Постанова

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 308/452/19

провадження № 61-19190св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача- адвокат Петрик Василь Васильович,

відповідач - Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет» Міністерства освіти і науки України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Готри Т. Ю., Мацунича М. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» Міністерства освіти і науки України (далі - Ужгородський національний університет) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що 28 грудня 2018 року ректором Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» видано наказ № 753/06-03 про звільнення його з посади завідувача кафедри історії України за вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

Вказував, що у тексті зазначеного наказу не конкретизовано, який саме проступок та коли ним було вчинено. Наказ не містить взагалі фактів його поведінки, які можна визнати аморальними. У розділі «підстава» цього наказу міститься лише посилання на доповідну записку проректора ОСОБА_2 від 28 грудня 2018 року та акт фіксації відмови від надання обґрунтованих письмових пояснень від 28 грудня 2018 року.

Вважав вказані доповідну записку та акт фіксації відмови від надання пояснень необґрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству та не можуть бути підставами для звільнення, оскільки викладені у них висновки є поверховими та не підтвердженими. Зазначав, що вчиненням аморального проступку, на думку проректора ОСОБА_2 , викладену в доповідній записці, є публікація видання «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Зауважував, що в розділі II доповідної записки «Аналіз доказів», в підрозділі 2.1 проректор ОСОБА_2 дійшов абсурдного висновку, що цитати з його книги «ІНФОРМАЦІЯ_1» є аморальними, і несумісними з продовженням науково-педагогічної роботи. В цьому ж розділі доповідної записки проректор ОСОБА_2 вказує, що на його думку: «особливою зухвалістю і цинізмом виглядає публічна презентація та розповсюдження видання викладачам Ужгородського національного університету та студентам, що мала місце 15 грудня 2018 року та 20 грудня 2018 року».

Наголошував на тому, що ні з наказу ректора Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» № 753/06-03 від 28 грудня 2018 року, ні з описової та констатуючої частини доповідної записки проректора ОСОБА_2 від 28 грудня 2018 року «Про правову оцінку дій завідувача кафедри історії України ОСОБА_1 », неможливо встановити, який саме проступок чи проступки проректор ОСОБА_5 вважає доведеними, які з них підпадають під ознаки аморального проступку, та які з них є достатніми для його звільнення з посади на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

Крім того, звертав увагу на той факт, що жодної службової перевірки з викладених у доповідній записці обставин не проводилося.

Зазначав, що протягом багатьох років він сумлінно виконував свої посадові обов`язки, його науково-педагогічний стаж - понад 22 роки. Він є доктором історичних наук (2006 рік) та професором (2008 рік).

Отже, вважав його звільнення результатом неприязних відносин до нього керівництва Ужгородського національного університету.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: визнати протиправним та скасувати наказ ректора Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» № 753/06-03 від 28 грудня 2018 року про звільнення його з посади завідувача кафедри історії України, за вчинення аморального проступку; поновити його на посаді завідувача кафедри історії України Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет»; стягнути з Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» на його користь грошове утримання за весь час вимушеного прогулу, із розрахунку середньоденного заробітку 791,28 грн; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення його на посаді, а також стягнення виплати грошового заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 16 616,88 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 квітня 2019 року у складі судді Бедьо В. І. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ ректора Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» Міністерства освіти і науки України від 28 грудня 2018 року № 753/06-03 про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача кафедри історії України 28 грудня 2018 року за вчинення працівником, який здійснює виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача кафедри історії України Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» Міністерства освіти і науки України.

Стягнуто з Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» Міністерства освіти і науки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 41 279, 40 грн (без утримання податків й інших обов`язкових платежів).

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 12 790,74 грн (без утримання податків й інших обов`язкових платежів), у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що з описової та констатуючої частини доповідної записки від 28 грудня 2018 року, яка стала підставою для звільнення позивача, неможливо встановити, який саме проступок чи проступки вважаються доведеними, які з них є такими, що підпадають під ознаки аморального, та які з них є є достатніми для звільнення з посади на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

Районний суд дійшов висновку, що звільнення позивача було здійснено з порушенням вимог трудового законодавства, отже позов підлягає задоволенню. При цьому районний суд вважав, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 41 279,40 грн.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року апеляційну скаргу ректора Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» Смоланка В. І. задоволено.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 11 квітня 2019 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою апеляційного суду мотивоване тим, доповідна записка від 28 грудня 2018 року містить підстави, аналіз доказів, обґрунтування правової позиції, висновки, пропозиції та інші відомості, необхідні для прийняття ректором Ужгородського національного університету відповідного рішення, оскільки таке рішення складено компетентною посадовою особою - проректором Університету, доктором юридичних наук, професором ОСОБА_2 і фактично є результатом службової перевірки.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції було відмовлено представнику Ужгородського національного університету у перенесенні судового засідання, яке вперше було призначено на 11 квітня 2019 року, а така відмова у перенесенні судового засідання за клопотанням адвоката, що брав участь в іншому процесі без захисника є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права з питань розірвання трудового договору з ініціативи власника з підстав вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

Посилається на пункт 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у якій зазначено, що звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведене лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

Вважає, що скасовуючи рішення районного суду, суд апеляційної інстанції не спростував жодного його висновку, не обґрунтував у чому полягає незаконність та порушення норм матеріального права судом першої інстанції.

Стверджує, що дослідження доказів апеляційний суд підмінив дослівним переписуванням доповідної записки проректора ОСОБА_2 від 28 грудня 2018 року та апеляційної скарги, які не можуть вважатися доказами.

Зазначає, що твердження апеляційного суду про те, що ним нібито висловлювалися образи на адресу доц. ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та інших осіб, не відповідають обставинам справи, а такі обставини повинні розглядатися як захист честі, гідності та ділової репутації особи, за правилами загального позовного провадження.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2019 року Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет» Міністерства освіти і науки України подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення скасуванню.

Зазначає, що доповідна записка від 28 грудня 2018 року містить підстави, аналіз доказів, обґрунтування правової позиції та інші відомості, необхідні для прийняття ректором Ужгородського національного університету відповідного рішення, оскільки складено компетентною особою - проректором Ужгородського національного університету, доктором юридичних наук, професором ОСОБА_2 і фактично є результатом службової перевірки.

Вважає оспорюваний наказ таким, що відповідає вимогам «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003» та Інструкції з діловодства в Державному вищому навчальному закладі «Ужгородський національний університет», яка розроблена на підставі ДСТУ.

Погоджується з висновком апеляційного суду про порушення районним судом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв`язку з відмовою у перенесенні судового засідання.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2019 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою судді Верховного Суду від 13 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2019 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до наказу ректора Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» Міністерства освіти і науки України № 265/09-25 від 26 травня 2014 року ОСОБА_1 переведено з посади проректора з науково-педагогічної роботи та міжнародних зв`язків на посаду завідувача кафедри історії України з 26 травня 2014 року в межах попереднього строку обрання (строк з 03 лютого 2014 року по 02 лютого 2021 року) (том 1 а. с. 10).

Наказом ректора Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» Міністерства освіти і науки України № 753/06-03 від 28 грудня 2018 року ОСОБА_1 звільнено з посади завідувача кафедри історії України з 28 грудня 2018 року за вчинення працівником, який здійснює виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України (том 1 а. с. 9).

Підставою для звільнення є: доповідна записка проректора ОСОБА_2 від 28 грудня 2018 року; акт фіксації відмови від надання обґрунтованих письмових пояснень від 28 грудня 2018 року.

27 грудня 2018 року до ректора Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» Міністерства освіти і науки України надійшло колективне звернення декана, його заступника, магістрів та випускників факультету історії та міжнародних відносин з приводу публікації тексту книги «ІНФОРМАЦІЯ_1. - Ужгород, Timpani, 2018. - 120 с.», за авторства завідуючого кафедрою історії України Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» ОСОБА_1 (том 1 а. с. 18-22).

27 грудня 2018 року на засіданні Вченої ради факультету історії та міжнародних відносин Ужгородського національного університету (витяг з протоколу від 27 грудня 2018 року № 9) ухвалено надати правову оцінку діям ОСОБА_1 на предмет розповсюдження згаданого видання серед працівників та студентів університету, порушенням професійної етики та моралі у тексті видання ОСОБА_1 та діях вказаної персони по розповсюдженні видання, з`ясування професійної придатності ОСОБА_1 займаним посадам, відсторонення ОСОБА_1 на час службового розгляду звернення від займаних посад та викладацької діяльності, а у випадку, якщо наведені факти грубого порушення професійної етики та профнепридатність ОСОБА_1 підтвердяться - позбавити його займаних посад та усунути від викладацької діяльності (том 1 а. с. 16-17).

Згідно з доповідною запискою проректора ОСОБА_2 «Про правову оцінку дій завідувача кафедри історії України ОСОБА_1» від 28 грудня 2018 року, адресованої ректору Ужгородського національного університету ОСОБА_10, запропоновано розглянути питання про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача кафедри історії України факультету історії та міжнародних відносин Ужгородського національного університету на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України за вчинення працівником, який здійснює виховні функції аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи (том 1 а. с.11-15 ).

28 грудня 2018 року начальником юридичного відділу, заступником начальника юридичною відділу та провідним спеціалістом юридичною відділу складено акт фіксації відмови завідувача кафедри історії України ОСОБА_1 від надання обґрунтованих письмових пояснень згідно з розпорядженням ректора Ужгородського національного університету професора ОСОБА_10 від 28 грудня 2018 року № 51-P «Про надання письмових пояснень». Свою відмову ОСОБА_1 від надання обґрунтованого пояснення щодо фактів, викладених у зверненні ініціативної групи до ректора з приводу надрукованого і представленого широкій громадськості тексту видання за авторством ОСОБА_1 «ІНФОРМАЦІЯ_1». Ужгород, Timpani. 2018. - 120 с., пояснив в усній формі тим, що для належного вивчення та складання змісту тексту пояснення необхідно більш тривалий проміжок часу, у зв`язку із чим у наданому короткому поясненні зазначив, що: «ІНФОРМАЦІЯ_1» - художній твір, літературно-художнє видання. Більш детальне пояснення з цього приводу надам до 24 січня 2019 року» (том 1 а. с. 23)

Відповідно до пояснень ОСОБА_1 від 28 грудня 2018 року, адресованих ректору ОСОБА_10 , ОСОБА_1 повідомив, що «ІНФОРМАЦІЯ_1» - це художній твір, літературно-художнє видання, більш детальні пояснення з цього приводу надасть до 29 січня 2019 року (том1 а. с. 24).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 41 КЗпП України визначено додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.

Така підвищена відповідальність працівників обумовлена тим, що вони перебувають в особливому правовому стані та виконують специфічні функції, не властиві іншим категоріям працівників; їхні дії чи бездіяльність можуть призвести до порушення конституційних прав та свобод громадян, завдати значної шкоди суспільним відносинам та авторитету як самої держави, так і суб`єктів господарювання.

Так, відповідно до пункту 3 статті 41 КЗпП України вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, є підставою для розірвання трудового договору з працівником.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963 «Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників» посада завідувача кафедрою відноситься до посад педагогічних працівників.

Отже, до суб`єктів, які можуть бути звільнені на підставі пункту 3 статті 41 КЗпП України належать учасники навчально-виховного процесу, зокрема, завідувач кафедрою вищого навчального закладу.

При цьому звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.

Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).

Зокрема, аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції, тим самим дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб. Так, аморальним проступком слід вважати появу в громадських місцях у нетверезому стані, нецензурну лайку, бійку, поведінку, що принижує людську гідність тощо.

Аналіз вищезазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що працівники, які виконують виховну функцію, вчитель, педагог, вихователь зобов`язані бути людиною високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Особистий приклад викладача та його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні свідомості молоді. Унаслідок цього, якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими особами, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

Відповідно до статті 4 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1982 року № 158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця» трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд вказав, що підстави для задоволення позову відсутні, оскільки звільнення позивача відбулося з дотриманням положень законодавства України.

З такими висновками апеляційного суду колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Підставою для звільнення позивача на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України стали: доповідна записка проректора ОСОБА_2 від 28 грудня 2018 року та акт фіксації відмови від надання обґрунтованих письмових пояснень від 28 грудня 2018 року.

Колегія суддів погоджується з доводами заявника про те, що зазначені документи не можуть вважатися належними доказами на підтвердження аморальної поведінки позивача. Крім того, у акті фіксації відмови від надання обґрунтованих письмових пояснень від 28 грудня 2018 року зазначено, що ОСОБА_1 28 грудня 2018 року надав короткі пояснення з приводу звернення ініціативної групи, у якому зазначив: «ІНФОРМАЦІЯ_1» -- художній твір, літературно-художнє видання. Більш детальні пояснення з цього приводу надам до 29 січня 2019 року». Отже, за наявності короткого пояснення позивача, акт фіксації відмови від надання обґрунтованих письмових пояснень від 28 грудня 2018 року, є суперечливим доказом та не може бути підставою для звільнення особи за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

Щодо доповідної записки проректора ОСОБА_2 від 28 грудня 2018 року колегія суддів вважає, що даний документ містить твердження, які є результатом особистого сприйняття художнього твору «ІНФОРМАЦІЯ_1» проректором ОСОБА_2 та інших осіб, які зверталися з колективним зверненням. При цьому у доповідній записці не зазначено, який саме аморальний проступок вчинено позивачем та які моральні норми порушено внаслідок видання книги «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Написання художнього твору, незалежно від його змісту, не може визнаватися аморальним вчинком. Стаття 6 Закону України «Про культуру» гарантує права громадян у сфері культури, зокрема, свободу творчості.

Статтею 7 Закону України «Про культуру» передбачено, що держава гарантує свободу творчості, вільний вибір діяльності у сфері культури.

Право людини провадити творчу діяльність може реалізовуватися і на професійній, і на аматорській основі.

Держава сприяє творчій діяльності митців і творчих спілок.

Втручання у творчий процес і здійснення цензури у творчій діяльності не допускаються.

Крім того, статтею 309 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Фізична особа має право на вільний вибір сфер, змісту та форм (способів, прийомів) творчості.

Цензура процесу творчості та результатів творчої діяльності не допускається.

Отже, апеляційний суд дійшов неправильних висновків щодо наявності у діях позивача ознак аморального вчинку та ухвалив судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, яке не відповідає положенням статті 263 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується з висновком районного суду про наявність підстав для поновлення позивача на роботі на підставі статті 235 КЗпП України. При цьому суд першої інстанції правильно застосував положення частини другої статті 235 КЗпП України та пунктів 2, 8 постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та правильно розрахував середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 грудня 2018 року по 11 квітня 2019 року у розмірі 41 279,40 грн (71 робочий день х 581,40 = 41 279,40грн).

Щодо відмови у перенесенні засідання за заявою представника відповідача, колегія суддів вважає, що доводи про порушення процесуального права у цій справі не можуть бути підставою для скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції, оскільки висновків суду не спростовують.

У зв`язку із наведеним Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 не відповідає ні нормам матеріального права, ні принципу справедливості правосуддя у зв`язку із чим таке рішення не може вважатися законним і підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, суд апеляційної інстанції, у порушення статей 89 263-265 ЦПК України, не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, належно не встановив усі необхідні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, характеру спірних правовідносин та позовних вимог, що призвело до неправильного вирішення спору.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При поданні касаційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 1 536,80 грн. Отже, документально підтверджені судові витрати у зазначеному розмірі підлягають стягненню з Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» Міністерства освіти і науки України на користь ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400 402 409 413 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року скасувати.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 квітня 2019 року залишити в силі.

Стягнути з Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» Міністерства освіти і науки України на користь ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору у розмірі 1 536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк