Постанова
Іменем України
03 березня 2021 року
м. Київ
справа № 308/1426/14
провадження № 61-17880св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство «Універсал Банк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, у складі судді Данко В. Й., від 24 квітня
2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Фазикош Г. В., Куштана Б. П., Бисаги Т. Ю., від 15 жовтня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
В лютому 2014 року публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «Універсал Банк», правонаступником якого є акціонерне товариство (далі - ПАТ) «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк», Банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 19 липня 2007 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 06/1220К-07, зі змінами та доповненнями, внесеними додатковою угодою № б/н
від 07 квітня 2010 року, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в межах суми (ліміт кредитної лінії) 200 000 доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами та кінцевим терміном 18 липня 2027 року.
Кредитні зобов`язання були забезпечені:
- іпотекою нерухомого майна згідно договору іпотеки, укладеного
19 липня 2007 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Резвановою І. Д. та зареєстрованого в реєстрі за № 3124, за умовами якого в забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором іпотекодавець передала в іпотеку Банку об`єкт незавершеного будівництва, процент готовності 95 %, загальною площею 188, 80 кв. м, та земельну ділянку, площею
0, 0824 га, кадастровий № 2124887403:01:006:0009 з цільовим призначенням для індивідуального житлового будівництва, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
- порукою ОСОБА_2 , згідно договорів поруки, укладених 19 липня
2007 року та 07 квітня 2010 року між ПАТ «Універсал Банк» та
ОСОБА_2 , за умовами якого поручитель поручився перед Банком за виконання ОСОБА_1 усіх зобов`язань, що випливають з кредитного договору та додаткової угоди до нього.
Посилаючись на те, що позичальник зобов`язання за кредитним договором не виконала, а поручитель взяв на себе зобов`язання відповідати перед кредитором як солідарний боржник, АТ «Універсал Банк», з урахуванням поданих уточнень, просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість по кредитному договору у розмірі 191 407, 62 доларів США, яка складається із 21 008 доларів США простроченої заборгованості по кредиту; 126 888, 84 доларів США заборгованості по кредиту;
35 395, 30 доларів США заборгованості по процентам та 8 115, 48 доларів США пені.
Інформація про рух справи у суді першої інстанції
Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, у складі судді Лемак О. В., від 26 березня 2015 року позов Банку задоволено і стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь
АТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором
№ 06/1220К-07 від 19 липня 2007 року у розмірі 191 407, 62 доларів США, а також судові витрати в розмірі 3 654 грн.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області
від 15 квітня 2016 року заочне рішення цього ж суду від 26 березня
2015 року в справі № 308/1426/14 скасовано, а справу призначено до судового розгляду в загальному порядку.
Короткий зміст оскаржених заочного рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 24 квітня
2019 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року, позов Банку задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Універсал Банк» суму заборгованості за кредитним договором № 06/1220К-07 від 19 липня
2007 року в розмірі 175 734, 22 доларів США, з якої 126 888, 84 доларів США заборгованість по кредиту, 21 008 доларів США прострочена заборгованість по кредиту, 19 721, 90 доларів США заборгованість по процентам,
8 115, 48 доларів США пеня. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 не надала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, процентами, а також іншими витратами відповідно до умов укладеного кредитного договору
(зі змінами). ОСОБА_2 несе солідарну відповідальність перед позивачем за виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором. Врахувавши, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору та на час звернення з позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі та право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідачів підлягають проценти станом на день звернення до суду з цим позовом - 05 лютого 2014 року.
Посилання ОСОБА_2 на припинення поруки в силу вимог частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) апеляційний суд відхилив як безпідставні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
28 листопада 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 подав касаційну скаргу у справі № 308/1426/14-ц на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 квітня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року, в якій просив оскаржені судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з місцевого суду. Відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання оскаржених судових рішень.
У лютому 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій, які, ухвалюючи оскаржені судові рішення, застосували норми матеріального права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 682/2509/15-ц, у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі
№ 6-20цс14, від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2705цс16, від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14.
Стверджував, що апеляційний суд за відсутності доказів належного повідомлення його про розгляд справи в суді апеляційної інстанції та за наявності обґрунтованої заяви його представника про відкладення судового засідання розглянув справу без його участі. При цьому апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, які підтверджують безпідставність вимог Банку.
Посилаючись на відсутність в договорі поруки вказівки та строк його дії, в розумінні частини першої статті 252 ЦК України, та визначення в кредитному договорі обов`язку позичальника щодо повернення кредиту періодичними платежами, враховуючи, що Банк до нього, як поручителя не пред`явив вимогу в межах шести місяців по кожному із прострочених платежів, вважає, що його порука в силу вимог частини четвертої статті 559 ЦК України припинилась.
При цьому звертає увагу касаційного суду на застосування апеляційним судом положень частини четвертої статті 559 ЦК України в редакції, яка не була чинною на час виникнення спірних правовідносин.
У встановлений судом строк відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
19 липня 2007 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 06/1220К-07 (далі - кредитний договір), за умовами якого Банк надав позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 200 000 доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 11, 95 % річних та кінцевою датою повернення до 18 липня 2027 року.
При порушенні позичальником строків сплати відсотків за кредит та строків погашення заборгованості по кредиту відсоткова ставка 11, 95 % річних, вказана в п. 1.1 кредитного договору, збільшується до 25 % річних і застосовується до закінчення строку дії даного договору (пункт 9.4 кредитного договору)
07 квітня 2010 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору (далі - додаткова угода), якою сторони внесли зміни до порядку нарахування та сплатити процентів за користування кредитними коштами, а саме згідно пункту 1.1 додаткової угоди із 07 квітня 2010 року та до 09 вересня 2010 року включно позичальник зобов`язався сплачувати кредитору за користування кредитом проценти у наступному розмірі:
- за користування кредитними коштами без порушення встановленого строку (або термінів) погашення кредиту (його частини) нараховується процентна ставка в розмірі 8, 22 % річних (далі - базова процентна ставка) в порядку, на умовах та в строки, визначені кредитним договором. Сторони погодили, що розмір базової процентної ставки може змінюватися згідно умов кредитного договору;
- за користування кредитними коштами понад встановлений строк (або терміни погашення) нараховується процентна ставка в розмірі 24, 66 % річних (далі - підвищена процентна ставка). Розмір підвищеної процентної ставки за користування кредитом понад встановлені кредитним договором терміни сплати щомісячних платежів застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника. Нарахування та облік таких процентів кредитор здійснює відповідно до умов кредитного договору, додатків до нього та вимог чинного законодавства України, зокрема нормативних актів Національного банку України.
Згідно пункту 1.2 додаткової угоди із 10 вересня 2010 року розмір процентів за користування кредитом, який підлягає сплаті позичальником складає: базова процентна ставка - 11, 95 % річних, підвищена процента ставка - 35, 85 %.
В пункті 2 додаткової угоди сторони підтвердили правомірність нарахування кредитором процентів за користування кредитом та факт їх оплати позичальником в добровільному порядку на підставі кредитного договору в будь-яких попередніх редакціях, включаючи факти сплати за зміненими процентними ставками, а саме позичальник підтвердив правомірність нарахування кредитором процентів за користування кредитними коштами в період з 15 липня 2008 року по 07 квітня 2010 року включно за базовою процентною ставкою - 12, 95 % річних.
Сторони також підтвердили, що станом на дату укладення цієї додаткової угоди кредитор вже надав позичальнику кредит у розмірі, вказаному в кредитному договорі та на дату укладення додаткової угоди заборгованість позичальника за сумою кредиту (яка надана позичальнику та не повернута кредитору) за кредитним договором становить 175 627, 40 доларів США (пункт 2.2 додаткової угоди).
В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором були укладені наступні договори:
1) договір іпотеки, укладений 19 липня 2007 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Резвановою І. Д. та зареєстрований в реєстрі за № 3124;
2) договір поруки, укладений 19 липня 2007 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 ;
3) договір поруки № б/н (без грошового покриття), укладений 07 квітня 2010 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 , відповідно до умов якого ОСОБА_2 поручився перед Банком за виконання ОСОБА_1 усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору та додаткової угоди до нього в повному обсязі, як існуючих, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.
У зв`язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору
24 липня 2013 року Банком відповідачам було направлено письмову вимогу щодо сплати простроченої заборгованості за кредитним договором, процентів, нарахованих за користування кредитними коштами, та штрафних санкцій за порушення виконання зобов`язань. При цьому Банком було роз`яснено, що у випадку невиконання цієї вимоги термін повернення кредиту визнається таким, що настав достроково на 61 день з моменту отримання цієї вимоги та банк буде вимушений стягнути всю суму кредиту в примусовому порядку.
Зазначена вимога Банку залишена відповідачами без задоволення.
Згідно розрахунків, наданих Банком, станом на 09 лютого 2015 року у позичальника утворилась заборгованість за кредитним договором (зі змінами) у загальному розмірі 191 407, 62 доларів США, з яких:
- 21 008 доларів США прострочена заборгованість по кредиту;
- 126 888, 84 доларів США заборгованість по кредиту;
- 35 395, 30 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитними коштами;
- 8 115, 48 доларів США пеня.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, у випадку якщо:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
- судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).
Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною другою статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша
У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша та друга статті 554 ЦК України).
Отже, порука є спеціальним додатковим майновим заходом впливу, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.
Підставою виникнення поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника (поручителем), та кредитором боржника.
Щодо припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України
Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.
Отже, зобов`язання поручителя має строковий характер. Поручителя слід вважати зобов`язаним виконати договір поруки виключно в межах строків, установлених у частині четвертій статті 559 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
Разом з тим, з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).
Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги, що умова договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним договором (пункт 4.2 договору поруки від 07 квітня 2010 року) не свідчить про те, що цим договором установлено строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
Строк дії поруки, передбачений частиною четвертої статті 559 ЦК України України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов`язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором. Зважаючи на наведене, строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора і суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.
У свою чергу, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України перебіг строку дії поруки за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення кредитної заборгованості щомісячними платежами, починається стосовно кожного окремого платежу від дня, коли відбулося таке порушення.
Наведене узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, зяким погодилась Велика Палата Верховного Суду, не знайшовши підстав для відступу від нього, у постанові від 13 червня 2018 року у справі
№ 408/8040/12.
У разі реалізації кредитором свого права вимоги на дострокове повернення кредиту відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України шестимісячний строк звернення кредитора до суду з вимогами до поручителя повинен обраховуватись з моменту настання строку дострокового повернення кредиту.
Отже, керуючись положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України, можна зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців (якщо інший строк не передбачений договором поруки) з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 19 лютого 2019 року у справі № 2-724/11 (провадження № 61-15022св19), від 31 січня 2020 року у справі № 409/6060/12 (провадження № 61-21194св19),
від 11 березня 2020 року у справі № 756/17806/14-ц (провадження
№ 61-47614св18), від 22 травня 2020 року у справі № 522/18782/15-ц (провадження № 61-48538св18) та від 13 січня 2021 року у справі
№ 182/6290/13-ц (провадження № 61-18168св19). При цьому судова практика у цій категорії справ є сталою, а відмінність залежить лише від доказування.
В пункті 10.4 кредитного договору його сторони погодили, що у випадку виникнення у позичальника простроченої заборгованості по погашенню кредиту та/або по сплаті процентів за користування ним більше
10 календарних днів, Банк надсилає позичальнику повідомлення, в якому зазначається сума прострочки та термін сплати. У випадку невиконання позичальником вимоги банку в термін, встановлений у повідомлені, дата погашення кредиту, вказана в пункту 1.1 кредитного договору, вважається такою, що настала на наступний день після дати зазначеної у повідомленні. В цю дату позичальник зобов`язується повернути Банку суму кредиту в повному об`ємі, проценти та інші платежі, передбачені даним договором.
Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що його порука припинилася відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що в договорі поруки не встановлено строк його дії, а 24 липня 2013 року Банк направив позичальнику та поручителю вимогу про погашення простроченої заборгованості за кредитним договором та вказав, що у випадку невиконання цієї вимоги термін повернення кредиту визнається Банком таким, що настав достроково на шістдесят перший день з моменту отримання цієї вимоги. Тобто вказаною вимогою Банк змінив строк дії кредитного договору та в межах шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов`язання (23 вересня 2013 року) звернувся до суду із позовом (05 лютого 2014 року) у тому числі із вимогами до
ОСОБА_2 .
Висновки судів за встановлених у цій справі обставин узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 02 жовтня
2019 року у справі № 682/2509/15-ц (провадження № 6134258св18) та у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі
№ 6-53цс14.
Посилання ОСОБА_2 на постанови Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14 та від 22 лютого 2017 року у справі
№ 6-2705цс16 висновків судів у розглядуваній справі не спростовують. При цьому у справі № 6-20цс14 касаційним судом викладено висновок щодо початку обчислення строку позовної давності за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, а у справі № 6-2705цс16 - щодо дії в часі положень Закону України № 5405-VI від 02 жовтня 2012 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов`язань», якими ЦК України доповнено статтею 1057-1.
Помилкове посилання апеляційного суду на положення частини четвертої статті 559 ЦК України в редакції Закону України від 03 липня 2018 року
№ 2478-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування», не впливає на правильність висновків суду та в силу вимог частини другої статті 410 ЦПК України не може бути підставою для скасування оскарженої постанови апеляційного суду.
Щодо визначення розміру заборгованості, яка підлягає стягненню
АТ «Універсал Банк» заявлено до стягнення із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість, що утворилася станом на 09 лютого 2015 року у загальному розмірі 191 407, 62 доларів США, з яких:
- 21 008 доларів США прострочена заборгованість по кредиту;
- 126 888, 84 доларів США заборгованість по кредиту;
- 35 395, 30 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитними коштами;
- 8 115, 48 доларів США пеня.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів суми неповернутої позики за кредитним договором в розмірі 147 896,84 доларів США
(21 008 доларів США + 126 888, 84 доларів США).
Разом з тим, визнаючи розмір процентів та пені, які підлягають стягненню застосовуючи при цьому, висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі
№ 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), суди залишили поза увагою ту обставину, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, припиняється право позикодавця нараховувати передбачені договором не лише проценти, а й штрафні санкції, та строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором настав на шістдесят перший день з моменту направлення Банком вимоги відповідно до пункту 10.4 кредитного договору (23 вересня 2013 року).
З урахуванням викладеного вимоги АТ «Універсал Банк» про стягнення з відповідачів передбачених договором процентів та пені за прострочення виконання зобов`язання, нарахованих за період із 24 вересня 2013 року по 09 лютого 2015 року є безпідставними і не підлягають задоволенню, а стягненню підлягає заборгованість по процентам та пені, що утворилася станом на 23 вересня 2013 року та складає 12 064, 42 доларів США (проценти) та 4 499, 19 доларів США (пеня) відповідно.
Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Універсал Банк» становить 164 460, 45 доларів США та складається із 21 008 доларів США простроченої заборгованості по кредиту, 126 888, 84 доларів США заборгованості по кредиту, 12 064, 42 доларів США заборгованості по процентам за користування кредитними коштами та 4 499, 19 доларів США пені.
Щодо інших доводів касаційної скарги
Посилаючись в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, які підтверджують безпідставність вимог Банку, заявник не зазначає, які саме докази не були досліджені та оцінені судом та які обставини справи, що мають значення для її вирішення не були встановлені на їх підставі.
Крім того, касаційний суд звертає увагу, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Підлягають відхиленню також доводи касаційної скарги про порушення права відповідача, брати участь у розгляді апеляційної скарги, оскільки із матеріалів справи вбачається, що представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Лазаренко О. В. тричі подавалися клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 21 липня 2020 року, 27 серпня 2020 року та 15 жовтня 2020 року у зв`язку із хворобою ОСОБА_2 та поширенням коронавірусної інфекції в України, два з яких були задоволені апеляційним судом.
Відповідно до статті 372 ЦПК України підставою відкладення розгляду справи може бути неявка у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З урахуванням наведених обставин, тривалості судового провадження
(із лютого 2014 року, в тому числі апеляційного провадження - із лютого 2020 року), неодноразового відкладення апеляційного розгляду, зокрема і за ініціативою представника відповідача, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні 15 жовтня 2020 року за відсутності учасників справи, оскільки їх явка не була визнана судом обов`язковою, обставини справи судом першої інстанції встановлено у повному обсязі, нові докази учасниками справи не подавались, а саме по собі запровадження карантину не зупиняє роботи судів.
Зі змісту поданої адвокатом Лазаренко О. В. заяви вбачається його обізнаність про розгляд справи апеляційним судом при цьому в клопотанні від 15 жовтня 2020 року про відкладення розгляду справи, представником відповідача не зазначено, які саме обмеження запроваджені у зв`язку із введенням карантину перешкоджають йому взяти участь в судовому засіданні 15 жовтня 2020 року, як і не були надані докази хвороби ОСОБА_2 .
Подані касаційному суду копії заключень лікаря-ендоскопіста підтверджують лише факт проходження ОСОБА_2 15 жовтня 2020 року відповідного обстеження та не можуть бути доказами неможливості його явки до суду у визначений час.
Суд першої інстанції, скасувавши заочне рішення від 26 березня 2015 року за заявою ОСОБА_2 , фактично надав йому можливість в повному обсязі реалізувати свої права відповідача у цивільній справі. При цьому ОСОБА_2 під час повторного розгляду справи в суді першої інстанції у період із квітня 2016 року по квітень 2019 року мав достатньо часу для доведення та обґрунтування своєї позиції перед судом.
За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, яка передбачає, зокрема, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але в частині визначення розміру заборгованості за процентами та пені, яка підлягає стягненню, неправильно застосовано норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про зміну рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині визначення розміру заборгованості, яка підлягає стягненню та розподілу судових витрат.
Обставини, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення у цій справі підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
АТ «Універсал Банк» при зверненні до суду з позовом сплачено 3 654 грн судового збору.
ОСОБА_2 сплачено судовий збір за подання заяв про перегляд заочного рішення, апеляційної та касаційної скарг в загальному розмірі 13 448, 81 грн (275, 61 грн + 384, 0 грн + 5 481 грн + 7 308 грн).
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог Банку (85, 9 %) понесені ним витрати зі сплати судового збору за подання позову, підлягають стягненню з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частках по 1 569, 39 грн з кожного, а сплачений відповідачем судовий збір в загальному розмірі 1 896, 28 грн підлягає відшкодуванню за рахунок АТ «Універсал Банк» пропорційно до частини позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено.
Оскільки Верховним Судом ухвалено рішення за результатами касаційного перегляду заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 квітня 2019 року та постанови Закарпатського апеляційного від 15 жовтня 2020 року, підстави для вирішення питання про зупинення їх виконання, про що просив ОСОБА_2 в поданому у лютому
2021 року клопотанні, відсутні.
Керуючись статтями 141 400 409 410 412 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 квітня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду
від 15 жовтня 2020 року змінити в частині визначення розміру заборгованості, яка підлягає стягненню солідарному стягненню з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства «Універсал Банк», зменшивши розмір стягнутої заборгованості по процентам із 19 721, 90 доларів США до 12 064, 42 доларів США та пені з 8 115, 48 доларів США до 4 499, 19 доларів США, а також в частині розподілу судових витрат, зменшивши розмір судового збору, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства «Універсал Банк», із 1 872 грн до 1 569, 39 грн з кожного.
Зменшити загальний розмір заборгованості, яка підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства «Універсал Банк», до 164 460, 45 доларів США.
В іншій частині заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 квітня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року залишити без змін.
Стягнути з акціонерного товариства «Універсал Банк» на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання заяв про перегляд заочного рішення, апеляційної та касаційної скарг в розмірі 1 896 (одна тисяча вісімсот дев`яносто шість) гривень 28 копійок.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович