Постанова

Іменем України

07 липня 2021 року

м. Київ

справа № 310/4387/17

провадження № 61-5098св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Дерев`янко Іриною Олександрівною, на постанову Запорізького апеляційного суду від 29 січня 2019 року у складі колегії суддів: Кримської О. М., Бєлки В. Ю., Дашковської А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та земельною ділянкою.

Позов обґрунтований тим, що відповідно до договору дарування від 02 серпня 2016 року вона є власником 1/8 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 з належними до нього господарськими будівлями та спорудами. Зазначений будинок знаходиться у спільній частковій власності восьми осіб, а земельна ділянка - у спільному користуванні співвласників житлового будинку. Порядок користування земельною ділянкою співвласниками не визначений.

Відповідачі, які є співвласниками житлового будинку на АДРЕСА_2 на земельній ділянці загального користування без згоди інших співвласників цього будинку, без виготовлення проекту та отримання дозволу на здійснення будівельних робіт, з порушенням санітарних і будівельних норм та правил, самочинно збудували душ - вбиральню з вигрібною ямою літ. «Я-1» на відстані трьох метрів від вікна позивача.

Протягом тривалого часу позивач і члени її сім`ї страждають від того, що вигрібна яма вбиральні виділяє токсичні та неприємні запахи, що створює перешкоди у користуванні квартирою і впливає на нормальні умови проживання сім`ї позивача.

При розміщенні вигрібної ями та дворової вбиральні не враховано відстань від житлового будинку, яка відповідно до пункту 2.2 Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 березня 2011 року № 145, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2011 року за № 457/19195, СанПіН 42-128-4690-88, повинна бути не менше ніж 20 м від жилого будинку.

Відповідачі проігнорували вимогу усунути створені перешкоди в користуванні житловим будинком шляхом перенесення душу - вбиральні зі зливною ямою літ. «Я-1» на визначену законодавством відстань від житлового будинку або ліквідації їх шляхом знесення та засипання вигрібної ями.

Просила усунути перешкоди в користуванні житловим будинком та зобов`язати відповідачів демонтувати душ - вбиральню з вигрібною ямою літ «Я-1», побудований ними на земельній ділянці домоволодіння АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 серпня 2018 року позов задоволено. Усунено перешкоди в користуванні ОСОБА_1 житловим будинком та зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 демонтувати душ - вбиральню літ. «Я-1», що розташований на земельній ділянці домоволодіння АДРЕСА_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що душ - вбиральня літ. «Я-1» побудований відповідачами з істотним порушенням санітарних, будівельних норм і правил, тому підлягає знесенню. Суд першої інстанції зобов`язав відповідачів знести душ - вбиральню літ. «Я-1» з тих підстав, що він розташований на відстані 3,07 м до стін житлового будинку та на відстані 3,07 м і 6,13 м до найближчих вікон житлового будинку, чим порушено вимоги ДБН 360-92, а також порушено вимоги пунктів 8.6.4, 8.8.2, 8.8.9 ДБН В.2.5-75:2013 «Каналізація. Зовнішні мережі та споруди. Основні положення проектування». Відсутність гідроізоляції дна та стін колодязя і герметичного люка на колодязі випуску каналізації з душу - вбиральні літ. «Я1» призводять до потрапляння стоків у ґрунтові води та дощових зливових вод у мережі побутової каналізації.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 29 січня 2019 року рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 серпня 2018 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову в позові. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не дослідив можливість та необхідність влаштування відповідачами відповідних інженерно-технічних заходів, не встановив, чи є можливість проведення перебудови спірного об`єкта та чи відмовляються відповідачі від її проведення, що свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції статті 376 ЦК Українита порушення вимог процесуального закону при дослідженні обставин, які підлягають встановленню за диспозицією цієї норми.

Прийнявши в дар 1/8 частину житлового будинку на АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 02 серпня 2016 року, позивач ознайомлена з тим, що самочинних переобладнань, перепланувань, добудов, перебудов, реконструкції щодо предмету договору не здійснювалося, технічні характеристики предмета договору фактично відповідають зазначеним у технічному паспорті на предмет договору. Обдаровувана до укладення цього договору предмет договору оглянула, незастережних дарувальниками недоліків, які значно знижують цінність або можливість використання за цільовим призначенням предмета договору та/або самочинних переобладнань, перепланувань, добудов, перебудов, реконструкції щодо предмета договору, не виявлено. Підписавши цей договір дарування, обдаровувана стверджувала, що претензій щодо технічних характеристик предмета договору у неї до дарувальників немає. Позивач не надала будь-яких допустимих, достатніх доказів того, що спірна будівля душу - вбиральні літ. «Я-1» побудована відповідачами без дотримання будівельних норм і правил, а також того, що використовується ними з порушенням санітарних норм (наявність неприємних запахів, протікання води до житлового будинку, що призводить до пошкоджень у квартирі позивача). Позивач не довела, що внаслідок спорудження відповідачами душу - вбиральні літ. «Я-1» створено перешкоди у користуванні належною їй частиною будинку та існування у будинку пошкоджень внаслідок використання цієї споруди, отже, порушення її законних прав та інтересів, що є підставою відмови в позові, оскільки захисту в судовому порядку відповідно до статті 376 ЦК Українипідлягає тільки порушене право.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року ОСОБА_1 через адвоката Дерев`янко І. О. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції, просила її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не застосував правові норми, які стосуються самочинного будівництва та не врахував, що право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок, землекористувачі, особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договорами із власником земельної ділянки або з інших передбачених законом підстав. Право на забудову виникає в особи, яка набула права на земельну ділянку на законних підставах після здійснення нею дій, передбачених положеннями Закону України від 20 квітня 2000 року № 1699-ІІІ «Про планування і забудову територій».

Суд першої інстанції встановив, що Державний заклад «Бердянська міська санітарно-епідеміологічна станція Запорізької області» не надавала висновок щодо вибору (відведення) земельної ділянки під будови та висновок про проєкт будівництва на душ - вбиральню літ «Я-1» за адресою: АДРЕСА_2 .

Суд апеляційної інстанції зазначеним обставинам оцінки не надав.

Також суд апеляційної інстанції не врахував висновок Експертного будівельно-технічного дослідження від 10 липня 2017 року № 131/07-17, складеного судовим експертом Макаровим І. В., згідно з яким під час будівництва душу - вбиральні «Я-1» порушено будівельні норми і правила.

Аргументи інших учасників справи

Доводи відповідачів, які подали відзив на касаційну скаргу

У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на касаційну скаргу, в якому вони просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Зазначили, що доводи касаційної скарги не спростовують обґрунтованих й законних висновків суду апеляційної інстанції.

Право власності на спірну душ - вбиральню зареєстроване відповідачами у 2012 році. Отже, це нерухоме майно не є самочинною забудовою.

На момент прийняття в дар ОСОБА_1 1/8 частки у праві власності на житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_2 , їй було відомо, що до складу домоволодіння за цією адресою входить душ - вбиральня літ. «Я-1», зареєстрована як об`єкт нерухомості. Державна реєстрація права власності на душ - вбиральню в установленому законом порядку не скасована.

Дійшовши висновку, що душ - вбиральня є самочинним будівництвом, суд першої інстанції безпідставно не застосував положення частини четвертої статті 334 ЦК України, наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 09 серпня 2012 року № 404, яким внесено зміни до пункту 3.2 розділу 3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна.

Відповідно до акта перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 19 жовтня 2016 року, проведеної Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області, господарські будівлі та споруди, які розміщені на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 знаходяться у спільному користуванні усіх мешканців цього домоволодіння. Відповідно до технічного паспорту самовільно збудованих будівель та споруд не значиться. На момент перевірки будівельних робіт не виявлено.

Зазначеним цегляним душем - вбиральнею літ. «Я-1» користується ОСОБА_2 , оскільки під час будівництва у 1950 році житлового будинку АДРЕСА_2 , не передбачалося обладнання квартири № 5 душем та вбиральнею, та на цей час у квартирі вони відсутні, що підтверджується копією технічного паспорту. Побудова на території подвір`я душу - вбиральні літ. «Я-1» жодним чином не порушує права інших співвласників. Вказана вбиральня не має вигрібної ями, а побудована з відведенням стічних вод до централізованої міської каналізації, що підтвердив опитаний у судовому засіданні, як спеціаліст Макаров І. В .

Висновок Експертного будівельно-технічного дослідження від 10 липня 2017 року № 131/07-17 є недопустимим доказом у справі, оскільки наданий позивачем уже після початку розгляду справи по суті та після оголошення позовних вимог. Цей висновок не наданий усім учасникам процесу для ознайомлення, що є порушенням вимог частини дев`ятої статті 83 ЦПК України.

У пункті 1 цього висновку зазначено, що місце розташування душу - вбиральні літ. «Я-1» порушує санітарні норми щодо відстані до вікон житлового будинку, яка відповідно до пункту 3.26 ДБН 360-92* «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» повинна бути не ближче 15 м від вікон житлових будинків, у тому числі і сусідніх садиб. Однак цей пункт стосується санітарних вимог для майданчиків для компосту, дворових вбиралень та очисних споруд. Спеціаліст Макаров І. В. відніс душ - вбиральню літ. «Я-1» до дворової вбиральні незаконно, оскільки відповідно до примітки 5 таблиці 3.2а до пункту 3.25а* ДБН 360-92* дворові вбиральні мають вигрібні ями, які повинні бути виконані з конструкцій, що убезпечують фільтрацію фекальних стоків у ґрунт. Спірна душ - вбиральня літ. «Я-1» вигрібної ями не має.

Посилання спеціаліста Макарова І. В. на те, що відповідно до ДБН В.2.5-75:2013 «Каналізація зовнішні мережі та споруди. Основні положення проектування» належні до душу - вбиральні каналізаційний колодязь та випуск до нього виконані з порушенням норм щодо улаштування зовнішніх мереж каналізації, є необґрунтованими з огляду на те, що нові вимоги щодо підключення душу - вбиральні до водопостачання та каналізації встановлені у 2013 році, однак спірний об`єкт нерухомості збудовано у 2002 році. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Також суд першої інстанції не надав оцінки тому, що копія листа від 05 жовтня 2010 року № 02.25-5341, згідно з яким Державний заклад «Бердянська міська санітарно-епідеміологічна станція Запорізької області» не надавала висновок щодо вибору (відведення) земельної ділянки під будови та висновок на проект будівництва на душ - вбиральню літ. «Я-1» є недопустимим доказом, оскільки цей лист адресований ОСОБА_6 , який не надавав згоди на його використання.

Позивач жодного разу не зверталася до відповідачів з пропозицією про переобладнання чи внесення інших технічних змін щодо спірного об`єкта нерухомості, тому твердження позивача про ігнорування відповідачами вимог про перенесення та засипання вигрібної ями не відповідає дійсності.

Суд апеляційної інстанції повно дослідив обставини справи та докази, якими вони підтверджуються, надав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

У березні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_10 на касаційну скаргу, в якому вона просила постанову Запорізького апеляційного суду від 29 січня 2019 року скасувати, а рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 серпня 2018 року - залишити в силі.

Зазначила, що вона є спадкоємцем після смерті ОСОБА_8 , спадщину прийняла та спадкові права належно оформила.

Згідно із матеріалами справи суди не вирішували питання про залучення у цій справі правонаступника ОСОБА_8 . До відзиву ОСОБА_10 не надала докази, що вона прийняла спадщину після смерті ОСОБА_8 , не просила залучити її до участі у справі як правонаступника, тому суд касаційної інстанції не може вирішити відповідне питання, отже, відзив ОСОБА_10 на касаційну скаргу до уваги не бере.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано із Бердянського міськрайонного суду Запорізької області цивільну справу № 310/4387/17.

У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що згідно з договором дарування від 02 серпня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Степаненко Т. А., ОСОБА_1 прийняла в дар 1/8 частку на праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , з належними до нього господарськими будівлями та спорудами.

Згідно з технічним паспортом, виданим Бердянським підприємством технічної інвентаризації, станом на 01 квітня 2016 року співвласниками житлового будинку на АДРЕСА_2 є: ОСОБА_2 - 5/32 часток, ОСОБА_3 - 1/32 частка, ОСОБА_7 - 2/5 частки, ОСОБА_6 - 1/36 частка, ОСОБА_5 - 1/36 частка, ОСОБА_4 - 1/36 частка, ОСОБА_11 - 1/5 частка, ОСОБА_12 - 1/24 частка, ОСОБА_13 - 1/24 частки, ОСОБА_14 - 1/24 частка. Домоволодіння не становить одиницю, оскільки 1/10 вилучена у ціле вбудоване приміщення. Житловий будинок збудований у 1950 році.

Згідно з договором дарування від 09 жовтня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Чуєвою Т. Т., ОСОБА_15 прийняв у дар на праві спільної часткової власності 1/10 частину домоволодіння на АДРЕСА_2 .

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 вересня 2018 року у справі № 310/1362/17, яке набрало законної сили, перераховано та приведено ідеальні частки співвласників до реальних часток з урахуванням складеного порядку користування житловим будинком АДРЕСА_2 між співвласниками, зокрема зазначено, що:

- реальна частка ОСОБА_1 у праві спільної часткової власності на житловий будинок на АДРЕСА_2 становить - 8,67 %, або 2/23 частки, та складається з: в житловому будинку літ. «А» (квартира № 1 ) такі приміщення: коридор № 1-1, санвузол № 1-1а, кухня № 1-2, кімната № 1-3, кімната № 1-4; козирок до літ. «А», сарай літ. «Д», 1/8 частка паркану № 1;

- реальна частка ОСОБА_7 у праві спільної часткової власності на житловий будинок на АДРЕСА_2 становить 3,63 %, або 2/55 частки, та складається з: в житловому будинку літ. «А» (квартира № 2 ) такі приміщення: коридор № 2-1, кімната № 2-2, кухня № 2-3; 1/8 частка паркану № 1;

- реальна частка ОСОБА_4 у праві спільної часткової власності на житловий будинок на АДРЕСА_2 становить 6,05 %, або 2/33 частки; реальна частка ОСОБА_5 становить 6,05 %, або 2/33 частки; реальна частка ОСОБА_6 становить 6,05 %, або 2/33 частки та складається в рівних частках з: в житловому будинку літ. «А» (квартира № 3 ) такі приміщення: коридор № 3-1, кухня № 3-2, кімната № 3-3; будівля літнього типу літ. «Л», альтанка літ. «Б2» над літ. «Б», сходи № 6 до літ. «Б2», частина літньої кухні літ. «Б» (під літ. «Б2»), 1/2 частка вбиральні літ. «Б1», 3/8 частки паркану № 1;

- реальна частка ОСОБА_10 становить 23,13%, або 3/13 частки та складається з: в житловому будинку літ. «А» (квартира № 4 ) такі приміщення: коридор № 4-1, кімната № 4-2, кухня № 4-3, санвузол № 4-За; кімната № 4-4; сарай літ. «ТІ», сарай літ. «П», альтанка літ. «Д1», літня кухня літ. «Д2», навіс літ. «Є», сарай літ. «Ш», альтанка літ. «БЗ» над літ. «Б», літня кухня літ. «Ю», веранда літ. «И1», паркан № 2, сходи № 5 до літ. «Д2», частка сараю літ. «В1», частка літньої кухні літ. «Б» (під літ. «БЗ»), 1/6 частка вбиральні літ. «Б1», 1/8 частка паркану № 1, душ літ. «Я»;

- реальна частка ОСОБА_2 становить 13,89 %, або 5/36 часток, та складається з: в житловому будинку літ. «А» (квартира № 5 ) такі приміщення: коридор № 5-1, кухня № 5-2, кімната № 5-3, кімната № 5-4; балкон «до літ. В1», балкон «до літ. В1», альтанка літ. «X» (над літ. «В1»), душ - вбиральня літ. «Я1», альтанка літ. «Б4» над літ. «Б», сарай літ. «М», сходи № 4 до літ. «В1», сходи № 3 до літ. «М», частка сараю літ. «В1» (під літ. «X»), частка літньої кухні літ. «Б» (під літ. «Б4»), 1/6 частка вбиральні літ. «Б1», 1/8 частка паркану № 1;

- реальна частка ОСОБА_3 становить 32,53 %, або 27/83 часток та складається з: в житловому будинку літ. «А» (квартира № 6 ) такі приміщення: кімната № 6-1; прибудова літ. «а», альтанка літ. «НІ», сарай літ. «О», навіс літ. «С», балкон «до літ. С», сарай літ. «К», сарай літ. «ОІ», будівля літнього типу літ. «З», балкон «до літ. З», альтанка літ. «К1» над літ. «К», альтанка літ. «Н2» над літ. «НІ», сходи № 8 до літ. «Н2», замощення І, 1/6 частка вбиральні літ. «Б1», 1/8 частка паркану № 1,

а разом - 100 % або ціла одиниця.

До суду апеляційної інстанції позивач надала договір купівлі-продажу від 16 листопада 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Ларіним О. С., відповідно до якого ОСОБА_7 передав у власність ОСОБА_1 2/55 частки цього житлового будинку на АДРЕСА_2 , який суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, оскільки цей договір купівлі-продажу укладено після ухвалення рішення суду першої інстанції та стосується обставин, які не були предметом дослідження суду першої інстанції.

Відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи на домоволодіння АДРЕСА_2 збудований у 1950 році з улаштуванням на подвір`ї вбиральні спільного користування «Б1».

Також у дворі за цією адресою є душ - вбиральня літ. «Я-1», який перебуває в користуванні родини ОСОБА_16 . Відповідно до листа Комунального підприємства з технічної інвентаризації Бердянської міської ради від 22 березня 2018 року № 167, будівля душу - вбиральні літ. «Я-1» на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , у 2002 році.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, опис житлового будинку на АДРЕСА_2 містить душ - вбиральню літ. «Я-1».

Згідно з актом перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 19 жовтня 2016 року господарські будівлі та споруди, які розміщені на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , знаходяться у спільному користуванні всіх мешканців цього домоволодіння. Відповідно до технічного паспорта, виданого Бердянським підприємством технічної інвентаризації від 01 квітня 2016 року, самовільно збудованих будівель та споруд не значиться. Земельна ділянка є неприватизованою та перебуває у комунальній власності.

Суд першої інстанції встановив, що Державний заклад «Бердянська міська санітарно-епідеміологічна станція Запорізької області» ( далі ДЗ «Бердянська міська санітарно-епідеміологічна станція Запорізької області») висновку щодо вибору (відведення) земельної ділянки під будови та висновок на проєкт будівництва на душа - вбиральні літ. «Я-1» за адресою: АДРЕСА_2 не видавала, що підтверджується листом від 05 жовтня 2010 року № 02.25-5341. Відповідний дозвіл на будівництво спірного душу - вбиральні не видавав і Виконавчий комітет Бердянської міської ради. Будівництво здійснено без згоди власника та користувачів земельної ділянки.

Згідно з висновком Експертного будівельно-технічного дослідження від 10 липня 2017 року № 131/07-17, складеного судовим експертом Макаровим І. В., місце розташування душу - вбиральні літ. «Я-1» порушує санітарні норми щодо відстані до вікон житлового будинку; належні до душу - вбиральні літ. «Я-1» каналізаційний колодязь та випуск до нього виконані з порушенням норм щодо улаштування зовнішніх мереж каналізації.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у березні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Припинення дії, яка порушує право та відновлення становища, яке існувало до порушення - є способами захисту цивільних прав та інтересів, що передбачено пунктами 3, 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Згідно з частиною першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до частини третьої статті 357 ЦК України співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності (частина четверта статті 357 ЦК України).

Згідно з статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Наслідки здійснення самочинного будівництва встановлені статтею 376 ЦК України, згідно з частиною сьомою якої у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову, а якщо така є неможливою або особа відмовляється від її проведення, нерухоме майно підлягає знесенню.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Згідно з частиною другою, пунктом б) частини третьої статті 152 ЗК Українивласник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Як на підставу позову у позовній заяві, позивач посилалася на те, що будинок знаходиться у спільній часткові й власності восьми осіб, земельна ділянка - у їх спільному користуванні, порядок користування земельною ділянкою між співвласниками не визначено. Відповідачі самочинно, без згоди співвласників житлового будинку, без врахування допустимих норм щодо відступу від житлового будинку, побудували душ - вбиральню з вигрібною ямою, яка постійно виділяє неприємні запахи, що створює перешкоди в користуванні належною їй квартирою.

Як на правову підставу, позивач посилалася на статті 376 386 391 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що відповідно до принципу jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц.

У пункті 7.43 постанови від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суди встановили, що позивач відповідно до договору дарування від 02 серпня 2016 року набула на праві спільної часткової власності 1/8 частину житлового будинку на АДРЕСА_2 . В договорі зазначено, що на земельній ділянці площею 0, 0753 га, кадастровий номер 2310400000:09:010:0279, знаходиться житловий будинок (двоповерховий), зазначений у плані літерою «А», збудований у 1950 році з улаштуванням на подвір`ї вбиральні спільного користування «Б1». У дворі за цією адресою також є душ - вбиральня літ. «Я-1», що перебуває в користуванні родини ОСОБА_16 .

Суд першої інстанції встановив, що житловий будинок на АДРЕСА_2 збудований у 1950 році з улаштуванням на подвір`ї вбиральні спільного користування «Б1». У дворі цього будинку наявний душ - вбиральня, який перебуває в користуванні родини ОСОБА_16 .

Відповідно до висновку Експертного будівельно-технічного дослідження від 10 липня 2017 року № 131/07-17, складеного судовим експертом Макаровим І. В., місце розташування душу-вбиральні порушує санітарні норми щодо відстані до вікон житлового будинку; належні до душу - вбиральні каналізаційний колодязь та випуск до нього виконані з порушенням норм щодо улаштування зовнішніх мереж каналізації. В порушення пункту 3.26 ДБН 360-92* «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» відстань від душу - вбиральні до стін житлового будинку становить 3,07 м, до найближчих вікон житлового будинку 3,07 м та 6,13 м, замість встановлених 15 м. Відстань від самопливної каналізації душу - вбиральні літ. «Я-1» до фундаменту цегляного паркану № 1 становить 0,66 м, що є порушенням вказаної норми. Відсутність гідроізоляції дна та стін колодязя та герметичного люку на колодязі випуску каналізації з душу - вбиральні літ. призводить до потрапляння стоків у ґрунтові води та дощових зливових вод у мережі побутової каналізації, відповідно.

Відповідний дозвіл на будівництво спірного душу - вбиральні Виконавчий комітет Бердянської міської ради не видавав. Будівництво здійснено без згоди власника та користувачів земельної ділянки.

Встановивши обставини справи та дійшовши висновку про порушення прав позивача та задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що порушення будівельних норм і правил при будівництві душу - вбиральні з каналізаційним колодязем та випуском до нього є істотними і такими, що не можуть бути усунені шляхом перебудови, зокрема щодо дотримання нормативної відстані до вікон житлового будинку.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції керувався тим, що предметом позову в цій справі є матеріально-правова вимога про знесення самочинно збудованої споруди, а тому предметом дослідження в межах цієї справи є також дотримання відповідачами порядку здійснення будівництва об`єкта нерухомості, що розміщений на земельній ділянці спільного користування, та відповідно, дотриманні порядку оформлення всіх дозвільних і правовстановлюючих документів.

До спірних правовідносин суд першої інстанції застосував статтю 376 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції ухвалив рішення про відмову у позові, застосувавши до спірних правовідносин також статтю 376 ЦК України, вказавши, що позивач не надала допустимих, достатніх доказів того, що спірна будівля душ - вбиральня побудований відповідачами без дотримання будівельних норм та правил, використовується ними з порушенням санітарних норм, (наявність неприємних запахів, протікання води до житлового будинку, що призводить до пошкоджень у квартирі позивача), позивачу створено перешкоди у користуванні належною їй частиною будинку та існування у будинку пошкоджень внаслідок використання цієї споруди, що дає підстави дійти висновку про порушення прав позивача, оскільки захисту в судовому порядку з підстав передбачених статтею 376 ЦК України підлягає тільки дійсно порушене право.

Висновки суду апеляційної інстанції, що позивач не надала будь-яких допустимих, достатніх доказів того, що спірний душ - вбиральня побудований відповідачами без дотримання будівельних норм та правил, а також використовується ними з порушенням санітарних норм (наявність неприємних запахів, протікання води до житлового будинку, що призводить до пошкоджень у квартирі позивача) спростовуються встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами справи та доказами, якими вони підтверджені.

Поза увагою суду апеляційної інстанції залишилися фактичні та правові підстави позову, рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам частин першої-третьої статті 263 ЦПК України.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 356 ЦК України право кожного із співвласників у праві спільної часткової власності пов`язується з часткою в праві спільної часткової власності, кожен із співвласників є власником не певної частини майна, а всього спільного майна в цілому.

Співвласники майна, що належить їм на праві спільної часткової власності як і інші власники, наділяються правомочностями володіння, користування та розпорядження майном. Оскільки право кожного співвласника не обмежується частиною спільного майна, то це право здійснюється за згодою всіх співвласників.

Суд першої інстанції встановив, що відсутня домовленість співвласників про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю, душ-вбиральня побудований без домовленості із співвласниками будинку.

Порушення прав позивача з урахуванням підстав позову суд встановив на підставі письмових доказів.

Відповідні висновки суд апеляційної інстанції не спростував, обмежився посиланням, що з підстав передбачених статтею 376 ЦК України підлягає захисту тільки порушене право.

Суд апеляційної інстанції належним чином не визначився з характером спірних правовідносин та правовими нормами, що підлягають застосуванню до цих правовідносин з огляду на норми статей 356 358 ЦК України, не спростував висновки суду першої інстанції щодо правового режиму користування спільною частковою власністю за згодою всіх співвласників, добудови господарської споруди (душ - вбиральня) на земельній ділянці спільного користування без згоди інших співвласників, не звернув уваги на те, що добудова спірного душа - вбиральні порушує права інших співвласників житлового будинку, не встановив та не зазначив у судовому рішенні правових підстав відмови в позові.

Суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що позивач не надала доказів наявності перешкод у користуванні належною їй частиною житлового будинку та існування в будинку пошкоджень внаслідок спорудження відповідачами душу - вбиральні.

Оцінивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про порушення прав позивача, проте до спірних правовідносин безпідставно застосував норми статті 376 ЦК України, оскільки підлягають застосуванню статті 356 358 391 ЦК України.

Аргументи відзиву на касаційну скаргу не спростовують висновки суду першої інстанції про порушення прав позивача як співвласника будинку.

Посилання на те, що позивач не зверталася до відповідачів щодо переобладнання чи внесення інших технічних змін спірного об`єкта нерухомості є необгрунтованими з огляду на підстави позову, норми матеріального прав , які підлягають застосуванню до правовідносин, які виникли між сторонами у справі. Крім того, під час судового розгляду справи відповідачі надавали свої заперечення на позов, апеляційну скаргу, відзиви на касаційну скаргу, які не дають підстав вважати, що відповідачі погоджувалисяна здійснення будь-яких заходів на врегулювання спору чи проведення перебудови спірного об`єкта.

Відповідачі брали участь у розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанцій та не були позбавлені можливості заявляти перед судом клопотання про призначення судово-будівельної експертизи. Також відповідачі не надали суду іншого, ніж поданий позивачем, висновку щодо будівельно-технічного дослідження.

Висновки суду апеляційної інстанції, що підписавши договір дарування від 02 серпня 2016 року, згідно з яким позивач набула у власність 1/8 частку на праві спільної часткової власності на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, обдаровувана стверджувала, що претензій щодо технічних характеристик предмета договору у неї до дарувальників немає, не ґрунтуються на нормах законодавства щодо здійснення права власності. Відсутність претензій до об`єкта нерухомості під час набуття права власності на нього, не свідчить про позбавлення власника майна можливості вимагати захисту свого права власності під час його реалізації. Крім того, відповідно до частини четвертої статті 358 ЦК України відсутній нотаріально посвідчений договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності.

Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову та усунення перешкод у користуванні ОСОБА_1 житловим будинком та зобов`язання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 демонтувати душ - вбиральню літ. «Я-1», що розташована на земельній ділянці домоволодіння АДРЕСА_2 .

Суд першої інстанції, ухваливши рішення про задоволення позову про усунення перешкод в користуванні житловим будинком та земельною ділянкою, встановив факт порушення прав позивача, проте до спірних правовідносин суд застосував норму матеріального права, що не відповідає підставам позову та не може бути застосована, оскільки її предметом правового регулювання є інші правовідносини щодо самочинного будівництва.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та відзиву на неї на предмет законності судових рішень виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права.

З огляду на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції необхідно змінити, виклавши його мотивувальну частину з урахуванням висновків, сформульованих у цій постанові.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану постанову з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, суд першої інстанції, ухваливши по суті правильне рішення, неправильно застосував норми матеріального права, касаційну скаргу слід задовольнити частково, скасувати постанову суду апеляційної інстанції та змінити рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 серпня 2018 року, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК Україниcудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи викладене, з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 1 409,60 грн.

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Дерев`янко Ірини Олександрівни, задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 29 січня 2019 року скасувати, рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 серпня 2018 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , судовий збір у розмірі 1409,60 грн (одна тисяча чотириста дев`ять гривень шістдесят копійок).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко