Постанова

Іменем України

16 червня 2022 року

м. Київ

справа № 308/8837/17

провадження № 61-20665св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Бисаги Т. Ю., Готри Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування рішення про державну реєстрацію прав власності, визнання недійсним та скасування договору дарування та витребування майна.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 зазначив, що в силу статті 382 ЦК України та частини другої статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» він, як власник квартири АДРЕСА_2 , разом з власниками інших чотирнадцяти квартир у будинку АДРЕСА_3 володіє підвальними приміщеннями вказаного будинку на праві спільної сумісної власності.

В червні 2015 року позивачу стало відомо про те, що 20 грудня 2010 року Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області, розглянув цивільну справу № 2п- 9589/10 за позовом ОСОБА_2 до КП «Бюро технічної інвентаризації міста Ужгорода» про визнання права власності на підвальне приміщення та ухвалив рішення, яким позов задовольнив та визнав за

ОСОБА_2 право власності на підвальне приміщення площею 78,2 кв.м, та зобов`язав КП «БТІ м. Ужгорода» внести відомості про право власності

ОСОБА_2 на вказане приміщення.

Право власності на зазначені підвальні приміщення було зареєстроване за ОСОБА_2 23 лютого 2011 року у відповідності до витягу КП «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода» про державну реєстрацію прав № 29100725 від 23 лютого 2011 року.

Після державної реєстрації прав власності на нерухоме майно ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 30 червня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Венжега М. Д., подарувала підвальні приміщення ОСОБА_3 . Право власності на зазначені підвальні приміщення було зареєстровано за ОСОБА_3 22 червня 2011 року у відповідності до витягу КП «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода» про державну реєстрацію прав № 30713684 від 22 липня 2011 року.

Однак, рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 14 грудня 2015 року було скасовано рішення Ужгородського міськрайонного суду від 20 грудня

2010 року та відмовлено у позові ОСОБА_2 .

Відтак позивач вказував на те, що прийняття судом апеляційної інстанції рішення, яким скасовано право власності ОСОБА_2 на підвальне приміщення вказує на те, що вчиняючи правочин договір дарування остання не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки не була власником даного майна, тому спірний договір суперечить вимогам статті 317 ЦК України, якою регламентовано виключно право власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.

На підставі вищезазначеного позивач просив: скасувати рішення про державну реєстрацію прав власності із внесенням до Державного реєстру прав запису про скасування державної реєстрації прав на підставі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області за № 2п-9589 /10 від 20 грудня

2010 року, яке набуло законної сили 31 грудня 2010, зареєстрованого в КП «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода» Ужгородської міської ради за реєстровим номером 32976066, згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23 лютого 2011 року № 29100725, яким зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на підвальне приміщення, площею 78,2 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 ; визнати недійсним та скасувати договір дарування від 30 червня 2011 посвідченим приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Венжега М. Д., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яким відчужено підвальне приміщення площею 78,2 кв.м., що згідно технічного паспорту знаходиться за адресою : АДРЕСА_3 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав власності із внесенням до Державного реєстру прав запису про скасування державної реєстрації прав

№ 32976066 від 22 липня 2011 року; витребувати від ОСОБА_3 підвальне приміщення, площею 78.2 кв.м., що згідно технічного паспорту знаходиться за адресою АДРЕСА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 квітня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем вибрано невірний спосіб захисту своїх прав, оскільки таким ставляться взаємовиключні вимоги.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 квітня 2020 року скасовано та ухвалено у справі нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав власності із внесенням до Державного реєстру прав запису про скасування державної реєстрації прав на підставі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області за

№ 2п-9589 /10 від 20 грудня 2010 року, яке набуло законної сили 31 грудня

2010 року, зареєстрованого в КП «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода» Ужгородської міської ради за реєстровим номером 32976066, згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23 лютого 2011 року

№ 29100725, яким зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на підвальне приміщення, площею 78,2 кв.м., що знаходиться за адресою

АДРЕСА_3 .

Визнано недійсним та скасовано договір дарування від 30 червня 2011 року посвідченим приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Венжега М. Д., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яким відчужено підвальне приміщення площею 78,2 кв.м., що згідно технічного паспорту знаходиться за адресою : АДРЕСА_3 та скасовано рішення про державну реєстрацію прав власності із внесенням до Державного реєстру прав запису про скасування державної реєстрації прав № 32976066 від 22 липня

2011 року.

В решті заявлених вимог - відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що оформлення за ОСОБА_2 права власності на спірне підвальне приміщення та послідуюче відчуження даного нерухомого майна без згоди всіх співвласників цього майна, порушує законні права та інтереси позивача, як одного із співвласників даного майна, а тому його вимоги про скасуваня державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 , яка проведена на підставі рішення Ужгородського міськрайонного суду від 20 грудня 2010 року, яке скасоване, та вимоги позивача про визнання недійсним договору дарування від 30 червня

2011 року є обґрунтованими і підлягають задоволенню, а порушене право - захисту. Такий спосіб захисту порушеного права відповідає частині другій статті 16 ЦК України, статті 5 ЦПК України, і є ефективним, оскільки забезпечить відновлення прав позивача, як одного із співвласників спірного майна у багатоквартирному будинку.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У грудні 2021 року представник ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом під час вирішення питання щодо застосування строків позовної давності не враховано момент набуття добросовісним набувачем права власності на майно.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

16 травня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 20 грудня 2010 року у справі

№ 2п-9589/10 позов ОСОБА_2 до КП «Бюро технічної інвентаризації міста Ужгорода» задоволено, та визнано за ОСОБА_2 право власності на підвальне приміщення площею 78,2 кв.м., що згідно технічного паспорту (інвентарна справа № 4011) знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 та зобов`язано КП «Бюро технічної інвентаризації міста Ужгорода» внести відомості про право власності ОСОБА_2 на вказане підвальне приміщення та видати їй витяг про реєстрацію права власності на зазначене нерухоме майно.

На підставі даного рішення за ОСОБА_2 оформлено право власності на дане приміщення та зареєстровано в КП «БТІ міста Ужгорода» згідно з Витягом КП «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода» про державну реєстрацію прав

№ 29100725 від 23 лютого 2011 року.

Згідно договору дарування від 30 червня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Венжега М. Д.,

ОСОБА_2 подарувала вказане підвальне приміщення ОСОБА_3 .

Право власності на дане підвальні приміщення було зареєстровано за ОСОБА_3 22 червня 2011 року у відповідності до витягу КП «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода» про державну реєстрацію прав № 30713684 від 22 липня 2011 року.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 14 грудня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 20 грудня 2010 року у справі № 2п-9589/10 за позовом ОСОБА_2 до КП «Бюро технічної інвентаризації міста Ужгорода» про визнання права право власності на підвальне приміщення скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні зазначеного позову.

Судовим рішенням, яке набрало законної сили встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 неправомірно набула у власність і здійснила за собою державну реєстрацію права власності на спірне підвальне приміщення у багатоквартирному будинку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 .

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Зі змісту заявлених позовних вимог вбачається, що ОСОБА_1 , як власник квартири, що розташована у будинку АДРЕСА_3 , заперечує право приватної власності теперішнього власника ОСОБА_3 на спірне нерухоме майно, вважає порушеним його право як співвласника спільного майна багатоквартирного будинку.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно частини другої статті 10 Закону України «Про приватизації державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Конституційний Суд України у Рішенні від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004(справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) зазначив, щодопоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін. передаюсться безплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир(кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власники квартир дво- або багатоквартирних жилих будинків та жилих приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, жилі приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

У статті 382 ЦК України встановлено, що власникам квартири у дво- або багатоквартирному жилому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежилих приміщень, які розташовані у жилому будинку.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності здійснюється за згодою співвласників.

Апеляційний суд установив, що жодних доказів того, що всі власники квартир у будинку АДРЕСА_3 надали згоду на перехід права власності на підвальні приміщення до ОСОБА_2 матеріали справи не містять.

За правилами частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З матеріалів справи відомо, що рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 14 грудня 2015 року рішення Ужгородського міськрайонного суду від 20 грудня 2010 року у справі № 2п-9589/10 за позовом ОСОБА_2 до КП «Бюро технічної інвентаризації міста Ужгорода» про визнання права право власності на підвальне приміщення скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні зазначеного позову.

Вказаним судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 неправомірно набула у власність і здійснила за собою державну реєстрацію права власності на спірне підвальне приміщення у багатоквартирному будинку, що знаходяться за адресою:

АДРЕСА_3 .

Тобто скасовано рішення, яке було підставою для здійснення реєстрації права власності за ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Апеляційний суд встановивши, що оформлення за ОСОБА_2 права власності на спірне підвальне приміщення та послідуюче відчуження даного нерухомого майна без згоди всіх співвласників цього майна , порушує законні права та інтереси позивача, як одного із співвласників даного майна, зробив правильний висновок про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 , яка проведена на підставі рішення Ужгородського міськрайонного суду

від 20 грудня 2010 року, яке скасоване, та вимоги позивача про визнання недійсним договору дарування від 30 червня 2011 року.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідачі просили застосувати строки позовної давності.

Надаючи оцінку заявленому клопотанню про застосування строків позовної давності, що є ідентичним аргументам заявника, наведеним у касаційній скарзі, колегія суддів враховує таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі

№ 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Звертаючись до суду з позовними вимогами, ОСОБА_1 у позовній заяві вказував, що лише в червні 2015 року йому стало відомо про те, що 20 грудня

2010 року Ужгородський міськрайонний суд ухвалив рішення за позовом

ОСОБА_2 , яким визнано за нею право власності на спірне підвальне приміщення, і саме з цього часу він дізнався про порушення свої прав. Дані твердження позивача відповідають матеріалам справи, оскільки за апеляційною скаргою ОСОБА_1 дане рішення суду було скасовано рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 14 грудня 2015 року.

Таким чином з червня 2015 року позивач довідався про порушення своїх прав та про особу , яка його порушила, і саме з цього моменту починається перебіг строку позовної давності.

До суду з даним позовом позивач звернувся у вересні 2017 року, тобто в межах встановленому законом трьорічного строку позовної давності, і такий ним не пропущений.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків, наведених у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки зроблені Верховним Судом в них висновки є аналогічні тим, до яких дійшов суд апеляційної інстанції у справі, яка переглядається.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська