ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2025 року

м. Київ

справа № 308/3981/24

провадження № 61-7015св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Елерон»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 грудня 2024 року у складі судді Іванова А. П. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 квітня 2025 рокуу складі колегії суддів: Кожух О. А., Мацунича М. В., Собослоя Г. Г., і ухвалив таку постанову.

Зміст заявлених позовних вимог

1. У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Елерон» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що з 07 червня 2021 року працював у ТОВ «Елерон» на посаді оператора заправних станцій.

3. Наказом від 05 лютого 2024 року № 22-к/2024 його було звільнено з роботи, у зв`язку з появою 03 лютого 2024 року на роботі у нетверезому стані (у стані наркотичного чи токсичного сп`яніння) на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Кодексу Законів про працю України.

4. Посилався на те, що його звільнення є незаконним, оскільки здійснене з порушенням трудового законодавства. Зазначав, що 03 лютого 2024 року він заступив на роботу о 8:00 год. ранку та повинен був відпрацювати свою зміну до 8:00 год. ранку наступної доби. Коли прийшов на роботу, там був присутній оператор іншої зміни, від якого він приймав зміну, та адміністратор - ОСОБА_2 . Жодних претензій до його стану зі сторони керівництва чи інших працівників не було. Він прийняв зміну та почав працювати. Його робочим місцем є приміщення каси, на якому він знаходиться постійно, оскільки безпосередньо приймає оплату за пальне, та з приміщення каси вмикає паливо-роздавальні колонки на відпуск оплаченого обсягу палива.

5. Протягом дня на заправній станції був присутній адміністратор - ОСОБА_2 (приблизно до 14-15 години дня), та всю зміну - ОСОБА_3 , помічник оператора заправних станцій.

6. Вказував, що близько 21 год на автозаправну станцію приїхав директор, який повідомив, що на гарячу лінію від покупця пального надійшла скарга на незадовільну роботу заправника та його нетверезий стан. Керівництво станції повідомило, що за вказані події його та заправника - ОСОБА_4 відстороняють від роботи. Однак, ввечері 03 лютого 2024 року йому не було висловлено жодних претензій щодо його стану чи звинувачень у тому, що він є нетверезим. Письмових пояснень щодо стану сп`яніння від нього не вимагали, про те, що буде складатися акт про його перебування у стані алкогольного сп`яніння не повідомляли. Про необхідність проходження медичного огляду та про те, що його буде звільнено, також не зазначали.

7. Акцентував увагу на тому, що він передав зміну іншому оператору без

будь-яких недостач готівки у касі чи помилок у обліку реалізованого пального та коштів. Жодних претензій щодо якості його роботи за зміну 03 лютого 2024 року не було. В стані алкогольного сп`яніння він не був.

8. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: визнати його звільнення незаконним; поновити його на роботі у ТОВ «Елерон» на раніше займаній посаді - оператора заправних станцій; стягнути з ТОВ «Елерон» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Стислий виклад позиції відповідача

9. Відповідач ТОВ «Елерон» заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на їх необґрунтованість. Зазначав, що факт знаходження позивача на роботі у стані алкогольного сп`яніння підтверджується актом № 1 від 03 лютого 2024 року про встановлення факту перебування на робочому місці у стані алкогольного сп`яніння ОСОБА_5 , та ОСОБА_4 , наказом № 1 про відсторонення від роботи від 03 лютого 2024 року, доповідною запискою менеджера (управителя) з персоналу від 05 лютого 2024 року, письмовими поясненнями ОСОБА_5 та свідками.

10. Посилався на те, що після того, як надійшли скарги від клієнтів, що працівники перебувають на робочому місці за адресою:

АДРЕСА_1 , у нетверезому стані, прибула комісія у складі: начальника складу паливно-мастильних матеріалів ОСОБА_6 , заступників директора ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які залучили свідків: ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Зазначені особи засвідчили факт знаходження позивача на роботі у нетверезому стані, після чого було прийнято рішення про його відсторонення від роботи. Під час складання акту ОСОБА_1 відмовився надати письмові пояснення. Разом з тим позивачу надано право пройти медичний огляд з приводу заперечення стану алкогольного сп`яніння, протягом двох годин з моменту відсторонення. 05 лютого 2024 року позивача було запрошено до центрального офісу менеджером з персоналу для надання пояснень з приводу вищеописаної події. На запитання чи пройшов медичний огляд останній відмовчувався та надав письмові пояснення.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

11. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 грудня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

12. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача відбулось з дотриманням вимог закону.Факт перебування ОСОБА_1 у нетверезому стані підтверджений актом № 1 від 03 лютого 2024 року, наказом від 03 лютого 2024 року, доповідною запискою менеджера (управителя) з персоналу від 05 лютого 2024року, поясненнями свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та не спростований позивачем.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

13. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 грудня 2024 року залишено без змін.

14. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що наявними у справі доказами підтверджено, що ОСОБА_1 перебував на робочому місці у стані сп`яніння, для огляду на стан сп`яніння до лікарні, медичного обстеження не з`явився та самостійно відповідний медичний огляд не пройшов. Відповідач у встановленому законом порядку зафіксував факт перебування позивача у стані сп`яніння на робочому місці, а тому звільнення позивача було проведено відповідно до вимог трудового законодавства. Похідні вимоги про стягнення заробітної плати також визнано такими, що не підлягають до задоволення.

Узагальнені доводи касаційної скарги

15. 30 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 грудня 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

16. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 761/26558/15-ц, від 25 квітня 2018 року у справі № 161/5339/17, від 25 липня 2018 року у справі № 333/5649/16 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

17. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не звернули належної уваги, що акт від 03 лютого 2024 року містить суперечливі та взаємовиключні ознаки сп`яніння (порушення мови та надзвичайна говірливість). Більше того, зазначені ознаки не підтверджуються записом відеоспостереження з робочого місця оператора АЗС.

18. Заявник вважає, що свідками, які засвідчували факт його сп`яніння, були власник ТОВ «Елерон» та підлеглий працівник, а тому вони не можуть вважатися неупередженими.

19. Акцентує увагу на тому, що 03 лютого 2024 року йому не було висунуто претензій щодо його перебування у стані сп`яніння, а лише зазначено про допуск ним до роботи заправника ОСОБА_11 у нетверезому стані. Пропозиції про проходження медичного огляду на стан сп`яніння не було.

20. Зазначає, що його згода на відсторонення від роботи не є свідченням визнання його вини щодо перебування у нетверезому стані на робочому місці. Вважає, що суди попередніх інстанцій порушили правила оцінки доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

21. Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.

22. Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 308/3981/24, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

23. 16 липня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

24. 16 липня 2025 року ТОВ «Елерон» через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просило суд відмовити у її задоволенні.

25. Відзив обґрунтований посиланням на те, що суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку усім наявним у справі письмовим доказам та показам свідків у їх сукупності. При цьому роботодавець не визначав рівень алкоголю в крові, а фіксував факт перебування працівника в нетверезому стані на робочому місці. Позивач відмовився пройти медичне обстеження в закладі охорони здоров`я та жодних доказів на спростування факту перебування у стані алкогольного сп`яніння на робочому місці не надав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26. 07 червня 2021 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу у ТОВ «Елерон» на посаду оператора заправних станцій.

27. 03 лютого 2024 року ОСОБА_1 перебував на роботі з 08:00 год. Його робоча зміна мала закінчитись о 08.00 год 04 лютого 2024 року.

28. Згідно з актом № 1 від 03 лютого 2024 року, складеним директором

ТОВ «Елерон» ОСОБА_12 , заступником директора ОСОБА_13 , начальником складу паливно-мастильних матеріалів ОСОБА_14 , підписаним свідками ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , 03 лютого 2024 року о

21:30 год оператор заправних станцій ОСОБА_15 та помічник оператора заправних станцій АЗС ОСОБА_3 , працювали на території АЗС за адресою: АДРЕСА_1 , у стані алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, нестійка хода, втрата послідовності мислення, порушення мови, незвичайна говірливість, безглузді або нерозбірливі розмови, порушення моторики, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкіри обличчя, зниження відчуття свідомості, швидкості реакції і концентрації уваги, надмірне психічне пожвавлення, агресивні мотиви, послаблення критики до власних дій, втрата почуття міри та такту щодо оточуючих клієнтів.

29. Цим актом також зафіксовано, що ОСОБА_15 та ОСОБА_3 відмовилися надати письмове пояснення щодо причин перебування на робочому місці у стані алкогольного сп`яніння, а також відмовилися від ознайомлення з актом.

30. Наказом директора ТОВ «Елерон» від 03 лютого 2024 року відсторонено ОСОБА_1 , оператора заправних станцій, від виконання посадових обов`язків без збереження заробітної плати від робочої зміни з 03 лютого 2024 року по

04 лютого 2024 року. Запропоновано пройти медичний огляд для встановлення або спростування протягом наступних двох годин з моменту відсторонення.

31. У доповідній записці від 05 лютого 2024 року, складеній менеджером (управителем) з персоналу ОСОБА_16 , зазначено, що ввечері 03 лютого

2024 року близько 21:30 год. було зафіксовано факт знаходження на робочому місці у нетверезому стані ОСОБА_17 оператора заправних станцій.

05 лютого 2024 року викликано в офіс ОСОБА_18 , який надав письмові пояснення та зазначив, що його напарник ОСОБА_19 (помічник оператора заправних станцій) дійсно знаходився під час виконання посадових обов`язків у стані алкогольного сп`яніння. Щодо свого стану ОСОБА_20 жодної інформації не надав і також не надав медичного обстеження, яке б спростувало знаходження на роботі в нетверезому стані, стані наркотичного чи токсичного сп`яніння.

32. Згідно з письмовими поясненнями ОСОБА_1 , наданими 05 лютого 2024 року, він, працюючи на зміні 03 лютого 2024 року, помітив, що заправник був у стані сп`яніння, хотів його замінити, але клієнт поскаржився на нього на гарячу лінію скоріше. Зазначив, що він не встиг залагодити цю подію.

33. Наказом (розпорядженням) № 22-к/2024 керівника ТОВ «Елерон» від 05 лютого 2024 року ОСОБА_1 звільнено з займаної посади оператора заправних станцій, у зв`язку з появою на роботі в нетверезому стані (у стані наркотичного або токсичного сп`яніння), на підставі пункту 7 частини першої статті 40 КЗпП України. Підставою звільнення зазначено акт відсторонення

від 03 лютого 2024 року.

34. Свідок ОСОБА_10 (власник ТОВ «Елерон») пояснив суду, що 03 лютого 2024 року йому зателефонували клієнти та повідомили, що працівники АЗС перебувають в нетверезому стані на робочому місці. Він приїхав на АЗС і побачив, що помічник оператора був у брудному одязі, а оператор в приміщенні АЗС сидів із закинутою назад головою та обоє явно були в стані сп`яніння. Він дав розпорядження директору замінити працівників, що і було зроблено. ОСОБА_20 з оператором були відстороненні від роботи. ОСОБА_21 одразу визнав те, що перебував на робочому місці в нетверезому стані, а ОСОБА_20 не визнавав факт перебування в нетверезому стані. Хоча ОСОБА_20 явно був в нетверезому стані, його поведінка не відповідала обстановці, він не розумів, що відбувається. Відповідно на місці працівниками ТОВ «Елерон» були складені акти від 03 лютого 2024 року та запропоновано ОСОБА_22 пройти медичне обстеження в наркодиспансері на предмет алкогольного сп`яніння, від чого ОСОБА_20 відмовився.

35. Свідок ОСОБА_9 пояснив суду, що працює адміністратором у ТОВ «Елерон». 03 лютого 2024 року приблизно о 21 год. керівник викликав його на роботу, оскільки працівники АЗС були на роботі в нетверезому стані. Коли він приїхав, то оператор ОСОБА_20 та помічник оператора ОСОБА_21 були у нетверезому стані. ОСОБА_20 не міг чітко говорити, від нього було чутно запах алкоголю, його поведінка не відповідала обстановці. Він замінив їх на інших працівників і відвіз додому.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

36. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

37. Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

38. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

39. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

40. Статтею 4 Конвенції МОП № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року передбачено, що трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

41. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

42. Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

43. Згідно зі статтею 140 КЗпП України трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.

44. У необхідних випадках заходи дисциплінарного впливу застосовуються стосовно окремих несумлінних працівників.

45. Стаття 46 КЗпП України допускає відсторонення працівників від роботи роботодавцем у разі появи на роботі у нетверезому стані.

46. Згідно з пунктом 7 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема у випадку появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння.

47. Підставою для звільнення працівника за пунктом 7 частини першої статті 40 КЗпП України є сам факт появи на роботі у нетверезому стані. Звільнення на підставі вказаного пункту є дисциплінарним стягненням, а тому таке має накладатись з додержанням встановленої процедури.

48. Вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, трудовий договір з якими розірвано за пунктом 7 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що з цих підстав можуть бути звільнені з роботи працівники за появу на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння в будь-який час робочого дня, незалежно від того, чи були вони відсторонені від роботи, чи продовжували виконувати трудові обов`язки. Для працівника з ненормованим робочим днем час знаходження на роботі понад встановленої його загальну тривалість вважається робочим. Нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп`яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів яким суд має дати відповідну оцінку (постанови Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі № 333/5649/16-ц, від 04 грудня 2019 року в справі № 447/1236/18, від 15 березня 2021 року в справі № 404/345/19, від 10 вересня 2021 року в справі № 486/1186/20).

49. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

50. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

51. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

52. Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу (переваги) вірогідностей чи найбільшої вірогідності. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

53. Водночас у справах про звільнення роботодавець зобов`язаний довести законність підстав звільнення, тобто наявність фактичних обставин, що обґрунтовують рішення про звільнення, та дотримання процедури звільнення. Стандарт доказування у таких справах, як правило, вимагає від роботодавця надати достатньо доказів, які б переконали суд у правомірності його дій.

54. Суди першої та апеляційної інстанцій надали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам перебування позивача на роботі 03 лютого 2024 року у стані алкогольного сп`яніння у їх сукупності, обґрунтовано взяли до уваги покази свідків, які співпадають з оформленими роботодавцем актом встановлення факту перебування на робочому місці у стані алкогольного сп'яніння ОСОБА_5 та ОСОБА_4 № 1 від 03 лютого 2024 року, доповідною запискою менеджера (управителя) з персоналу ОСОБА_23

від 05 лютого 2024 року, врахували поведінку ОСОБА_1 , який був відсторонений від роботи у зв'язку з наведеним вище фактом, однак медичний огляд на стан сп'яніння не пройшов, у зв`язку із чим дійшли достатньо обґрунтованого висновку про наявність у роботодавця правових підстав для звільнення позивача на підставі пункту 7 частини першої статті 40 КЗпП України.

55. Посилання заявника на те, що його було відсторонено від роботи з інших підстав та що проходити медичний огляд на стан алкогольного сп'яніння йому не пропонували були обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції. З урахуванням оформлених роботодавцем акту встановлення факту перебування ОСОБА_1 на робочому місці у стані алкогольного сп'яніння, наказу про відсторонення позивача від роботи у зв'язку з появою на роботі 03 лютого

2024 року в нетверезому стані, який не оскаржувався останнім, та визнання ОСОБА_1 його фактичного відсторонення від роботи, після чого свідок ОСОБА_9 відвіз його додому, суди попередніх інстанцій, застосувавши зазначені вище стандарти оцінки доказів, дійшли мотивованого висновку, що надані відповідачем докази заслуговують на довіру більше, ніж доводи позивача про належне виконання ним своїх професійних обов'язків у тверезому стані, і свідчать про правомірність дій відповідача.

56. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції, зводяться в загальному до переоцінки доказів.

57. Слід враховувати, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

58. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та наданої правової оцінки поданим сторонам доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

59. Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, ураховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі

№ 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі

№ 910/8115/19(910/13492/21)).

60. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

61. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

62. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів попередніх інстанцій.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 20 грудня 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду

від 29 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович