№ 320/1771/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 320/1771/19

адміністративне провадження № К/990/30386/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року (суддя: Лапій С.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2023 року (судді: Оксененко О.М., Мельничук В.П., Чаку Є.В.) у справі за адміністративним позовом приватного виконавця виконавчого округу м. Києва ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Дисциплінарної комісії приватних виконавців, третя особа: Державне підприємство "Національні інформаційні системи",

про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст обставин справи і рішень судів попередніх інстанцій

У квітні 2019 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1. (далі - приватний виконавець, позивач, ОСОБА_1 ) звернулась з позовом до Дисциплінарної комісії приватних виконавців (далі - Дисциплінарна комісія) та Міністерства юстиції України, у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Дисциплінарної комісії, оформлене протоколом засідання від 15 березня 2019 року №8, щодо застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності строком на шість місяців;

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 29 березня 2019 року №1015/5 про зупинення її діяльності як приватного виконавця, який виданий на підставі рішення Дисциплінарної комісії, оформленого протоколом засідання від 15 березня 2019 року №8, щодо застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності строком на шість місяців.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що відповідачі під час перевірки і розгляду питання про притягнення її до дисциплінарної відповідальності не провели об?єктивного і всебічного аналізу її діяльності, як приватного виконавця, та діяли щодо неї упереджено. На думку позивачки, оскаржувані рішення є невмотивованими, оскільки в них не визначено, за яке саме порушення на позивачку накладено дисциплінарне стягнення, які норми закону були нею порушені, не надано оцінки ступеню її вини, тяжкості наслідків і розміру заподіяної шкоди, не враховано відсутності раніше накладених дисциплінарних стягнень та не аргументовано неможливості застосування менш суворого заходу впливу. Крім того, вважала, що при наданні оцінки її процесуальним виконавчим діям щодо примусового виконання рішення суду Дисциплінарна комісія перевищила свої повноваження.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року, позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, оформлене протоколом №8 засідання Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 15 березня 2019 року, щодо застосування до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності строком на 6 місяців.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №1015/5 від 29 березня 2019 року про зупинення діяльності приватного виконавця ОСОБА_1 , виданий на підставі рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, оформленого протоколом №8 засідання Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 15 березня 2019 року щодо застосування до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності строком на 6 місяців.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року за результатами розгляду касаційних скарг Міністерства юстиції України та заступника Міністра юстиції України з питань виконавчої служби/Голови Дисциплінарної комісії приватних виконавців скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому підставою направлення справи на новий розгляд за висновками Верховного Суду стало те, що суди попередніх інстанцій не дали правову оцінку діям (бездіяльності) приватного виконавця ОСОБА_1., які стали підставою для ініціювання щодо неї дисциплінарного провадження, та не перевірили, чи становили такі дії (бездіяльність) склад дисциплінарного проступку, визначеного відповідачами як неналежне виконання приватним виконавцем своїх обов`язків.

Також Верховний Суд вказав, що суду першої інстанції слід установити, зважаючи на наявні в матеріалах справи копії судових рішень, предметом спору в яких є дії приватного виконавця ОСОБА_1. в окремих виконавчих провадженнях, чи були описані у довідці і поданні дії позивачки щодо передачі на реалізації нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, предметом судового розгляду та чи збігається надана судом правова оцінка цих дій з позицією відповідачів у відповідному питанні.

Крім того, у вказаній постанові Верховного Суду від 28 квітня 2021 року зазначено, що є не достатньо обґрунтованою позиція судів попередніх інстанцій щодо порушення відповідачами принципу безсторонності при прийнятті рішення, враховуючи те, що письмові пояснення ОСОБА_1 на довідку про результати перевірки відображені в описовій частині подання, а з протоколу засідання Дисциплінарної комісії від 15 березня 2019 року вбачається, що позивачка була присутня на цьому засіданні та надавала пояснення з ключових питань перевірки.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та інших органів» від 02 червня 2016 року № 1403-VIII (надалі - Закон № 1403-VIII), виходив з того, що під час розгляду справи не встановлено протиправності оскаржуваних рішення та наказу, що свідчить про відсутність правових підстав для його задоволення. При цьому, дисциплінарною комісією дотримано імперативні норми чинного законодавства щодо вмотивованості та дослідження всіх обставин справи при прийнятті рішення, а також дотримано баланс між обставинами вчинення проступку, ступеню вини приватного виконавця, тяжкістю вчиненого проступку, наявністю наслідків та факт застосування до приватного виконавця дисциплінарних стягнень протягом останнього року і тому застосовано не найсуворіший вид дисциплінарного стягнення.

Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність оскарженого рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, а отже, як наслідок, про правомірність наказу Міністерства юстиції України, яким уведено в дію рішення комісії.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі приватний виконавець виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1., посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Мотивуючи касаційну скаргу скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосовано норми, що регулюють питання мотивації та обґрунтування рішення суб`єкта владних повноважень (протоколу Дисциплінарної комісії приватних виконавців), зокрема, частини 7 статті 34 Закону № 1403-VIII, без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 січня 2020 року у справі №2040/6763/18.

Також позивач вказує про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21 січня 2021 року у справі №140/2740/19 щодо застосування частини 2 статті 38 та частини 8 статті 39 Закону № 1403-VIII, що регулюють право приватного виконавця бути присутнім на засіданні Дисциплінарної комісії.

Крім того, скаржник зазначає про невірне застосування судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» щодо питань, які пов`язані зі зверненням стягнення на майно боржника та його реалізацією без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26 жовтня 2021 року у справі №755/12052/19, від 15 травня 2019 року у справі №678/301/12, від 02 жовтня 2019 року у справі №754/15589/14-ц,від 27 листопада 2019 року у справі №666/288/16-ц.

У касаційній скарзі також міститься посилання на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження.

При цьому скаржник вказує на пункти 1, 3 та 4 частини другої статті 353 КАС України, та в обґрунтування зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 03 березня 2016 року у справі №760/22144/15-ц, докази, надані суду першої інстанції в додаткових поясненнях від 22 грудня 2021 року, від 22 листопада 2021 року, та письмові пояснення.

Скаржниця також вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій було відхилено клопотання про виклик свідків - членів Дисциплінарної комісії приватних виконавців, що приймали рішення на засіданні.

Крім того позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Позиція інших учасників справи

Від відповідача - Міністерства юстиції України, надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому заявник просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) визнано поважними причини пропуску приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2023 року у справі №320/1771/19 та поновлено цей строк.

Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2023 року у справі № 320/1771/19.

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2024 року призначено справу до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Як установлено судами попередніх інстанцій, відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 03 січня 2019 року №23/7 робочою групою, утвореною вказаним наказом, з 21 по 25 січня 2019 року проведена планова перевірка діяльності приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1. за період роботи з 17 серпня 2017 року по 18 січня 2019 року.

За результатами перевірки робочою групою складено довідку від 25 січня 2019 року, у якій зазначено про порушення приватним виконавцем ОСОБА_1 вимог законодавства, які регулюють питання організації діяльності приватного виконавця та порядок примусового виконання рішень.

У резолютивній частині довідки діяльність приватного виконавця ОСОБА_1. оцінена як "незадовільна" та вказано позивачці на необхідність забезпечення неухильного дотримання положень нормативно-правових актів, які регулюють порядок примусового виконання рішень, особливу увагу звернувши на відповідність вчинення виконавчих дій вимогам законодавства, облік коштів на депозитних рахунках та рахунках авансових внесків, а також ведення діловодства.

Також судами попередніх інстанцій установлено, що листом від 01 лютого 2019 року № 171 ОСОБА_1 подала до Міністерства юстиції України письмові заперечення на довідку про результати планової перевірки.

Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 26 лютого 2019 року Дисциплінарній комісії внесено подання про притягнення приватного виконавця ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у зв?язку з виявленими плановою перевіркою порушеннями вимог законодавства у її діяльності, які свідчать про неналежне виконання приватним виконавцем своїх обов?язків.

Розглянувши вказане подання та заслухавши пояснення ОСОБА_1 з питань, що стали підставою для його внесення, Дисциплінарна комісія на своєму засіданні 15 березня 2019 року прийняла рішення про задоволення подання Міністерства юстиції України та застосування до приватного виконавця ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності строком на шість місяців (протокол засідання від 15 березня 2019 року №8).

Наказом Міністерства юстиції України від 29 березня 2019 року №1015/5 введено в дію рішення Дисциплінарної комісії та зупинено діяльність приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1. строком на шість місяців.

Позивач, уважаючи рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 15 березня 2019 року, оформлене протоколом №8, та наказ Міністерства юстиції України № 1015/5 від 29 березня 2019 року протиправними, звернулась з цим позовом до суду.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02 червня 2016 року № 1403-VIII (далі - Закон № 1403-VIII, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з статтею 16 Закону №1403-VIII приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом. Приватний виконавець є суб`єктом незалежної професійної діяльності.

Державне регулювання діяльності приватного виконавця здійснюється Міністерством юстиції України, до повноважень якого стаття 17 Закону №1403-VIII, зокрема, відносить: здійснення контролю за діяльністю приватних виконавців та визначення порядку здійснення контролю за діяльністю приватного виконавця; введення в дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення; зупинення та припинення права на здійснення діяльності приватного виконавця.

За приписами частини першої статті 34 Закону №1403-VIII контроль за діяльністю приватного виконавця здійснюється Міністерством юстиції України шляхом проведення планових і позапланових перевірок у порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

Наказом Міністерства юстиції України від 22 жовтня 2018 року №3284/5 затверджений Порядок проведення перевірок діяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців (далі - Порядок), який визначає механізм здійснення Міністерством юстиції України перевірок діяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців, зокрема стану додержання Конституції України, вимог законів України, указів Президента України та постанов Верховної Ради України, ухвалених відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства юстиції України, доручень Міністра юстиції України, та організації роботи щодо їх виконання, дотримання державними і приватними виконавцями порядку та строків вчинення виконавчих дій, виконання правил діловодства.

Згідно з пунктом 6 розділу III Порядку до плану проведення планової перевірки діяльності приватного виконавця вносяться питання, що стосуються організації діяльності приватного виконавця, дотримання приватним виконавцем вимог законодавства під час вчинення виконавчих дій та виконання ним правил ведення діловодства.

Про результати планової перевірки складається довідка (пункт 16 розділу III Порядку).

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 38 Закону №1403-VIII підставою для притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, яким, зокрема, визначено невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків.

У силу частини сьомої статті 34 Закону №1403-VIII у разі виявлення під час здійснення перевірок ознак дисциплінарного проступку приватного виконавця Міністерство юстиції України вносить вмотивоване подання до Дисциплінарної комісії про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до статті 39 Закону №1403-VIII Дисциплінарна комісія приватних виконавців (далі - Дисциплінарна комісія) утворюється при Міністерстві юстиції України для розгляду питань притягнення приватних виконавців до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарних проступків (частина перша); рішення Дисциплінарної комісії приймаються на її засіданні, за умови присутності не менше п`яти членів комісії, шляхом голосування простою більшістю голосів від кількості присутніх на засіданні членів комісії. У разі рівного розподілу голосів рішення вважається неприйнятим (частина восьма); рішення Дисциплінарної комісії оформлюється протоколом, який підписують усі присутні на засіданні члени комісії (частина дев?ята).

Згідно з частиною четвертою статті 40 Закону №1403-VIII Дисциплінарна комісія, розглядаючи подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності, може прийняти, зокрема, рішення про задоволення подання та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення.

У разі, якщо Дисциплінарною комісією прийнято рішення про задоволення подання та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення, під час визначення виду дисциплінарного стягнення враховуються обставини вчинення проступку, ступінь вини приватного виконавця, тяжкість вчиненого ним дисциплінарного проступку, наявність наслідків, розмір заподіяної шкоди, а також факти застосування до приватного виконавця дисциплінарних стягнень протягом останнього року (частина п?ята статті 40 Закону №1403-VIII).

Частиною першою статті 41 Закону №1403-VIII встановлено, що за вчинення дисциплінарного проступку до приватного виконавця може бути застосовано одне з таких дисциплінарних стягнень: 1) попередження; 2) догана; 3) зупинення діяльності приватного виконавця на строк до шести місяців; 4) припинення діяльності приватного виконавця.

Рішення Дисциплінарної комісії про задоволення відповідного подання Міністерства юстиції України чи Ради приватних виконавців України та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення вводиться в дію наказом Міністерства юстиції України (частина друга статті 41 Закону №1403-VIII).

З аналізу наведених норм чинного законодавства України випливає, що Міністерство юстиції України в порядку контролю за діяльністю приватних виконавців здійснює планові і позапланові перевірки їх діяльності та у випадку виявлення ознак дисциплінарного проступку ініціює питання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності, яке розглядається Дисциплінарною комісією з прийняттям відповідного рішення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як вже зазначалося вище, постановою Верховного Суду від 28 квітня 2021 року за результатами розгляду касаційних скарг Міністерства юстиції України та заступника Міністра юстиції України з питань виконавчої служби/Голови Дисциплінарної комісії приватних виконавців скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Також Верховний Суд вказав, що суду першої інстанції слід установити, зважаючи на наявні в матеріалах справи копії судових рішень, предметом спору в яких є дії приватного виконавця ОСОБА_1 в окремих виконавчих провадженнях, чи були описані у довідці і поданні дії позивачки щодо передачі на реалізації нерухомого майна, право власності на яке, або право користування яким мають діти, предметом судового розгляду та чи збігається надана судом правова оцінка цих дій з позицією відповідачів у відповідному питанні.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що суди першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи дослідили питання щодо розгляду Дисциплінарною комісією подання Міністерства про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивачки.

Так пунктом 25 Положення про Дисциплінарну комісію передбачено, що розгляд подання Мін`юсту про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності на засіданні Дисциплінарної комісії починається із заслуховування доповіді члена Дисциплінарної комісії, який попередньо за дорученням голови Дисциплінарної комісії вивчав таке подання, після чого заслуховуються присутні на засіданні члени Дисциплінарної комісії, приватний виконавець та інші запрошені на засідання особи, а також вивчаються та аналізуються необхідні документи.

Члени Дисциплінарної комісії мають право: вивчати матеріали, подані на розгляд Дисциплінарної комісії; заявляти клопотання, висловлювати власну думку з питань, що розглядаються; брати участь у прийнятті рішення шляхом голосування; висловлювати окрему думку, оформлену в письмовому вигляді.

Судом встановлено, що на засіданні Дисциплінарної комісії позивачка була присутня та мала можливість надати свої пояснення з приводу перевірки її діяльності, а тому Дисциплінарною комісією при прийнятті рішення було дотримано принцип безсторонності.

Згідно з частиною 4 статті 40 Закону №1403-VIII Дисциплінарна комісія, розглядаючи подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності, приймає одне з таких рішень:

1) задовольнити подання та застосувати до приватного виконавця дисциплінарне стягнення;

2) відхилити подання та направити матеріали для повторної перевірки діяльності приватного виконавця:

3) відхилити подання та відмовити в застосуванні до приватного виконавця дисциплінарного стягнення.

Таким чином, Дисциплінарна комісія може відхилити подання, якщо встановить, що воно необґрунтоване та не має підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця.

У протилежному випадку Дисциплінарна комісія приймає рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця із застосуванням до нього дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 41 вказаного Закону.

Верховний Суд зауважує, що судами попередніх інстанцій встановлено дотримання Дисциплінарною комісією процедури ухвалення оскаржуваного рішення зважаючи на наступне.

Згідно з пунктом 18 Положення про Дисциплінарну комісію протокол засідання Дисциплінарної комісії має містити перелік присутніх на засіданні осіб, порядок денний, питання, що розглядались на засіданні, перелік осіб, які виступали під час засідання, прийняте Дисциплінарною комісією рішення. У разі прийняття Дисциплінарною комісією рішення про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення у протоколі засідання Дисциплінарної комісії зазначається вид дисциплінарного стягнення», який застосовано до приватного виконавця.

У разі прийняття Дисциплінарною комісією рішення про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця у протоколі засідання Дисциплінарної комісії зазначається строк, на який зупинено діяльність приватного виконавця.

Так, рішення Дисциплінарної комісії за результатами розгляду подання оформлене протоколом та підписано усіма присутніми на засіданні членами комісії.

При цьому, протокол засідання Дисциплінарної комісії від 15 березня 2019 року № 8 містить типову структуру, зокрема, зазначено питання, що внесені на порядок денний, осіб, що брали участь в обговоренні питань, а також рішення, що було прийнято за результатами обговорення.

Верховний Суд, покликаючись на статті 38, 40, 41 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», дійшов висновку, що приватний виконавець може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, яким вважається невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків.

У контексті зазначеного, Верховний Суд зазначає наступне.

Так, накладення дисциплінарного стягнення на приватного виконавця здійснюється Дисциплінарною комісією, яка, в свою чергу, при визначенні виду дисциплінарного стягнення враховує обставини вчинення проступку, ступінь вини приватного виконавця, тяжкість вчиненого ним дисциплінарного проступку, наявність наслідків, розмір заподіяної шкоди, а також факти застосування до приватного виконавця дисциплінарних стягнень протягом останнього року.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07 липня 2021 року у справі №160/10658/20, від 10 січня 2020 року у справі № 2040/6763/19 та від 10 червня 2021 року у справі №420/11224/20.

При цьому, Дисциплінарна комісія, визначаючи вид стягнення та встановлюючи позивачці строк у 6 місяців зупинення діяльності, врахувала характер порушення, його систематичність, сукупність з іншими порушеннями, наявність негативних наслідків з відображенням цих обставин у спірному рішенні про застосування заходу стягнення.

Так із оскаржуваного рішення вбачається, що підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності є оскаржуване рішення відповідача, яким встановлено порушення позивачем: 1) вимог інструкції з організації примусового виконання рішень, 2)порядку стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, 3) вимог законодавства про використання авансового внеску, 4) вимог законодавства, які регулюють питання пов`язані зі зверненням стягнення майна боржника та його реалізацію, 5) правил ведення діловодства.

Отже, приватного виконавця ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення:

1) порядку ведення книг обліку депозитних сум та авансових внесків (виведення підсумків за залишками здійснюється не на перше число місяця та містяться незаповнені графи, чим порушено пункти 6, 7 розділу VII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (далі - Інструкція № 512/5);

2) неналежне забезпечення вимог законодавства щодо внесення до автоматизованої системи виконавчого провадження відомостей про виконавче провадження (відсутні скановані копії виконавчих документів (виконавчі провадження НОМЕР_17, НОМЕР_18, НОМЕР_19, НОМЕР_20, НОМЕР_2, НОМЕР_21), заявок на реалізацію майна (виконавчі провадження НОМЕР_2, НОМЕР_22, НОМЕР_23, НОМЕР_24, НОМЕР_25, НОМЕР_26, НОМЕР_27), актів про реалізацію предмета іпотеки (виконавчі провадження НОМЕР_27, НОМЕР_23), відповіді на адвокатський запит від 30 жовтня 2018 року №2366), чим порушено абзац третій пункту 7 розділу II, пункт 2 розділу IV Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року №2432/5;

3) порядку стягнення основної винагороди (постановами приватного виконавця від 23 серпня 2018 року основна винагорода стягнута одночасно з відкриттям виконавчих проваджень НОМЕР_28 і НОМЕР_29, хоча чинна на той час редакція частини сьомої статті 31 Закону України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів передбачала здійснення лише розрахунку основної винагороди, і навпаки, у виконавчих провадженнях НОМЕР_23, НОМЕР_30, НОМЕР_26, НОМЕР_31, НОМЕР_32, НОМЕР_33, які відкриті після 28 серпня 2018 року, постанови про стягнення основної винагороди не виносилися одночасно з відкриттям виконавчих провадження, а складалися розрахунки цієї винагороди);

4) порядку стягнення витрат виконавчого провадження (у постановах про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у виконавчих провадженнях НОМЕР_34, НОМЕР_35, НОМЕР_36, НОМЕР_37, НОМЕР_28, НОМЕР_38, НОМЕР_39, НОМЕР_27, НОМЕР_23, НОМЕР_25, НОМЕР_30, НОМЕР_40, №НОМЕР_41, №НОМЕР_42, №НОМЕР_11, НОМЕР_43 не зазначено види та суми витрат виконавчого провадження, на прикладі виконавчого провадження НОМЕР_43 зазначено про стягнення приватним виконавцем з боржника необґрунтованих та можливо додаткових витрат);

5) не дотримання вимог законодавства щодо використання авансового внеску стягувача (неодноразові випадки компенсації приватним виконавцем витрат виконавчого провадження за рахунок невикористаного авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу у разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа; порушення строку повернення авансового внеску, що є порушенням частини третьої статті 37 Закону України Про виконавче провадження, пункту 3 розділу Інструкції № 512/5);

6) вимог законодавства, що регулює питання, пов`язані зі зверненням стягнення на майно боржника та його реалізацію (передано на реалізацію нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти, без звернення до органів опіки і піклування за відповідним дозволом (виконавчі провадження НОМЕР_28, НОМЕР_38, НОМЕР_27, НОМЕР_44, НОМЕР_29, НОМЕР_22); не враховано повідомлення органу опіки та піклування про ненадання дозволу на реалізацію квартири, в якій зареєстровані діти (виконавче провадження НОМЕР_43); не перевірено інформацію про наявність зареєстрованих дітей (виконавче провадження НОМЕР_24) тощо, чим порушено пункт 28 розділу VIII Інструкції № 512/5 та абзац сьомий пункту 3 розділу II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2831/5);

7) окремих правил ведення діловодства, які були усунуті приватним виконавцем під час перевірки.

При цьому, указані порушення законодавства підтверджено Дисциплінарною комісією під час засідання, та оформлені протоколом.

Вказане дає підстави вважати, такі дії позивачки призвели до порушення прав стягувачів у зв`язку із неперерахуванням вчасно коштів (порушено пункти 6, 7 розділу VII Інструкції № 512/5), а також порушення прав боржників у зв`язку із не закінченням виконавчого провадження та відповідно, не застосування наслідків закінчення виконавчого провадження, порушення прав сторін виконавчого провадження, а саме, право на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження (порушено вимоги статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» 1404-VIII).

Загалом, перевіркою встановлено, що під час здійснення діяльності приватним виконавцем ОСОБА_1 порушуються вимоги законодавства, яке регулює питання організації діяльності приватного виконавця та порядок примусового виконання рішень.

Також під час проведення перевірки встановлено, що позивачем порушуються вимоги нормативно-правових актів, які регулюють питання, пов`язані зі зверненням стягнення на майно боржника та його реалізацією.

Слід зазначити, що основним законом, який регулює охорону дитинства, є Закон України «Про охорону дитинства», норми якого кореспондуються з нормами Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991 року, в якій встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Закон України «Про охорону дитинства» визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Так, пунктом 28 розділу VIII Інструкції встановлено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувану з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону 1404-VIII.

Згідно з абзацом сьомим пункту 3 розділу II Порядку реалізації арештованого майна у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, до заявки на реалізацію цього майна має додаватись копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про необхідність отримання попереднього дозволу органів опіки та піклування при реалізації нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні.

На порушення зазначених вимог по виконавчих провадженнях №№ НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_8, НОМЕР_11, НОМЕР_12, НОМЕР_3 приватним виконавцем передано на реалізацію майно боржника (квартири) за наявності відомостей про зареєстрованих дітей, без звернення до органів опіки та піклування за відповідним дозволом.

Так за виконавчим провадженням № 56491304 квартира, у якій зареєстровані діти, передана приватним виконавцем на реалізацію, не зважаючи на те, що орган опіки та піклування повідомив приватного виконавця про те, що дозвіл на реалізацію квартири не надається.

Дії приватного виконавця у межах вказаного виконавчого провадження були оскаржені до суду.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 23 листопада 2018 року у справі №761/15667/15-ц за скаргою ОСОБА_2 на дії приватного виконавця ОСОБА_1., залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року, визнано неправомірними дії приватного виконавця ОСОБА_1 щодо вчинення виконавчих дій в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, а саме: здійснення передачі на реалізацію арештованої квартири, якою користуються та в якій проживають неповнолітні діти, без надання дозволу органу опіки та піклування.

Постановою від 10 жовтня 2019 року Верховний Суд у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 761/15667/15 залишив без змін вказані судові рішення.

У цій справі Верховний Суд вказав на пункт 28 розділу VIII Інструкції, відповідно до якого у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону 1404-VIII.

За таких обставин Верховний Суд прийшов до висновку, що для реалізації предмету іпотеки приватний виконавець мав попередньо отримати відповідний дозвіл органу опіки та піклування.

Суди попередніх інстанцій встановили, що у порушення вимог абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II Порядку реалізації майна в заявках на реалізацію квартир та інших житлових приміщень приватним виконавцем не зазначалося інформація про наявність зареєстрованих мешканців (зокрема, дітей). Такі порушення були виявлені по виконавчих провадженнях НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8.

Отже приватним виконавцем були порушені вимоги законодавства під час подання відповідної заявки на реалізацію арештованого нерухомого майна, тобто в момент, коли діти були зареєстровані за адресою домоволодіння, не було додано дозволу органу опіки та піклування, обов`язковість якого встановлена законом та Порядком.

Зазначені дії позивачки свідчать про порушення нею житлових прав дітей, встановлених статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей».

Також перевіркою встановлено, що по виконавчих провадженнях № НОМЕР_45, НОМЕР_46, НОМЕР_47 на порушення вимог частини другої статті 47 Закону України «Про іпотеку» та абзацу тринадцятого пункту 2 розділу VII Порядку реалізації майна, приватним виконавцем після реалізації предмета іпотеки видано акт про проведені електронні торги замість акту про реалізацію предмета іпотеки.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено порушення приватним виконавцем вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень.

Так, частиною четвертою статті 44 Закону України «Про виконавче провадження» 1404-VIII встановлено, що приватний виконавець має вести електронний облік і звітність за сумами на рахунках у порядку, визначеному Міністерством юстиції України.

Порядок обліку і звітності за сумами на рахунках визначено розділом VII Інструкції №512/5.

Перевіркою стану ведення рахунків з обліку депозитних сум та авансових внесків стягувачів встановлено, що приватним виконавцем на порушення вимог пунктів 6, 7 розділу VII Інструкції № 512/5 в книгах обліку депозитних сум та книгах обліку авансових внесків виведення підсумків за залишками здійснюється не на перше число місяця. Зазначені порушення виявлено в книгах обліку авансових внесків за листопад та грудень 2017 року, книгах обліку депозитних сум за січень, липень, вересень 2018 року, книгах обліку авансових внесків за січень, липень, серпень, вересень, листопад 2018 року.

Також на порушення вимог абзацу п`ятого пункту 6 розділу VII Інструкції № 512/5 книги обліку депозитних сум та книги обліку авансових внесків містять незаповнені графи.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження, порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції України.

Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження затверджено наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року № 2432/5 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 серпня 2016 року за № 1126/29256 (далі - Положення про автоматизовану систему).

Перевіркою стану ведення виконавчих проваджень в автоматизованій системі виконавчого провадження виявлено порушення приватним виконавцем вимог абзацу третього пункту 7 розділу II Положення про автоматизовану систему щодо обов`язкового сканування виконавчого документа, що реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження та порушення вимог пункту 2 розділу IV Положення про автоматизовану систему щодо обов`язкового внесення до автоматизованої системи виконавчого провадження відомостей про проведення виконавцем всіх дій та прийняття процесуальних рішень, а також відомостей про заяви сторін, відповідей на них та їх сканованих копій.

Відповідно до частини першої та другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Заходи примусового виконання рішень мають здійснюватись виконавцем у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Вибірковою перевіркою виконавчих проваджень, які перебували та перебувають на виконанні у приватного виконавця, встановлено, що при здійсненні примусового виконання рішень приватний виконавець не дотримується вимог Закону та інших нормативно-правових актів, які регулюють порядок примусового виконання рішень, що свідчить про порушення ним зазначених вимог Закону.

Так, 28 серпня 2018 року набрали чинності зміни до частини сьомої статті 31 Закону, внесені Законом України від 03 липня 2018 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання», відповідно до яких, постанова про стягнення основної винагороди виноситься приватним виконавцем одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Позивачкою 23 серпня 2018 року прийнято постанови про стягнення основної винагороди одночасно з відкриттям виконавчих проваджень № НОМЕР_9, НОМЕР_12 всупереч чинній на момент їх винесення редакції частини сьомої статті 31 Закону, яка передбачала складання приватним виконавцем розрахунку основної винагороди.

При цьому за виконавчими провадженнями № НОМЕР_4, НОМЕР_13, НОМЕР_7, НОМЕР_14, НОМЕР_15, НОМЕР_16, які відкриті після 28 серпня 2018 року, постанови про стягнення основної винагороди одночасно з відкриттям виконавчого провадження не виносились, однак розрахунки цієї винагороди складені.

Крім того, судами встановлені порушення вимог порядку стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.

Так, перевіркою встановлено, що приватний виконавець при здійсненні виконавчого провадження не дотримувалась вимог законодавства, яке регулює порядок стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.

Відповідно до частини другої та третьої статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» витратами виконавчого провадження є витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувана, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.

Пунктом 2 розділу VI Інструкції № 512/5 встановлено, що витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження.

Види та розміри витрат виконавчого провадження, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 № 2830/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року № 1300/29430 (далі - Види та розміри витрат).

Під час проведення перевірки встановлено, що в порушення зазначених вимог приватним виконавцем у постановах про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження не зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження. Зазначені постанови містять лише загальний розмір витрат, який підлягає стягненню з боржника. Розрахунок витрат виконавчого провадження здійснюється приватним виконавцем в актах приватного виконавця.

При цьому слід звернути увагу, що до зазначеного розрахунку включаються суми коштів, використання яких під час проведення виконавчих дій не підтверджено, що може свідчити про стягнення з боржника необґрунтованих та можливо додаткових витрат.

Так, перевіркою виконавчого провадження № 56491304 встановлено, що в акті від 13 листопада 2018 року у розрахунок витрат виконавчого провадження приватним виконавцем включено послуги ПАТ «Укрпошта» за поштові пересилання на суму 1200 грн, при цьому, які саме види витрат, передбачені пунктом 2 розділу І Видів та розмірів витрат, здійснено у цьому виконавчому провадженні (конверти, знаки поштової оплати (марки), послуги маркувальної машини, послуги поштового зв`язку), а також їх розміри згідно з тарифами ПАТ «Укрпошта», у зазначеному розрахунку не наведені.

Також до цього розрахунку включено послуги перевезення на суму 500 грн. Разом з тим, підтвердження використання цих коштів під час проведення виконавчих дій у зазначеному виконавчому провадженні (маршрут та мета перевезення) не наведено.

Отже Верховний Суд зазначає, що позивачкою порушено вимоги законодавства, передбачені пунктом 2 розділу VI Інструкції № 512/5.

Щодо порушення вимог законодавства про використання авансового внеску, суди зазначили наступне.

Дисциплінарною комісією встановлено, що позивачка при здійсненні своєї діяльності не дотримувалась вимог законодавства щодо використання авансового внеску стягувача.

Частиною третьою статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску.

Згідно з пунктом 3 розділу VI Інструкції № 512/5, у разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа невикористаний авансовий внесок повертається стягувачу не пізніше трьох робочих днів з дня винесення відповідної постанови.

Про використання авансового внеску виконавець готує звіт, в якому наводить перелік витрат виконавчого провадження, які було здійснено за рахунок авансового внеску, із зазначенням сум коштів, сплачених на фінансування кожної з витрат.

Відповідно до абзацу тринадцятого частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» при поверненні стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання стягувачу повертається сплачений ним авансовий внесок.

При цьому, абзацом другим пункту 3 розділу VI Інструкції № 512/5 встановлено, що у такому випадку авансовий внесок має бути повернутий одночасно з винесенням повідомлення про повернення стягувану виконавчого документа без прийняття до виконання.

Перевіркою встановлено, що приватним виконавцем запроваджена практика компенсації витрат виконавчого провадження за рахунок невикористаного авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу у разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа.

Перевіркою виконавчого провадження № 56491304 встановлено, що приватним виконавцем 13 листопада 2018 року винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу. Також цього дня приватним виконавцем складено звіт про використання авансового внеску на суму 5601 грн, не зважаючи на те, що під час здійснення виконавчого провадження, авансовий внесок стягувача на здійснення зазначених у цьому звіті витрат не використовувався. При цьому, з невикористаної суми авансового внеску стягувача, яка знаходилась на рахунку авансових внесків, приватним виконавцем здійснені перерахування на свій рахунок для виплати винагороди, як компенсація витрат виконавчого провадження.

Позивачка зазначила, що не вважає зазначені дії порушенням вимог законодавства, оскільки нею заздалегідь закуповуються товари та послуги для здійснення виконавчого провадження. Ці витрати компенсуються нею з авансового внеску стягувача при поверненні йому виконавчого документа.

Верховний Суд погоджується з твердженням судів попередніх інстанцій, що такі пояснення позивачки є безпідставними, оскільки під час виконавчого провадження перерахування коштів авансового внеску стягувача для здійснення витрат виконавчого провадження не здійснювалось і тому згідно з вимогами частини третьої статті 37 Закону сума авансового внеску стягувача, яка на знаходилась на рахунку авансових внесків на момент винесення постанови про повернення виконавчого документа, підлягала поверненню стягувачу.

Також суди першої та апеляційної інстанцій вказали на порушення правил ведення діловодства приватним виконавцем.

Пунктом 1 розділу VII Правил ведення діловодства передбачено, що формування справ має здійснюватись відповідно до глави 2 розділу IV Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року № 1000/5, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 22 червня 2015 року за № 736/27181 (далі - Правила організації діловодства та архівного зберігання).

Комісією встановлено, що ведення діловодства здійснюється приватним виконавцем з порушенням вимог, встановлених Правилами ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 07 червня 2017 року № 1829/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 08 червня 2017 року за № 699/30567 (далі - Правила ведення діловодства).

Вибірковою перевіркою виконавчих проваджень, за якими винесено постанови про закінчення виконавчих проваджень, встановлено, що вони оформлені з порушенням вимог пункту 7 розділу III Порядку ведення діловодства.

Перевіркою номенклатури справ встановлено, що в порушення вимог пунктів 6, 7 Примітки до Номенклатури справ приватного виконавця, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 07 червня 2017 року № 1829/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 червня 2017 року № 699/30567 (далі - Номенклатура) номенклатури справ за 2017, 2018 роки не містять підсумкового запису про кількість та категорії фактично заведених за рік справ, графи цих номенклатур не заповнені.

На порушення вимог пункту 2 розділу VII Правил ведення діловодства, Журнал обліку прийому громадян, Журнал реєстрації протоколів про адміністративні правопорушення, Журнал обліку печаток і штампів на момент проведення перевірки не були прошнуровані, пронумеровані та засвідчені підписом приватного виконавця. Зазначені порушення усунуті під час перевірки.

Передбачені номенклатурами справ за 2017, 2018, 2019 роки Журнал реєстрації наказів з кадрових питань тривалого зберігання, Журнал реєстрації наказів з кадрових питань тимчасового зберігання, Журнал реєстрації наказів з адміністративно- господарських питань, Журнал реєстрації договорів (угод), однією із сторін яких є приватний виконавець, були відсутні. Зазначені журнали заведено приватним виконавцем під час проведення перевірки.

Перевіркою встановлено, що особові справи працівників приватного виконавця сформовані з порушенням вимог пункту 12 глави 2 розділу IV Правил організації діловодства та архівного зберігання. Так, в особових справах були відсутні копії або витяги з наказів про прийняття на роботу. Внутрішній опис до особових справ не складено.

Перевіркою номенклатурної справи № 01-12 «Особові рахунки працівників (розрахунково-платіжні відомості)» встановлено, що вона ведеться з порушенням вимог пункту 14 глави 2 розділу IV Правил організації діловодства та архівного зберігання, відповідно до якого розрахунково-платіжні відомості (особові рахунки) працівників установи систематизуються в межах року за прізвищами в алфавітному порядку, а відомості на виплату грошей (відомості нарахування заробітної плати) формуються щомісячно в межах року. Ця номенклатурна справа містила лише зведені відомості сум для зарахування на картрахунки за період з квітня по червень 2018 року. Розрахунково-платіжні відомості були відсутні.

Загалом, при проведенні планової перевірки діяльності приватного виконавця виявлено порушення вимог: частини сьомої та одинадцятої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»; частини четвертої статті 4, частини першої та другої статті 18, частини третьої статті 37, частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження»; статті 18 Закону України «Про охорону дитинства»; статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей»; частини другої статті 47 Закону України «Про іпотеку»; пункту 7 розділу І, пунктів 2, 3 розділу VI, пунктів 6,7 розділу VII, пункту 28 розділу VII Інструкції; абзацу третього пункту 7 розділу II, абзацу другого пункту 2 розділу IV Положення про автоматизовану систему; пунктів 2, 3 розділу II, пункту 2 розділу VII, пункту 5 розділу XI Порядку реалізації майна; пункту 7 розділу III, пунктів 1, 2 розділу VII Правил ведення діловодства; пунктів 6, 7 Примітки до Номенклатури; пунктів 12,14 глави 2 розділу IV Правил організації діловодства та архівного зберігання документів.

Таким чином Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості спірних рішення та наказу Дисциплінарної комісії щодо застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності строком на шість місяців. При цьому, вказані рішення є вмотивованими, їм надана оцінка ступеня вини приватного виконавця, із визначенням тяжкості наслідків і розміру заподіяної шкоди, та свідчить про порушення позивачем вимог законодавства при вчиненні нею професійної діяльності.

При цьому, Верховний Суд дійшов висновку, що Дисциплінарною комісією було дотримано баланс між обставинами вчинення проступку, ступеню вини приватного виконавця, тяжкістю вчиненого проступку, наявністю наслідків та факт застосування до приватного виконавця дисциплінарних стягнень протягом останнього року і тому застосовано не найсуворіший вид дисциплінарного стягнення.

Також, Верховний Суд дійшов висновку про те, що Дисциплінарною комісією дотримано імперативні норми чинного законодавства щодо вмотивованості та дослідження всіх обставин справи при прийнятті оскаржуваного рішення.

Щодо посилань касатора на застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду викладеного у постановах від 10 січня 2020 року у справі №2040/6763/18, від 21 січня 2021 року у справі №140/2740/19, від 26 жовтня 2021 року у справі №755/12052/19, від 15 травня 2019 року у справі №678/301/12, від 02 жовтня 2019 року у справі №754/15589/14-ц,від 27 листопада 2019 року у справі №666/288/16-ц, колегія суддів зазначає наступне.

Перевіряючи доводи заявника щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26 жовтня 2021 року у справі №755/12052/19, від 15 травня 2019 року у справі №678/301/12, від 02 жовтня 2019 року у справі №754/15589/14-ц,від 27 листопада 2019 року у справі №666/288/16-ц щодо застосування окремих положень Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Закону України «Про виконавче провадження»; Закону України «Про охорону дитинства», Закону України «Про іпотеку», установлено, що правовідносини, які виникли у зазначених справах, не є подібними до спірних правовідносин, оскільки різняться встановленими фактичними обставинами. Крім того, відмінним є застосоване матеріально-правове регулювання.

При цьому, слід зазначити, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

При вирішенні питання подібності правовідносин у судових справах, колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 конкретизувала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (п. 39).

Однак, проаналізувавши обставини та висновки Верховного Суду у зазначених справах №755/12052/19, №678/301/12, №754/15589/14-ц, №666/288/16-ц, слід зазначити, що такі не є релевантними для застосування у даній справі.

Стосовно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10 січня 2020 року у справі №2040/6763/18, від 21 січня 2021 року у справі №140/2740/19, колегія суддів звертаю увагу, що дійсно у цих справах та справі №320/1771/19 є подібними, однак позиція Верховного Суду стосується загальних визначень понять «вмотивованості». При цьому, скаржник трактує їх у власному розумінні, усупереч позиції Верховного Суду.

Щодо підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 4 статті 328 КАС України, а саме недослідження рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 03 березня 2016 року у справі №760/22144/15-ц, доказів, наданих суду першої інстанції в додаткових поясненнях від 22 грудня 2021 року щодо відсутності обов`язку для виконавця отримувати дозвіл органів опіки та піклування, у додаткових поясненнях від 22 листопада 2021 року щодо відсутності негативних наслідків для боржниці та ї дітей у виконавчому провадженні НОМЕР_43, а також письмових пояснень, якими спростовуються доводи Дисциплінарної комісії щодо інкримінованих перевіркою порушень, слід зазначити таке.

Так Верховний Суд звертає увагу на те, що в силу вимог частини четвертої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Разом з тим, у цій справі суди попередніх інстанції досліджували в достатньому обсязі матеріали, які стосувалися правомірності оскаржуваного рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, та наказу Міністерства юстиції України, й надали їм правову оцінку.

Оскільки позивач не навів виняткових випадків, за наявності яких суди попередніх інстанцій можуть приймати нові докази, Верховний Суд уважає покликання скаржника на порушення судами норм процесуального права в цій частині безпідставними.

Скаржник також вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій було відхилено клопотання про виклик свідків - членів Дисциплінарної комісії приватних виконавців, що приймали рішення на засіданні.

Разом з тим, Суд зауважує, що Прокольною ухвалою суд від 22 листопада 2021 року судом задоволено клопотання позивача про виклик свідка - голови Дисциплінарної комісії ОСОБА_3 (а.с.162 т. 7).

Водночас суд першої інстанції, розглянувши повторно заявлене позивачем клопотання про виклик свідків, дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, що відображено в протокольній ухвалі від 02 лютого 2022 року.

Відповідно до частини першої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (частина четверта цієї ж статті Кодексу адміністративного судочинства України).

За статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи питання щодо виклику свідків, а також витребування інших доказів по справі, суди з`ясовують у сторони, яка клопоче про це - які саме обставини можуть бути підтверджені ними. Відтак, суди, виходячи з наявних фактичних обставин справи, встановлених під час судового розгляду, визначають необхідність у витребуванні додаткових доказів у справі.

Таким чином, ураховуючи те, що питання встановлення належності чи неналежності доказів, їх достатності, а також оцінка цих доказів, належать до компетенції судів попередніх інстанцій, а виклик свідків є дискреційним повноваженням суду, що здійснює розгляд справи, з урахуванням важливості впливу таких свідчень на результат розгляду справи, Верховний Суд не убачає порушень процесуального законодавства судом першої інстанції в частині відхилення клопотання позивача про виклик свідків.

Крім того, позивачка зазначає, що суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Ураховуючи, що відповідно до частин першої, третьої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні та жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили, відповідна оцінка кожного доказу окремо, так і в цілому надана судами першої та апеляційної інстанцій. При цьому доводи позивачки зводяться виключно до власних висновків щодо можливих порушень зі сторони відповідачів, які нічим не підкріплені. Разом з тим, вказане спростовується встановленими судами обставинами справи.

Водночас, згідно з приписами частини першої статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Указаним положенням установлено пряму заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані) як під час розгляду клопотання про долучення доказу до справи, так і в межах судового розгляду.

Слід зауважити, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури.

Проте, усупереч викладеному, касаційна скарга не містить необхідних обґрунтувань.

Також Суд відхиляє усі інші доводи позивача, оскільки вони стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, визначені статтею 341 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 350 КАС України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій, належним чином установивши фактичні обставини справи, не допустили неправильного застосування норм матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. Г. Загороднюк

судді Л. О. Єресько

В. М. Соколов