ПОСТАНОВА

Іменем України

15 липня 2021 року

Київ

справа №320/1400/19

адміністративне провадження №К/9901/2774/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Бевзенка В.М., Єзерова А.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2019 року (головуючий суддя Клочкова Н.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року (головуючий суддя Кузьменко В.В., судді: Ганечко О.М., Василенко Я.М.) у справі № 320/1400/19 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправними та скасування припису та постанови про накладення штрафу,

В С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

25 березня 2019 року фізична особа -підприємець ОСОБА_1 (далі позивач або ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Держпраці у Київській області, у якій просив:

визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 05 лютого 2019 року № КВ69/1063/АВ/ТД/ФС-74 у розмірі 250 380,00 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2019 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року, позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано постанову, винесену заступником начальника Головного управління Держпраці у Київській області Андрієнка В.С. № КВ69/1063/АВ/ТД/ФС-74 від 05 лютого 2019 року в частині розміру штрафу на суму 125 190,00 грн (сто двадцять п`ять тисяч сто дев`яносто гривень).

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач направив на адресу Верховного Суду касаційну скаргу, надійшла поштою 23 січня 2020 року, в якій скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

07 лютого 2020 року від позивача надійшли додаткові письмові пояснення.

Відповідач правом надання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку із звільнення судді ОСОБА_2 з посади судді у відставку та перебуванням судді Шарапи В.М. у відпустці, за результатами автоматизованого розподілу визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 11 квітня 2013 року зареєстрований у Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як фізична особа-підприємець, видами економічної діяльності зазначені: код КВЕД 85.52 Освіта у сфері культури; код КВЕД 47.61 Роздрібна торгівля книгами в спеціалізованих магазинах; код КВЕД 47.62 Роздрібна торгівля газетами та канцелярськими товарами в спеціалізованих магазинах (основний); код КВЕД 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch).

Наказом Головного управління Держпраці у Київській області «Про проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 .» від 14 січня 2019 року № 248 заступнику начальника (інспектору праці) відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління з питань праці Головного управління Держпраці у Київській області Дмитренко А.В. доручено організувати проведення інспекційного відвідування на предмет додержання законодавства про працю у тому числі у ФОП ОСОБА_1 , ІНПП НОМЕР_1 , юридична адреса: АДРЕСА_1 . Інспекційне відвідування провести з 16 січня по 17 січня 2019 року.

Підставою для проведення інспекційного відвідування зазначено рішення керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої з інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством.

Згідно із направленням на проведення інспекційного відвідування від 14 січня 2019 року № 69 для проведення інспекційного відвідування на предмет дотримання вимог законодавства про працю ФОП ОСОБА_1 питання, що підлягають контролю: додержання законодавства про працю, не оформлення трудових відносин. Копія вказаного направлення отримана Чорноморець для передання ФОП ОСОБА_1 16 січня 2019 року, що підтверджується за змістом розписки.

За змістом вимоги про надання/поновлення документів № 69 від 16 січня 2019 року, вказана вимога складена у присутності ОСОБА_3 , також у вимозі зазначено, які документи ФОП ОСОБА_1 повинен був надати для проведення інспекційного відвідування в строк до 17 січня 2019 року до 11 години 00 хвилин.

Проте, в матеріалах справи відсутні відомості щодо виконання вимоги про надання документів позивачем.

За наслідками проведення інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю, інспектором праці Ющенко В.П. складено акт № КВ69/1063/АВ від 17 січня 2019 року, в якому зазначено, що у присутності продавця-консультанта ОСОБА_3 з 16 січня 2019 року з 13 години 15 хвилин до 17 січня 2019 року до 18 години 00 хвилин проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 , у магазині за адресою: АДРЕСА_2 та виявлено громадян ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які працювали в магазині на посаді продавців-консультантів без укладення трудових договорів, оформлених наказом чи розпорядженням власника та повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу, чим порушено частину 1 статті 21, частину 3 статті 24 Кодексу законів про працю України ( далі - КЗпП України). Примірник акта вручено представнику позивача - ОСОБА_6 18 січня 2019 року, про що свідчить підпис останнього у відповідній графі.

До вказаного акта представником відповідача додано копію пояснень ОСОБА_4 , відповідно до яких остання пояснила, що з 13 січня 2019 року проходить стажування на посаду продавця-консультанта у магазині ФОП ОСОБА_1 , а також копію пояснень ОСОБА_5 , відповідно до яких останній пояснив, що він не є працівником у ФОП ОСОБА_1 , а прийшов до своїх знайомих (друзів).

Суди звернули увагу на відсутність підпису ОСОБА_5 у наданих поясненнях.

У запереченнях до акта інспекційного відвідування № КВ69/1063/АВ від 17 січня 2019 року, які отримані відповідачем 23 січня 2019 року за №2226/5/19, позивач зазначив про те, що інспектором праці не в повній мірі з`ясовано питання щодо перебування в приміщенні магазину ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Зокрема, позивач у своїх запереченнях послався на те, що ОСОБА_4 проходила стажування на посаду продавця-консультанта, про що остання й надала свої пояснення, а ОСОБА_5 ніякого відношення до ФОП ОСОБА_1 не має, будь-яких робіт та послуг не виконував та не виконує.

Постановою першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Київській області Андрієнка В.С. № КВ69/1063/АВ/ТД/ФС-74 від 05 лютого 2019 року за наслідками розгляду справи про накладення штрафу та на підставі акта інспекційного відвідування від 17 січня 2019 року № КВ69/1063/АВ щодо порушень ФОП ОСОБА_1 , встановлено порушення вимог частини 1 статті 21, частини 3 статті 24 КЗпП України, зокрема, виявлено громадян ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які працювали без укладення трудових договорів, оформлених наказом чи розпорядженням власника та повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу, на підставі чого вирішено накласти на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штраф у розмірі 250 830,00 грн.

Не погодившись з прийнятою постановою, позивач звернувся до суду з цим позовом, в якому просив суд скасувати постанову про накладення штрафу.

II. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що посадовою особою відповідача припис не видавався, будь-яких повідомлень про дату та час розгляду справи про накладення штрафу він не отримував. Також на адресу позивача не надходило постанови про накладення штрафу.

За доводами позивача, відповідачем створено обставини, за яких позивач не мав можливості завчасно дізнатись про розгляд справи та надати свої пояснення щодо виявленого порушення.

В свою чергу відповідач у наданому запереченні зазначав, що відповідач діяв у межах та спосіб, визначені законодавством, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

IV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач здійснив допуск працівника ОСОБА_4 до роботи без укладення трудового договору, оформивши це наказом про стажування, чим порушив вимоги частини 1, 3 статті 24 КЗпП України.

Водночас суди зазначили про ненадання відповідачем належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_5 дійсно приступив до роботи та перебував саме на робочому місці у ФОП ОСОБА_1 .

Також суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів щодо отримання завчасно позивачем повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу, що свідчить про те, що відповідачем не виконані вимоги пункту 7 Порядку №509 щодо належного інформування суб`єкта господарювання про розгляд справи.

Водночас суд зауважив, що неотримання поштової кореспонденції суб`єктом господарювання тривалий час з дня її надходження до точки видачі (відділення поштового зв`язку за місцезнаходженням) не є достатньою та беззаперечною підставою для визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, оскільки матеріалами справи підтверджується, що позивачу було відомо про результати інспекційного відвідування, а тому, він або його представник мали можливість дізнатися про те, чи було порушено справу про накладення штрафу та, в подальшому, про дату, час та місце розгляду цієї справи одразу після подання зауважень на акт.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕННЯ

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначає про неналежне повідомлення його про розгляд справи про накладення штрафу. Водночас звертає увагу, що єдиною підставою спливу певного проміжку часу в отриманні поштового відправлення стала та обставина, що позивач не знав про наявність скерованого відповідачем повідомлення. Також відповідачем не вжито жодних заходів щодо повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу за допомогою інших засобів зв`язку, у тому числі за телефоном.

Стверджує, що питання функціонування поштових відділень не залежить від позивача, обов`язок належного повідомлення особи про розгляд справи щодо накладення штрафу за порушення законодавства про працю віднесено до компетенції державного органу з питань праці, а розгляд справи у відсутності особи, без належного повідомлення про час та дату цього розгляду є порушенням права особи на захист та права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Водночас висновки суду про відсутність правових підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000, 00 грн позивач вважає незаконними та необґрунтованими, оскільки обсяг наданих адвокатських послуг за договором № 04/19 від 11 лютого 2019 року визначено в акті -розрахунку про надання правової (правничої) допомоги від 08 липня 2019 року з наведенням детального опису наданих послуг.

VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Суд оцінив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, та дійшов таких висновків.

Так, одним із основних доводів касаційної скарги є неналежне повідомлення відповідачем позивача про розгляд справи про накладення штрафу.

Статтею 259 КЗпП України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» визначається Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17 липня 2013 року ( далі - Порядок № 509).

Пунктом 2 Порядку № 509 визначено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Згідно з пунктом 3 Порядку № 509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа). Відповідно до пункту 4 Порядку № 509 справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

Судом першої інстанції встановлено відсутність належних та допустимих доказів про прийняття посадовою особою відповідача рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 .

Згідно з пунктом 6 Порядку № 509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Одним із ключових питань у справі є виконання відповідачем пункту 6 Порядку № 509, а саме зміст обов`язку державного органу повідомляти особу, яка притягується до відповідальності, про час та місце розгляду справи, а також правові наслідки неповідомлення.

У постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №813/3415/18 викладена наступна правова позиція:

« 32. Відповідно до п. 9 ч.2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

33. Насамперед, Суд звертає увагу на те, що штраф у розмірі 223380 грн., який було застосовано до позивача, є суттєвим. Така санкція співмірна з покараннями за злочини. Відповідно до ч. 2 ст. 53 Кримінального кодексу України розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до п`ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу.

34. Особі, до якої застосовуються такі суттєві санкції відповідальності, повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав - на участь в засіданні, висловлення заперечень, надання доказів, захист тощо.

35. Положення п. 6 Порядку № 509 покладає цей обов`язок на уповноважену посадову особу. Зміст цього обов`язку не вичерпується надсиланням тексту відповідного повідомлення, оскільки саме лише надсилання, без отримання, не свідчить про поінформованість особи про час та місце розгляду справи, а отже робить це право недієвим.

36. Для інформування особи про час та місце розгляду справи можуть використовуватися різні способи: рекомендований лист, телеграма, телефакс, телефонограма, особисте вручення повідомлення представникам. Множинність способів повідомлення дозволяє уповноваженій посадовій особі обрати один або декілька способів, які забезпечують поінформованість особи.

37. Відповідно до п. 7 Порядку 509 справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду. Отже, саме на уповноважену посадову особу покладається обов`язок з`ясувати чи поінформовано особу. При цьому, саме лише надсилання повідомлення (без доказів його отримання) не свідчить про її поінформованість. У разі неналежного поінформування особи, яка притягується до відповідальності, уповноважена особа не може розпочинати розгляд справи.

38. З огляду на це, обов`язок уповноваженої посадової особи письмово повідомляти суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду справи про накладення штрафу вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за п`ять днів до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.

39. Таке тлумачення п. 6 Порядку № 509 відповідає завданням адміністративного судочинства та принципу верховенства права, оскільки має наслідком більш ефективний захист права та інтереси фізичних та юридичних осіб.

40. З`ясовуючи поінформованість особи про час та місце розгляду справи, суд також повинен зважати на поведінку особи, яка притягується до відповідальності. Ухилення від одержання повідомлення або інші недобросовісні дії, які свідчать про намагання уникнути участі в засіданні, не можуть бути підставою для скасування постанови.

41. Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи, яка її стосується. У разі одержання повідомлення до засідання, але у строк, що є меншим за п`ятиденний, особа повинна вживати розумних заходів для реалізації своїх прав на участь у засіданні.

42. Відповідно до п. 5 Порядку № 509 у разі надходження від суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів.

43. Якщо особа з`явилася на засідання, взяла у ньому участь і не клопотала про відкладення, то несвоєчасність отримання повідомлення (порушення п`ятиденного строку) не є підставою для визнання постанови протиправною».

У межах справи, яка розглядається судом першої інстанції було встановлено, що повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу від 29 січня 2019 року №43/2/19/1452, за змістом якого розгляд справи було призначено на 05 лютого 2019 року на 10 годину 00 хвилин, направлено на юридичну адресу позивача 30 січня 2019 року.

За оцінкою суду першої інстанції, матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів щодо отримання завчасно позивачем повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу, що свідчить про те, що відповідачем не виконані вимоги пункту 7 Порядку №509 щодо належного інформування суб`єкта господарювання про розгляд справи. Водночас судом зауважено на отриманні позивачем поштового повідомленні лише 11 березня 2019 року.

Верховний Суд наголошує, що направляючи поштове повідомлення в надто скорочені терміни (з 30 січня 2019 року на 05 лютого 2019 року) відповідач вже на етапі направлення поштового повідомлення позбавив можливості позивача бути повідомленим про розгляд справи про накладення штрафу не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду.

Проте обов`язок уповноваженої посадової особи письмово повідомляти суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду справи про накладення штрафу вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за п`ять днів до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.

Відповідач не довів, що про час розгляду справи про накладення штрафу позивач був поінформований своєчасно. Водночас на підставі належних та допустимих доказів судами було встановлено направлення відповідачем повідомлення розгляд справи у надто скорочені терміни.

Недотримання строку повідомлення про розгляд справи не є формальним, оскільки призвело до позбавлення позивача права приймати участь у розгляді справи та порушенню принципу рівності.

За таких обставин, постанова про накладення штрафу є протиправною.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постановах від 12 червня 2019 року у справі № 813/3415/18, від 5 серпня 2019 року у справі № 814/2473/17 та від 13 травня 2020 року у справі № 804/5031/17, від 15 січня 2021 року у справі № 1340/3731/18.

Щодо вимоги позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 13 000,00 грн, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частинами 6, 7 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зі змісту положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За позицією судів, з якою погоджується Верховний Суд, встановлюючи, що опис наданих послуг та їх вартість в акті-розрахунку від 08 липня 2019 року є орієнтовними, оплата за надані послуги позивачем проведена 11 липня 2019 року, а остаточний акт приймання-здачі № 1 складений 12 липня 2019 року, а також з урахуванням того, що у цьому акті не зазначено, які саме юридичні послуги були надані позивачу, що позбавляє суд можливості встановити чи дійсно такі юридичні послуги були надані позивачу саме в межах цієї адміністративної справи, а не з будь-якого іншого питання, що не стосується предмета спору, відсутні правові підстави для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною третьою вказаної статті передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких обставин, коли суди повно і правильно встановили обставини справи, проте неправильно тлумачили закон, який підлягав застосуванню, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так позивачем сплачено судовий збір за позовну заяву 2503,80 грн, за апеляційну скаргу 3756,00 грн, за касаційну скаргу 5008,00 грн, всього 11267,80 грн.

Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає сума у розмірі 11 267,80 грн.

Керуючись статтями 139 345 349 351 352 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року у справі № 320/1400/19 скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 05 лютого 2019 року № КВ69/1063/АВ/ТД/ФС-74 у розмірі 250 380 грн (двісті п`ятдесят тисяч триста вісімдесят ) 00 коп.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Київській області (04060, місто Київ, вулиця Вавілових, будинок 10, код ЄДРПОУ 39794214) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 11 267 грн (одинадцять тисяч двісті шістдесят сім гривень) 80 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Судді Верховного Суду С.М. Чиркін

А.А. Єзеров

В.М. Бевзенко