ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 червня 2024 року
м. Київ
справа № 309/2568/18
провадження № 61-4810св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк»,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 09 травня 2023 року у складі судді Сідея Я. Я. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Куштана Б. П., Собослоя Г. Г.
Зміст заявлених позовних вимог
1. У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ АБ «Укргазбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання недійсними кредитного договору.
2. У квітні 2019 року позивачка збільшила позовні вимоги вимогою про визнання недійсним договору поруки від 16 вересня 2008 року №2004/08-03.
3. Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 04 грудня 2019 року залучено ОСОБА_3 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
4. Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 16 лютого 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині визнання недійсним кредитного договору залишено без розгляду.
5. На обґрунтування позовних вимог в частині визнання недійсним договору поруки ОСОБА_1 зазначала, що 16 вересня 2008 між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_2 було укладено договір споживчого кредиту № 204/08 на суму 50 000,00 дол. США. З метою забезпечення виконання основного зобов`язання за кредитним договором, 16 вересня 2008 року укладено договір поруки № 204/08-03 між нею, банком та позичальником.
6. Посилалася на те, що на день оформлення кредитного договору вона перебувала на посаді начальника відділення № 7 м. Хуст Ужгородської філії ВАТ АБ «Укргазбанк», підписала від імені банку кредитний договір та договір поруки.
7. Вважала, що будучи працівником банку, підписуючи кредитний договір, як представник позичальника, вона не мала права підписувати договір поруки, як поручитель, оскільки вона представляє іншого контрагента. Тобто одній і тій же особі забороняється представництво двох контрагентів у договірних відносинах.
8. Також зазначала, що вона не мала права та достатнього обсягу дієздатності як представник банку (кредитора) укладати з банком (кредитором) договір поруки як поручитель позичальника.
9. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір поруки від 16 вересня 2008 року № 204/08-03 з моменту його укладення.
Стислий виклад позиції відповідача
10. Відповідач ПАТ АБ «Укргазбанк» заперечував щодо задоволення позову, посилаючись на те, що за договором поруки від 16 вересня 2008 року № 204/08-03 ОСОБА_1 , добровільно взявши на себе зобов`язання виступити поручителем позичальника ОСОБА_2 , уклала такий правочин виключно як фізична особа, а не як представник кредитора. Тому посилання позивачки на ту обставину, що оспорюваний договір поруки є недійсним з огляду на порушення вимог частини третьої статті 238 Цивільного кодексу України, вважав безпідставними.
11. Крім того вказував, що починаючи з 2010 року на розгляді в судах перебувала цивільна справа № 713/2-274/2010 за позовом ВАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про солідарне стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором від 16 вересня 2008 року № 204/08. Постановою Верховного Суду від 19 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Хустського районного суду від 18 травня 2010 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 січня 2020 року залишено без змін. В межах розгляду зазначеної справи оспорюваний договір поруки не визнавався судом недійсним, а навпаки, саме на підставі цього договору судами ухвалювались рішення про стягнення кредитної заборгованості.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
12. Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 09 травня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
13. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка не надала належних та достатніх доказів, які б свідчили про невідповідність змісту правочину цивільному законодавству. Встановлено, що при укладенні оспорюваного договору поруки позивачка не виступала одночасно представником банку на стороні кредитора та безпосередньо поручителем, як фізична особа, а тому необґрунтованими є доводи щодо порушення положень статті 238 ЦК України.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
14. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 09 травня 2023 року залишено без змін.
15. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, зазначивши, що приписи частини третьої статті 238 ЦК України не розповсюджуються на укладений договір поруки 204/08-03 від 16 вересня 2008 року № 204/08-03, оскільки
ОСОБА_1 реалізувала свої власні інтереси, як фізична особа, діючи на власний розсуд надала поруку, і не діяла як представник ВАТ АБ «Укргазбанк». Більш того, зазначений позов заявлений після ухвалення судом рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором від 16 вересня 2008 року № 204/08, а тому не підлягає задоволенню.
Узагальнені доводи касаційної скарги
16. 25 березня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 09 травня 2023 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
17. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 277/599/15-к, від 17 березня 2021 року у справі № 360/1742/18, від 10 листопада 2021 року у справі № 757/50762/18-ц(пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України). Крім того, зазначає, що справа розглянута апеляційним судом неповноважним складом суду, а суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
18. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що судами попередніх інстанцій не ураховано, що порука, як забезпечувальне зобов`язання, має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати окремо. На думку заявниці, з огляду на те, що спірний договір поруки укладений на підставі кредитного договору між банком, від імені якого на підставі довіреності діяла вона, і позичальником, а поручитель є протилежною стороною у договорі щодо кредитора, такий договір суперечить приписам частини третьої статті 238 ЦК України.
19. ОСОБА_1 зосереджує увагу на тому, що договір поруки не може розглядатися як окремий договір, оскільки є договором, який випливає із змісту основного зобов`язання - кредитного договору.
20. Крім того, вважає помилковим посилання апеляційного суду на неможливість визнання недійсним спірного договору поруки у зв`язку з наявністю судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором з огляду на те, що на момент пред`явлення нею позову у справі, що переглядається, рішення Хустського районного суду від 18 травня 2010 року не набрало законної сили та ухвалювалося без її участі. Крім того, правовий висновок Верховного Суду, застосований судом апеляційної інстанції, не існував на момент подання позову у цій справі, її клопотання про зупинення провадження у справі № 713/2-274/2010 було залишено без задоволення.
21. Додатково посилається на те, що судді Закарпатського апеляційного суду Собослой Г. Г. та Куштан Б. П. підлягали відводу від розгляду цієї справи, оскільки приймали участь у розгляді справи № 713/2-274/2010. Більш того, вважає, що її було позбавлено права на безпосередню участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції та права на заявлення відводу указаним суддям.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
22. Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.
23. Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2024 року поновлено
ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 09 травня 2023 року та постанови Закарпатського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі № 309/2568/18, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
24. 23 травня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
25. 20 травня 2024 року ПАТ АБ «Укргазбанк» через засоби поштового зв`язку подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.
26. Відзив на касаційну скаргу обґрунтований посиланням на те, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 уклала спірний правочин в якості поручителя не як представник кредитора, а виключно, як фізична особа, усвідомлюючи можливість виникнення у неї в майбутньому зобов`язань перед банком.
27. Крім того, судом апеляційної інстанції правильно враховано , що рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 18 травня 2010 року у справі № 713/2-274/2010 стягнуто з боржників, у тому числі з ОСОБА_1 , як поручителя, кредитну заборгованість. Зазначене судове рішення було предметом перегляду судів апеляційної та касаційної інстанцій за скаргами ОСОБА_1 , у тому числі в частині доводів останньої про її неналежне повідомлення, та обґрунтовано залишено без змін.
28. 30 травня 2024 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 по справі, у яких викладено заперечення на відзив ПАТ АБ «Укргазбанк» на її касаційну скаргу.
29. ОСОБА_1 вважає доводи ПАТ АБ «Укргазбанк» безпідставними, звертає увагу на те, що при укладенні договору поруки вона діяла фактично на стороні позичальника.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
30. 16 вересня 2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» в особі начальника відділення № 7 м. Хуст, вул. Б. Хмельницького, 15 - ОСОБА_1 , діючої на підставі Положення про відділення № 7 Ужгородської філії ВАТ АБ «Укргазбанк» та в межах довіреності № 298 від 27 травня 2008 року, і ОСОБА_2 , було укладено кредитний договір № 204/08.
31. 16 вересня 2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» в особі заступника директора Ужгородської філії Гоголя М. І., що діє на підставі довіреності
від 07 квітня 2008 року за № 476 (кредитор), ОСОБА_1 (поручитель) та
ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір поруки № 204/08-03, за умовами якого між сторонами виникли зобов`язальні відносини, що пов`язані із забезпеченням виконання кредитного договору.
32. Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 зазначеного договору поручитель поручається перед кредитором за виконання позичальником зобов`язань по кредитному договору від 16 вересня 2008 року № 204/08, укладеному кредитором з позичальником, згідно з яким позичальнику надається кредит в сумі
50 000,00 дол. США на строк з 16 вересня 2008 року по 15 вересня 2015 року, зі сплатою 14,4 % річних, з врахуванням змін та доповнень, якщо такі будуть прийняті. Поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед кредитором за виконання зобов`язань по кредитному договору.
33. Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 18 травня 2010 року в справі № 713/2-274/2010 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість у розмірі 54 179,07 дол. США та 11 712,27 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» 1 730,00 грн судових витрат.
34. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 16 січня 2020 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1 змінено рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 18 травня 2010 року в частині солідарного стягнення судового збору, стягнуто на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 по 576,67 грн з кожного. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
35. Постановою Верховного Суду від 19 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 18 травня 2010 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 січня 2020 року залишено без змін.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
36. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
37. Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
38. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
39. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
40. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
41. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
42. За змістом статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
43. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
44. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
45. Згідно з частинами першою та третьою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.
46. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).
47. Звертаючись до суду з позовом про визнання договору поруки недійсним, ОСОБА_1 посилалася на порушення положень частини третьої статті 238 ЦК України при його укладенні.
48. Відповідно до статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
49. Тобто правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено використовувати представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.
50. Водночас словосполучення «у своїх інтересах» потрібно розуміти так, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або у інший спосіб на шкоду інтересам довірителя, зокрема на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.
51. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 757/50762/18-ц, від 01 лютого 2023 року у справі
№ 569/19674/19, від 30 травня 2024 року у справі № 606/883/22.
52. Зазначена норма права передбачає також добросовісність поведінки особи-представника, який діє від імені іншої особи на підставі довіреності або в силу своїх повноважень.
53. Згідно із статтею 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
54. Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.
55. Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
56. Головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тобто основним юридичним фактом, що підлягає встановленню судами, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення договору.
57. Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
58. Отже, якщо представник вчинив правочин від імені особи, яку він представляє, не в інтересах довірителя, а у своїх власних, то це може бути підставою для визнання такого правочину недійсним.
59. Встановивши, що спірний договір поруки укладений між кредитором
ВАТ АБ «Укргазбанк», від імені якого діяв заступник директора Ужгородської філії Гоголь М. І. на підставі довіреності від 07 квітня 2008 року № 476, поручителем ОСОБА_1 , яка діяла від власного імені та у власних інтересах, а також позичальником ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав вважати його таким, що укладений з порушенням припсиів частини третьої статті 238 ЦК України.
60. Посилання заявниці на те, що договір поруки не є окремим договором, а є лише забезпечувальним договором до основного кредитного договору, не спростовує зазначених вище висновків судів попередніх інстанцій.
61. Положеннями статті 548 ЦК України не передбачено, що забезпечувальне зобов`язання чи його види можуть визначатися виключно самим основним зобов`язанням, а учасники цивільних правовідносин позбавлені можливості укласти окремий договір, який визначатиме вид та порядок забезпечення виконання зобов`язання.
62. Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину.
63. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
64. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.
65. Суд апеляційної інстанції доречно звернув увагу на суперечливу поведінку позивачки, яка добровільно взявши на себе зобов`язання за договором поруки у 2008 році, звернулася до суду з позовом про визнання його недійсним з підстав порушення нею ж порядку представництва інтересів банку лише після ухвалення рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 18 травня 2010 року у справі № 713/2-274/2010 про стягнення на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованості за кредитним договором в солідарному порядку, у тому числі з неї, як поручителя.
66. Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).
67. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
68. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 міститься висновок про те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
69. Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутнім права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора (пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц).
70. Судом апеляційної інстанції правильно враховано, що станом на дату пред`явлення позову про визнання договору поруки недійсним кредитор ПАТ АБ «Укргазбанк» вже реалізував своє право на стягнення заборгованості за кредитним договором з солідарних боржників, у тому числі з ОСОБА_1 , на підставі положень оспорюваного договору поруки. Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 18 травня 2010 року у справі № 713/2-274/2010 позов ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено частково та стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» 54 179,07 дол. США та 11 712,27 грн. ОСОБА_1 скористалася своїм правом на апеляційне і касаційне оскарження цього судового рішення, за результатами розгляду її скарг рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 18 травня 2010 року було змінено лише в частині солідарного стягнення судового збору (постанова Закарпатського апеляційного суду від 16 січня 2020 року, постанова Верховного Суду від 19 листопада 2020 року).
71. Посилання касаційної скарги на те, що рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 18 травня 2010 року у справі № 713/2-274/2010 не набрало законної сили на момент звернення до суду з позовом у справі, що переглядається в касаційному порядку (вересень 2018 року), колегія суддів відхиляє.
72. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають до застосуванню, надав належну правову оцінку порядку укладення оспорюваного правочину та з урахуванням загальних принципів цивільного судочинства дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору поруки з підстав порушення приписів частини третьої статті 238 ЦК України.
73. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
74. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин щодо укладення договору поруки позивачкою, як поручителем, від власного імені, а також подання позову про визнання недійсним договору поруки після ухвалення судового рішення про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційній скарзі.
75. Необґрунтованими є також доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, розгляду справи неповноважним складом суду (на думку позивачки, судді Закарпатського апеляційного суду Собослой Г. Г. та Куштан Б. П. підлягали відводу від розгляду цієї справи, оскільки приймали участь у розгляді справи № 713/2-274/2010), а також позбавлення її права на участь у судовому розгляді справи та заявлення відводу суддям.
76. Учасники судового процесу та їхні представники, як зазначено у частині першій статті 44 ЦПК України, повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
77. Колегія суддів зауважує, що ОСОБА_1 не скористалася своїм правом на заявлення відводу суддям Закарпатського апеляційного суду Собослой Г. Г. та Куштан Б. П. під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, а викладені у касаційній скарзі обставини, не є такими, що передбачені статтями 36 37 ЦПК України, і не свідчать про неможливість участі зазначених суддів в апеляційному перегляді цієї справи.
78. Наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд, як такий, та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно об`єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими.
79. ЦПК України не встановлює вичерпного переліку обставин, які свідчать про необ`єктивність судді, проте визначає, що такі підстави повинні бути обґрунтовані особою, яка ініціює питання про відвід судді.
80. Презумпція особистої неупередженості судді діє допоки не з`являться докази на користь протилежного.
81. Доказів на спростування презумпції неупередженості суддів Закарпатського апеляційного суду Собослой Г. Г. та Куштан Б. П. заявницею не надано.
82. Колегія суддів наголошує на тому, що учасники справи не можуть використовувати інститут відводу суддів з метою схиляння суду до ухвалення бажаного для них процесуального рішення. Необґрунтоване усунення судді від участі у розгляді певної справи є так само порушенням права на справедливий суд, як і незадоволення обґрунтованої заяви про відвід судді.
83. Посилання касаційної скарги на порушення права заявниці на доступ до правосуддя колегія суддів відхиляє як необґрунтовані.
84. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачка була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового розгляду справи, від її уповноваженого представника надійшла заява про відкладення розгляду справи, яку обґрунтовано відхилив судом апеляційної інстанції з огляду на відсутність доказів наявності наведених у такій заяві обставин. Причин неможливості її безпосередньої участі в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції
ОСОБА_1 не зазначала ні в суді апеляційної інстанції, ні у касаційній скарзі.
85. Ураховуючи наведене, розгляд справи в суді апеляційної інстанції, з огляду на належне повідомлення заявниці про дату, час та місце судового розгляду справи, викладення її позиції у тексті апеляційної скарги, ознайомлення представника ОСОБА_1 з матеріалами справи до проведення судового розгляду, у тому числі з поданим відповідачем відзивом на апеляційну скаргу, відповідає приписам частини другої статті 372 ЦПК України та не свідчить про порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
86. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
87. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів попередніх інстанцій.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 09 травня 2023 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников
О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара