Постанова

Іменем України

09 січня 2023 року

м. Київ

справа № 314/1768/19

провадження № 61-8986св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - державна установа «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України»,

третя особа - начальник філії державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області Шульга Олег Петрович,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» та ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 17 серпня 2022 року в складі колегії суддів Гончар М. С., Дашковської А. В., Подліянової Г. С.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивував тим, що з 07 серпня 2018 року його було прийнято на посаду начальника Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55 філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області. Одночасно в межах цього медичного закладу його було прийнято на посаду лікаря-фтизіатра на 0,5 ставки за сумісництвом. Указував, що наказом начальника філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області № 16-19/к-тр від 27 березня 2019 року його було звільнено з обох посад за прогули на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, до якого наказом № 19-19/к-тр від 08 квітня 2019 року внесено зміни шляхом визначення останнім днем роботи позивача 06 квітня 2019 року.

Позивач уважав своє звільнення таким, що не відповідає положенням трудового законодавства, оскільки він виконував свої посадові обов`язки у відповідності до посадової інструкції керівника лікарні. Указував, що вирішення робочих питань з метою забезпечення належного функціонування лікарні потребувало безпосередньої участі її керівника у взаємовідносинах з іншими установами, які знаходяться за межами його робочого місця. Таким чином уважав, що його відсутність на роботі обумовлена виконанням ним умов трудового договору, що не може вважатись прогулом та виключає застосування до нього будь-якого заходу дисциплінарного впливу.

Зазначав, що визначені відповідачем прогули позивача за весь час його роботи в установі повинні були розглядатися як окремі проступки за встановленою законом процедурою та з дотриманням строків, встановлених статтею 148 КЗпП України. Пропуск цього строку з боку відповідача виключає можливість застосування до працівника дисциплінарного стягнення.

Крім того вказував, що звільнення відбулося під час його перебування на лікарняному, чим порушено положення частини третьої статті 40 КЗпП України.

Зазначав також, що його звільнення відбулось без попередньої згоди уповноваженого трудового колективу, що передбачено положеннями пункту 2.1 колективного договору.

Вказував, що незаконними діями відповідача йому спричинено моральну шкоду, яку обґрунтовував тим, що відповідач незаконно позбавив його гарантованого статтею 43 Конституції України права на працю, можливості заробляти собі і своїй сім`ї на життя та захисту від незаконного звільнення. Моральні страждання полягають в переживаннях, погіршенні стану здоров`я, він втратив душевний спокій, постійно перебуває у роздратованому стані, не має засобів для забезпечення належного рівня життя собі та своїй родині.

З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просив суд:

визнати незаконним та скасувати наказ про його звільнення № 16-19/к-тр від 27 березня 2019 року та наказ від 08 квітня 2019 року за № 19-19/к-тр про зміну дати звільнення;

поновити його на посаді начальника Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55 філії Центру охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України в Запорізькій області та на посаді лікаря-фтизіатра за сумісництвом на 0,5 ставки в межах цього медичного закладу;

стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за вирахуванням податків та обов`язкових платежів;

стягнути з відповідача 30 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної, касаційної інстанцій

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2020 року в складі судді Мануйлової Н. Ю., позов задоволено частково:

визнано незаконними та скасовано накази від 27 березня 2019 року № 16-19/к-тр та від 08 квітня 2019 року за № 19-19/к-тр про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні №55 Філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області та з посади лікаря-фтизіатра, прийнятого за сумісництвом на 0,5 ставки в межах зазначеного медичного закладу;

поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55 філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області та на посаді лікаря-фтизіатра за сумісництвом на 0,5 ставки в межах зазначеного медичного закладу;

стягнуто з ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 квітня 2019 року по 29 квітня 2020 року в розмірі 340 816,49 грн за вирахуванням податків та обов`язкових платежів;

стягнуто з ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» на користь ОСОБА_1 15 000 грн у відшкодування моральної шкоди;

у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено;

вирішено питання розподілу судових витрат;

рішення в частині поновлення на роботі та в частині виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що посадові обов`язки керівника лікарні зобов`язують останнього їх виконувати, у тому числі, за межами робочого місця без попередження про причини своєї відсутності. Суд прийняв до уваги, що під час відсутності позивача на робочому місці лікарня працювала у штатному режимі, що підтверджує повне виконання позивачем своїх функціональних обов`язків керівника лікарні.

Суд зазначив, що поодинокі випадки відсутності працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно впродовж робочого дня, повинні розглядатися як окремий проступок із встановленою законом процедурою та з дотриманням строків, встановлених законодавством про працю, а тому відповідач безпідставно розглядав дії позивача як триваючий дисциплінарний проступок із застосуванням шестимісячного строку для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.

Суд першої інстанції критично оцінив аргументи відповідача щодо правомірності контролю та фіксації обліку робочого часу працівників лікарні за допомогою електронної пропускної системи «Золоті ворота», оскільки вказана електронна система встановлена на режимному об`єкті, яким є Софіївська виправна колонія № 55. Тобто облік робочого часу за допомогою вказаної системи відбувається виключно для працівників виправної колонії, а не Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні, яка не видавала локального нормативно-правового акта про поширення дії електронної системи фіксації робочого часу на своїх працівників. Надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд установив наявність можливості входу та виходу працівників лікарні за перепустками без електронної фіксації, а тому самі по собі дані з системи «Золоті ворота» не можуть бути підтвердженням відсутності позивача на робочому місці.

Суд першої інстанції також установив незаконність дій відповідача в частині звільнення позивача під час перебування працівника на лікарняному. Наказ про зміну дати звільнення після подання позивачем листка непрацездатності на 06 квітня 2019 року суд також уважав протиправним, оскільки 06 квітня 2019 року припадає на вихідний день (суботу). При цьому суд прийняв до уваги, що запис про зміну дати звільнення не було внесено до трудової книжки позивача.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 08 липня 2020 року апеляційну скаргу відповідача задоволено, рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний суд виходив із того, що виконання посадових обов`язків начальника лікарні щодо здійснення планування роботи лікарні не залежить цілковито від співпраці з іншими установами та організаціями, тим більше за межами самої лікарні. Суд зазначив, що позивач не довів, чому зазначена співпраця має здійснюватися шляхом його особистого контакту з іншими установами, а не за допомогою телефонного, факсимільного, поштового зв`язку чи мережі Інтернет. Суд зазначив, що посадова інструкція керівника лікарні не містить вимог щодо особистої присутності начальника за місцем знаходження суб`єктів його співпраці, проте вона містить вимоги виконання ним інших посадових обов`язків, що прямо передбачають його фізичну присутність на робочому місці. Суд указав, що підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності стала не його періодична відсутність на робочому місці впродовж дня або кількість годин, проведених на території лікарні, а саме його невихід на роботу взагалі, з приводу чого ОСОБА_1 не надав жодних пояснень.

Колегія суддів прийняла до уваги, що відсутність позивача на робочому місці призвела до негативних наслідків, оскільки з вказівки Токмацької місцевої прокуратури від 26 лютого 2019 року вбачається, що у зв`язку з перманентною відсутністю ОСОБА_1 на робочому місці та, як наслідок, невиконання ним своїх обов`язків з організації роботи лікарні, погіршилась якість надання засудженим медичної допомоги та організація медичного обслуговування засуджених, що в свою чергу призвело до смерті двох засуджених упродовж 2019 року. Колегія суддів прийняла до уваги, що 22 березня 2019 року відносно ОСОБА_1 було порушено кримінальну справу за ознаками вчинення ним злочину, передбаченого частиною четвертою статті 191 та частиною першою статті 366 КК України, яка перебуває на стадії досудового розслідування.

Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції щодо неправомірності контролю та фіксації обліку робочого часу працівників лікарні за допомогою електронної пропускної системи «Золоті ворота», зазначивши, що працівники лікарні, що є структурним підрозділом ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України», а отже перебуває у складі кримінально-виконавчої системи України й знаходиться на території Софіївської виправної колонії № 55, зобов`язані виконувати правила пропуску, встановлені з метою забезпечення режиму у виправних колоніях.

Колегія суддів не погодилася с висновком суду першої інстанції про пропуск відповідачем строку для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, оскільки апеляційний суд установив, що роботодавцю стало відомо про порушення позивачем трудової дисципліни з вказівки прокурора, що надійшла на адресу відповідача 27 лютого 2019 року.

Суд апеляційної інстанції встановив, що в межах службового розслідування у ОСОБА_1 відбирались пояснення з приводу його відсутності на роботі; за порушення трудової дисципліни у вигляді невиходу на роботу на позивача накладено одне стягнення - звільнення, яке за висновком суду повністю відповідає ступеню тяжкості проступку та заподіяній ним шкоді, а з урахуванням наявності у позивача попередньо оголошеної догани - єдино можливим та справедливим за вказаних обставин.

Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції щодо незаконності звільнення позивача в період його тимчасової непрацездатності, оскільки з метою виконання вимог частини третьої статті 40 КЗпП України роботодавцем змінено дату звільнення позивача на день, що був наступним після припинення його тимчасової непрацездатності, а саме 06 квітня 2019 року (субота). Прийнявши до уваги табель обліку робочого часу, а також врахувавши специфіку роботи Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55, колегія суддів зробила висновок, що позивач як лікар-фтизіатр входить до списку працівників, робочий графік яких включає роботу у вихідні та святкові дні, а тому законним є звільнення ОСОБА_1 06 квітня 2019 року, тобто в день, визначений лікарем в листку непрацездатності як «стати до роботи».

Постановою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Запорізького апеляційного суду від 08 липня 2020 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд, установивши на підставі даних електронної системи контролю доступу «Золоті ворота», що ОСОБА_1 не виходив на роботу з 10 по 26 серпня (включно) 2018 року та з 14 по 15 січня (включно) 2019 року, а доказів поважності причин відсутності на роботі протягом указаного проміжку часу позивач суду не надав, зробив обґрунтований висновок про те, що з боку позивача мав місце прогул.

Разом із тим колегія суддів звернула увагу апеляційного суду на те, що застосування заходів дисциплінарного впливу обмежується строками, визначеними в статті 148 КЗпП України, за змістом якої дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

З урахуванням установлених судами обставин Верховний Суд зазначив, що в справі, яка переглядається, мав місце не безперервний (триваючий) прогул до моменту його виявлення роботодавцем, а конкретні періоди часу, в які позивач був відсутній на роботі, після чого він повертався до виконання службових обов`язків. За таких обставин відсутність позивача на робочому місці з 10 по 26 серпня 2018 року не може бути підставою для його звільнення згідно положень статті 148 КЗпП України, оскільки з моменту вчинення позивачем дисциплінарного проступку до його притягнення до дисциплінарної відповідальності минуло більше шести місяців.

Суд касаційної інстанції вказав, що, надаючи оцінку відсутності позивача на роботі протягом 14-15 січня 2019 року як підставі звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, апеляційний суд

не звернув увагу, що притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності відбулося 27 березня 2019 року, тобто зі спливом місячного строку з моменту вчинення дисциплінарного проступку;

пославшись на необізнаність роботодавця про допущений позивачем дисциплінарний проступок до отримання вказівки прокурора 27 лютого 2019 року, не встановив момент виявлення відповідачем прогулу позивача з урахуванням установленої судом можливості здійснення роботодавцем регулярного контролю за обліком робочого часу в електронній системі «Золоті ворота».

За висновком суду касаційної інстанції апеляційний суд не встановив обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, зокрема, в частині дотримання роботодавцем передбаченого статтею 148 КЗпП України строку для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, а тому його висновок про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 є передчасним.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 серпня 2022 року апеляційну скаргу державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» задоволено частково, рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2020 року змінено з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на підтвердження факту порушення позивачем трудової дисципліни відповідач надав висновок службового розслідування від 26 березня 2019 року, за яким прогулами визнано дні невиходу ОСОБА_1 на роботу з 10 по 26 серпня (включно) 2018 року та з 14 по 15 січня (включно) 2019 року. Факт невиходу позивача на роботу комісія встановила на підставі даних електронної системи контролю доступу «Золоті ворота» на території Софіївської виправної колонії № 55. При цьому доказів поважності причин відсутності на роботі протягом указаного проміжку часу позивач суду у цій справі не надав.

Апеляційний суд установив, що:

ще 07 серпня 2018 року ОСОБА_1 було видано електронну перепустку для проходу через електронну пропускну систему «Золоті ворота» з записом в «Журналі видачі електронних ключів для системи контролю доступу «Золоті ворота» та ознайомлення правил проходження через електронну пропускну систему (вхід-вихід)» № 13/6 від 03 січня 2018 року;

ОСОБА_1 було ознайомлено з Правилами перебування на території Державної установи «Софіївська виправна колонія (№55) із записом в «Журналі проведення профілактичних бесід та інструктажів співробітників установи» від 03 січня 2018 року № 3/8 під особистий підпис;

додатковим підтвердженням ознайомлення ОСОБА_1 з Правилами перебування на території охороняємого об`єкту державної установи «Софіївська виправна колонія (№55) є відомість з відміткою про ознайомлення ОСОБА_1 25 вересня 2018 року з Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань та, зокрема, Софіївської виправної колонії № 55 .

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважав доведеним факт вчинення відповідачем дисциплінарного проступку (прогулу) в період з 10 по 26 серпня (включно) 2018 року та з 14 по 15 січня (включно) 2019 року.

Разом із тим, апеляційний суд урахував положенння статті 148 КЗпП України та зазначив, що відсутність позивача на робочому місці з 10 по 26 серпня 2018 року не може бути підставою для його звільнення, оскільки з моменту вчинення позивачем дисциплінарного проступку (прогулу) до його притягнення до дисциплінарної відповідальності минуло більше шести місяців. Надаючи оцінку відсутності позивача на роботі протягом 14-15 січня 2019 року як підставі звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, апеляційний суд указав, що притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності відбулося 27 березня 2019 року, тобто зі спливом місячного строку з моменту вчинення та виявлення дисциплінарного проступку.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача про його необізнаність про вчинений 14-15 січня 2019 року позивачем дисциплінарний проступок (прогул) до отримання вказівки прокурора 27 лютого 2019 року, враховуючи установлену апеляційним судом можливість здійснення відповідачем як роботодавцем регулярного та своєчасного контролю за обліком робочого часу позивача в електронній системі «Золоті ворота».

Колегія суддів також прийняла до уваги пояснення третьої особи - начальника філії державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області Шульги О. П., який також працював лікарем-фтизіатром на 0,5 ставки в закладі, керівником якого був позивач, та підтвердив відсутність ОСОБА_1 на робочому місці, що за висновком суду додатково підтверджує той факт, що відповідач як роботодавець не тільки мав можливість виявити, а й виявив одразу вчинення відповідачем дисциплінарних проступків, але до отримання вказівки прокурора 27 лютого 2019 року жодних заходів не вчиняв та, більше того, допускав заповнення Табелю робочого часу з позначкою про роботу позивача та виплату заробітної плати у період його відсутності на роботі.

З огляду на викладене апеляційний суд зазначив, що висновки суду першої інстанції про незаконність наказу про звільнення позивача з роботи з підстав невчинення позивачем дисциплінарних проступків є помилковими. Колегія суддів вказала, що такий наказ дійсно є незаконним та підлягає скасуванню, проте з інших підстав, а саме недотримання відповідачем як роботодавцем вимог статті 148 КЗпП України та притягнення винного працівника до дисциплінарної відповідальності поза межами передбаченого законом строку для цього.

З висновками суду першої інстанції про необхідність стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди апеляційний суд погодився.

Аргументи учасників справи

15 вересня 2022 року державна установа «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду та просила її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга відповідача мотивована тим, що апеляційний суд неправильно визначив момент початку перебігу строку для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності. Відповідач уважає, що датою виявлення проступку (прогулу) ОСОБА_1 є дата завершення службового розслідування (26 березня 2019 року), а тому видача роботодавцем наказу про звільнення позивача з роботи 27 березня 2019 року свідчить про дотримання відповідачем передбачених законом строків для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності. Зазначає також, що апеляційний суд не визначив точну дату виявлення роботодавцем дисциплінарного проступку позивача, що є обставиною, яка має значення для правильного вирішення спору.

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому просить залишити її без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що єдиним аргументом касаційної скарги відповідача є помилкове посилання на необхідність обрахування строку для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності з моменту завершення службового розслідування 26 березня 2019 року. Наполягає на тому, що роботодавець мав змогу регулярного контролю за обліком робочого часу працівників та можливість виявити дисциплінарний проступок в день його вчинення незалежно від вказівок прокурора та інших обставин.

27 вересня 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду та просив її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга позивача мотивована тим, що наказ ДУ «Софіївська виправна колонія № 55» № 272/ОД про надання дозволу медичним працівникам туберкульозної лікарні цілодобового входу та виходу на територію об`єкта, що охороняється, за електронними перепустками зареєстровано в Міністерстві юстиції України та набрав чинності лише 28 серпня 2018 року, а тому не міг бути застосований при встановленні обставин відсутності позивача на роботі з 10 по 26 серпня 2018 року. Вказує, що в табелі обліку робочого часу відомості про його прогули відсутні, а заробітну плату за серпень отримано ним у повному обсязі.

Вважає, що апеляційний суд безпідставно поклав тягар доказування на позивача, незважаючи на те, що в трудових спорах саме роботодавець повинен довести факт порушення працівником трудової дисципліни. Вказує також, що апеляційний суд фактично прийняв до уваги подані відповідачем з порушенням установлених процесуальним законом строків докази. Вважає, що він не міг надати докази на підтвердження здійснення ним обстежень хворих в період відсутності на робочому місці (зокрема, записи з їх медичних карт) з огляду на те, що такі документи містять конфіденційну інформацію й не підлягають розголошенню без згоди пацієнтів.

У грудні 2022 року від ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просить її задовольнити частково, направивши справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тим самим задовольнивши вимоги касаційної скарги відповідача.

Відзив мотивовано тим, що факти відсутності позивача на роботі підтверджені належними й допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції; у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2020 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 17 серпня 2022 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху в зв`язку з несплатою судового збору та недоданням до клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження належних доказів на підтвердження дати отримання копії повного тексту оскаржуваної постанови.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 07 жовтня 2022 року ОСОБА_1 сплатив судовий збір та надав копію конверта на підтвердження факту отримання оскарженої постанови 02 вересня 2022 року, що є підставою для поновлення строку на касаційне оскарження.

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року поновлено позивачеві строк на касаційне оскарження постанови апеляційного суду та відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1

20 жовтня 2022 року ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» повторно подала до Верховного Суду клопотання про зупинення виконання рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2020 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 17 серпня 2022 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2022 року клопотання задоволено частково:

зупинено виконання рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2020 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 17 серпня 2022 року в частині стягнення з державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 08 квітня 2019 року по 29 квітня 2020 року в розмірі 329 394,82 грн;

у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2020 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 17 серпня 2022 року в частині стягнення з державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» на користь держави 3408,16 грн судового збору відмовлено.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 29 вересня 2022 року зазначено, що відповідач оскаржує судове рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, вказуючи, що суди при вирішенні спору не застосували висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року в справі № 718/801/17.

В ухвалі Верховного Суду від 16 листопада 2022 року зазначено, що позивач оскаржує судове рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначаючи, що суд при вирішенні справи не застосував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року в справі № 273/212/16-ц, від 02 жовтня 2018 року в справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року в справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року в справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року в справі № 917/2101/17, від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що наказом ДУ «ЦОЗ ДКВС України» від 06 серпня 2018 року за № 155/к-тр ОСОБА_1 прийнято на посаду начальника Софіївської спеціалізованої лікарні № 55 філії Центру охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України в Запорізькій області з 06 серпня 2018 року та лікаря-фтизіатра цієї ж установи за сумісництвом на 0,5 ставки.

Вказівкою Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області від 26 лютого 2019 року № 37/1-790-вих.19, прийнятою за результатами перевірки додержання норм чинного законодавства медичними працівниками Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55 Філії ДУ «ЦОЗ ДКВС України» в Запорізькій області, начальнику філії ДУ «ЦОЗ ДКВС України» в Запорізькій області рекомендовано вирішити питання про відповідність займаній посаді начальника Софіївської СТЛ № 55 ОСОБА_1 , оскільки за даними системи контролю доступу «Золоті ворота» позивач періодично протягом робочого часу був відсутній на своєму робочому місці, а іноді взагалі не виходив на роботу, а саме з 10 по 26 серпня 2018 року включно та з 09 по 15 січня 2019 року.

Наказом філії ДУ «ЦОЗ ДКВС України» в Запорізькій області від 27 лютого 2019 року за №16-19/ОД призначено проведення службового розслідування за фактами виявлених порушень трудової дисципліни начальником Софіївської СТЛ № 55 ОСОБА_1 . Одночасно вирішено питання про відсторонення позивача від виконання своїх посадових обов`язків як начальника лікарні так і лікаря-фтизіатра за сумісництвом на 0,5 ставки.

Згідно з висновком службового розслідування від 26 березня 2019 року за фактом порушення трудової дисципліни начальником Софіївської СТЛ № 55 філії ДУ «ЦОЗ ДКВСК України» в Запорізькій області комісія визнала прогулами дні відсутності позивача на робочому місці як на посаді начальника лікарні, так і за сумісництвом на посаді лікаря-фтизіатра. Комісія рекомендувала за фактом цих порушень звільнити позивача з займаних посад на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Періоди часу, протягом яких позивач був відсутній на роботі, підтверджується випискою з електронної системи пропуску на режимну територію.

Наказом філії ДУ «ЦОЗ ДКВС України» в Запорізькій області від 27 березня 2019 року за № 16-19/к-тр ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Софіївської спеціалізованої лікарні № 55 філії Центру охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України в Запорізькій області та за сумісництвом на 0,5 ставки лікаря-фтизіатра цієї установи з підстав пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогули (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

ОСОБА_1 відповідно до копії листка непрацездатності серії АДЛ № 101016 в період з 26 березня 2019 року по 05 квітня 2019 року перебував на амбулаторному лікуванні.

Наказом філії ДУ «ЦОЗ ДКВС України» в Запорізькій області від 08 квітня 2019 року за № 19-19/ОД внесено зміни до наказу № 16-19/к-тр від 27 березня 2019 року в частині зміни дати звільнення позивача та визнано останнім робочим днем ОСОБА_1 суботу 06 квітня 2019 року. Вказані зміни до трудової книжки позивача внесено не було.

Позиція Верховного Суду

У частині шостій статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення (частина перша статті 147 КЗпП).

Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП).

У пункті 4 статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця застосувати до працівника стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати надані сторонами докази. Для звільнення працівника за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

У справі, що переглядається, апеляційний суд установив, що ОСОБА_1 був відсутній на своєму робочому місці з 10 по 26 серпня 2018 року включно та 14-15 січня 2019 року, проте роботодавець пропустив установлені в статті 148 КЗпП України строки на притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.

Постанову апеляційного суду в касаційному порядку оскаржили як відповідач, який не погоджується з висновком суду про недотримання ним строків притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, так і позивач, який уважає, що обставини його прогулів установлено судом на підставі неналежних та недопустимих доказів.

Щодо доводів касаційної скарги відповідача

Застосування заходів дисциплінарного впливу обмежується строками, визначеними в статті 148 КЗпП України, за змістом якої дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Апеляційний суд установив, що позивача за прогули в період з 10 по 26 серпня (включно) 2018 року та з 14 по 15 січня (включно) 2019 рокупритягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни у вигляді звільнення на підставі наказу від 27 березня 2019 року.

Тобто, у справі, що переглядається, мав місце не безперервний (триваючий) прогул до моменту його виявлення роботодавцем, а конкретні періоди часу, в які позивач був відсутній на роботі, після чого він повертався до виконання службових обов`язків.

За таких обставин відсутність позивача на робочому місці з 10 по 26 серпня 2018 року не може бути підставою для його звільнення згідно положень статті 148 КЗпП України, оскільки з моменту вчинення позивачем дисциплінарного проступку до його притягнення до дисциплінарної відповідальності минуло більше шести місяців.

Надаючи оцінку відсутності позивача на роботі протягом 14-15 січня 2019 року як підставі звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, апеляційний суд зазначив, що притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності відбулося 27 березня 2019 року, тобто зі спливом місячного строку з моменту вчинення та виявлення дисциплінарного проступку.

При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача про його необізнаність про вчинений 14-15 січня 2019 року позивачем дисциплінарний проступок (прогул) до отримання вказівки прокурора 27 лютого 2019 року, враховуючи установлену апеляційним судом можливість здійснення відповідачем як роботодавцем регулярного та своєчасного контролю за обліком робочого часу позивача в електронній системі «Золоті ворота».

Колегія суддів також прийняла до уваги пояснення третьої особи - начальника філії державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області Шульги О. П., який також працював лікарем-фтизіатром на 0,5 ставки в закладі, керівником якого був позивач, та підтвердив відсутність ОСОБА_1 на робочому місці, що за висновком суду додатково підтверджує той факт, що відповідач як роботодавець не тільки мав можливість виявити, а й виявив одразу вчинення відповідачем дисциплінарних проступків, але до отримання вказівки прокурора 27 лютого 2019 року жодних заходів не вчиняв та допускав заповнення Табелю робочого часу з позначкою про роботу позивача та виплату заробітної плати у період його відсутності на роботі.

У касаційній скарзі відповідач посилається на неврахування судами висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2019 року в справі № 718/801/17 (провадження № 61-28428св18), про те, що: «під виявленням проступку розуміється не лише виявлення факту (певного діяння), а й встановлення працівника, який учинив ці діяння, протиправність цих діянь, вину працівника, наявність шкідливих наслідків, причинного зв`язку між правопорушенням та шкідливими наслідками».

Разом із тим, посилання заявника на неврахування судами вказаної правової позиції зводиться до незгоди заявника з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи та оцінки доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування статті 148 КЗпП України, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, проте суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Фактичні обставини у справі № 718/801/17 відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається. Зокрема, в справі № 718/801/17 працівник оспорював наказ про застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення премії внаслідок систематичного залишення робочого місця до закінчення робочого часу. Натомість у цій справі ОСОБА_1 оспорює законність свого звільнення, проведеного на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул).

У справі, що переглядається, апеляційний суд установив, що про здійснення позивачем дисциплінарного проступку роботодавцю могло бути та було відомо в момент його вчинення, враховуючи можливість здійснення відповідачем регулярного та своєчасного контролю за обліком робочого часу позивача в електронній системі «Золоті ворота», а також урахував указівки суду касаційної інстанції в силу частини першої статті 417 ЦПК України, в зв`язку з чим зробив правильний висновок про те, що ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності поза межами передбаченого статтею 148 КЗпП України строку, що є підставою для задоволення позову.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що оскаржена постанова суперечить висновку, викладеному в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2019 року в справі № 718/801/17 (провадження № 61-28428св18).

Щодо доводів касаційної скарги позивача

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. На підставі частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

У статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що апеляційний суд при вирішенні спору не застосував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року в справі № 273/212/16-ц, від 02 жовтня 2018 року в справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року в справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року в справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року в справі № 917/2101/17, від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц, які стосуються розподілу тягаря доказування в трудових спорах, загального обов`язку суду зі встановлення фактичних обставин справи на підставі досліджених наданих сторонами доказів, а також щодо критеріїв їх оцінки.

Разом із тим установлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

У справі, що переглядається, апеляційний суд надав належну оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, а підстави втручатися в оцінку доказів у суду касаційної інстанції відсутні.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про недоведення відповідачем факту вчинення позивачем дисциплінарного проступку (прогулу) не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права щодо суті спору, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

При цьому колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 не посилається та не доводить факт свого перебування на робочому місці з 10 по 26 серпня 2018 року, а також не заперечує факт отримання електронної перепустки та функціонування системи електронного обліку робочого часу на підприємстві, вказуючи виключно на процедурні порушення роботодавця, які виявились у застосуванні локального нормативно-правового акта до його реєстрації в МЮУ в частині поширення електронної системи обліку робочого часу на працівників лікарні та ведення обліку видачі електронних карток (журналу) у непередбачений законодавством спосіб. Заперечень щодо висновку суду про прогули позивача 14-15 січня 2019 року касаційна скарга ОСОБА_1 узагалі не містить.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що позивач підлягає поновленню на роботі саме в зв`язку з порушенням роботодавцем строків притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, а не в зв`язку з недоведенням факту вчинення проступку працівником.

Аргументи касаційної скарги про прийняття апеляційним судом до уваги наданих відповідачем з порушенням установлених процесуальним законом строків відомостей та номенклатурних справ колегія суддів відхиляє, оскільки врахування відомостей та номенклатурної справи як документів, що додатково підтверджують обставини ознайомлення позивача з правилами та процедурою допуску на територію підприємства, що вже було предметом дослідження судами при першому розгляді справи, не вплинуло на правильність вирішення спору по суті.

При цьому порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина друга статті 412 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційних скарг з урахуванням меж касаційного оскарження не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням процесуального права та без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року в справі № 718/801/17, від 23 січня 2018 року в справі № 273/212/16-ц, від 02 жовтня 2018 року в справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року в справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року в справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року в справі № 917/2101/17, від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц, у зв`язку з чим касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржена постанова апеляційного суду - без змін.

З урахуванням висновків щодо суті касаційних скарг підлягає поновленню виконання рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2020 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 17 серпня 2022 року в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційні скарги державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 17 серпня 2022 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2020 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 17 серпня 2022 року в частині стягнення з державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 08 квітня 2019 року по 29 квітня 2020 року в розмірі 329 394,82 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук