ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2021 року

м. Київ

справа №308/3677/16-а

адміністративне провадження №К/9901/18713/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року (головуючий суддя Богаченко С.І., судді: Рибачук А.І., Старунський Д.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Закарпатської митниці ДФС про скасування постанови у справі про порушення митних правил та закриття провадження у справі про порушення митних правил,

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Закарпатської митниці ДФС (далі - Митниця, відповідач) про скасування постанови заступника начальника Закарпатської митниці ДФС Гребьонкіна О. В. від 22 березня 2016 року в справі про порушення митних правил №0249/30500/16 та закриття провадження в справі про порушення митних правил.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначав про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 485 Митного кодексу України (далі - МК України), оскільки, маючи статус громадянина-нерезидента, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон, він правомірно 21 лютого 2015 року ввіз на територію України транспортний засіб іноземної реєстрації в митному режимі тимчасового ввезення терміном до одного року без сплати митних платежів; крім того, ухваливши оскаржувану постанову лише 22 березня 2016 року, відповідач порушив й строк притягнення до відповідальності.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 червня 2016 року адміністративний позов задоволено: постанову заступника начальника Закарпатської митниці ДФС Гребьонкіна О.В від 22 березня 2016 року в справі про порушення митних правил №0249/30500/16 скасовано, а провадження у справі закрито.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із недоведеності митним органом права кваліфікувати дії позивача за частиною 3 статті 380 МК України, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що автомобіль ввезений ним як громадянином України з постійним місцем проживання на території України; крім того, Митницею не надано й доказів відсутності у позивача постійного місця проживання в США.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 червня 2016 року скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позову.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, прийшов до висновку, що ОСОБА_1 є громадянином-резидентом, а тому, здійснивши ввезення автомобіля іноземної реєстрації в режимі тимчасового ввезення терміном до одного року без сплати митних платежів на підставі відміток в закордонному паспорті про постійне місцепроживання в США, за відсутності права на таке ввезення, вчинив протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, відтак притягнення його до адміністративної відповідальності було правомірним; водночас суд спростував й твердження позивача про порушення митним органом строку накладення стягнення.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач посилався на порушення апеляційним судом норм процесуального права, оскільки під час розгляду справи він 12 грудня 2016 року звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, яке однак не було задоволено; крім того апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції 18 липня 2016 року, проте ухвалу про залишення її без руху постановлено цим судом лише 16 вересня 2016 року.

Відповідач в письмових запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду попередньої інстанції, яке він просив залишити без змін, - обґрунтованим та законним.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд вказує на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16 лютого 2016 року старшим державним інспектором Закарпатської митниці ДФС Савчуром О.І. складено протокол в справі про порушення митних правил №0249/30500/16, в якому зазначено, що 16 лютого 2016 року на ділянку «виїзд» митного посту «Лужанка» заїхав автомобіль марки Mitsubishi Pajero», VIN-код НОМЕР_1 , р.н.з. НОМЕР_2 Словацької Республіки під керуванням громадянина України ОСОБА_1 .

Згідно з орієнтуванням від 10 лютого 2016 року №551/25-70-26-03 було прийнято рішення про з`ясування обставин ввезення громадянином ОСОБА_1 21 лютого 2015 року на територію України через пункт пропуску «Славутич-Комарин» Чернігівської митниці ДФС автомобілю марки «Mitsubishi Pajero», VIN-код НОМЕР_1 , р.н.з. НОМЕР_2 Словацької Республіки в митному режимі тимчасового ввезення терміном до одного року на підставі відміток в закордонному паспорті Генерального консульства України в Сан-Франциско «Постійне проживання у Сполучених Штатах Америки». Згідно з листом ГУ ДМСУ у Дніпропетровській області від 01 лютого 2016 року вх. №1151 громадянин ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, подавши під час митного контролю паспорт громадянина України для виїзду за кордон та заявивши митному органу постійне місце проживання за межами території України, ОСОБА_1 вчинив протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, які мають ознаки порушення митних правил, передбаченого статтею 485 МК України.

22 березня 2016 року на підставі вказаного протоколу заступником начальника Митниці Гребьонкіним О. В. винесено постанову в справі про порушення митних правил №0249/30500/16, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого статтею 485 МК України, та накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 300 % несплаченої суми митних платежів в сумі 1 887 609,36 грн.

Не погоджуючись із прийнятою Митницею постановою, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у даній справі.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 458 МК України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

Згідно зі статтею 485 МК України заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв`язку з якими було надано такі пільги, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів.

При цьому особливості тимчасового ввезення громадянами транспортних засобів особистого користування на митну територію України врегульовано статтею 380 МК України.

Частинами 1 та 2 статті 380 МК України передбачено, що тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Цей строк може бути продовжено органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів. Обов`язковою умовою допуску зазначених транспортних засобів до тимчасового ввезення на митну територію України є реєстрація цих транспортних засобів в уповноважених органах іноземних держав, що підтверджується відповідним документом.

Транспортні засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від подання документів, що видаються державними органами, уповноваженими здійснювати види контролю, зазначені у статті 319 цього Кодексу. Пропуск таких транспортних засобів через митний кордон України здійснюється без застосування до них заходів гарантування, передбачених розділом X цього Кодексу. Пальне, що міститься у звичайних (встановлених заводом-виробником) баках зазначених транспортних засобів, не підлягає письмовому декларуванню та не є об`єктом оподаткування митними платежами.

В свою чергу для громадян-резидентів зазначеною статтею передбачено інші умови ввезення транспортних засобів особистого користування.

Так, за змістом частини 3 статті 380 МК України тимчасове ввезення громадянами-резидентами транспортних засобів особистого користування, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепів до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД дозволяється на строк до одного року під письмове зобов`язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, після сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів. Тимчасове ввезення громадянами-резидентами на митну територію України інших транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року під письмове зобов`язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, та із застосуванням до них заходів гарантування, передбачених розділом X цього Кодексу. Строки, передбачені абзацами першим та другим цієї частини, можуть бути продовжені органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів.

Отже, як визначив апеляційний суд, необхідність сплати особою митних платежів при ввезенні на територію України транспортного засобу для особистого користування або звільнення від їх сплати залежить від того, чи є особа резидентом чи нерезидентом України.

Відповідно до підпункту «в» пункту 50 частини 1 статті 4 МК України резиденти - це фізичні особи: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які мають постійне місце проживання в Україні, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном.

В той же час в підпункті «в» пункту 33 частини 1 статті 4 МК України визначено, що нерезиденти - це фізичні особи: іноземці та особи без громадянства, громадяни України, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають на території України.

Постійне місце проживання - місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов`язків або зобов`язань за договором (контрактом) (пункт 45 частини 1 статті 4 МК України).

За наведеного, для того, щоб особа вважалась нерезидентом, вона повинна відповідати певним характерним критеріям, а саме - бути іноземцем чи особою без громадянства або громадянином України, який має постійне місце проживання за межами України, у тому числі таким, який тимчасово перебуває на території України.

Як встановив суд апеляційної інстанції, ОСОБА_1 є громадянином України й у його паспорті громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 є відмітки «Постійне проживання у Сполучених Штатах Америки» та «Прийнятий на консульський облік в Генеральному консульстві України в Сан-Франциско», засвідчені підписами та печатками Генерального консульства України в Сан-Франциско.

Разом з тим, відповідно до листа Генерального консульства України в Сан-Франциско від 16 лютого 2016 року №61412/17-522/5-104, отриманого у відповідь на запит Чернігівської митниці ДФС, ОСОБА_1 не перебуває на постійному консульському обліку в Генеральному консульстві України в Сан-Франциско, а відбитки печатки та штампів у паспорті ОСОБА_1 не відповідають печаткам та штампам, що використовуються в діяльності установи; підписи консульської посадової особи також не відповідають підписам консульських посадових осіб, які виконували відповідні консульські дії в Генеральному консульстві України в Сан-Франциско.

Крім того, громадянин ОСОБА_1 з 24 жовтня 2013 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією 11 сторінки його паспорта громадянина України.

Зазначена інформація підтверджується додатком до листа Чернігівської митниці ДФС від 01 лютого 2016 року №357/25-70-26-03 з відбитком штампа ГУ ДМСУ у Дніпропетровській області від 01 лютого 2016 року вх. №1151.

Також в письмових поясненнях, наданих начальнику Митниці Колесникову В.І. , ОСОБА_1 підтвердив, що в США останній раз був у 2014 році і його реєстрація постійного місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 не скасована.

Відтак, апеляційний суд визначив, що ОСОБА_1 є громадянином-резидентом й, здійснивши ввезення автомобіля іноземної реєстрації в режимі тимчасового ввезення терміном до одного року без сплати митних платежів за відсутності права на таке ввезення, вчинив протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, які мають ознаки порушення митних правил, передбаченого статтею 485 МК України.

Стосовно тверджень позивача про недотримання відповідачем строку притягнення до адміністративної відповідальності апеляційний суд зазначив наступне.

Згідно із частиною 1 статті 467 МК України якщо справи про порушення митних правил відповідно до статті 522 цього Кодексу розглядаються органами доходів і зборів, адміністративне стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше, ніж через шість місяців з дня вчинення правопорушення, а у разі розгляду органами доходів і зборів справ про триваючі порушення митних правил, у тому числі передбачені статтями 469, 477 - 481, 485 цього Кодексу, - не пізніше, ніж через шість місяців з дня виявлення цих правопорушень.

Вчинене позивачем правопорушення було виявлено 10 лютого 2016 року (орієнтування від 10 лютого 2016 року №551/25-70-26-03), а відтак постанова в справі про порушення митних правил №0249/30500/16 від 22 березня 2016 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого статтею 485 МК України, винесена в межах піврічного строку з дня виявлення триваючого правопорушення.

Враховуючи наведене вище в сукупності, суд попередньої інстанції прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених апеляційним судом в основу оскаржуваної постанови, й не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм, які призвели до ухвалення незаконного судового рішення.

Щодо посилань позивача на порушення апеляційним судом норм процесуального права у зв`язку із незадоволенням поданого ним 12 грудня 2016 року клопотання про відкладення розгляду справи, то матеріали справи свідчать, що вперше розгляд справи в Львівському апеляційному адміністративному суді був призначений на 03 листопада 2016 року та відкладений за клопотанням позивача; разом з тим, заявляючи повторне клопотання про відкладення, ОСОБА_1 , який був належним чином повідомлений про судові засідання (про що свідчать наявні у справі повідомлення про вручення рекомендованих поштових відправлень) не надав жодних доказів неможливості свого прибуття, як і доказів неможливості направити в засідання суду свого представника, що не узгоджується із приписами частини 2 статті 49 КАС України (в редакції, що діяла на час розгляду справи), за змістом якої особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Стосовно тверджень ОСОБА_1 про те, що апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції 18 липня 2016 року, проте ухвалу про залишення її без руху постановлено цим судом лише 16 вересня 2016 року, то за встановлених у даній справі обставин зазначене зволікання (спричинене пересиланням матеріалів справи та апеляційної скарги із суду першої до апеляційної інстанції) не призвело до прийняття неправильного рішення по суті спірних правовідносин.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 327 341 343 349 355 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва В.П. Юрченко