Постанова

Іменем України

20 червня 2022 року

м. Київ

справа № 316/1382/21

провадження № 61-20672св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: сектор реєстрації Енергодарської міської ради, ОСОБА_3 ,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 16 листопада 2021 року в складі колегії суддів Кухаря С. В., Маловічко С. В., Онищенка Е. А.,

ВСТАНОВИВ :

Історія справи

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позов мотивував тим, що рішенням Енергодарського виконавчого комітету № 133 від 26 червня 2006 року видано ордер № 130 на житлове приміщення - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на сім`ю в складі трьох осіб: ОСОБА_1 , його дружини ОСОБА_2 і доньки ОСОБА_3 . Указував, що квартира не приватизована; постійно в квартирі проживає лише позивач, який одноособово несе витрати на оплату комунальних послуг. Указував, що відповідачка не проживає в спірній квартирі з 2016 року, не бере участі в її утриманні, її реєстрація має формальний характер та спричиняє для позивача зайві витрати при оплаті за комунальні послуги.

У зв`язку з відсутністю відповідачки в житловому приміщенні понад 6 місяців без поважних причин ОСОБА_1 просив суд ухвалити рішення, яким визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 31 серпня 2021 року позов задоволено: визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_2 понад шість місяців без поважних причин не проживає в квартирі АДРЕСА_1 . Суд зазначив, що позивач не чинить перешкоди відповідачці у користуванні вказаним житловим приміщенням. При цьому ОСОБА_2 проживає зі своєю сім`єю за іншою адресою. Суд першої інстанції вказав, що факт реєстрації відповідачки за спірною адресою порушує права позивача, який несе додаткові витрати на оплату житлово-комунальних послуг.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Запорізького апеляційного суду від 16 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 31 серпня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанова мотивована тим, що ОСОБА_2 не втрачала інтересу до спірної квартири, а її відсутність викликана поважними причинами, пов`язаними з розірванням шлюбу з позивачем через конфлікт, неприязними стосунками з колишнім чоловіком, створенням позивачем нової родини та проживанням співмешканки позивача у спірній квартирі, а також відсутністю ключів від вхідних дверей, які позивач не передає відповідачці. Апеляційний суд зазначив, що позивач не спростував доводів відповідачки щодо наявності перешкод у користуванні майном, а тому факт непроживання відповідачки у спірній квартирі понад шість місяців обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення її права користування житлом. Колегія суддів, приймаючи постанову, також врахувала, що спірна квартира є житлом ОСОБА_2 у розумінні Конвенції, а втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Аргументи учасників справи

16 грудня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду та просив її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд поклав обов`язок доказування в справі виключно на позивача. Вказує, що відповідачка не довела належними та допустимими доказами факт наявності перешкод у користуванні спірною квартирою та непроживання в ній понад шість місяців з поважних причин.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 31 січня 2022 року зазначено, що заявник оскаржує судове рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, вказуючи, що суд при вирішенні справи не застосував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 643/11611/16-ц, від 18 березня 2020 року в справі № 182/6536/13-ц, від 24 жовтня 2018 року в справі № 490/12384/16, від 09 червня 2020 року в справі № 279/4963/17, від 02 грудня 2020 року в справі № 754/11532/19, від 22 листопада 2018 року в справі № 760/13113/14-ц, від 26 лютого 2020 року в справі № 333/6160/17.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Енергодарського виконавчого комітету № 133 від 26 червня 2006 року видано ордер № 130 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на сім`ю з трьох осіб: ОСОБА_1 , його дружини ОСОБА_2 та доньки ОСОБА_3 .

Всі особи, зазначені в ордері, вселились та здійснили реєстрацію свого місця проживання за вказаною адресою.

22 листопада 2016 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , зареєстрований 11 листопада 1997 року міським відділом РАЦС м. Енергодар Запорізької області, було розірвано.

Відповідно до довідки сектора реєстрації Енергодарської міської ради від 21 травня 2021 року за №7160 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 , дата реєстрації 08 вересня 2006 року, ОСОБА_1 , дата реєстрації 08 вересня 2006 року, ОСОБА_7 дата реєстрації 08 вересня 2006 року, ОСОБА_8 , дата реєстрації 24 січня 2014 року.

Відповідно до повідомлення КП «Енергодарське бюро технічної інвентаризації» Енергодарської міської ради №01-25/210 від 19 липня 2021 року квартира АДРЕСА_1 не приватизована.

За змістом актів про встановлення факту непроживання від 25 листопада 2020 року, 24 грудня 2020 року, 27 січня 2021 року, 25 лютого 2021 року, 27 березня 2021 року, 25 квітня 2021 року, 11 травня 2021 року, складених у складі комісії ОСОБА_1, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , проведено обстеження житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого виявлено, що у вказаному приміщенні ОСОБА_2 не проживає, її речі у квартирі відсутні.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом (частини перша та друга статті 71 ЖК УРСР).

Згідно зі статтею 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2022 року в справі № 638/3904/20 (провадження № 61-20252св21) зазначено, що: «аналіз статей 71 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз`яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, в осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк. Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК України строки. […] Вичерпного переліку поважних причин законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення у цей строк, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. […] Виходячи з недоведеності позивачами факту відсутності відповідачки у спірній квартирі понад шість місяців саме без поважних причин, та, встановивши, що між сторонами існують конфліктні відносини з приводу користування нею й відповідачка позбавлена можливості проживати за місцем реєстрації та не втрачала інтерес до цього житла, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання її такою, що в силу положень статей 71 72 ЖК України втратила право користування спірним жилим приміщенням. При цьому поважність причин непроживання відповідачки у спірній квартирі, на які вона посилалася під час розгляду справи, позивачами не спростовано, належних доказів на підтвердження факту непроживання саме без поважних причин матеріали справи не містять і таких обставин під час розгляду справи позивачами не доведено, як і не доведено обставин, що ОСОБА_3 втратила інтерес до спірного житла. Сам факт її тимчасового непроживання у вказаній квартирі не є підставою для визнання її такою, що втратила право користування жилим приміщенням, оскільки відповідно до статті 71 ЖК України підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням є непроживання понад шість місяців в жилому приміщенні без поважних причин».

У справі, що переглядається, встановивши, що відсутність відповідачки за місцем реєстрації викликана поважними причинами (зокрема, конфліктними відносинами між сторонами, створенням позивачем сім`ї з іншою жінкою, яка проживає в спірній квартирі, ненаданням позивачем ключів від вхідних дверей) і є тимчасовою, а інтерес до спірної квартири ОСОБА_2 не втратила, апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову.

Установлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

«Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

За відсутності відомостей про наявність у власності відповідачки іншого житла в розумінні Конвенції апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позову про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, яке вона набула в установленому законом порядку, дотримав принцип пропорційності та забезпечив баланс інтересів сторін у спірних правовідносинах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги в зв`язку з необхідністю врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2022 року в справі № 638/3904/20 (провадження № 61-20252св21), не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішенні прийняті без дотримання норм матеріального й процесуального права, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 16 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук