Постанова

Іменем України

30 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 309/308/16-ц

провадження № 61-2879св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Хустська міська рада Закарпатської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 22 лютого 2022 року, ухвалене у складі судді Довжанина М. М., та постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Кожух О. А., Куштана Б. П., Кондора Р. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Хустської міської ради, в якому просив суд:

- визнати незаконним і скасувати рішення Хустської міської ради від 27 травня 1994 року про надання ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки, площею 0,1526 га, з яких 0,1 га для обслуговування житлового будинку та 0,0526 га для ведення особистого підсобного господарства;

- визнати недійсним виданий ОСОБА_2 державний акт на право приватної власності на землю серії ЗК-013-00183 від 02 листопада 1994 року.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 24 листопада 1987 року Хустський завод технологічного обладнання звернувся до керівництва виконкому Хустської міської Ради народних депутатів із проханням дозволити проектування і будівництво двох чотирьохквартирних житлових будинків на АДРЕСА_1 .

09 грудня 1987 року виконавчий комітет Хустської районної Ради народних депутатів прийняв рішення № 300 «Про надання дозволу на проектування і будівництво об`єктів промислового, житлового та соціально-культурного призначення», відповідно до пункту 2 якого вирішено дозволити Хустському заводу технологічного обладнання виступити замовником проекту кварталу малоповерхової забудови в АДРЕСА_2 для забудови його підприємствами міста господарським способом. Хустській міській раді розробити заходи і забезпечити їх виконання про участь згаданих підприємств в будівництві інженерних мереж кварталу.

29 лютого 1988 року виконавчим комітетом Хустської міської Ради народних депутатів прийнято рішення № 108 «Про дозвіл на житлове будівництво», згідно з яким виділено Хустському заводу технологічного обладнання земельну ділянку для будівництва квартирних будинків у АДРЕСА_1 0,2 га (позиція 5,5) .

Після отримання дозвільних документів, виділення земельної ділянки під забудову було розпочате будівництво.

24 жовтня 1994 року Хустський завод технологічного обладнання провів спільне засідання адміністрації і профкому підприємства, на порядку денному якого було винесено питання про купівлю членами трудового колективу фундаменту 8-ми квартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 . Згідно з протоколом спільного засідання адміністрації і профкому підприємства від 24 жовтня 1994 року постановлено відповідно до рішення трудового колективу дозволити працівникам заводу: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 - купівлю недобудованого фундаменту 8-ми квартирного будинку на АДРЕСА_1 згідно із заводським положенням.

Надалі між Хустським заводом технологічного обладнання в особі директора і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу недобудованої квартири на позиції АДРЕСА_1 по собівартості згідно з рішенням конференції трудового колективу від 10 травня 1994 року.

Аналогічні договори купівлі-продажу недобудованих квартир на позиції АДРЕСА_1 укладено між заводом та працівниками: ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 .

Надалі позивач придбав всі недобудовані квартири.

Рішенням Хустської міської ради від 29 вересня 1997 року перейменовано АДРЕСА_1 на АДРЕСА_1.

29 грудня 2002 року позивачу виготовлено державний акт про право власності на землю, площею 0,0126 га, у АДРЕСА_1 .

03 лютого 2003 року він купив у ОСОБА_11 земельну ділянку, площею 0,0180 га, для будівництва житлового будинку та господарських споруд у АДРЕСА_1 .

Також 03 лютого 2003 року він купив у ОСОБА_12 земельну ділянку площею 0,0180 га, для будівництва житлового будинку та господарських споруд у АДРЕСА_1 .

У лютому 2003 року ним виготовлено єдиний державний акт про право власності на землю щодо земельної ділянки площею 0,0486 га, для обслуговування житлового будинку та господарських споруд у АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 зазначає, що під час проведення ним будівельних робіт ОСОБА_2 самовільно перекрила фактичний доступ до незавершеного ним будівництва, захопивши дорогу загального користування. У зв`язку з цим під`їзд до його незавершеного будівництва зі сторони земельної ділянки ОСОБА_2 незаконно обмежено, що призводить до порушення його права власності, яке полягає у неможливості ним вчиняти дії щодо власного нерухомого майна - земельної ділянки і незавершеного будівництва.

ОСОБА_1 вважає, що рішення Хустської міської ради від 27 травня 1994 року про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1526 га є незаконним та прийнятим із порушенням вимог статті 30 Закону України «Про власність», статей 2 4 30 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у редакції, чинній на час прийняття рішення, статті 3 Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», оскільки з набуттям права власності на незавершене будівництво до нього перейшло й право користування земельною ділянкою, на якій знаходився об`єкт, а зазначеним рішенням порушуються його права власності на придбаний об`єкт незавершеного будівництва.

Згідно з викопіюванням із генерального плану забудови незавершеного будівництва, із обох боків його будівлі передбачено відступ від фундаменту в розмірі 1 метр, а від крайньої межі цього відступу передбачена дорога 6 метрів, яка зайнята ОСОБА_2 .

Отже, встановлення ОСОБА_2 огорожі на земельній ділянці, яка згідно плану виділена для обслуговування будівлі в розмірі 1 метр і для дороги 6 метрів, свідчить про порушення вимог статті 4 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відповідно до якої заборонено передавати у приватну власність землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів).

Таким чином, він вважає, що ОСОБА_2 самовільно захопила земельну ділянку, щодо якої встановлено інше цільове призначення (дорога) та встановлена заборона щодо передачі у приватну власність.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 22 лютого 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на обґрунтування позову. Хустська міська рада в межах своєї компетенції та чинного законодавства України ухвалила оспорюване рішення і видала ОСОБА_2 державний акт на землю.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 22 лютого 2022 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що розмір та площа займаної ним на теперішній час земельної ділянки відповідає площі тієї земельної ділянки, що надана йому за державним актом.

ОСОБА_2 правомірно, із дотриманням норм чинного на той час законодавства України, набула право власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, належного їй на праві власності та ведення особистого селянського господарства. Одержання нею земельної ділянки у приватну власність не може порушувати відповідне речове право позивача, оскільки у неї законне право власності виникло раніше, тому відсутні правові підстави для визнання її державного акта на землю недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У лютому 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 22 лютого 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували факт набуття ним відповідного права на земельну ділянку, оскільки відповідно до вимог статті 90 ЗК України у редакції, чинної на час виникнення спірних правовідносин, при переході права на будівлю переходило також право користування земельною ділянкою або її частиною. Отже, таке право виникло у нього при купівлі недобудованого фундаменту у Хустського заводу технологічного обладнання, який правомірно набув земельну ділянку. У зв`язку з цим, суди неправильно визначили, у кого зі сторін раніше виникло право на землю.

Також, судами попередніх інстанцій не враховано того, що станом на 1987-1988 роки згідно викопіювання із генерального плану, який міститься у справі, на частині спірної земельної ділянки передбачалася дорога шириною 6 метрів та відступ від краю фундаменту ОСОБА_1 1 метр, тому Хустська міська рада не мала права передавати земельну ділянку ОСОБА_2 без вилучення частини спірної земельної ділянки із статусу земель забудови міста (дороги загального користування), без зміни її цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення. Судами не враховано правила ДБН 360-92*, зокрема щодо відстаней від краю проїзду до стін будинку.

Крім того, судом апеляційної інстанції не враховано того, що зміна розміру і конфігурації земельної ділянки ОСОБА_2 по відношенню до земельної ділянки ОСОБА_1 відбулася під час розгляду справи у судді першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 22 лютого 2022 року та постанови Закарпатського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), а також суди порушили норми процесуального права, оскільки необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк касаційного оскарження, касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У березні 2023 року заявник у встановлений судом строк усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Хустської міської Ради народних депутатів від 27 травня 1994 року «Про передачу земельних ділянок (безкоштовно) у приватну власність для індивідуального будівництва і підсобного господарства» ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1 га для індивідуального будівництва та земельну ділянку площею 0,054 га для ведення особистого підсобного господарства на АДРЕСА_2 .

Рішенням Хустської міської ради від 26 вересня 1997 року «Про упорядкування найменувань вулиць міста» перейменовано АДРЕСА_1 на АДРЕСА_1 .

На підставі рішення Хустської міської Ради народних депутатів від 27 травня 1994 року «Про передачу земельних ділянок (безкоштовно) у приватну власність для індивідуального будівництва і підсобного господарства» ОСОБА_2 отримала державний акт про право приватної власності на землю серії ЗК-013-00183.

ОСОБА_1 у грудні 2002 року отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0126 га на АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03 лютого 2003 року, укладеного між ОСОБА_11 та ОСОБА_1 , ОСОБА_1 купив у ОСОБА_11 земельну ділянку площею 0,0180 га для будівництва житлового будинку та господарських споруд у АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_11 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії IV- ЗК № 014230, виданого на підставі рішення Хустської міської Ради народних депутатів від 18 жовтня 2002 року № 69.

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 03 лютого 2003 року, укладеного між ОСОБА_12 та ОСОБА_1 , ОСОБА_1 купив у ОСОБА_12 земельну ділянку площею 0,0180 га для будівництва житлового будинку та господарських споруд у м. Хуст, яка належала ОСОБА_12 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії IV- ЗК № 014196, виданого на підставі рішення Хустської міської Ради народних депутатів від 18 жовтня 2002 року № 69.

Після придбання земельних ділянок суміжних користувачів у лютому 2003 року ОСОБА_1 отримав новий державний акт на земельну ділянку площею 0,0486 га.

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 13 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 13 січня 2014 року, у справі № 713/257/12 в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Хустської міської ради про визнання частково недійсним державного акта про право приватної власності на землю серії ЗК-0113-00183, виданого 02 листопада 1994 року за № 117, відмовлено.

Додатковим рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 22 серпня 2013 року у справі № 713/257/12 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання не чинити йому перешкод у користуванні власною земельною ділянкою, в частині площі розміром 0,0526 га на АДРЕСА_1 , шляхом її звільнення, відмовлено.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Правові підстави набуття права власності або користування на земельну ділянку до 01 січня 2002 року визначалися Земельним кодексом України від 18 грудня 1990 року № 561-ХІІ (далі - ЗК України 1990 року), який був чинним на час виділення ОСОБА_2 земельних ділянок.

Правові підстави набуття права власності або користування на земельну ділянку після 01 січня 2002 року визначені положеннями ЗК України.

Статтею 22 ЗК України 1990 року передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (частина перша статті 23 ЗК України 1990 року).

Для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються безплатно у власність земельні ділянки, в межах населених пунктів, у розмірах, вказаних у земельно-облікових документах, або надаються безплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара. За бажанням громадян їм додатково можуть надаватися земельні ділянки у користування. Загальна площа цих ділянок не повинна перевищувати 1 гектара (частини перша-третя статті 56 ЗК України 1990 року).

Як передбачено частиною першою статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо) (частина третя статті 122 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, не спростовано матеріалами справи і сторонами те, що в 1994 році при приватизації ОСОБА_2 земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства документація з виготовлення державного акта перевірялась працівниками земельного відділу Хустської міської ради.

Також, були проведені виміри, відновлені і погоджені з сусідами межі земельної ділянки.

Земельною ділянкою ОСОБА_2 користується на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ЗК-013-00183, виданого 02 листопада 1994 року за № 117, на земельну ділянку площею 0,1526 га, з них 0,10 га - для обслуговування житлового будинку, 0,0526 га - для ведення особистого селянського господарства.

Цей державний акт виготовлено на підставі рішення Хустської міської ради від 27 травня 1994 року, тобто задовго до того, як ОСОБА_1 приватизував земельну ділянку, площею 0,0126 га, придбав земельні ділянки у ОСОБА_11 і ОСОБА_12 та виготовив державний акт на право приватної власності на землю, на який він посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_2 не могла захопити частину земельної ділянки ОСОБА_1 , оскільки його державний акт виготовлено через вісім років після приватизації нею своєї земельної ділянки та виготовлення її державного акта. Розмір наданої ОСОБА_2 земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, відповідає вимогам статті 67 ЗК України 1990 року (0,10 га).

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 13 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 13 січня 2014 року, у справі № 713/257/12 встановлено, що ОСОБА_1 було видано державний акт про право власності на земельну ділянку, площею 0,0148 га, на АДРЕСА_1 лише у грудні 2002 року, а після покупки інших земельних ділянок, які знаходяться під будинком за зазначеною адресою, у лютому 2003 року він виготовив новий державний акт про право власності на всю належну йому земельну ділянку. З цього вбачається, що під час видачі ОСОБА_2 державного акта про право власності на земельну ділянку жодні права ОСОБА_1 не були порушені цим державним актом, оскільки він став власником суміжної земельної ділянки більше ніж через вісім років після встановлення права власності ОСОБА_2 на її земельну ділянку.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 22 лютого 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник