ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2023 року
м. Київ
справа №320/17353/23
адміністративне провадження № К/990/23008/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Уханенка С.А.,
суддів: Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,
розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, за участю третіх осіб: Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків, Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, про визнання протиправним і нечинним нормативно-правового акта, зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2023 року (головуюча суддя Безименна Н.В., судді Бєлова Л.В., Кучма А.Ю.),
У С Т А Н О В И В:
15 травня 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною з моменту прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1499 «Деякі питання присвоєння звань особам командного складу морських суден» (далі - постанова Кабінету Міністрів України №1499) та зобов`язання Кабінету Міністрів України усунути наслідки прийняття постанови №1499 шляхом прийняття нової постанови, направленої на:
- відновлення дії підпункту 20 пункту 4 Положення про Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2015 №460 в редакції, що існувала до моменту набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України №1499;
- відновлення дії постанови Кабінету Міністрів України від 19.05.2021 №497 "Про атестацію здобувачів ступеня фахової передвищої освіти та ступенів вищої освіти на першому (бакалаврському) та другому (магістерському) рівнях у формі єдиного державного кваліфікаційного іспиту" в редакції, що існувала до моменту набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України №1499;
- відновлення дії постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.2021 №734 "Про реалізацію експериментального проекту щодо проведення іспиту у формі комп`ютерного тестування для підтвердження кваліфікації моряків" в редакції, що існувала до моменту набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України № 1499;
- відновлення дії Положення про Державну службу морського та внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 №212 "Деякі питання оптимізації функціонування центральних органів виконавчої влади у сферах морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства" в редакції, що існувала до моменту набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України № 1499;
- відновлення дії наказу Міністерства транспорту України від 08.01.2003 №3 "Про затвердження положення про ведення єдиного Державного реєстру документів моряків";
- відновлення дії наказу Міністерства транспорту України від 28.08.2003 №672 "Про затвердження порядку припинення дії підтверджень дипломів та позачергової перевірки компетентності осіб командного складу морських суден";
- відновлення дії наказу Міністерства транспорту та зв`язку України від 03.08.2005 №411 "Про затвердження Порядку видачі пільгових дозволів";
- відновлення дії наказу Міністерства транспорту та зв`язку України, Міністерства економіки України від 08.11.2006 №1065/337 "Про затвердження розмірів плати за підтвердження кваліфікації моряків";
- відновлення дії наказу Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.05.2007 №377 "Про затвердження порядку роботи Державних кваліфікаційних комісій";
- відновлення дії наказу Міністерства інфраструктури України від 07.08.2013 №567 "Про затвердження Положення про звання осіб командного складу морських суден та порядок їх присвоєння";
- відновлення дії наказу Міністерства інфраструктури України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02.10.2014 №479/1182 "Про внесення змін до розмірів плати за підтвердження кваліфікації моряків".
29 травня 2023 року позивач подав клопотання про вжиття заходів забезпечення позову, в якому просив:
1) заборонити Державній службі морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України виконувати повноваження, визначені постановою Кабінету Міністрів України №1499, зокрема:
- утворення постійно діючих державних кваліфікаційних комісій моряків для підтвердження кваліфікації моряків, забезпечення їх роботи, а також підтвердження кваліфікації моряків у постійно діючих державних комісіях моряків;
- організація, забезпечення роботи та функціонування апеляційної комісії Адміністрації судноплавства;
- підтвердження дійсності визначених законодавством документів моряків, що засвідчують їх кваліфікацію;
- ведення переліку закладів з підготовки моряків, погодження програм підготовки в закладах з підготовки моряків;
- здійснення підтвердження збереження професійної придатності моряками для мети видачі кваліфікаційних документів;
- організація та забезпечення складання моряками комп`ютерних іспитів для перевірки професійної компетентності моряків;
- видача послужних книжок моряка та кваліфікаційних документів моряків (професійного диплома, підтвердження до професійного диплома, сертифікату компетентності, підтвердження до сертифіката компетентності, професійного диплому, виданого іноземною державою, свідоцтва фахівця, свідоцтва фахівця про спеціальну підготовку, свідоцтва про спеціальну підготовку персоналу пасажирських суден);
- видача пільгових дозволів, передбачених Міжнародною конвенцією про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 року з поправками;
- ведення Державного реєстру документів моряків, передбачених Міжнародною конвенцією про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 року з поправками, забезпечення в установленому порядку доступу до нього, організацію та здійснення перевірки дійсності (верифікації) документів моряків;
- видачі будь-яких актів нормативного та/або розпорядчого характеру, що пов`язані із виконанням даної постанови;
2) зобов`язати Міністерство юстиції України на час розгляду даної справи відновити в Єдиному державному реєстрі нормативно-правових актів дію наступних нормативно-правових актів:
- наказу Міністерства транспорту України від 08.01.2003 №3 "Про затвердження положення про ведення єдиного Державного реєстру документів моряків";
- наказу Міністерства транспорту України від 28.08.2003 №672 "Про затвердження порядку припинення дії підтверджень дипломів та позачергової перевірки компетентності осіб командного складу морських суден";
- наказу Міністерства транспорту та зв`язку України від 03.08.2005 №411 "Про затвердження Порядку видачі пільгових дозволів";
- наказу Міністерства транспорту та зв`язку України, Міністерства економіки України від 08.11.2006 №1065/337 "Про затвердження розмірів плати за підтвердження кваліфікації моряків";
- наказу Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.05.2007 №377 "Про затвердження порядку роботи Державних кваліфікаційних комісій";
- наказу Міністерства інфраструктури України від 07.08.2013 №567 "Про затвердження Положення про звання осіб командного складу морських суден та порядок їх присвоєння";
- наказу Міністерства інфраструктури України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02.10.2014 №479/1182 "Про внесення змін до розмірів плати за підтвердження кваліфікації моряків".
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року відкрито провадження у справі, а ухвалою від 31 травня 2023 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову в частині заборони Державній службі морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України виконувати повноваження, визначені постановою Кабінету Міністрів України №1499, зокрема: утворення постійно діючих державних кваліфікаційних комісій моряків для підтвердження кваліфікації моряків, забезпечення їх роботи, а також підтвердження кваліфікації моряків у постійно діючих державних комісіях моряків; організація, забезпечення роботи та функціонування апеляційної комісії Адміністрації судноплавства; підтвердження дійсності визначених законодавством документів моряків, що засвідчують їх кваліфікацію; ведення переліку закладів з підготовки моряків, погодження програм підготовки в закладах з підготовки моряків; здійснення підтвердження збереження професійної придатності моряками для мети видачі кваліфікаційних документів; організація та забезпечення складання моряками комп`ютерних іспитів для перевірки професійної компетентності моряків; видача послужних книжок моряка та кваліфікаційних документів моряків (професійного диплома, підтвердження до професійного диплома, сертифікату компетентності, підтвердження до сертифіката компетентності, професійного диплому, виданого іноземною державою, свідоцтва фахівця, свідоцтва фахівця про спеціальну підготовку, свідоцтва про спеціальну підготовку персоналу пасажирських суден); видача пільгових дозволів, передбачених Міжнародною конвенцією про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 року з поправками; ведення Державного реєстру документів моряків, передбачених Міжнародною конвенцією про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 року з поправками, забезпечення в установленому порядку доступу до нього, організацію та здійснення перевірки дійсності (верифікації) документів моряків; видачі будь-яких актів нормативного та/або розпорядчого характеру, що пов`язані із виконанням даної постанови. В іншій частині заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2023 року скасовано ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року та відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції пункту 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та не врахування висновків Верховного Суду, сформованих у справах №№240/16920/21, 440/6755/21, 240/26736/21, 140/8709/21, 910/1040/18, 640/31875/20, просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2023 року та залишити в силі ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року.
За доводами позивача, суд апеляційної інстанції помилково скасував ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову у цій справі, оскільки не врахував специфіку спірних правовідносин, наслідки прийняття оспорюваних у справі актів та загрозу унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У відзивах на касаційну скаргу Кабінет Міністрів України, Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України і Державна служба морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України просять залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, посилаючись на законність і обґрунтованість висновків суду щодо недопустимості забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови Кабінету Міністрів України, що фактично випливає з правових наслідків застосування заходів забезпечення позову, про які просить позивач, не доведення позивачем факту порушення оскаржуваною постановою його трудових прав, а також невідповідності заявлених позивачем заходів забезпечення позову вимогам співмірності й адекватності.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів виходить з такого.
Як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 входив до складу Державних кваліфікаційних комісій, які утворювалися Інспекцією з питань підготовки та дипломування моряків відповідно до Порядку роботи Державних кваліфікаційних комісій, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.05.2007 №377.
Виконання повноважень члена Державної кваліфікаційної комісії здійснювалося позивачем на підставі цивільно-правових договорів з Інспекцією з питань підготовки та дипломування моряків.
Законом України від 29.06.2021 №1578-IX внесені зміни до статті 51 Кодексу торговельного мореплавства України щодо вимог до кваліфікації членів екіпажу та покладено на Кабінет Міністрів України обов`язок протягом трьох місяців з дня опублікування цього Закону забезпечити прийняття нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію цього Закону.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 №212 «Деякі питання оптимізації функціонування центральних органів виконавчої влади у сферах морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства», серед іншого, перейменовано Державну службу морського та річкового транспорту України на Державну службу морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України та затверджено Положення про Державну службу морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України (Адміністрацію судноплавства), згідно з абзацом двадцять п`ятим підпункту 12 пункту 4 якого Адміністрація судноплавства відповідно до покладених на неї завдань організовує і контролює проведення підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації та дипломування членів екіпажів морських суден, у тому числі відповідно до міжнародних договорів України, утворює з числа посадових осіб Адміністрації судноплавства державну кваліфікаційну комісію моряків, забезпечує її роботу.
Наказом Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України від 26.04.2022 №113 «Про реорганізацію Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків» вирішено припинити Інспекцію з питань підготовки та дипломування моряків як юридичну особу, реорганізувавши її шляхом приєднання до Державного підприємства «Сервісний центр морського та річкового транспорту», яке визначено правонаступником усіх прав та обов`язків Інспекції.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1499 «Деякі питання присвоєння звань особам командного складу морських суден» затверджено Положення про звання осіб командного складу морських суден та порядок їх присвоєння, яким, зокрема, встановлено новий порядок присвоєння звань морякам та їх підтвердження, передано повноваження у сфері підготовки та дипломування моряків, у тому числі щодо організації роботи державних кваліфікаційних комісій для підтвердження кваліфікації моряків, підтвердження дійсності визначених законодавством документів моряків, що засвідчують їх кваліфікацію, до компетенції Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України (Адміністрації судноплавства), змінено порядок утворення та організації діяльності державної кваліфікаційної комісії моряків, членами якої відтепер можуть бути виключно посадові особи Адміністрації судноплавства, які є державними службовцями, у зв`язку з чим скасовано наказ Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.05.2007 №377, який визначав раніше діючий Порядок роботи Державних кваліфікаційних комісій, регламентовано порядок складання моряками комп`ютерних іспитів для перевірки їх професійної компетентності, порядок видачі послужних книжок моряка та кваліфікаційних документів моряків, ведення Державного реєстру документів моряків тощо.
Отже, внаслідок прийняття у 2021-2022 роках зазначених нормативно-правових і розпорядчих актів змінилася процедура присвоєнння та підтвердження кваліфікації для членів екіпажу, а функції Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків, у тому числі щодо утворення державних кваліфікаційних комісій, були передані Державній службі морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України.
Листом від 30.01.2023 №1/8-136/01 Інспекція з підготовки та дипломування моряків повідомила позивача про розірвання в односторонньому порядку укладених з ним договорів про надання послуг від 30.12.2022 №30/12/22-104 і №30/12/22-113.
Відповідно до наказу Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків від 13.02.2023 №4 припинено повноваження членів Державних кваліфікаційних комісій та визнано таким, що втратив чинність, наказ Інспекції від 29.12.2022 №50 «Про затвердження персонального складу Державних кваліфікаційних комісій на 2023 рік», до якого, зокрема, входив ОСОБА_1 .
У заяві про забезпечення позову позивач послався на очевидну протиправність постанови Кабінету Міністрів України №1499, що полягає у грубому порушенні норм чинного законодавства України при її прийнятті, а саме: порушення правила 1/10 Манільських поправок до додатка Міжнародної конвенції про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 року (далі - Манільські поправки); недотримання процедур, передбачених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»; порушення статті 92 Конституції України, статті 48 КЗпП України, статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», статей 1, 11, 12, 21, 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо визначення на підзаконному рівні питання регулювання зайнятості моряків, яке має бути врегульоване лише законом, у результаті чого спосіб підтвердження трудового (страхового) стажу не узгоджується з існуючим в Україні; порушення статей 1, 3, 5 Закону України «Про адміністративні послуги» щодо включення до постанови умов надання адміністративних послуг, не передбачених законом; порушення статей 129 129-1 Конституції України в частині покладення на Адміністрацію судноплавства повноважень, які їй заборонено виконувати відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2020 у справі №640/31875/20; порушення вимог статті 2 КАС України, правил 1/7, 1/8, розділу А-I/7 Манільських поправок щодо доцільності, обґрунтованості, легітимності перетворення існуючої системи підготовки та дипломування моряків шляхом передачі повноважень від Інспекції з підготовки та дипломування моряків до Адміністрації судноплавства та інших порушеннях.
Крім того, як стверджував ОСОБА_1 , внаслідок прийняття оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України №1499 для нього як діючого голови і члена державної кваліфікаційної комісії настають невідворотні правові наслідки: втрата роботи як незалежної особи, що не перебуває у підпорядкуванні будь-якого керівництва, на підставі цивільно-правових договорів.
У зв`язку з цим реалізація положень оскаржуваної постанови до вирішення спору по суті, на думку позивача, унеможливить відновлення становища, яке існувало до прийняття цього акта, та поновлення його прав, за захистом яких він звернувся до суду.
Частинами першою і другою статті 150 КАС України встановлено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
У частині першій статті 151 КАС України передбачено, що позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Відповідно до частини другої статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Згідно зі сталою практикою застосування адміністративними судами наведених положень КАС України, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про ймовірність ускладнень, пов`язаних з виконанням рішення суду, або про очевидні ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень у адміністративному провадженні.
Задовольняючи частково клопотання про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем в установленому законом порядку доведено очевидну небезпеку заподіяння йому шкоди у спірних правовідносинах, внаслідок чого наявна необхідність збереження системи підготовки та дипломування моряків, яка існувала до моменту прийняття постанови №1499, оскільки в протилежному випадку в системі державного управління виникнуть невідворотні наслідки, які не зможуть бути усунуті шляхом вирішення спору по суті, і незастосування заходів забезпечення позову створює очевидну небезпеку та ускладнення ефективного захисту (поновлення) оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Збереження чинної системи державного управління у сфері підготовки та дипломування моряків та убезпечення її від зупинення не в змозі завдати істотної шкоди, тоді як завершення процесу реформування такої системи безумовно завдає більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти, що повністю відповідає правовим засадам та умовам, за яких вжиття заходів до забезпечення позову є можливим.
Разом із тим, як обґрунтовано зазначив суд апеляційної інстанції, застосований судом першої інстанції спосіб забезпечення позову шляхом заборони Державній службі морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України виконувати повноваження, визначені постановою Кабінету Міністрів України №1499, фактично зупиняє дію окремих положень цієї постанови Уряду, що прямо заборонено пунктом 1 частини третьої статті 151 КАС України, відповідно до якого не допускається забезпечення позову шляхом зупинення актів Кабінету Міністрів України.
Суд апеляційної інстанції правильно звернув увагу на те, що, заборонивши Державній службі морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України виконувати надані постановою №1499 повноваження, суд першої інстанції зупинив оновлену законодавцем процедуру підготовки та дипломування моряків, створення та впровадження інформаційно-комунікаційної системи у сфері підготовки та дипломування членів екіпажів суден, видачі морякам кваліфікаційних документів, внесення відомостей до Державного реєстру документів моряків тощо.
Отже, застосовані судом першої інстанції заходи забезпечення цього позову створюють ризики юридичної невизначеності, виникнення прогалин у законодавстві з питань підготовки та дипломування моряків, що можуть мати вкрай негативні наслідки для держави, оскільки Адміністрація судноплавства є відповідальною за виконання зобов`язань, що випливають із членства України в Міжнародній морській організації та виконання державою взятих на себе зобов`язань за Міжнародною конвенцією про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 року та Міжнародною конвенцією про стандарти підготовки, сертифікації персоналу риболовних суден та несення вахти 1995 року.
При цьому, з огляду на повноваження Кабінету Міністрів України щодо спрямування та координування діяльності центральних органів виконавчої влади (до яких належить Державна служба морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України), які встановлені в частині другій статті 16 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та частині першій статті 21 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», суд апеляційної інстанції дійшов мотивованого висновку про відсутність підстав уважати, що оскаржувана позивачем постанова є очевидно протиправною.
Мотивованим є також висновок суду апеляційної інстанції про не доведення позивачем факту порушення постановою Кабінету Міністрів України №1499 його трудових чи професійних прав як члена державної кваліфікаційної комісії, утвореної Інспекцією з питань підготовки та дипломування моряків, та унеможливлення їх ефективного захисту в разі вирішення спору на його користь без вжиття відповідних заходів забезпечення позову, адже оскаржуваний нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України не є актом цивільного законодавства та підставою для припинення цивільно-правових відносин, що виникли між ОСОБА_1 та Інспекцією з питань підготовки та дипломування моряків. Станом на час пред`явлення цього позову Інспекція з питань підготовки та дипломування моряків перебувала у стані припинення, а цивільно-правові договори з ОСОБА_1 вже були розірвані, що нівелює визначену позивачем мету забезпечення цього позову у вигляді збереження до вирішення спору по суті його правового статусу як члена державної кваліфікаційної комісії та існуючої системи державного управління у сфері підготовки та дипломування моряків.
У зв`язку з цим суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що застосування заходів забезпечення позову, про які просить позивач, не спрямовані на захист його прав, зокрема, трудових, а натомість впливають на права необмеженого кола осіб, діяльність яких залежить від можливості виконання Адміністрацією судноплавства своїх повноважень, визначених в постанові Кабінету Міністрів України №1499.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про необґрунтованість, неспівмірність і неадекватність вимог позивача щодо забезпечення позову у цій справі та відсутність підстав для задоволення поданого ним клопотання.
Колегія суддів відхиляє доводи позивача про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у справах №№240/16920/21, 440/6755/21, 240/26736/21, 140/8709/21, 910/1040/18, 640/31875/20, оскільки тлумачення статей 150 і 151 КАС України як у вказаних справах, так і у справі, що розглядається, є єдиним, однак застосування цих норм процесуального права здійснюється адміністративним судом з урахуванням фактичних обставин кожної конкретної справи, що впливає на кінцеве рішення за результатом розгляду відповідного питання.
Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 345 350 355 356 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2023 року залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню.
Суддя-доповідач С.А. Уханенко
Судді: О.В. Кашпур
О.Р. Радишевська