ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2024 року

м. Київ

справа № 320/14524/21

адміністративне провадження № К/990/32494/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шарапи В.М.,

суддів Єзерова А.А., Чиркіна С.М.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Макарівської селищної ради Бучанського району Київської області

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.07.2022 (головуючий суддя Леонтович А.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2022 (головуючий суддя Оксенеко О.М., судді Лічевецький І.О., Мельничук В.П.)

у справі №320/14524/21

за позовом заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави

до Макарівської селищної ради Бучанського району Київської області, Людвинського закладу дошкільної освіти (ясла-садочок) «Берізка» Макарівської селищної ради,

третя особа - Відділ освіти, молоді, фізичної культури і спорту Макарівської селищної ради,

про зобов`язання вчинити дії,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1. Заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Макарівської селищної ради Бучанського району Київської області (далі - Селищна рада), третя особа - Відділ освіти, молоді, фізичної культури і спорту Макарівської селищної ради, в якому просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність Селищної ради (засновника) в частині невиконання вимог статей 122-123 Земельного кодексу України та розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №802-р «Про здійснення протягом 2012 і 2013 років заходів, пов`язаних з проведенням землевпорядних робіт, оформленням правовстановлюючих документів на земельні ділянки, на яких розміщені дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади» щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: вул. Чапаєвська, 14, с. Людвинівка, Київська область;

1.2. зобов`язати Селищну раду (засновника) вжити заходів до оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку під будівлями та спорудами Людвинівського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) «Берізка» Макарівської селищної ради Київської області в межах населеного пункту с. Людвинівка, вул. Чапаєвська, 14.

2. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.07.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2022, позов задоволено.

2.1. Визнано протиправною бездіяльність Селищної ради (засновника) в частині невиконання вимог статей 122-123 Земельного кодексу України та розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №802-р «Про здійснення протягом 2012 і 2013 років заходів, пов`язаних з проведенням землевпорядних робіт, оформленням правовстановлюючих документів на земельні ділянки, на яких розміщені дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади» щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: вул. Чапаєвська, 14, с. Людвинівка, Київська область.

2.2. Зобов`язано Селищну раду (засновника) вжити заходів до оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку під будівлями та спорудами Людвинівського закладу дошкільної освіти (ясла- садок) «Берізка» Макарівської селищної ради Київської області в межах населеного пункту с. Людвинівка, вул. Чапаєвська, 14.

3. Судами попередніх інстанцій під час судового розгляду справи встановлено, що:

3.1. У відповідності до листа Селищної ради від 23.07.2021 на території Макарівської селищної ради Бучанського району знаходиться дошкільний навчальний заклад: Людвинський заклад дошкільної освіти (ясла-садочок) «Берізка». Приміщення дошкільного навчального закладу знаходиться за адресою: Київська область, с.Людвинівка, вул. Чапаєвська, 14.

3.2. За даними Селищної ради дошкільний навчальний заклад користується земельною ділянкою площею 0,3000 га, яка знаходиться у комунальній власності Макарівської селищної ради Бучанського району.

3.3. При цьому, згідно Статуту Людвинського закладу дошкільної освіти (ясла-садочок) «Берізка» Бучанського району Київської області, затвердженого рішенням сесії Селищної ради від 29.01.2021, засновником дошкільного закладу є Селищна рада.

3.4. Разом з тим, відповідно до листа голови Селищної ради №1850 від 17.09.2021 за дитячим садком в с. Людвинівка обліковується земельна ділянка площею 0,3000 га на території Селищної ради, проте, окремо рішення щодо відведення земельної ділянки Людвинського закладу дошкільної освіти (ясла-садочок) «Берізка» Селищною радою не приймалось.

3.5. Листом директор Людвинського закладу дошкільної освіти (ясла-садочок) «Берізка» Селищної ради №5 від 10.09.2021 повідомив, що Людвинський заклад дошкільної освіти щодо оформлення права постійного користування земельною ділянкою під навчальним закладом, що знаходиться за адресою: вул. Чапаєвська,14, с. Людвинівка, Київська область до органу місцевого самоврядування не звертався.

3.6. Позивач, вважаючи, що бездіяльність відповідача, яка виразилась у не оформленні правовстановлюючих документів на земельну ділянку, створює передумови для зловживань щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою, що може призвести до негативних наслідків, звернувся до суду.

4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що матеріали справи не містять та судом не встановлено обставин прийняття рішення Селищною радою щодо оформлення правовстановлюючої документації або доказів реєстрації права постійного користування земельною ділянкою за Людвинським закладом дошкільної освіти (ясла-садочок) «Берізка».

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

5. Селищна рада подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.07.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2022, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

5.1. Підставою для відкриття касаційного провадження вказано неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України). Скаржник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, а також висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 08.11.2018 у справі №826/3492/18, від 10.12.2020 у справі №160/3835/19, від 17.03.2021 у справі № 0440/6601/18 щодо підстав для звернення прокурора із позовом до суду в інтересах держави.

5.2. Селищна рада наполягає на тому, що нею та третьою особою в межах розумного строку вжито відповідних та необхідних заходів щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, тим самим виключає протиправну бездіяльність.

6. У відзиві на касаційну скаргу позивач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

7. Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:

8. Під час розгляду даної касаційної скарги колегія суддів враховує приписи частин 1-2 статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

9. Обґрунтовуючи підстави звернення до суду із касаційною скаргою, Селищна рада послалась на неврахування висновків Верховного Суду щодо підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, які містяться в постановах Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №826/3492/18, від 10.12.2020 у справі №160/3835/19, від 17.03.2021 у справі №0440/6601/18, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13786/16.

10. Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

11. Відповідно до частини третьої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

12. Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України «Про прокуратуру».

13. Згідно з частиною 3 статті 23 цього ж Закон прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

14. Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави .

15. У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

16. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

17. Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99).

18. Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

19. Відтак, суд вважає, що інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави , особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

20. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15.

21. Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 4 частини 2 статті 129 Конституції України).

22. Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

23. Відповідно до частини 4 статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

24. Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

25. На думку суду, таке обґрунтування є сумісним з розумінням інтересів держави, у зв`язку з наступним.

26. Так, у Преамбулі Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, зазначено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Статтею 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

27. Крім того, відповідно до статті 28 Конвенції про права дитини держави-учасниці визнають право дитини на освіту, і з метою поступового досягнення здійснення цього права на підставі рівних можливостей вони, зокрема: сприяють розвиткові різних форм середньої освіти, як загальної, так і професійної, забезпечують її доступність для всіх дітей.

28. Верховний Суд неодноразово наголошував на пріоритетності положень зазначеного Міжнародного договору, зокрема, у постановах від 20.03.2018 у справі № 337/3087/17 (2-а/337/236/2017), від 25.04.2019 у справі № 226/1056/17, від 24.10.2019 у справі № 815/1729/16, від 25.03.2020 у справі № 387/168/17(2-а/387/8/17), від 26.05.2020 у справі №303/5848/16-а.

29. Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.

30. Забезпечення якнайкращих інтересів дитини є одним із базових міжнародних принципів, який закріплений, зокрема, у статті 24 Хартії основних прав Європейського Союзу. Зміст цього принципу полягає у тому, що при здійсненні будь-яких дій по відношенню до дітей, як з боку органів державної влади, так і з боку приватних установ, вищі інтереси дитини повинні розглядатися як пріоритетні.

31. Згідно з положеннями частини 4 статті 4 Закону України «Про освіту» право на безоплатну освіту забезпечується: для здобувачів дошкільної та повної загальної середньої освіти - за рахунок розвитку мережі закладів освіти всіх форм власності та їх фінансового забезпечення у порядку, встановленому законодавством, і в обсязі, достатньому для забезпечення права на освіту всіх громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, які постійно або тимчасово проживають на території України.

32. Відтак, обов`язок органів державної влади та місцевого самоврядування полягає у створенні, у межах визначених законом повноважень, умов для отримання дитиною освіти, забезпечення її доступності шляхом, зокрема, належного функціонування розгалуженої мережі навчальних закладів.

33. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 822/3692/17, від 05.11.2019 у справі № 804/4585/18, від 01.06.2021 у справі № 0440/6514/18.

34. З огляду на зазначене, Суд вважає, що у даній справі подання заступником прокурора адміністративного позову мало на меті захист інтересів держави.

35. Стосовно наявності підстав, визначених частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», для представництва інтересів держави у суді у справі, що розглядається, Суд зазначає наступне.

36. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, погоджуючись з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, зазначила, що за змістом частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

37. Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

38. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

39. Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

40. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

41. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

42. Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

43. Суд також враховує, що у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

44. У справі, що розглядається, позовну заяву прокурора обґрунтовано відсутністю органу, уповноваженого державою звертатися до суду з позовом за захистом інтересів держави.

45. Статтю 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

46. До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, відповідно до частини першої статті 12 Земельного кодексу України, належить, зокрема: організація землеустрою; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

47. Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначено статтею 123 Земельного кодексу України, відповідно до частини другої якої особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

48. Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

49. У своєму позові прокурор стверджує, що Селищна рада, будучи засновником, суб`єктом, який здійснює управління Людвинським закладом дошкільної освіти (ясла-садочок) «Берізка», відповідає за його матеріально-технічне забезпечення, виконує повноваження у земельній сфері щодо надання земельних ділянок у користування, здійснює контроль за додержанням земельного законодавства, не виконала покладених на неї повноважень, не вжила необхідних дій для оформлення права постійного користування земельною ділянкою, на якій знаходиться заклад дошкільної освіти. Прокурор вказав, що невжиття заходів до виконання вимог Земельного кодексу України створює передумови для зловживань щодо розпорядження земельною ділянкою, ризики для нормального функціонування закладу дошкільної освіти, що може призвести до негативних наслідків та порушення прав дітей на освіту.

50. Колегія суддів звертає увагу, що особливістю органів місцевого самоврядування як суб`єктів владних повноважень є те, що кожен з таких суб`єктів, з урахуванням положень Конституції України, є самостійним, автономним та не знаходиться у підпорядкуванні жодного органу.

51. Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 29.11.2022 у справі №240/401/19 дійшов висновку, що позови прокурора до органу місцевого самоврядування, за загальним правилом, подаються з такої підстави, як відсутність суб`єкта, до компетенції якого віднесені повноваження щодо здійснення контролю за правомірністю дій та рішень органів місцевого самоврядування. У такій категорії справ прокурор повинен лише довести, що оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень завдано шкоду інтересам держави.

52. Такий висновок викладено також у постановах Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №810/3894/17, від 28.01.2021 у справі №380/3398/20, від 02.12.2021 у справі №320/10736/20, від 23.12.2021 у справі №0440/6596/18, від 05.05.2022 у справі №320/6514/18 та від 01.12.2022 у справі №340/6113/21.

53. Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду з огляду на таке.

54. У справі № 826/3492/18 спірні правовідносини склались за інших фактичних обставин справи, зокрема спір виник з приводу оскарження рішення міської ради про затвердження детального плану територій. Верховний Суд у цій справі виходив з того, що прокурор не обґрунтував у позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, не зазначив орган, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Не навів також обґрунтувань про існування реального негативного випливу на конкретні права чи інтереси територіальної громади від видання спірного рішення.

55. У справі №826/13768/16 спірним питанням була законність видачі дозволу на користування надрами з метою видобування природного газу. При цьому, Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи цей спір, висловилась з приводу подання адміністративного позову прокурором після закінчення строку, встановленого процесуальним законодавством України.

56. Верховний Суд у справі №160/3835/19 виходив з того, що звернення прокурора з позовом спрямоване на захист прав та інтересів закладу освіти, однак матеріалами справи не підтверджено волевиявлення останнього відносно оформлення правовстановлюючих документів на будівлю закладу та земельну ділянку, на якій вона розташована.

57. Так само Верховний Суд у справі №0440/6601/18 виснував, що позов подано в інтересах закладу дошкільної освіти, як користувача земельної ділянки, а не держави. Зазначив, що сам заклад дошкільної освіти міг самостійно здійснювати захист своїх прав у разі, якщо вважає, що бездіяльністю відповідачів порушуються його права. При цьому, прокурор до не звертався до закладу дошкільної освіти.

58. Натомість у справі, що розглядається, прокурор звертався до суду з позовом до Селищної ради як до засновника Людвинського закладу дошкільної освіти (ясла-садочок) «Берізка» Бучанського району Київської області. Застосовуючи підхід, висловлений Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 29.11.2022 у справі №240/401/19, є підстави вважати, що звернення прокурора у цьому конкретному випадку відбулось з метою захисту інтересів держави з підстав відсутності суб`єкта, до компетенції якого віднесені повноваження щодо здійснення контролю за правомірністю дій.

59. Таким чином, обставини зазначених вище справ не є релевантними до справи №320/14524/21, а тому колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача про неврахування висновків Верховного Суду судом апеляційної інстанції.

60. На цій підстав, Верховний Суд не встановив порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з їх висновками.

61. Варто зазначити, що Суд в силу вимог статті 341 КАС України не оцінює доводи Селищної ради щодо визнання протиправною її бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, оскільки у касаційній скарзі відповідачем наведені лише підстави оскарження судових рішень, що відповідають вимогам частини 4 статті 328 КАС України та стали підставою для відкриття касаційного провадження, в частині підстав звернення прокурора до суду.

62. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 343 349 350 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Макарівської селищної ради Бучанського району Київської області залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.07.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2022 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач В.М. Шарапа

Судді А.А. Єзеров

С.М. Чиркін