ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 309/4310/15-ц

провадження № 61-5752св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Фулою Мирославом Юрійовичем, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») про визнання кредитного договору недійсним.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що 23 червня 2008 року ним та банком укладено кредитний договір, відповідно до умов якого він отримав кредитні кошти в сумі 45 000 доларів США. Під час укладення кредитного договору банк приховав від позичальника умови кредитування щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, а також ввів в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, тобто до нього застосована нечесна підприємницька практика, порушено право споживача на вільний вибір продукції, мають місце несправедливі умови договору та істотний дисбаланс інтересів сторін на шкоду споживача. Крім того, кредитодавцем порушені також вимоги валютного кредитування, оскільки для того, щоб отримати кредит в іноземній валюті, а в подальшому виконувати кредитні зобов`язання в іноземній валюті, позичальнику необхідна індивідуальна ліцензія, якої у позивача немає.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив на підставі статей 203 227 229 230 ЦК України, статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визнати недійсним кредитний договір від 23 червня 2008 року № 146/08, укладений ним та ПАТ АК «Укргазбанк».

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 13 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним кредитний договір від 23 червня 2008 року № 146/08, укладений ПАТ АК «Укргазбанк» та ОСОБА_1 .

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 10 квітня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ АК «Укргазбанк» залишено без задоволення, а рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 13 грудня 2016 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що права позивача як споживача фінансової послуги порушені в момент укладення кредитного договору, волевиявлення позичальника не було вільним, він був позбавлений реальної можливості на підставі достовірної інформації обрати порівняно з іншими саме ту послугу, яка відповідає його інтересам, здійснити свідомий і вільний вибір. Умови укладеного сторонами кредитного договору порушують принцип добросовісності, істотно порушують баланс договірних прав та обов`язків сторін, спотворюють реальні умови кредитування, не встановлюючи фактично правомірного і обґрунтованого балансу, чим завдають шкоди споживачеві (позивачу).

Постановою Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року касаційну скаргу ПАТ АК «Укргазбанк» задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 10 квітня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржувані рішення, суди не встановили, які саме пункти кредитного договору є несправедливими та в чому виражена ця несправедливість по відношенню до споживача фінансових послуг, не зазначили у рішеннях, на підставі яких ознак, зазначених у статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», вони кваліфікували умови договору несправедливими, і чи тягне несправедливість цих умов недійсність договору в цілому. Крім того, суди не надали оцінки діям позичальника, оскільки він підписав кредитний договір, погодився з усіма умовами щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом у строки, встановлені договором, певний період часу виконував умови договору. Кредитний договір містить суму кредиту, розмір відсоткової ставки, розмір щомісячного платежу та строк повернення грошових коштів. Позивач не звертався із заявою до банку про внесення змін до умов договору, які він вважав несправедливими та такими, що призводять до погіршення його майнового стану та завдають йому збитки, факт отримання кредитних коштів та користування ними з 2008 року позивачем не оспорюється.

Апеляційний суд, погодившись з висновками суду першої інстанції, не перевірив доводів апеляційної скарги та не спростував їх належним чином, не визначився з правовими підставами заявленого позову, оскільки позивач посилався і на статті 229 230 ЦК України, і на статті 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», не встановив обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року апеляційну скаргу ПАТ АК «Укргазбанк» задоволено. Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 13 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ АК «Укргазбанк» 535,92 грн судового збору.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що підпис позивача під кредитним договором свідчить про те, що позичальник як споживач фінансових послуг був належним чином проінформований про всі детальні умови кредитного договору та його сукупну вартість із вказівкою всіх обов`язкових умов, тому банком під час укладення з позивачем кредитного договору були дотримані всі норми Закону України «Про захист прав споживачів».

Окрім того, позичальником підписано умови кредитування по програмі «Іпотечний кредит» (кредит на споживчі цілі під заставу нерухомості), де в повній мірі розписано всі детальні умови кредитного договору, який згодом укладено сторонами.

Матеріалами справи встановлено, що позивач був належним чином повідомлений про кредитні умови, нарахування відсотків, нарахування і сплату пені, тобто одержав повну, необхідну, доступну, достовірну інформацію про наданий кредит. Крім того, здійснював погашення по кредитним зобов`язанням і не заперечує факту підписання кредитного договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

23 березня 2020 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Фула М. Ю., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року і направити справу до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження постанови Закарпатського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року заявник вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме статей 229 230 ЦК України, статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 та у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, заявник у касаційній скарзі зазначив, що колегія суддів визнала заяву про відвід судді Собослоя Г. Г. необґрунтованою, що свідчить про сумнів щодо неупередженості при розгляді справи усього складу колегії суддів. Колегія суддів із усією упередженістю щодо сторони позивача провела розгляд справи, що вплинуло на її справедливий розгляд.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

23 червня 2008 року ПАТ АК «Укргазбанк» та ОСОБА_1 укладено споживчий кредитний договір № 146/08, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кошти в сумі 45 000 доларів США.

Перед укладенням кредитного договору позичальником підписано заяву позичальника-фізичної особи на отримання кредиту, умови кредитування за програмою «Іпотечний кредит» (кредит на споживчі цілі під заставу нерухомості).

Висновком судового експерта Київської незалежної судово-експертної установи від 24 червня 2016 року № 1795 встановлено, що оформлення банком інформації про умови кредитування та сукупна вартість кредиту (у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту) під час укладення кредитного договору від 23 червня 2008 року виконано з недотриманням Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, та Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: відсутні додатки на момент укладення кредитного договору, які містять розрахунок реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту; додаток № 1 до кредитного договору від 8 лютого 2008 року № 17/08 є невід`ємною частиною кредитного договору, але його реквізити не узгоджуються із реквізитами договору, укладеного 23 червня 2008 року за № 146/08; термін кредитування, наведений у графіку платежів, складає 168 місяців, що не узгоджується з фактичним терміном - 180 місяців, крім того, у пункті 7.4 договору вказаний інший термін дії договору - до 23 червня 2014 року (192 місяці); сума щомісячних платежів за кредитом, зазначена в додатку, арифметично не узгоджується з підсумком відповідної колонки - 45 000 доларів США (250 х 168 = 42 000 доларів США); при розрахунку процентів у графіку платежів Додатку № 1 застосовано метод нарахування «30/360» (умовно 30 днів у місяці/360 днів у році), що не узгоджується з методом, визначеним договором - «факт/факт» (згідно з пунктом 3.1.6 договору - фактична кількість днів у місяці та році); відповідно до пункту 1.1 кредитного договору процентна ставка за користування кредитом становить 13,80%, у межах наявних матеріалів реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладання кредитного договору не визначені, при цьому в межах наявних матеріалів реальна процентна ставка на момент укладення кредитного договору складає 16,83%; у межах наявних матеріалів встановлене абсолютне значення подорожчання кредиту, який на момент укладення кредитного договору складає 52 872,89 доларів США; у межах наявних матеріалів, при виконанні розрахунку в національній валюті, з урахуванням курсу Національного банку України по відношенню гривні до долара США, за період з 23 червня 2008 року до 3 березня 2016 року та при застосуванні в наступних періодах офіційного курсу долара США станом на 3 березня 2016 року, реальна процентна ставка на момент укладення кредитного договору складає 40,11%, при цьому абсолютне подорожчання за кредитним договором становить 674 326,57 грн.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на положення статей 229 230 ЦК України (правові наслідки вчинення правочину під впливом помилки і обману) та положення статей 11, 18 Закону України «про захист прав споживачів» (визнання недійсними умов договору, що обмежують права споживача).

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Згідно з положеннями частин першої-третьої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правові наслідки вчинення правочину під впливом помилки й обману передбачені статтями 229 230 ЦК України.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Тобто правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

При цьому якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 230 та статті 203 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

За приписами статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, яка регулює визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (окремих положень, а не договору в цілому).

Відповідно до частини п`ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2007 року № 168, встановлюють надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України.

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Нормами цивільного законодавства передбачено як визнання правочину недійсним в цілому, так і визнання недійсним окремих його положень, а також передбачено можливість визнання правочину недійсним в цілому, якщо недійсність окремих його положень тягне за собою недійсність інших його частин і недійсність правочину в цілому.

Враховуючи викладене відсутні правові підстави для визнання кредитного договору недійсним в цілому у разі встановлення, що позичальнику не була надана повна та достовірна інформація про умови кредитування і сукупну вартість кредиту та визнання недійсними окремих умов про встановлення несправедливих платежів та комісій за дії, які банк вчиняє на власну користь; при відсутності достатніх даних для визнання решти умов і договору в цілому несправедливими, а також відсутності достатніх даних щодо нечесної підприємницької практики чи введення позивача в оману.

Одночасне застосування положень статей 229 230 ЦПК України, а також статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» як підстав для визнання недійсним договору є неправильним, оскільки вони є взаємовиключними, проте, ухвалюючи рішення, суди вирішують справу на підставі заявлених позивачем позовних вимог та у разі необхідності повинні їх уточнити.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, тобто дії банку, які передують укладенню договору.

Встановивши наявність підпису ОСОБА_1 під кредитним договором, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що позивач як споживач фінансових послуг був належним чином проінформований про всі детальні умови кредитного договору та його сукупну вартість із зазначенням всіх обов`язкових умов, тому банком під час укладення оспорюваного договору додержано норми Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, судом встановлено, що позичальник підписав умови кредитування за програмою «Іпотечний кредит» (кредит на споживчі цілі під заставу нерухомості), в яких у повній мірі розписано всі детальні умови кредитного договору, укладеного у подальшому сторонами.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач належним чином був повідомлений про кредитні умови, нарахування відсотків, нарахування і сплату пені, тобто одержав повну, необхідну, доступну, достовірну інформацію про наданий кредит. Крім того, позивач здійснював погашення за кредитними зобов`язаннями та не заперечує факт підписання оспорюваного кредитного договору.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, та у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц, суд касаційної інстанції відхиляє.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед, за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, сформульовані у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не релевантні до спірних правовідносин та не обов`язкові для застосування у справі, що переглядається.

Посилання у касаційній скарзі на те, що колегія суддів визнала заяву про відвід судді Собослоя Г. Г. необґрунтованою, що може свідчити про сумнів щодо неупередженості при розгляді справи усього складу колегії суддів, суд касаційної інстанції також відхиляє.

Відповідно до частин першої-третьої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Оскільки заявником не було наведено підстав, передбачених статтею 36 ЦПК України, для відводу судді Собослоя Г. Г., Закарпатський апеляційний суд ухвалою від 13 лютого 2020 року правильно визнав заяву адвоката Фули М. Ю. в інтересах ОСОБА_1 необґрунтованою.

Інші доводи касаційної скарги стосуються переоцінки письмових доказів і обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду, оскільки суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Фулою Мирославом Юрійовичем, залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук