Постанова

Іменем України

31 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 308/1546/18

провадження № 61-16968св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс-Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Правекс-Банк» на постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Кожух О. А., Куштана Б. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс-Банк» (далі - ПАТ КБ «Правекс-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивувало тим, що ОСОБА_1 і Акціонерний комерційний банк «Правекс-Банк» (далі - АКБ «Правекс-Банк»), правонаступником всіх прав та обов`язків є якого є ПАТ КБ «Правекс-Банк», 22 травня 2007 уклали кредитний договір № 1576-003/07Р на суму 20 000 дол. США строком до 22 травня 2025 року.

07 травня 2009 року ОСОБА_1 та АКБ «Правекс-Банк» уклали договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 22 травня 2007 року № 1576-003/07Р про зміну умов погашення заборгованості за цим договором з 11 березня 2009 року.

За умовами кредитного договору банк зобов`язався надати позичальнику кредит на умовах та в порядку, визначеному кредитним договором, а позичальник, в свою чергу, зобов`язався здійснювати своєчасне погашення заборгованості за кредитом шляхом внесення рівними частинами щомісяця до 10 числа наступного місяця (пункт 4.1 кредитного договору, пункт 1.1 договору про внесення змін та доповнень), а також щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом та повернути кредит у повному розмірі у строк, визначений кредитним договором.

Згідно з пунктом 2.1 кредитного договору, видача кредиту здійснена шляхом видачі готівки з каси банку.

Банк належним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором і надав позичальнику кредитні кошти 20 000 дол. США.

За час користування кредитними коштами, позичальник здійснив часткові платежі на погашення основної суми кредиту, проте, заборгованість позичальника перед банком за кредитним договором в повному обсязі не погашена.

На забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, банк та ОСОБА_2 уклали договір поруки від 22 травня 2007 року № 1576-003/07Р.

За умовами договору поруки, поручитель зобов`язався нести солідарну майнову відповідальність перед банком за виконання позичальником в повному обсязі зобов`язань за кредитним договором щодо сплати процентів, неустойки, вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом (пункт 1.1 договору поруки).

Пунктом 1.3 договору поруки визначено, що поручитель дає свою згоду на збільшення розміру забезпеченого порукою зобов`язання позичальника, що може виникнути у майбутньому, внаслідок чого збільшиться обсяг його відповідальності, у випадку внесення позичальником та кредитором змін та доповнень до кредитного договору, або у випадку внесення змін до кредитного договору та/або цього договору кредитором в односторонньому порядку. Договір поруки діє до 22 травня 2028 року, що визначено у пункті 4.1 договору.

Станом на 16 січня 2018 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 34 829,01 дол. США, що за курсом НБУ станом на 25 січня 2018 року становить 1 005 513,52 грн, з яких 17 954 дол. США боргу за тілом кредиту і 16 875,01 дол. США проценти.

Просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованість кредитним договором 34 829,01 дол. США, з яких 17 954 дол. США як тіло кредиту і 16 875,01 дол. США процентів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області заочним рішенням від 29 листопада 2018 року позов задовольнив.

Стягнув з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором від 22 травня 2007 року № 1576-003/07Р, станом на 16 січня 2018 року, яка становить 34 829,01 дол. США, з яких: кредит - 17 954 дол. США; проценти - 16 875,01 дол. США.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області ухвалою від 06 серпня 2019 року поновив відповідачам строк для звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 листопада 2018 року у цій справі.

Заяву про перегляд заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 листопада 2018 року у цій справі задовольнив.

Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 листопада 2018 року скасував та призначив справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Рішенням від 01 жовтня 2020 року Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області позов задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором від 22 травня 2007 року № 1576-003/07Р, станом на 16 січня 2018 року, яка становить 23 790,17 дол. США, з яких: 17 954 дол. США як тіло кредиту і 5 836,17 дол. США процентів.

Вирішив питання про розподіл удових витрат.

У решті позову відмовив.

Частково задовольняючи позов, місцевий суд виходив з наявності боргових правовідносин між сторонами. Позивач надав до суду копії зазначених документів, розрахунок заборгованості по кредиту, виданий посадовою особою позивача, який є допустимим доказом у справі, а відповідач не надав суду жодного належного доказу, що спростовують наявність кредитних відносин. Матеріали справи свідчать, що у боржника виникла заборгованість за кредитним договором, а його дії та наміри не свідчать про виконання договірних зобов`язань за кредитним договором та повернення кредиту.

Врахував, що загальна сума пред`явлена банком до стягнення з позичальника включає й суми щомісячних прострочених платежів, що виникли за межами позовної давності отже підстав для задоволення вимог банку в цій частині позовних вимог немає.

Дійшов висновку, що з позичальника та поручителя на користь банку слід стягнути заборгованість по відсоткам за користування кредитом з урахуванням позовної давності у три роки за період з 01 травня 2015 року до 15 січня 2018 року, з урахуванням наданого позивачем розрахунку заборгованості та позовних вимог в цій частині.

Зазначив, що на забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, банком і ОСОБА_2 уклали договір поруки від 22 травня 2007 року № 1576-003/07Р.

Дійшов висновку про необхідність стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 23 790,17 дол. США, з яких: кредит - 17 954 дол. США; проценти - 5 836,17 дол. США.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Закарпатський апеляційний суд постановою від 14 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 жовтня 2020 року скасував.

У задоволенні позову ПАТ КБ «Правекс-Банк» відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Відмову у позові суд апеляційної інстанції мотивував тим, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 здійснив 23 березня 2009 року, у період з 11 березня 2009 року до 10 червня 2009 року, згідно з пунктом 4.1 кредитного договору в редакції договору про внесення змін та доповнень від 07 травня 2009 року, тіло погашенню не підлягало, проте, починаючи з 11 червня 2009 року ОСОБА_1 повинен був сплачувати щомісячний платіж у розмірі 94 доларів США до 10 числа наступного місяця. Такий обов`язок ОСОБА_1 у липні 2009 року не виконав, у зв`язку з чим у позичальника 11 липня 2009 року виникло прострочення з погашення заборгованості по кредиту, а тому строк користування кредитом за пунктом 4.4 договору автоматично вважається таким, що сплив на 10 день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення, тобто з 10 серпня 2009 року. Отже, трирічний строк позовної давності скінчився ще 11 серпня 2012 року, до суду з позовом позивач звернувся 12 лютого 2018 року, тобто з пропуском строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.

Врахував, що зазначені висновки, відповідають висновкам Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 15 червня 2020 року у справі № 138/240/16-ц (провадження № 61-14987св19), та усталеній практиці Верховного Суду, викладеній у постановах від 19 лютого 2020 року у справі № 372/2649/16-ц (провадження № 61-14471св18), від 24 червня 2020 року у справі № 381/4598/16-ц (провадження № 61-18275св18), від 23 вересня 2020 року у справі № 213/3111/16-ц (провадження № 61-5119св19).

Отже, за таких обставин, посилання позивача про те, що обов`язковою умовою для зміни строку виконання основного зобов`язання є направлення банком письмової вимоги, вважав необґрунтованим.

Дійшов висновку, що у зв`язку з неналежним виконанням умов договору та виникненням у позичальника прострочення з погашення заборгованості за кредитним договором, строк дії кредитного договору і виконання основного зобов`язання змінився на підставі умов договору (пункт 4.4 кредитного договору) до 10 серпня 2009 року, отже, на час звернення до суду із цим позовом (12 лютого 2018 року) порука припинилася, що є підставою відмови у позові до поручителя.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року до Верховного Суду, АТ «Правекс-Банк», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 27 жовтня 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу АТ «Правекс-Банк» мотивувало тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 359/5571/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вважає, що питання щодо стягнення коштів, які підлягали сплаті в майбутньому з обставиною припинення кредитування Верховним Судом не досліджене. В цьому випадку заявник вважає, що застосування строку позовної давності повинно бути аргументовано та досліджено, зокрема, щодо платежів, строк яких не настав, та позовна давність щодо яких не пропущена (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Послалося на те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що позовна давність повинна застосовуватись до кожного платежу окремо, не врахував строк повернення кредиту і платежі, які визначені умовами кредитного договору, тобто платежі, які упущені, платежі з дати звернення до суду і до 22 травня 2025 року, не надав оцінку умовам кредитного договору (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Підкреслило, що строк користування кредитом встановлений у пункті 1.2 кредитного договору у відповідності до пункту 4.4 кредитного договору не змінився і такий строк достроково не припинився, оскільки банк письмово не повідомляв боржника про припинення кредитного договору.

Вважає, що апеляційний суд не врахував правовий висновок, висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, про те, що початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення і до закінчення терміну кредитування. У цьому разі суд упустив факт кредитування до 22 травня 2025 року.

Відзив на касаційну скаргу

У грудні 2021 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Зазначив, що сам факт виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, в силу договірної норми пункту 4.4 кредитного договору від 22 травня 2007 року автоматично призводить до зміни строку виконання зобов`язання з погашення заборгованості, незалежно від факту надіслання банком вимоги про зміну строку виконання зобов`язання.

Вважає, що в касаційній скарзі банк не зазначив, яку норму права апеляційний суд застосував неправильно, щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду. Також банк не обґрунтовує, у чому саме полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції відповідних норм права та який правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі.

Зазначив, що апеляційний суд повно та детально дослідив умови кредитного договору, які відображено у мотивувальній частині оскарженої постанови суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та АКБ «Правекс-Банк», правонаступником всіх прав та обов`язків є якого є ПАТ КБ «Правекс-Банк», 22 травня 2007 року уклали кредитний договір № 1576-003/07Р на 20 000 дол. США строком до 22 травня 2025 року.

07 травня 2009 року ОСОБА_1 та АКБ «Правекс-Банк» уклали договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 22 травня 2007 року № 1576-003/07Р, про зміну умов погашення заборгованості за кредитним договором з 11 березня 2009 року.

За умовами кредитного договору (враховуючи договір про внесення змін та доповнень), банк зобов`язався надати позичальнику кредит на умовах та в порядку, визначеному договором, а позичальник, в свою чергу, зобов`язався здійснювати своєчасне погашення заборгованості за кредитом шляхом внесення рівними частинами щомісяця до 10 числа наступного місяця (пункт 4.1 кредитного договору, пункт 1.1 договору про внесення змін та доповнень, а також щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом та повернути кредит в повному розмірі у строк, визначений Кредитним договором.

Згідно з пунктом 1.2 кредитного договору кредит надається строком до 22 травня 2025 року під 11,99 % річних. Відповідно до пункту 4.4 кредитного договору, проценти за користування кредитом підлягають сплаті позичальником щомісяця (за час фактичного користування грошовими коштами протягом календарного місяця) в строк до 10 числа місяця включно.

Банк належним чином виконав свої зобов`язання за кредитними договором і надав позичальнику 20 000 дол. США.

За час користування кредитними коштами, позичальник здійснив часткові платежі на погашення основної суми кредиту, проте, заборгованість позичальника перед банком в повному обсязі не погашена.

За розрахунком заборгованості станом на 16 січня 2018 року позичальник має 17 954 дол. США заборгованості по тілу кредиту.

На забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором банк та ОСОБА_2 уклали договір поруки від 22 травня 2007 року № 1576-003/07Р.

За умовами договору поруки поручитель зобов`язався нести солідарну майнову відповідальність перед банком за виконання позичальником в повному обсязі зобов`язань за кредитним договором щодо сплати процентів, неустойки, вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом (пункт 1.1 договору поруки).

Пункт 1.3 договору поруки визначив, що поручитель дає свою згоду на збільшення розміру забезпеченого порукою зобов`язання позичальника, що може виникнути у майбутньому, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, у випадку внесення позичальником кредитором змін та доповнень до кредитного договору, або у випадку внесення змін кредитного договору та/або цього договору кредитором в односторонньому порядку. Термін дії договору поруки - до 22 травня 2028 року, що визначено у пункті 4.1 вищевказаного договору.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 359/5571/16; питання щодо стягнення коштів, які підлягали сплаті в майбутньому з обставиною припинення кредитування Верховний Суд не досліджував; апеляційний суд не взяв до уваги, що позовна давність повинна застосовуватись до кожного платежу окремо, не врахував строк повернення кредиту і платежі, які визначені умовами кредитного договору, тобто платежі, які упущені, платежі з дати звернення до суду і до 22 травня 2025 року, не надав оцінку умовам кредитного договору).

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частина третя статті 3 ЦПК України визначила, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

На підставі частини першої статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Визначення поняття «зобов`язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530 631 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України строк виконання кожного щомісячного зобов`язання спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом статей 256 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Щодо неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах

Доводи касаційної скарги АТ «Правекс-Банк» про не врахування судом апеляційної інстанції висновків, висловлених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 359/5571/16 частково знайшли підтвердження у справі.

У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, на яку посилається заявник, як на приклад неоднакового застосування норми права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється. Права та інтереси кредитора в охоронних правовідносинах забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України.

Якщо кредитний договір передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, то перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У справі, що переглядається, пунктом 4.4 кредитного договору визначено, що у випадку виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості за кредитом та/або за сплатою відсотків за користування кредитом строк користування кредитом, зазначений у пункті 1.2 цього договору, припиняється достроково на 10-ий день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення. Про припинення строку користування кредитом банк письмово повідомляє позичальника.

Згідно з пунктом 6.1.7 зазначеного договору, позичальник зобов`язався у разі виникнення подій, зазначених, зокрема у п. п. 4.4 цього договору, достроково погасити заборгованість за кредитом та відсотками у повному обсязі, а також сплатити пеню і штраф.

Отже, сторони кредитних правовідносин на власний розсуд врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредиту, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання у відповідності до статті 1050 ЦК України.

Аналіз змісту пункту 4.4 кредитного договору свідчить, що безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання є виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, оскільки у такому повідомленні банк не вимагає дострокового виконання зобов`язань.

Отже, у разі прострочення виконання позичальником своїх зобов`язань відбувається автоматична зміна строку виконання основного зобов`язання, така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін, а подальше направлення чи не направлення банком вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту на цю зміну строку не впливає.

Суд апеляційної інстанції встановив, що починаючи з 11 червня 2009 року ОСОБА_1 повинен був сплачувати щомісячний платіж у розмірі 94 дол. США до 10 числа наступного місяця.

Такий обов`язок ОСОБА_1 у липні 2009 року не виконав, у зв`язку з чим у позичальника 11 липня 2009 року виникло прострочення з погашення заборгованості за кредитом.

На підставі пункту 4.4 кредитного договору 10 серпня 2009 року строк користування кредитом припинився.

Отже, відповідно до умов договору, змінився й строк виконання зобов`язання у зв`язку з невиконанням позичальником його умов.

У постанові Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року (справа № 6-1174цс16) міститься правовий висновок про те, що, якщо сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів, усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення і позичальник повинен звернутися до суду на захист свого порушеного права протягом трьох років саме з цієї дати.

Після зміни строку виконання зобов`язання (10 серпня 2009 року) всі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, оскільки за вимогою пункту 4.4 кредитного договору позичальник зобов`язаний був повернути кредит у повному обсязі до цієї дати.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України).

Обставини порушення боржником зобов`язань щомісячного платежу за кредитом до 10 липня 2009 року сторонами не оспорені.

Отже, суд апеляційної інстанції, встановивши, що строк виконання зобов`язання настав 10 серпня 2009 року, а з позовом позивач звернувся 12 лютого 2018 року, тобто з пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якого просив відповідач, дійшов обґрунтованого висновку, що звернення з позовом в частині стягнення заборгованості, яка виникла до 10 серпня 2009 року, відбулося поза межами позовної давності, що є підставою для відмови у позові в цій частині.

Проте, після спливу строку кредитування в порядку частини другої статті 1050 ЦК України у позивача відсутнє право нараховувати проценти за кредитом, тому вимоги позивача про стягнення процентів, які нараховані після 10 серпня 2009 року, є необґрунтованими, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, проте в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення процентів, які нараховані після 10 серпня 2009 року, помилився у мотивах такої відмови.

Щодо позовної давності стосовно щомісячних платежів

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом того, що позовна давність повинна застосовуватись до кожного платежу окремо, не врахування строку повернення кредиту і платежів, які визначені умовами кредитного договору, тобто платежів, які упущені, платежів з дати звернення до суду і до 22 травня 2025 року є неприйнятними.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 де висловлено висновок про застосування норм права про те, що припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосована лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

У справі, що переглядається, у пункті 4.4 кредитного договору сторони, за обопільною згодою, дійшли згоди про дострокове припинення строку користування кредитом у випадку виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості за кредитом та/або за сплатою відсотків за користування кредитом.

Якщо кредитор змінює строк виконання основного зобов`язання, позовна давність обчислюється від цієї дати. У такому разі кредитор зобов`язаний пред`явити позов до боржника протягом трьох років, а до поручителя протягом шести місяців (частина четверта статті 559 ЦК України), від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Отже, суд апеляційної інстанції правильно встановив, що строк виконання зобов`язання змінився на 10 серпня 2009 року, тому позовна давність щодо повернення кредиту у повному обсязі має обраховуватися саме з цієї дати.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновків Верховного Суду з питання щодо стягнення коштів, які підлягали сплаті в майбутньому та не дослідження судом умов договору не можуть бути взяті до уваги.

Тлумачення п. 4.4 (9.2 у іншої редакції договору) умов типового договору АТ «Правекс - Банк» неодноразово перебувало предметом перегляду Верховного Суду.

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року у справі № 138/240/16-ц (провадження 61-14987сво19) зазначено, що з аналізу змісту пункту 9.2 кредитного договору слідує, що безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання є виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, так як у такому повідомленні банк не вимагає дострокового виконання зобов`язань. Виходячи з наведеного, у разі прострочення виконання позичальником своїх зобов`язань відбувається автоматична зміна строку виконання основного зобов`язання та така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України. Отже, якщо сторони договору визнали безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання саме виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, то така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 381/4598/16-ц, від 24 листопада 2021 року у справі 554/14426/15-ц.

Також доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновок, висловлений у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 359/5571/16, на яку заявник послався, як на приклад неоднакового застосування норми права, є безпідставними, оскільки в наведеній справі встановлено, що останній платіж відповідач здійснив 03 листопада 2015 року, а з позовом позивач звернувся у липні 2016 року (у межах трирічного строку давності), а отже, є різними встановлені фактичні обставини.

Доводи касаційної скарги про те, що обов`язковою умовою для зміни строку виконання основного зобов`язання є направлення банком письмової вимоги є необґрунтованими. При цьому посилання заявника на правовий висновок, викладений у пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, про те, що для зміни строку кредитування необхідним є пред`явлення до позичальника відповідної вимоги, врахуванню не підлягає, оскільки він висловлений за фактичних обставин, які є відмінними від фактичних обставин у справі, яка переглядається.

Саме по собі посилання на справи з подібними правовідносинами, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, проте в частині позовних вимог позивача про стягнення процентів, які нараховані після 10 серпня 2009 року зазначив неналежні мотиви та підстави для такої відмови, постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні у її мотивувальній частині.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції змінює постанову суду апеляційної інстанції лише в частині викладення мотивувальної частини, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402 409 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Правекс-Банк» задовольнити частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк