зазначили, що виконавчі написи були вчинені на підставі розрахунку заборгованості, підготовленого працівниками відповідача, який є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків і не може бути доказом безспірності грошових вимог відповідача до позивача.

Сума невиконаних зобов`язань вказана у виконавчих написах не може складати 105 992,97 грн та 2 348 959,61 грн у зв`язку з частковим погашенням боргу перед банком, а тому є спірною. Крім того, одночасне звернення стягнення на заставне майно, яке належить ОСОБА_2 , як майновому поручителю, та на все майно ОСОБА_1 , як основного боржника, є неправомірним та створює умови для подвійного стягнення на користь банку, оскільки на підставі вказаних виконавчих написів розпочато два окремих виконавчих провадження за одним з яких боржником є ОСОБА_1 , а за іншим ОСОБА_2 .

Відповідач зобов`язаний був проінформувати їх про розмір заборгованості до моменту вчинення виконавчих написів, і тільки за умови відсутності з їх боку заперечень щодо розміру заборгованості, така сума є безспірною. Однак вони жодних повідомлень про усунення порушень від банку чи нотаріуса не отримували, а тому виконавчі написи приватним нотаріусом вчинені з порушенням вимог закону.

Позивачі вважають безпідставним стягнення з них суми витрат за вчинення виконавчих написів, що складає в загальній сумі 17 195,00 грн, оскільки така значно перевищує розмір гранично встановлений Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито».

Позивачі просили визнати такими, що не підлягають виконанню: виконавчий напис № 4369, вчинений 30 березня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості в сумі 105 992,97 грн; виконавчий напис № 4368, вчинений 30 березня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості в сумі 2 348 959,61 грн; виконавчий напис № 4367, вчинений 30 березня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., про звернення стягнення на рухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 31 травня 2019 року Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області позов задовольнив частково.

Визнав таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі за № 4367 вчинений 30 березня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., яким запропоновано звернути стягнення на рухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_2 .

У решті позовних вимог відмовив.

Стягнув з ПАТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_2 сплачену ним суму судового збору в розмірі 487,20 грн.

Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що позивачі, користуючись своїми правами з позицій диспозитивності, до позову та в ході судового розгляду не надали суду належних і допустимих доказів відсутності підстав для вчинення нотаріусом виконавчого напису 30 березня 2015 року, який зареєстровано в реєстрі № 4369 та виконавчого напису 30 березня 2015 року, який зареєстровано в реєстрі № 4368. Твердження представника позивачів про те, що позивачі не отримували повідомлення про усунення порушень від 16 лютого 2015 року не знайшло свого підтвердження та жодними належними та допустимими доказами не підтверджені доводи про те, що підписи на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення не належать позивачам.

Позовні вимоги в частині визнання виконавчого напису, який зареєстровано в реєстрі за № 4367, вчинений 30 березня 2015 року, яким запропоновано звернути стягнення на рухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_2 таким, що не підлягає виконанню є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, оскільки в матеріалах справи відсутні докази факту реєстрації обтяжувачем відомостей про звернення стягнення на предмет застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Письмове повідомлення банку про порушення забезпечувального обтяженням зобов`язання, на порушення приписів статті 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», не містить вимогу до боржника виконати порушене зобов`язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом 30 днів з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 04 березня 2020 року Закарпатський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 травня 2019 року в частині відмови ОСОБА_1 у позові про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 4368, скасував і ухвалив в цій частині нове рішення, яким визнав таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 4368, виданий 30 березня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості в сумі 2 348 959,61 грн.

У решті рішення залишив без змін.

Стягнув з ПАТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1 397,88 грн.

Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що заборгованість у виконавчому написі № 4368 не є безспірною, оскільки ОСОБА_1 заперечує розмір її нарахування, в тому числі й після ухвалення Постійно діючим Третейським судом при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» рішення від 12 січня 2012 року, яким достроково стягнуто з позичальника ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором, відсотки та пеню, а тому подальше нарахування позичальнику відсотків за період з 19 липня 2012 року до 24 лютого 2015 року, згідно з виконавчим написом, є неправомірним. Саме з дати ухвалення зазначеного рішення від 12 січня 2012 року виникло у стягувача право вимоги до боржника ОСОБА_1 , а нотаріус не мав правових підстав для вчинення виконавчого напису 30 березня 2015 року, оскільки станом на день звернення стягувача (ПАТ «Альфа-Банк») про вчинення виконавчого напису пройшло більше трьох років з дня виникнення у відповідача права вимоги.

Відсутні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса № 4369 таким, що не підлягає виконанню, оскільки доводи ОСОБА_1 про те, що він не отримував ні від банку, ні від нотаріуса вимогу про усунення порушення, спростовуються наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення щодо отримання вимоги банку від 16 лютого 2015 року, яка ним, у встановлений у вимозі тридцятиденний строк, не була виконана.

Відповідачем не пропущено строк щодо виникнення у нього права вимоги за договором про надання траншу від 25 березня 2011 року № SMЕ0017585-1, укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» і ОСОБА_1 , в якому строк повернення коштів зазначено 24 місяці, тобто до 25 березня 2013 року, а спірний виконавчий напис нотаріусом вчинено 30 березня 2015 року, тобто в межах визначеного статтею 88 Закону України «Про нотаріат» строку з дня виникнення права вимоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати судові рішення в частині відмови у задоволенні вимог про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису від 30 березня 2015 року № 4369 та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. В іншій частині судові рішення не оскаржені та судом касаційної інстанції не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою від 17 квітня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою для відкриття касаційного провадження ОСОБА_1 зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди вирішуючи спір в частині визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису № 4369 від 30 березня 2015 року не надали жодної оцінки документам на підтвердження безспірності заборгованості, не перевірили факту надання стягувачем нотаріусу всіх необхідних документів, не перевірили дотримання нотаріусом вимог закону; суди не надали оцінку доводам щодо неправомірного стягнення суми витрат за вчинення виконавчих написів; після ухвалення рішення суду апеляційної інстанції позивачам стало відомо про наявність рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 25 березня 2011 року про стягнення заборгованості за договором траншу від 25 березня 2011 року, тобто банк вже стягнув заборгованість за цим договором.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 17 вересня 2008 року Закрите акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - ЗАТ «Альфа-Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 уклали договір про надання траншу № SME0017585, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредит в сумі 60 000,00 дол. США, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 19,64 % річних, з кінцевим терміном повернення кредиту та процентів за ним відповідно до умов договору.

16 червня 2010 року ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до договору про надання траншу № SME0017585, відповідно до умов якої внесені зміни до договору, зокрема в частині розміру відсотків.

ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 25 березня 2011 року уклали договір про надання траншу № SME0017585-1, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредит в сумі 59 617,14 грн зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 23,00 % річних, на строк користування 24 місяці.

17 вересня 2008 року ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 уклали договір застави рухомого майна № SMERS01397/1 та додаткові угоди до договору застави від 15 червня 2009 року, від 25 березня 2011 року на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за договором про надання траншу від 17 вересня 2008 року № SME0017585 та договором про надання траншу від 25 березня 2011 року № SME0017585-1.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором про надання траншу від 17 вересня 2008 року № SME0017585, додатковою угодою до договору про надання траншу від 16 червня 2010 року № SME0017585, договором про надання траншу від 25 березня 2011 року № SME0017585-1 та за договором застави рухомого майна від 17 вересня 2008 року та додатковими угодами до договору застави рухомого майна, 16 лютого 2015 року ПАТ «Альфа-Банк» направило ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимогу про дострокове повернення у 30-денний строк всієї суми кредиту, сплати відсотків і нарахованої неустойки (а. с. 62-64, 66, 68-69 т. 1).

Зазначені вимоги ПАТ «Альфа-Банк» отримані позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 23 лютого 2015 року (а. с. 70-71 т. 1).

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимог ПАТ «Альфа-Банк» про дострокове повернення кредиту та порушення забезпечених заставою зобов`язань за договором, банк звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В. А. із заявою про вчинення виконавчих написів.

30 березня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. вчинено виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі № 4367 та запропоновано звернути стягнення на рухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_2 . Зазначене рухоме майно на підставі договору застави рухомого майна від 17 вересня 2008 року № SMERS01397/1, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Капітула Г. Д. за реєстровим № 1826, додаткової угоди до договору застави рухомого майна від 17 вересня 2008 року № SMERS01397/1, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Капітула Г. Д. 15 червня 2009 року, додаткової угоди до договору застави рухомого майна від 17 вересня 2008 року № SMERS01397/1, посвідченої приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Капітула Г. Д. 25 березня 2011 року передано у заставу на забезпечення зобов`язань ОСОБА_1 .

За рахунок коштів, отриманих від реалізації рухомого майна, запропоновано задовольнити вимоги ПАТ «Альфа-Банк» у розмірі заборгованості, що виникла внаслідок невиконання боржником умов кредитних договорів (а. с. 12 т. 1).

30 березня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. вчинено виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі № 4368 та запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за період з 19 липня 2012 року до 24 лютого 2015 року, що виникла за договором про надання траншу від 17 вересня 2008 року № SME0017585 (а. с. 11 т. 1).

30 березня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. вчинено виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі № 4369 та запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за період з 18 квітня 2012 року до 24 лютого 2015 року, що виникла за договором про надання траншу від 25 березня 2011 року № SME0017585-1 (а. с. 10 т. 1).

Відповідно до рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 12 січня 2012 року, доданого ОСОБА_1 до апеляційної скарги, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та Приватного підприємства фірма «Інтер-Контракт» на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за договором про надання траншу від 17 вересня 2008 року № SMЕ0017585, а саме за кредитом в сумі 392 987,94 грн, відсотками в сумі 35 861,59 грн та пенею 41 733,38 грн, а всього на загальну суму 470 582,91 грн. Зазначене рішення третейського суду набрало законної сили.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат», у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у позові в частині вимог про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису від 30 березня 2015 року № 4369, суди попередніх інстанцій виходили з того, що доводи ОСОБА_1 про те, що він не отримував ні від банку, ні від нотаріуса вимогу про усунення порушення, спростовуються наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення щодо отримання вимоги банку від 16 лютого 2015 року, яка ним, у встановлений у вимозі тридцятиденний строк, не була виконана. Відповідачем не пропущено строк щодо виникнення у нього права вимоги за договором про надання траншу від 25 березня 2011 року № SMЕ0017585-1, укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» і ОСОБА_1 , в якому строк повернення коштів зазначено 24 місяці, тобто до 25 березня 2013 року, а спірний виконавчий напис нотаріусом вчинено 30 березня 2015 року, тобто в межах визначеного статтею 88 Закону України «Про нотаріат» строку з дня виникнення права вимоги.

Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) звертає увагу на те, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19), про яку зазначив заявник, суд дійшов висновку про те, що вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Проте у справі, що переглядається, на відміну від справи, яка зазначена заявником як приклад неоднакового застосування, суди врахували висновки щодо застосування статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та встановили, що немає підстав для визнання виконавчого напису нотаріуса № 4369 таким, що не підлягає виконанню, а доводи позивача щодо не отримання вимоги про усунення порушення умов кредитного договору та щодо пропуску строку визначеного статтею 88 Закону України «Про нотаріат», які були підставою позову, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 137/1666/16-ц зазначено, що у разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Суди попередніх інстанцій встановили, що вимоги ПАТ «Альфа-Банк» отримані позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 23 лютого 2015 року (а. с. 70-71 т. 1), надали оцінку доводам позивачів щодо належності їм підписів на рекомендованих поштових повідомленнях, а переоцінка доказів знаходиться за межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України, та справа не містить клопотання про призначення відповідної експертизи. Тобто висновки судів не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду у справі № 137/1666/16-ц щодо порядку надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю.

Доводи скарги про те, що після ухвалення рішення суду апеляційної інстанції позивачам стало відомо про наявність рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 25 березня 2011 року про стягнення заборгованості за договором траншу від 25 березня 2011 року, тобто банк вже стягнув заборгованість за цим договором, є неприйнятими, оскільки Верховний Суд згідно зі статтею 400 ЦПК України не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, а також нових доказів, які не були надані судам попередніх інстанцій.

Таким чином, доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права, а саме - статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.

Доводи касаційної скарги про те, що суди вирішуючи спір в частині визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 4369 від 30 березня 2015 року не надали жодної оцінки документам на підтвердження безспірності заборгованості, не перевірили факту надання стягувачем нотаріусу всіх необхідних документів, не перевірили дотримання нотаріусом вимог закону; суди не надали оцінку доводам щодо неправомірного стягнення суми витрат за вчинення виконавчих написів, зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться за межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису від 30 березня 2015 року № 4369 - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 травня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 березня 2020 року в частині вирішення вимог про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису від 30 березня 2015 року № 4369 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська