Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 308/9184/15-ц

провадження № 61-14983св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Воробйової І. А.,Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Єгер Наталія Дмитрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 грудня 2016 року у складі судді Данка В. Й. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 25 травня 2017 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Готри Т. Ю., Куштана Б. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу будинку і земельної ділянки та договору про надання утримання та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що у липні 2001 року вона прийняла в спадщину житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, яка розташована за цією ж адресою.

У червні 2010 року загинув її син ОСОБА_4 , а у вересні 2010 року у її чоловіка стався перший інсульт, внаслідок чого її родина опинилася у складних життєвих обставинах та протягом цього часу перебувала у скрутному матеріальному становищі.

Відповідач ОСОБА_2 є її рідним братом та після загибелі її сина запропонував їй, що він та його син ОСОБА_3 можуть надавати їй допомогу по господарству.

У січні 2013 року у її чоловіка стався другий інсульт, після чого ОСОБА_2 запропонував укласти договір довічного утримання, згідно з яким відповідачі будуть піклуватися про неї та її чоловіка.

Так, 02 березня 2013 року сторони прибули до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Єгер Н. Д., у якої вже були надруковані та готові для підпису документи. Оскільки у неї поганий зір, вона не змогла самостійно почитати ці договори, однак, довіряючи своєму брату та не здогадуючись про його дійсні наміри, підписала всі документи.

Вказувала на те, що про здійснення безумовної передачі майна у власність ОСОБА_2 вона усвідомила після того, як 09 квітня 2013 року ОСОБА_3 відмовився виконувати обов`язки з утримання, почав себе поводити стосовно неї та її чоловіка зухвало, а під час сварки заподіяв їй тілесні ушкодження, що призвело до тимчасової втрати нею працездатності строком з 12 квітня 2013 року по 27 травня 2013 року.

Зазначала, що при укладенні договорів вона помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання. При цьому вказувала на те, що вона не отримувала від відповідача жодних коштів у рахунок оплати за житловий будинок та земельну ділянку, розписка з цього приводу не видавалася.

Також вказувала на те, що такими діями відповідачів їй заподіяно моральну шкоду, яка полягає в душевних стражданнях, що призвело до порушення нормального життєвого укладу, втрати поваги друзів, знайомих, спокою та сну, яку вона оцінює у 60 000 грн.

З урахуванням зазначеного та збільшених позовних вимог, ОСОБА_1 просила визнати недійсними договори купівлі-продажу вказаних будинку та земельної ділянки, які укладені 02 березня 2013 року між нею та ОСОБА_2 , визнати недійсним договір про надання утримання від 02 березня 2013 року, визнати, що між нею та ОСОБА_2 фактично був укладений договір довічного утримання та розірвати цей договір у зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 зобов`язань за договором, стягнути солідарно з відповідачів на її користь 60 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, а також 12 000,00 грн на відшкодування витрат на правову допомогу та судові витрати.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 25 травня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач не довела, що при укладенні вказаних договорів вона помилилася щодо обставин, які мають істотне значення. ОСОБА_1 мала волевиявлення відчужити житловий будинок та земельну ділянку, що підтверджується наданою нею нотаріально посвідченою довіреністю від 23 лютого 2013 року, згідно з якою позивач ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 бути її представником з усіма необхідними повноваженнями у будь-яких органах, підприємствах, установах та організаціях, незалежно від форми власності, перед юридичними та фізичними особами з будь-яких питань, що стосуватимуться виготовлення та належного оформлення документів, необхідних для відчуження належних їй на праві власності об`єктів нерухомого майна, а саме житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Також позивач не надала доказів того, що у неї поганий зір та вона фізично не могла прочитати документи самостійно.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору про надання утримання, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач підтвердила факт свого волевиявлення на укладення цього договору, усвідомлюючи та спрямовуючи свої дії саме на настання наслідків від його укладення, договір був вчинений у встановленій законом формі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання того, що між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір довічного утримання та розірвання цього договору, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що договір довічного утримання між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не укладався, жодних правовідносин та наслідків з нього не виникло, а тому відсутні підстави для визнання укладеним неіснуючого договору та його розірвання у зв`язку з невиконанням неіснуючих умов.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У червні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні її позову. Вказувала на те, що вона мала намір укласти з відповідачами договір довічного утримання її та її чоловіка, а не договори купівлі-продажу. Укладаючи договори купівлі-продажу, вважала, що укладає саме договір довічного утримання, а ОСОБА_2 не маючи наміру виконувати договір про надання утримання, незаконно заволодів її майном.

Посилаючись на те, що грошові кошти за договорами купівлі-продажу одержані продавцем, тобто нею, суди не надали належної правової оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи, а саме квитанціям з Ужгородського ломбарду, які свідчать про те, що протягом трьох років вона та її чоловік підтримували себе за рахунок зданих ювелірних виробів до ломбарду, а не за рахунок начебто отриманих коштів за будинок та земельну ділянку. Матеріали справи не містять ні банківських документів про перерахунок коштів, ні розписки.

Суди попередніх інстанції, встановлюючи, що вона отримала кошти за продаж будинку та земельної ділянки, посилались лише на умови оспорюваних договорів купівлі-продажу.

Зазначала, що надана нею ОСОБА_3 довіреність від 23 лютого 2013 року на вчинення дій щодо виготовлення та оформлення документів для відчуження будинку та земельної ділянки, не є доказом укладення нею вказаних договорів та не свідчить про те, що навіть отримавши документи для продажу вказаного майна, вона б відчужувала належні їй будинок та земельну ділянку.

Також суди не надали належної правової оцінки факту відкриття органами досудового слідства кримінального провадження від 08 липня 2016 року за фактом укладення відповідачами з нею оспорюваних договорів із застосуванням обману.

При цьому суди не врахували, що договір про надання утримання не передбачає жодних правових наслідків для сторін у разі його виконання або невиконання.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подали заперечення (відзиви) на касаційну скаргу, в яких просили відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У березні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 була власником житлового будинку з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17 липня 2001 року та земельної ділянки загальною площею 0,0591 га за цією ж адресою на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 30 червня 2009 року.

02 березня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу будинку, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передала у власність, а ОСОБА_2 прийняв у власність належний позивачу житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 2.1 договору ціна нерухомого майна, яке покупець купує за цим договором, становить 279 000,00 грн, які продавець одержала від покупця повністю до підписання цього договору.

02 березня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з яким позивач продала відповідачу земельну ділянку загальною площею 0,0591 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 .

Пунктом 21 договору купівлі-продажу земельної ділянки передбачено, що продаж вчинено за погоджено сторонами суму - 23 000,00 грн, які отримані продавцем від покупця під час оформлення цього договору. Сторони не мають одна до одної жодних претензій щодо проведення розрахунків. Така вартість земельної ділянки визначена сторонами за взаємним погодженням, за відсутності примусу як будь-кого із сторін, так і з боку третіх осіб, а також збігу будь-яких важких обставин.

Також 02 березня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір про надання утримання, згідно з яким останній зобов`язувався у встановлені строки та в обсязі передбаченому цим договором, надавати позивачу довічне утримання. Проект договору складений нотаріусом на прохання сторін і ними погоджений.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Звертаючись до суду з позовом про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, ОСОБА_1 посилалась на те, що вона не мала наміру укладати договори купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, а вважала, що уклала договір довічного утримання.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом.

Так, помилка може виникнути внаслідок необачності або самовпевненості учасників правочину, неправильного розуміння сторонами одна одної під час переговорів, дій третіх осіб тощо.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 19 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного правочину та роз`яснення нотаріусом його суті, а й за іншими вищеперерахованими обставинами.

Правочини, вчинені внаслідок помилки належать до категорії правочинів, у яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживання в спірній квартирі після укладення договору.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2953цс15, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16.

Отже, лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 655 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Суди попередніх інстанцій у порушення вищевказаних вимог закону фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не встановили.

Так, суди попередніх інстанцій не перевірили, чи передавалося фактично спірне нерухоме майно за оспорюваними договорами купівлі-продажу, чи є спірний будинок, який переданий у власність ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, єдиним житлом позивача та чи потребувала позивач у силу свого похилого віку (1949 року народження) та за станом здоров`я стороннього догляду та матеріальної допомоги.

Крім того, визнаючи факт отримання позивачем грошових коштів за договорами купівлі-продажу будинку та земельної ділянки від 02 березня 2013 року, суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили доводів позивача про те, що грошові кошти за вказаними договорами вона не отримувала та після укладення цих правочинів, через скрутне матеріальне становище, вимушена була здавати ювелірні вироби до ломбарду, та не надали належної оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи, а саме квитанціям до прибуткового касового ордера, виданим ПТ «Міський ломбард Зеньковець С. М. і компанія» у період з травня 2013 року по листопад 2014 року (а. с. 189-209а, т. 1).

Також суди не врахували та не надали належної правової оцінки тим обставинам, що у квітні 2016 року позивач зверталась до Ужгородського відділу поліції із заявою про те, що 02 березня 2013 року вона уклала договори купівлі-продажу під впливом обману, застосованого щодо неї з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та за цим фактом матеріали досудового розслідування внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016070030002347 від 08 липня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не встановили обставини справи, не надали належної правової оцінки доводам і доказам сторін, а тому судові рішення не можуть бути визнані законними та обґрунтованими.

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За викладених обставин судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 25 травня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: Б. І. Гулько І. А. Воробйова Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк